Іменем України
19 січня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/2158/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
07.11.2025 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, в якому представник позивача просить:
- визнати протиправною бездіяльність Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2025 рік пропорційно прослуженому часу, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.
- зобов'язати Мобільний рятувальний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2025 рік пропорційно прослуженому часу, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 проходив службу в Мобільному рятувальному центрі швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 20.06.2022 по 19.06.2025.
Під час служби у відповідача позивач у березні 2023 року отримав статус УБД та в період проходження служби додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій використав лише у 2023-2024 роках та не використав у 2025 році.
Позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2025 рік, яка передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач звернувся до відповідача з зазначеного питання та отримав лист про відсутність підстав для вчинення означених дій.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 12.11.2025 позов було залишено без руху для усунення недоліків. У встановлений судом строк позивачем недоліки було усунуто.
Ухвалою суду від 19.11.2025 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
05.12.2025 відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого послався на те, що позивач дійсно проходив службу в МРЦ ШР ДСНС України (правонаступником якого є ГМРЦ ШР) та був виключений з кадрів ДСНС (звільнений зі служби) 19.06.2025 ((наказ МРЦ ШР ДСНС України від 19.06.2025 № 398 «Про виключення з кадрів ДСНС ОСОБА_1 та ОСОБА_2 »).
В позовній заяві представник Позивача неодноразово посилається на норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», водночас ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту в органах та підрозділах ДСНС України, а тому на нього поширюється законодавство, що регламентує порядок проходження служби цивільного захисту, а саме: Кодекс цивільного захисту України від 2 жовтня 2012 року № 5403-VI, Дисциплінарний статут 5 березня 2009 року № 1068-VI, Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМ України від 11 липня 2013 року № 593 (далі - Порядок № 593).
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється на осіб рядового і начальницького складу осіб, які проходять службу цивільного захисту, а відтак посилання позивача на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є необґрунтованим.
Оскільки, в законодавстві, що регламентує порядок проходження служби цивільного захисту не визначено порядок надання додаткової відпустки учасникам бойових дій, ГМРЦ ШР використовує загальне законодавство.
Додаткова оплачувана відпустка учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. № 3551-XII (із змінами) (далі - Закон № 3551), передбачена статтями 77-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), 16-2 Закону України «Про відпустки», надається за календарний рік, не продовжується (не переноситься) у разі тимчасової непрацездатності працівника, не підлягає поділу на частини та не надається за минулий рік, якщо працівник не скористався правом на неї у поточному році.
Позивач протягом 2025 року не звертався про використання додаткової оплачуваної відпустки, як учасник бойових дій, а обов'язок про відправлення його у цю відпустку у ГМРЦ ШР відсутній, тому йому не було надано останню під час проходження служби цивільного захисту.
Отже, оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток, то на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, у тому числі щодо поділу на частини, перенесення на інший період та виплати грошової компенсації під час звільнення. Законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією, а тому при звільненні Позивача зі служби цивільного захисту останньому не виплачується грошова компенсація за невикористані дні додаткових відпусток, оскільки такі відпустки не є щорічними.
Враховуючи вищевикладене, ГМРЦ ШР правомірно відмовлено Позивачу у задоволенні його заяви щодо виплати йому грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2025 рік.
Крім того, Позивач був виключений зі списків МРЦ ШР на підставі наказу МРЦ ШР від 19.06.2025 № 398 «Про виключення з кадрів ДСНС ОСОБА_1 та ОСОБА_2 »). Цей наказ є актом індивідуальної дії на підставі якого фінансовим підрозділом проводиться виплата коштів. Позивач його визнає та не оскаржує. Отже, без внесення відповідних змін до наказу про виключення із списків особового складу центру ОСОБА_1 вимога про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані відпустки є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат.
Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
З урахуванням викладеного відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , проходив службу у відповідача.
Відповідно до довідки ГМРЦ ШР від 26.11.2025 № 46-ДВ/79 ОСОБА_1 дійсно в період з 20.06.2022 по 19.06.2025 проходив службу цивільного захисту в Мобільному рятувальному центрі швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (накази МРЦ ШР ДСНС України від 20.06.2022 № 232, від 19.06.2025 № 398).
Згідно витягу з наказу (по особовому складу цивільного захисту) Мобільного рятувального центру швидкого реагування державної служби України з надзвичайних ситуацій від 19.06.2025 № 398 позивача звільнено із служби цивільного захисту за підпунктом 1 пункту 176 (у зв'язку з закінченням строку контракту).
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 , виданим 28.03.2023.
ОСОБА_1 додаткову відпустку як учаснику бойових дій в 2025 році не використав, що не заперечується відповідачем.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Отже, у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - учасників бойових дій, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Проходження служби цивільного захисту врегульовано главою 23 Кодексу цивільного захисту України.
Соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту передбачено глави 24 Кодексу цивільного захисту України.
Так, статтею 115 глави 24 цього Кодексу передбачено що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Главою 29 Кодексу цивільного захисту України урегульовано питання робочого часу та відпусток.
Відповідно до частини першої статті 129 цього Кодексу право осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту на відпустки. Порядок надання особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту відпусток та відкликання з них
1. Особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту мають право на такі види відпусток:
1) щорічна основна відпустка;
2) додаткова відпустка у зв'язку з навчанням;
3) творча відпустка;
4) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
5) соціальні відпустки:
а) у зв'язку з вагітністю та пологами;
б) при народженні дитини;
в) для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
г) у зв'язку з усиновленням дитини;
ґ) додаткова відпустка особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи;
6) відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або для проходження медико-психологічної реабілітації;
7) відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
8) відпустка без збереження грошового забезпечення в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, - до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.
Частиною 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що у рік звільнення із служби особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту в разі невикористання ними щорічних основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, у тому числі за не використані дні щорічних відпусток у минулі роки.
Згідно з частиною 31 статті 129 Кодексу цивільного захисту України працівникам органів та підрозділів цивільного захисту відпустки надаються на підставах та в порядку, визначених законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 р. № 593 «Про затвердження Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» відповідно до частини другої статті 101 Кодексу цивільного захисту України Кабінет Міністрів України затверджено Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу.
Пунктом 137 цього Положення встановлено, що особи рядового і начальницького складу мають право на такі види відпусток:
1) щорічна основна відпустка;
2) додаткова відпустка у зв'язку з навчанням;
3) творча відпустка;
4) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
5) соціальні відпустки:
у зв'язку з вагітністю та пологами;
при народженні дитини;
для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
у зв'язку з усиновленням дитини;
додаткова відпустка особам рядового і начальницького складу, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи;
6) відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або для проходження медико-психологічної реабілітації;
7) відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
8) відпустка без збереження грошового забезпечення а в разі, коли дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, - до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а в разі, коли дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Кодексу цивільного захисту України і Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу питання компенсації невикористаної частини відпустки працівнику цивільного захисту за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Відповідно до частини першої частини 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Аналогічні правові висновки щодо регулювання аналогічних спірних правовідносин викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 та від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент звільнення зі служби позивач не використав додаткові відпустки як учасник бойових дій за 2022, 2023 та 2025 роки.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації при звільненні за невикористані додаткові відпустки за 2025 рік.
Отже, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність правових підстав для виплати спірної грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за попередні роки.
З огляду на вказане, суд дійшов до висновку, що відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків при звільненні щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах цієї адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать до задоволення з коригуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом:
Визнати протиправною бездіяльність Головного мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік - 14 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Головний мобільний рятувальний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2025 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 19.06.2025.
З огляду на встановлені обставини, з урахуванням нормативного врегулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю лише із словесним корегуванням обраного способу судового захисту.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що в ухвалі від 19.11.2025 про відкриття провадження у справі суд дійшов висновку, що строк звернення до суду в даному випадку позивачем не пропущено.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (місцезнаходження: вул. Обухівське шосе, 120, селище Козин, Обухівський район, Київська область, код за ЄДРПОУ 33945453) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік - 14 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Головний мобільний рятувальний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2025 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 19.06.2025.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Свергун