20 січня 2026 рокусправа № 380/22868/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «Інфоресурс» про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, бульва Тараса Шевченка, 16, ЄДРПОУ 38621185), Державного підприємства «Інфоресурс» (місцезнаходження: 03057, м. Київ, проспект Берестейський, 10, ЄДРПОУ 37533381), в якому просить:
- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185, місцезнаходження: 01135, м. Київ, пр. Берестейський, 10) щодо внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185, місцезнаходження: 01135, м. Київ, пр. Берестейський, 10) та Державне підприємство «Інфоресурс» (код ЄДРПОУ 37533381, місцезнаходження: 03057, м. Київ, проспект Берестейський, 10) внести до Єдиної державної електронної бази з питань освіти відомості про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) в Відокремленому структурному підрозділі «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» за спеціальністю «Н4 Лісове господарство» на денній формі навчання за освітнім ступенем «фаховий молодший бакалавр».
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на таке, що наказом Відокремленого структурного підрозділу «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» від 13.08.2025 року, ОСОБА_1 було зараховано на денну форму навчання за здобуттям рівня освіти фаховий молодший бакалавр. 22.08.2025 закладом вищої освіти було сформовано довідку №772951 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, з якої вбачається, що позивач порушує послідовність здобуття освіти, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Позивач вважає протиправним внесення вказаних відомостей, оскільки він здобуває освіту за освітньо-професійним рівнем фахового молодшого бакалавра вперше, раніше освіту вказаного рівня не здобував. Вказане зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.
Ухвалою від 25.11.2025 суддя залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою судді від 05.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач- Міністерства освіти і науки України подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач освіти ОСОБА_1 : протягом 2015-2018 рр. навчався в Олеському професійному ліцеї за професією «Тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва. Слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування. Водій автотранспортних засобів» і здобув освітньо-професійний рівень «кваліфікований робітник» (4 рівень НРК); у період 2018-2019 рр. ОСОБА_1 навчався у Відокремленому структурному підрозділі «Золочівський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» за спеціальністю «Агроінженерія» для здобуття освітньо кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» (5.1 рівень НРК) і був відрахований за власним бажанням; у серпні 2025 р. ОСОБА_1 зараховано до Відокремленого структурного підрозділу «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» за спеціальністю «Лісове господарство» для здобуття освітньо-професійного ступеня «фаховий молодший бакалавр» (5 рівень НРК). Відповідач вважає, що повторне зарахування на тому самому рівні національної рамки кваліфікації означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності на тому самому рівні освіти. У термінах визначення послідовності здобуття освіти це свідчить про здобуття освіти в непослідовному порядку, саме тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти у відповідному поле буде зазначено «Ні, порушує».
Відповідач- Державного підприємства «Інфоресурс» подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що власником ЄДЕБО є держава в особі Міністерства освіти і науки України, яке відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення та функціонування ЄДЕБО, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО, встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО та є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО. Відповідач 2 лише забезпечує функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному Міністерством освіти і науки України.
Зазначає, що законодавством не уповноважено відповідачів на формування та видачу здобувачам освіти довідок про здобувача освіти за даними ЄДЕБО за формою, визначеною додатком 9 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Вважає, що формування та видача довідок про здобувача освіти за даними ЄДЕБО за формою, визначеною додатком 9 до Порядку, не відноситься до компетенції відповідачів. Вчинення зазначених дій, на думку відповідача-2, відноситься до компетенції закладів освіти. Просить відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується, копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 в період з 2015 року по 2018 рік навчався у Олеському професійному ліцеї для здобуття освітнього ступеню «кваліфікований робітник» (4 рівень НРК) і здобув професію «Тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва. Слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування. Водій автотранспортних засобів» і здобув освітньо-професійний рівень «кваліфікований робітник».
У період з 2018 року по 2019 року ОСОБА_1 навчався у Відокремленому структурному підрозділі «Золочівський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» для здобуття освітнього ступеню «молодший спеціаліст» (5.1 рівень НРК) за спеціальністю «Агроінженерія» і був відрахований за власним бажанням.
Наказом Відокремленого структурного підрозділу «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» від 13.08.2025 року, ОСОБА_1 було зараховано на денну форму навчання за здобуттям рівня освіти «фаховий молодший бакалавр» (5 рівень НРК).
22.08.2025 на ім'я позивача закладом освіти сформовано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №695975. У графі цієї довідки «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», зазначено: «Ні, порушує».
Представником позивача було надіслано адвокатський запит до Міністерства освіти та науки України щодо інформації про послідовність здобуття освіти, сформовані автоматично за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
У відповідь на вказаний запит Міністерство освіти та науки України на електронну пошту представника позивача надіслало лист №5/2808-25 від 10.11.2025 про розгляд звернення, де було відмовлено у внесені змін до ЄДЕБО стосовно позивача посилаючись на те, що це належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності - закладу освіти. Також, повідомляє, що після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня освіти, особі, яка приступила до навчання, впродовж періоду навчання надавалися необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на тому самому рівні вищої освіти. Повторне зарахування означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності. У термінах визначення послідовності здобуття освіти в непослідовному порядку.
Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо внесення змін до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, позивач звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України та діє на момент розгляду цієї справи.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.12.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Частиною першою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стаття 1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Відповідно до пункту 62 Порядку № 560, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.
Позивач стверджує, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII. При цьому одним з документів, необхідних для надання до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою отримання відстрочки на вказаній підставі є довідка, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.
Спір у цій справі виник, зокрема, з підстав неправильного, на думку позивача, відображення інформації щодо порушення ним послідовності здобуття освіти.
Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту» регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Відповідно до частин першої-третьої статті 3 Закону № 2145-VIII кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.
В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров'я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.
Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону № 2145-VIII визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Згідно з частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Відповідно до частин першої-третьої статті 40 Закону №2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.
Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності.
Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 1556-VII вища освіта - це сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти. Згідно з абзацами першим-п'ятим частини першої статті 5 Закону № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Статтею 7 Закону №1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Отже, наведеними нормами передбачено умову здобуття рівня освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII. При цьому обов'язковим є завершеність певного етапу освіти та отримання відповідного документа про освіту.
Судом встановлено, що відповідно до довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти позивач 25.06.2018 закінчив Олеський професійний ліцей, про що отримав диплом кваліфікованого робітника.
В подальшому позивач був зарахований до Відокремленого структурного підрозділу «Золочівський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» для здобуття освітнього ступеню «молодший спеціаліст» (5.1 рівень НРК) за спеціальністю «Агроінженерія».
21.10.2019 позивач був відрахований за власним бажанням..
Суд зауважує, що відповідно до пункту 23 частини першої статті 1 Закону № 2145-VIII рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Суд звертає увагу, що навчання позивача у Відокремленому структурному підрозділі «Золочівський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування» за освітнім рівнем «молодший спеціаліст» не свідчить про порушення послідовності здобуття ним освіти, оскільки він не закінчив навчання, не отримав диплом та, відповідно, не отримав відповідній рівень освіти, який передбачений частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII.
Крім цього суд звертає увагу відповідача на конструкцію норми п.1 ч.3 ст.23 Закону №3543-XII, а саме: «здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти». Словосполучення у цій конструкції «здобутий рівень освіти» безумовно вказує на факт завершеності процесу здобуття певного рівня освіти.
Ключовим є розуміння того, що термін «здобутий» означає «вже завершений» на противагу «здобував», що вказує на процес, який тривав. Законодавство України про освіту, зокрема, Закон №2145-VIII та Закон №1556-VII, чітко визначають, що здобуття рівня освіти підтверджується отриманням відповідного документа.
Таким чином, законодавець однозначно використовує термін «здобутий» для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти, чого у ситуації з позивачем, як встановив суд, не було.
Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання відповідача на алгоритм визначення послідовності здобуття освіти, який визначений листом МОН України від 03.06.2024 №1/9758-24 «Про особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти», як на належне джерело правового обґрунтування, оскільки листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №826/2426/16. Крім того, суд звертає увагу, що ані у пункті 1 частини третьої статті 23 Закону 3543-XII, ані у пункті 62 Порядку №560 немає застережень щодо можливості надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особам, які повторно поступили на навчання для здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII.
Щодо доводів відповідача про те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.8 Закону №1556-VII засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством.
Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.
Статтею 74 Закону №2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).
Електронна база містить такі складові: Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).
Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.
Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «Про захист персональних даних», «Про авторське право і суміжні права» та «Про публічні електронні реєстри».
Суб'єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Відповідно до п.1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 року №620 (далі - Положення №620), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.
Пунктом 5 розділу І Положення №620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Основні функції уповноважених суб'єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення №620. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб'єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
Отже, саме Міністерство освіти і науки України та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство «ІНФОРЕСУРС» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» щодо позивача.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що відмова Міністерства освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення позивачем черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 Закону України «Про освіту» - вказати «Так, не порушує», є протиправною та такою, що вчинена не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
А тому, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, належить зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в ЄДЕБО, про відсутність порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту».
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо судового збору, то відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допоомгу, суд зазначає наступне.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч.ч.1, 4, 7 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами, однак вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд встановив, що між позивачем та адвокатом Скоробогатим М.В. укладено договір про надання правової допомоги від 29.08.2025.
Зі змісту п.п.1.1 вказаного договору слідує, що представник зобов'язується надати клієнтові правову допомогу у цивільних, адміністративних, господарських, кримінальних справах, в тому числі справах про адміністративні правопорушення, що будуть стосуватися прав та обов?язків Клієнта, а саме: у справі про оскарження відмови у внесення відомостей до ЄДБО у Львівському окружному адміністративному суді, Восьмому апеляційному адміністративному суді, Верховному Суді, Міністерстві освіти і науки України, Державне підприємство "ІНФОРЕСУРС", ТЦК та СП, а також у інших підприємствах, установах і організаціях незалежно від ферми власності з цього ж питання, а також в усіх інших питаннях. та у будь-яких підприємствах, установах і організаціях, з метою найефективнішого захисту прав та законних інтересів Клієнта.
Відповідно до п.п.5 цього Договору, за надання правової допомоги, передбаченої п. 1.1 цього Договору, клієнт оплачує представнику винагороду (гонорар) у розмірі 20000,00 грн, що узгоджений сторонами.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
Суд з аналізу матеріалів справи вважає, що суть справи, обсяг робіт та час, витрачений адвокатом на виконання робіт, вказаних в акті виконаних робіт, є не співмірними з розміром понесених позивачем витрат на правничу допомогу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених ч.5 ст.134 КАС України.
Відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача необхідно стягнути 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України (місцезнаходження: проспект Берестейський, 10, м. Київ; код ЄДРПОУ 38621185) внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - вказати - «Так, не порушує».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Міністерства освіти та науки України (місцезнаходження: м. Київ, проспект Берестейський, 10, ЄДРПОУ 38621185) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Стягнути з Міністерства освіти та науки України (місцезнаходження: м. Київ, проспект Берестейський, 10, ЄДРПОУ 38621185) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан