Справа № 240/14313/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
20 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військового Інституту Танкових Військ Національного Технічного університету "Харківський Політехнічний Інститут" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військового Інституту Танкових Військ Національного Технічного університету "Харківський Політехнічний Інститут" про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся із позовною заявою до Військового Інституту Танкових Військ Національного Технічного університету "Харківський Політехнічний Інститут", в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військового інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут» щодо нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 29.01.2021 по 29.04.2025;
- стягнути з Військового інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 72950,40 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Військового інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2021 по 29.04.2025;
- зобов'язати Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут» нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2021 по 29.04.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач по 19.08.2020 по 29.01.2021 проходив службу в Військовому інституті танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут». Позивач зазначає, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі № 240/11125/21, зокрема, зобов'язано Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2020-2021 роки як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.01.2021. При виплаті недоплаченої частини грошового забезпечення на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі № 240/11125/21, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 29.01.2021 (з дня звільнення зі служби) по 29.04.2025 (по час повного розрахунку), чим допустив протиправну бездіяльність, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військового інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут» щодо нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 29.01.2021 по 29.04.2025;
Стягнуто з Військового інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 72950,40 грн (сімдесят дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят гривень 40 копійок).
Визнано протиправною бездіяльність Військового інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2021 по 29.04.2025;
Зобов'язано Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут» нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2021 по 29.04.2025.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач в період з 19.08.2020 по 29.01.2021 проходив військову службу у Військовому інституті танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут».
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі № 240/11125/21 зобов'язано Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2020-2021 роки як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.01.2021.
Виплату на виконання вказаного рішення проведено 29.04.2025.
У зв'язку з невиплатою середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми КЗпП України у частині встановлення відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Також, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо наявність у нього права на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати за весь час затримки виплати.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апелянт зазначив, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КЗпП України відсутні.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про правильність висновків суду першої інстанції, тому просив відмовити в її задоволенні.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому можливим є застосування норм ст. ст. 116,117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19, від 21 квітня 2021 року у справі №120/3857/19-а, від 14 липня 2022 року у справі № 620/3095/20.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у редакції чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Указана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19 липня 2022 року.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Колегія суддів вважає такі доводи помилковими та зазначає таке.
У постанові від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21 Верховний Суд зазначив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, у тому числі індексації грошового забезпечення).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Як убачається з матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем проведено на виконання рішення суду у справі № 240/11125/21 29 вересня 2024 року.
Тобто остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має право на отримання такого відшкодування.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20.
Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні зі служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати за період з 29.01.2021 по 29.04.2025.
При цьому мотивувальна частина апеляційної скарги не містить жодних доводів чи аргументів щодо неправильності здійсненого судом першої інстанції в межах заявлених позовних вимог обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також щодо визначення компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2021 по 29.04.2025.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення в цій частині не підлягає перегляду.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військового Інституту Танкових Військ Національного Технічного університету "Харківський Політехнічний Інститут" залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.