Романівський районний суд Житомирської області
290/434/25
Іменем України
20 січня 2026 року селище Романів
Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Ковальчука М.В., з участю секретаря судового засідання Багінської В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В квітні 2025 року через підсистему «Електронний суд» товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 17 грудня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» (далі ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс») та відповідачем було укладено договір про надання фінансового кредиту № 10002806460, за умовами якого останній надано кредит в розмірі 5900,00 грн строком кредитування на 30 днів зі сплатою зниженої процентної ставки в розмірі 1,37 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом та стандартної процентної ставки в розмірі 2,37 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконує, а також на те, що ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за вказаним договором, позивач просить стягнути з неї заборгованість в сумі 29232,78 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом - 5900,00 грн та 23332,78 грн заборгованості за відсотками.
Заперечуючи відносно наведених позивачем обставин, представником відповідача подано до суду відзив, в якому вказано, що належних та допустимих доказів щодо ідентифікації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, позивачем не надано. Відповідач категорично заперечує її реєстрацію в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, створення особистого кабінету, отримання пропозиції (оферти) та ознайомлення із нею, отримання електронного повідомлення від кредитодавця в інформаційно-телекомунікаційній системі (сайті) кредитодавця та використання одноразового ідентифікатора для підписання (укладення) кредитного договору. Зазначено, що жодних первинних документів на підтвердження заборгованості по борговому зобов'язанні позивачем не надано, виникнення такої заборгованості та її розмір підтверджується лише розрахунком заборгованості. При цьому доказів видачі кредиту та отримання відповідачем коштів у розмірі, заявленому позивачем, у матеріалах справи відсутні. Вказано, що перерахування відповідачу певної суми коштів можуть бути підтверджені виключно первинними документами, оформленими у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які стороною позивача також не надані. При цьому, позивачем безпідставно заявлено до стягнення суму процентів поза межами строку дії кредитного договору.
Представником позивача подано до суду додаткові пояснення у справі (відповідь на відзив), в яких вказано, що між сторонами укладено договір в електронному вигляді зі застосуванням електронного підпису. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Договір не визнаний недійсним. Відсутні також докази того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню позичальника, не відповідали її внутрішній волі. Викладені істотні умови, права і обов'язки сторін, зокрема, способи та терміни погашення кредиту погоджені сторонами, про що свідчить їх підписання ними. Вказано, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредитування та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. При цьому позичальник неодноразово пролонгувала строк кредитування за кредитним договором шляхом укладення додаткових угод з первісним кредитором, що свідчить про визнання нею кредитних зобов'язань за спірним договором. Долучений до позову розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору. Відтак, наявні правові підстави для задоволення вимог про стягнення процентів у повному обсязі. Окрім цього, вказано, що витрати на правничу допомогу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат, є не обґрунтованими та не підтверджені належними доказами.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 здійснила реєстрацію в інформаційно-телекомунікаційній системі (далі ІТС) кредитодавця ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» на сайті https://cashberry.com.ua та заповнила заяву позичальника № 10003895192 від 17 грудня 2020 року із зазначенням своїх даних щодо дати народження, місця проживання, індивідуального податкового номера, серії, номера паспорта і дати його видачі, номера мобільного телефону - НОМЕР_1 , номера банківської картки - НОМЕР_2 .
ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» надіслало шляхом розміщення оферти в особистому кабінеті позичальника на сайті кредитодавця оферту про укладення договору на умовах вказаних в оферті із зазначенням даних позичальника, вказаних нею у заявці на отримання кредиту.
Як вбачається із заяви про прийняття оферти (акцепт), ОСОБА_1 погодила умови кредитного договору: сума кредиту - 5900,00 грн, термін кредиту - 30 днів, розмір процентної ставки/день - 1,37 %, річний розмір процентної ставки - 500,05 %. Крім того, підтвердила, що отримала та ознайомилася з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредитування, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись укладеного договору кредиту та Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», текст яких розміщений на сайті: https://cashberry.com.ua. Підтвердила вчинення електронного правочину у формі електронного документа, а саме кредитного договору № 10002806460 від 17 грудня 2020 року між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс».
Таким чином, 17 грудня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 10002806460.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору, товариство зобов'язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) на суму 5900,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується одержати та повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, на умовах встановленим договором. Кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.
Згідно з пунктами 1.3 - 1.3.2 договору, нарахування процентної ставки за користування кредиту залежить від виконання позичальником умов договору, яка становить: знижена процентна ставка в розмірі 1,37 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (річна процентна ставка становить 500,05%) застосовується на період строку надання кредиту (починаючи з першого дня перерахування суми кредиту та до закінчення строку кредиту), визначеного в пункті 1.2 договору, якщо в цей строк позичальник здійснить повне погашення заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох робочих днів, що слідують за датою закінчення такого строку; стандартна процентна ставка в розмірі 2,37 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (річна процентна ставка становить 865,05%) застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.2 договору, якщо позичальник не виконав умови зазначені в пункті 1.3.1 договору для застосування зниженої процентної ставки.
Кредит надається в національній грошовій одиниці України - гривні шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на платіжну / банківську картку (пункт 2 договору).
Сторони погодили, що нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення (пункт 3.1 договору).
Пунктом 4.1. договору визначено, що позичальник має право продовжити строк користування кредитом, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про продовження (пролонгацію). Для продовження строку користування кредитом позичальник сплачує товариству меншу сумі із наступних: або нарахованих процентів за ту кількість днів, на яку бажає продовжити строк, або повну заборгованість по процентах на момент оформлення пролонгації.
Згідно з пунктом 5.4.1 договору, позичальник зобов'язаний у встановлений строк своєчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку, визначеному договору.
Сторони домовилися, що повернення суми кредиту та сплати проценти за користування кредитом здійснюється позичальником згідно з графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною договору (пункт 6.1 договору).
Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в пункті 1.2 договору, є процентами в розумінні частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) (пункт 9.9 договору).
Пунктом 9.2 договору сторони погодили, що укладення договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується позичальнику через вебсайт https://cashberry.com.ua. Електронна ідентифікація позичальника здійснюється при вході його в особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до пункту 9.1 договору, невід'ємною частиною цього договору є Правила надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений повністю, розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті товариства https://cashberry.com.ua.
Сторони погодили, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору укладеному у письмовій формі (пункти 9.13, 9.14 договору).
Згідно додатку № 1 «Графік розрахунків», який є невід'ємною частиною до договору надання коштів у кредит № 10002806460 від 17.12.2020, сторони погодили графік платежів: термін платежу - 30, сума кредиту - 5900,00 грн, сума нарахованих процентів - 2424,90 грн, до сплати (разом) - 8324,90 грн.
Додатковими угодами від 29.01.2021, від 16.02.2021, від 09.03.2021 та від 29.03.2021 до зазначеного договору № 10002806460 від 17.12.2020 вносилися зміни до пункту 1.2 кредитного договору щодо строку дії договору, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, та до пункту 1.3.1 кредитного договору щодо застосування процентної ставки.
До позовної заяви позивачем надано оферту (пропозиція укласти електронний договір) від 17.12.2020, договір про надання фінансового кредиту № 10002806460 від 17.12.2020 та додаткові угоди від 29.01.2021, від 16.02.2021, від 09.03.2021, від 29.03.2021 до договору № 10002806460 від 17.12.2020, які не містять підписів сторін, зокрема електронного.
Інформаційною довідкою товариства з обмеженою відповідальністю «Платежі Онлайн» (далі ТОВ «Платежі Онлайн») від 14.12.2022 підтверджується факт перерахування коштів 17.12.2020 в розмірі 5900,00 грн, номер транзакції - 30819-45672-65468, номер картки - НОМЕР_2 , банк-емітент - OSCHAD BANK,
Факт переказу коштів на рахунок відповідача також підтверджується листом акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі АТ «Державний ощадний банк України») від 19.11.2025 та випискою по картковому рахунку, згідно якого на ім'я ОСОБА_1 емітовано цим банком платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку здійснено переказ коштів в сумі 5900,00 грн, дата транзакції: 19.12.2020. Також вказано фінансовий номер клієнта ОСОБА_1 - +380971487761.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Компані Інвест Фінанс», розмір заборгованості за кредитним договором № 10002806460 від 17.12.2020 становить 29232,78 грн, з яких: 5900,00 грн заборгованості за кредитом та 23332,78 грн заборгованості за відсотками.
Крім цього, з розрахунку заборгованості вбачається, що 28.01.2021 ОСОБА_1 сплачено 1084,00 грн, які зараховані на сплату відсотків на прострочене тіло, 29.01.2021 сплачено 733,79 грн, які зараховані на сплату відсотків на прострочене тіло, 29.01.2021 сплачено 398,21 грн, які зараховані на сплату прострочених відсотків, 16.02.2021 сплачено 559,32 грн, які зараховані на сплату відсотків на прострочене тіло, 16.02.2021 сплачено 572,68 грн, які зараховані на сплату прострочених відсотків, 09.03.2021 сплачено 978,81 грн, які зараховані на сплату відсотків на прострочене тіло, 09.03.2021 сплачено 153,19 грн, які зараховані на сплату прострочених відсотків, 29.03.2021 сплачено 838,98 грн, які зараховані на сплату відсотків на прострочене тіло, 29.03.2021 сплачено 293,02 грн, які зараховані на сплату прострочених відсотків.
05 вересня 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 556/ФК-22, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» передає (відступає) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» приймає належні ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Згідно витягу з додатку № 1 до договору факторингу № 556/ФК-22 від 05.09.2022, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги за кредитним договором № 10002806460 до відповідача ОСОБА_1 в сумі 29232,78 грн, що складається з 5900,00 грн заборгованості за кредитом та 23332,78 грн заборгованості за відсотками.
Досліджений витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.05.2024 та наказ № 15-04-2024-1 від 15.04.2024 підтверджує реорганізацію підприємства - ТОВ «Компані Інвест Фінанс», внаслідок чого змінилася його назва з ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» на ТОВ «Компані Інвест Фінанс», реєстраційні дані код ЄДРПОУ 44559822 залишився попередній.
Позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» до ТОВ «Діджи Фінанс» та зазначено інформацію про порядок погашення заборгованості по договору № 10002806460 від 17.12.2020. Також надано нові реквізити для оплати кредитної заборгованості.
За приписами частин першої, другої статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень частини першої статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Частиною першою статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначено Законом України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (надалі Закон № 675-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2015 року.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII електронна комерція - це відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно частинами 2, 4 статті 8 Закону № 675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що законом передбачено три різні способи акцепту пропозиції на укладення електронного договору.
Відповідно до частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно статті 12 Закону № 675-VIII якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року, у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача посилається на відсутність доказів укладання кредитного договору, зокрема його підписання та відсутність доказів отримання кредитних коштів.
За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц (провадження №14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню».
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).
Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на веб-сайті кредитодавця створила заяву позичальника на умовах, які вважала зручними для себе. У заяві вона зазначила свої персональні дані, зокрема, паспортні дані, ідентифікаційний номер, дату народження, номер мобільного телефону, номер банківської картки тощо.
У подальшому у зв'язку з погодженням заяви про прийняття оферти (акцепт), між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту в електронному вигляді після верифікації особи позичальника банком - АТ «Державний ощадний банк України», що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Укладений договір про надання фінансового кредиту містить інформацію про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк їх повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», на момент укладення договору позичальник не заявляла додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшом частково виконувала його умови, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі.
При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б спростували створення відповідачем особистого кабінету на сайті ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», приналежність засобів зв'язку, як то номеру мобільного телефону, який використовувався, як ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», так і відповідачем при укладенні договору, іншій особі ніж відповідач, а також як укладення самого договору, так і отримання відповідачем коштів за таким на вказаний нею номер банківської картки (приналежність платіжної картки відповідачу підтверджено випискою по банківському рахунку). Крім цього, доказів про те, що грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачу не належить, та/або доказів звернення нею до правоохоронних органів або до банку з приводу шахрайських дій з її рахунком/карткою, матеріали справи також не містять.
Виконання кредитодавцем свого обов'язку щодо передання коштів на умовах кредиту, а також факт користування кредитними коштами та часткового виконання позичальником кредитних зобов'язань щодо їх повернення підтверджено розрахунком заборгованості та банківською випискою АТ «Державний ощадний банк України».
Тому суд вважає, що факт укладення договору про надання фінансового кредиту № 10002806460 від 17.12.2020 в електронній формі, отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 5900,00 грн та визнання нею кредитних зобов'язань з огляду на часткову сплату відсотків за користування кредитними коштами доведено належними та достатніми доказами та констатує, що у відповідача виникли права щодо користування і обов'язки з повернення кредитних коштів.
Доводи представника відповідача про недоведеність факту отримання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами не можуть вважатись обґрунтованим у розумінні положень статей 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Крім цього, оскільки у суду не виникло сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства та за відсутності клопотань сторін щодо витребування такого оригіналу електронного доказу, тому були відсутні передбачені процесуальним законом підстави для дослідження оригіналу електронного доказу, з огляду на наявність у справі паперової копії доказу та за відсутності обґрунтованих сумнівів у його відповідності оригіналу.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).
Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України підставою заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Докази прав нового кредитора у зобов'язанні передбачені статтею 517 ЦК України, згідно якої первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Згідно зі статтями 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Встановивши, що позивач набув права вимоги до ОСОБА_1 , як до боржника за договором про надання фінансового кредиту № 10002806460 від 17 грудня 2020 року, а також враховуючи, що остання не спростувала факт наявності у неї заборгованості за цим договором, що було її процесуальним обов'язком відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України, суд прийшов до висновку про необхідність захисту прав ТОВ «Діджи Фінанс» шляхом стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом та відсотками в межах визначеного сторонами строку кредитування.
Разом з тим, суд не може погодитися з розміром нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за договором про надання фінансового кредиту № 10002806460 в розмірі 23332,78 грн, виходячи з наступного.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
За змістом договору про надання фінансового кредиту № 10002806460, сума кредиту визначена у розмірі 5900,00 грн; строк кредитування - 30 днів; знижена процентна ставка становить в розмірі 1,37 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (річна процентна ставка становить 500,05%) застосовується на період строку надання кредиту (починаючи з першого дня перерахування суми кредиту та до закінчення строку кредиту), визначеного в пункті 1.2 договору, якщо в цей строк позичальник здійснить повне погашення заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох робочих днів, що слідують за датою закінчення такого строку; стандартна процентна ставка становить в розмірі 2,37 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом (річна процентна ставка становить 865,05%) застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.2 договору, якщо позичальник не виконав умови зазначені в пункті 1.3.1 договору для застосування зниженої процентної ставки.
Згідно з пунктом 3.1 договору про надання фінансового кредиту № 10002806460, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення.
Пунктом 4.1. договору про надання фінансового кредиту № 10002806460 визначено, що позичальник має право продовжити строк користування кредитом, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про продовження (пролонгацію). Для продовження строку користування кредитом позичальник сплачує товариству меншу сумі із наступних: або нарахованих роцентів за ту кількість днів, на яку бажає продовжити строк, або повну заборгованість по процентах на момент оформлення пролонгації.
Таким чином, умовами договору про надання фінансового кредиту № 10002806460 передбачено два випадки збільшення строку кредитування - за ініціативою позичальника та на період до 90 днів поспіль у разі продовження користування позичальником кредитними коштами після завершення строку кредитування.
Доказів повернення відповідачем кредитних коштів та обумовленої суми відсотків за користування кредитом до 18.01.2021 матеріали справи не містять, а тому відбулося продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, що свідчить про пролонгацію строку кредитування на 90 днів, як передбачено пунктом 4.1 договору про надання фінансового кредиту № 10002806460.
Додатковим угодами про зміну умов договору від 29.01.2021, від 16.02.2021, від 09.03.2021 та від 29.03.2021 сторони продовжили строк кредиту до 12.02.2021, до 02.03.2021, до 23.03.2021 та до 12.04.2021 за умови сплати позичальником 1132,00 грн щоразу на момент укладення цих додаткових угод.
Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Тому при вирішенні спірних правовідносин суд зауважує на застосуванні положення contra proferentem.
В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Отже, при вирішенні питання про стягнення заявленої позивачем заборгованості суд має виходити з чітко погоджених сторонами умов кредитного договору щодо ціни кредиту та строку кредитування. Натомість застосування кредитодавцем завуальованих умов, які фактично дозволяють вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми за користування кредитом шляхом підміни процентної ставки за правомірне користування кредитом підвищеною ставкою за неправомірне користування коштами, є недопустимим, оскільки така підміна має характер фінансової санкції.
Це не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Суд вважає, що за встановлених обставин слід виходити з того, що узгоджений строк кредитування становить 30 днів (узгоджений сторонами строк дії кредитного договору) та 90 днів (продовжений (пролонгований) строк дії кредитного договору), а процентна ставка становить 2,37 % в день.
Відтак, в межах узгодженого сторонами строку дії кредитного договору (30 днів) за період з 19.12.2020 по 18.01.2021 ОСОБА_1 необхідно було сплатити відсотки в сумі 4194,90 грн, виходячи з розрахунку: 5900,00 грн (тіло кредиту) х 2,37 % (стандартна процентна ставка) х 30 днів (строк позики), та за продовжений (пролонгований) строк дії кредитного договору (90 днів) за період з 19.01.2021 по 19.04.2021 необхідно було сплатити відсотки в сумі 12584,70 грн, виходячи з розрахунку: 5900,00 грн (тіло кредиту) х 2,37 % (стандартна процентна ставка) х 90 днів (пролонгований строк позики).
Таким чином, заборгованість за відсотками за користування кредитом за вищевказані періоди становить 16779,60 грн (4194,90 грн + 12584,70 грн).
Із розрахунку заборгованості вбачається, що 28.01.2021 ОСОБА_1 сплачено 1084,00 грн, які зараховані на сплату відсотків на прострочене тіло, 29.01.2021 сплачено 733,79 грн, які зараховані на сплату відсотків на прострочене тіло, 29.01.2021 сплачено 398,21 грн, які зараховані на сплату прострочених відсотків, 16.02.2021 сплачено 559,32 грн, які зараховані на сплату відсотків на прострочене тіло, 16.02.2021 сплачено 572,68 грн, які зараховані на сплату прострочених відсотків, 09.03.2021 сплачено 978,81 грн, які зараховані на сплату відсотків на прострочене тіло, 09.03.2021 сплачено 153,19 грн, які зараховані на сплату прострочених відсотків, 29.03.2021 сплачено 838,98 грн, які зараховані на сплату відсотків на прострочене тіло, 29.03.2021 сплачено 293,02 грн, які зараховані на сплату прострочених відсотків. Позичальником сплачено кошти на погашення заборгованості на загальну суму 5612,00 грн.
Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 за процентами за користування кредитними коштами складає 11167,60 грн (із розрахунку 16779,60 грн - 5612,00 грн).
Разом з тим, заявляючи вимогу про стягнення відсотків у сумі 23332,78 грн за договором про надання фінансового кредиту № 10002806460 ТОВ «Діджи Фінанс» обчислило їх по 27 лютого 2022 року, тобто поза межами строку дії кредитного договору.
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Відтак, надані позивачем розрахунок заборгованості та витяг з додатку до договору факторингу не можуть вважатися належними доказами на підтвердження наявності заборгованості по відсоткам за договором про надання фінансового кредиту № 10002806460 в розмірі 23332,78 грн.
У зв'язку з цим, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитами за межами строку кредитування відсутні.
З урахуванням викладеного, з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає стягненню 17067,60 грн заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 10002806460, з яких 5900,00 грн заборгованості за кредитом та 11167,60 грн заборгованості за відсотками.
За змістом статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодувати судові витрати у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання позивача до утримання від подання необґрунтованого позову чи скарги на судове рішення, а сторін - до позасудового вирішення спору.
У частинах першій, другій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, що пов'язані з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката, позивачем до суду надано договір про надання правової допомоги № 42649746 від 01 січня 2025 року, укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та фізичною особою-підприємцем Білецьким Б.М., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, додаткову угоду № 10002806460 від 02.04.2025 до договору № 42649746, акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 02.04.2025 та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М. від 02.04.2025.
Відповідно до акта про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 02.04.2025 та детального опису робіт (наданих послуг) від 02.04.2025, адвокатом Білецьким Б.М. по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 надано правничі послуги на загальну суму 9000,00 грн.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Враховуючи вищезазначене, з огляду на те, що від відповідача не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд вважає витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн обґрунтованими.
Частково задовольняючи позов, відповідно до статті 141 ЦПК України, суд присуджує з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 512, 514, 526, 1054 ЦК України, статтями 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд, -
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (адреса місцязнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 м. Київ, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 42649746) 17067 (сімнадцять тисяч шістдесят сім) грн 60 коп заборгованості за кредитним договором, 1414,20 грн судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору та 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя М.В. Ковальчук