Іменем України
19 січня 2026 рокум. ДніпроСправа № 440/14295/25
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Дубка Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду 17 жовтня 2025 року надійшов адміністративний позов адвоката Дубка Сергія Миколайовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ОКПП «Київ») з вимогами:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації грошового забезпечення;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2025 року;
визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті позивачу рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб, утриманого з індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01 січня 2016 року по день виключення зі списків особового складу на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/1063/25;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб, утриманого із індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01 січня 2016 року по день виключення зі списків особового складу на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/1063/25.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 03 березня 2015 року по 03 квітня 2017 року проходив військову службу у відповідача.
Відповідачем 30 вересня 2025 року виплачено позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення у сумі 31834,21 грн, нарахованої за період з 01 січня 2016 року по день виключення зі списків особового складу на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/1063/25. Однак, при виплаті індексації грошового забезпечення відповідач не виплатив грошову компенсацію втрати частини доходу, належну позивачу за час затримки виплати такого грошового забезпечення.
Також, при виплаті індексації грошового забезпечення відповідач утримав із нарахованого грошового забезпечення податок на доходи фізичних осіб, проте не виплатив позивачу рівноцінну грошову компенсацію такого податку.
Відповідач на звернення представника позивача щодо виплати позивачу грошової компенсації за час затримки виплати грошового забезпечення та грошової компенсації податку відповідь не надав та виплату таких компенсацій не здійснив.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, представник позивача в інтересах позивача звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року адміністративну справу передано за підсудністю до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 21 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано відповідачу подати відзив разом зі всіма доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; зобов'язано надати до суду докази, яких не вистачає для розгляду справи.
Від відповідача до суду 25 листопада 2025 року надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
З аналізу норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
При цьому, як вже зазначено, основною умовою для виплати громадянину відповідної компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Тобто, за наявності визначених вище умов, виплачена за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25 сума підлягає компенсації, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням цього рішення суду.
З наведеного слідує, що правовою підставою для виплати позивачеві компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», у зв'язку з порушенням термінів виплати доходів, нарахованих на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25, може бути лише період прострочення виконання цього рішення тривалістю в один і більше календарних місяців.
Щодо вимог про виплату грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з позивача при виконанні рішення суду у справі № 360/1063/25, то відповідач вважає, що такі дії не можуть бути самостійним предметом спору, оскільки вони є пов'язаними з виконанням цього рішення суду.
Відповідач вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених (на його думку) прав, свобод та інтересів, оскільки у даному випадку чинне законодавство наділяє особу правом особливого звернення до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання судового рішення в рамках справи № 360/1063/25, а не з новим позовом.
Тому відповідач вважає, що позов в цій частині вимог підлягає залишенню без розгляду в порядку застосування пункту 3 частини першої статті 240 КАС України через наявність у провадженні Луганського окружного адміністративного суду справи № 360/1063/25 про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Ухвалою від 19 січня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи в електронній формі та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив службу в Державній прикордонній службі України, за наказом начальника ОКПП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 03 квітня 2017 року № 62-ос з 03 квітня 2017 року виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення відповідача.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року, позов адвоката Дубка С.М. в інтересах ОСОБА_1 до ОКПП «Київ» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задоволено;
визнано протиправною бездіяльність ОКПП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01 січня 2016 року по 03 квітня 2017 року включно - січень 2008 року;
зобов'язано ОКПП «Київ» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 03 квітня 2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, в сумі 41408,06 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
Дослідженням розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 03 квітня 2017 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) - січень 2008 року, відповідно до рішення суду у справі № 360/1063/25 установлено, що позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення в загальній сумі 41408,06 грн, у тому числі: з січня по квітень 2016 року - по 2359,14 грн щомісяця, за травень - 2482,40 грн, з червня по листопад 2016 року - по 2710,05 грн щомісяця, з грудня 2016 року по лютий 2017 року - по 3177,60 грн щомісяця, за березень 2017 року - 3360,00 грн, за квітень 2017 року - 336,00 грн. З нарахованої суми індексації утримано: ПДФО (18 %) в сумі 7453,45 грн, військовий збір (5 %) в сумі 2070,40 грн. На банк 31834,21 грн.
Згідно з випискою про зарахування коштів на рахунок позивача ОСОБА_1 30 вересня 2025 року зараховано 31834,21 грн, призначення платежу: перерахування виплати згідно з рішенням суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25 за вересень 2025 року.
З наданих в матеріали справи доказів слідує, що відповідачем компенсація утриманого з нарахованої на виконання рішення суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25 суми індексації ПДФО не здійснена. Також під час виплати позивачу 30 вересня 2025 року індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01 січня 2016 року по 03 квітня 2017 року, виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою цієї індексації відповідачем не здійснена.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою статті 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
За визначенням статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, і які не мають разового характеру, у тому числі й оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 3 Закону № 1282-XII визначено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Частинами першою, другою статті 6 Закону № 1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Абзацом сьомим пункту 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
У періоді з 29 червня 2008 року по 10 серпня 2018 року порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначався Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за № 537/15228 (далі - Інструкція № 425), яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558.
У пункті 1.2 Інструкції № 425 визначено, що у цій Інструкції наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
грошове забезпечення - це гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення;
місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
До складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія); штатна посада - посада, визначена у штаті органу Держприкордонслужби, статус якої визначається встановленим за нею найвищим військовим званням і посадовим окладом.
Пунктом 1.9 розділу І Інструкції № 425 визначено, що індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III).
Статтею 1 Закону № 2050-III установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (абзац перший статті 7 Закону № 2050-III).
Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), відтворює положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизує підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Зі змісту вище наведених норм слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 08 травня 2025 року у справі № 380/26344/23 та інших.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 461/1390/16-а та від 15 травня 2024 року у справі № 200/5032/20-а.
У постановах від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21 Верховним Судом викладено правову позицію, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати, такий працівник має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання роботодавця здійснити донарахування належних працівникові сум доходів.
Також виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справі, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 Судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
З вищеописаних доказів судом встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25 підтверджено, що ОКПП «Київ» порушено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 03 квітня 2017 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), у зв'язку з чим зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу такої індексації.
Відповідачем 30 вересня 2025 року на виконання рішення суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25 виплачено позивачу нараховану йому за період з 01 січня 2016 року по 03 квітня 2017 року індексацію в сумі 31834,21 грн.
Проте, всупереч вище вказаних положень Закону № 2050-ІІІ, Порядку № 159 та Порядку № 1078 відповідачем у вересні 2025 року (місяць виплати) не проведено позивачу компенсацію цієї несвоєчасно виплаченої суми індексації.
Відповідачем не заперечується, що ним не здійснено нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Однак відповідач заперечує право позивача на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із несвоєчасною виплатою індексації, оскільки вважає, що у даному випадку відсутня затримка у виплаті індексації, нарахованої на виконання рішення суду.
Суд відхиляє такі твердження відповідачів як безпідставні, оскільки вважає, що здійснення відповідачем нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 03 квітня 2017 року тільки на виконання рішення суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25, яке набрало законної сили 01 вересня 2025 року, не змінює тих обставин, що позивач в період з 01 січня 2016 року по 03 квітня 2017 року мав право на отримання індексації грошового забезпечення в належному розмірі, а відповідачем таке право позивача порушувалось до дня здійснення відповідної виплати. Суд вважає, що факт вирішення судом спору на користь позивача навпаки зумовив обов'язок відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за весь період прострочення виплати позивачу індексації грошового забезпечення в належному розмірі, а не тільки за період після набрання рішенням суду законної сили.
Відповідачем не надано доказів на спростування встановлених судом обставин, тому суд дійшов висновку, що позивач має право на виплати йому компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період затримки виплати з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2025 року.
У свою чергу, відповідач, здійснивши у вересні 2025 року виплату позивачу заборгованості з несвоєчасно нарахованої індексації, право позивача на отримання якої підтверджено рішенням суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25, без проведення відповідної компенсації втрати доходів, допустив протиправну бездіяльність.
Тому суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2025 року.
Відповідно суд установив, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується вимог щодо компенсації позивачу ПДФО, утриманого з нарахованої на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до підпунктів 164.2.1 та 164.2.6 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований контролюючим органом згідно із цим Кодексом.
Пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Пунктом 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Пунктом 5 Порядку № 44 визначено, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З матеріалів справи судом установлено, що з нарахованої на виконання рішення суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25 індексації грошового забезпечення в розмірі 41408,06 грн, з якої утримано 18 % ПДФО, що складає 7453,45 грн.
Проте, одночасно з виплатою на виконання рішень суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25 індексації грошового забезпечення позивачу відповідно до положень пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку № 44 не виплачена грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення, складовою якого є індексація.
Відтак суд вважає, що виплата індексації мала бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією утриманих сум ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Відповідно суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію ПДФО, утриманого із нарахованої на виконання рішення суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25 індексації грошового забезпечення, в сумі 7453,45 грн.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню зі словесним коригуванням обраного позивачем способу захисту його порушених прав.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VІ «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) від сплати судового збору за подання до адміністративного суду цього позову звільнений.
Однак судом установлено, що позивачем при зверненні до Полтавського окружного адміністративного суду з цим позовом сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, що підтверджено наданою в матеріали справи квитанцією від 10 жовтня 2025 року № 9723-8314-7429-3432.
Відповідно суд дійшов висновку, що позивачем помилково сплачений судовий збір за подання до адміністративного суду цього позову.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон № 3674-VI.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Отже суд роз'яснює позивачу право звернутися до суду із заявою про повернення помилково сплаченого ним судового збору в розмірі 1211,20 грн.
При цьому суд зауважує, що повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів здійснюється у Порядку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787).
Наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 «Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» унесено зміни до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182.
Так, пунктом 5 розділу І Порядку № 787 визначено, що повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Складанню такого подання передує подання платником заяви, вимоги до якої визначені в абзаці сьомому пункту 5 розділу І цього Порядку.
З квитанції про сплату судового збору від 10 жовтня 2025 року № 9723-8314-7429-3432 та з виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України слідує, що сплачений позивачем судовий збір 11 жовтня 2025 року зараховано на рахунок Полтавського окружного адміністративного суду, а не Луганського окружного адміністративного суду.
Отже, враховуючи наведені обставини, суд роз'яснює, що заяву про повернення помилково сплаченого судового збору по цій справі слід подавати до Полтавського окружного адміністративного суду, яким і має бути сформовано подання про повернення судового збору.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Дубка Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: 08301, Київська область, місто Бориспіль, код ЄДРПОУ 14321475) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 03 квітня 2017 року, виплаченої 30 вересня 2025 року.
Зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 03 квітня 2017 року, виплаченої 30 вересня 2025 року, за весь час затримки виплати з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2025 року.
Визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, утриманого з нарахованої та виплаченої на виконання рішень Луганського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 03 квітня 2017 року.
Зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» (м. Бориспіль) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, утриманого з нарахованої та виплаченої на виконання рішень Луганського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі № 360/1063/25 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 03 квітня 2017 року, в сумі 7453,45 грн (сім тисяч чотириста п'ятдесят три гривні 45 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова