з питань забезпечення позову
20 січня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/103/26
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши матеріли заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (надалі - відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області щодо невжиття заходів для реалізації його права на забезпечення житлом відповідно до абзацу 2 частини 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
- зобов'язати Приютівську селищну раду у строк не пізніше 30 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили: прийняти мотивоване рішення щодо реалізації його права на забезпечення житловим приміщенням відповідно до абзацу 2 частини 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; визначити конкретний спосіб реалізації, етапи та строки виконання такого рішення відповідно до вимог законодавства;
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження), витребувано у відповідача докази по справі.
20.01.2023 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони Приютівській селищній раді та її виконавчим органам до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, вчиняти дії з відчуження або зміни правового статусу об'єктів комунальної власності, у тому числі нежитлових, які за своїми технічними, функціональними та правовими характеристиками можуть бути використані або переобладнані для забезпечення житлових прав осіб, що перебувають на квартирному обліку, перелік яких визначений або визначається відповідачем.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що існує реальний ризик, що подальше відчуження або зміна правового статусу об'єктів комунальної власності, які можуть бути використані або переобладнані для забезпечення житлових прав, істотно ускладнить або унеможливить виконання можливого рішення суду та призведе до формального характеру судового захисту.
За наведених обставин просить суд вжити заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частиною другою статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
Вказаними нормами визначено загальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову, а саме без повідомлення учасників справи, тобто у письмовому провадженні. Лише у випадку необхідності подання пояснень або додаткових доказів суд на власний розсуд може призначити розгляд заяви про забезпечення адміністративного позову у судовому засіданні.
Проте, у даному випадку, дослідивши матеріали справи та заяву про забезпечення позову, суд вважає за можливе розглянути вказану заяву без повідомлення учасників справи.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість заяви про забезпечення позову, а також враховуючи наведені позивачем підстави для вжиття таких заходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що підставами для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:
1) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень;
2) очевидними є ознаки порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю;
3) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду;
4) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист;
5) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Наведений перелік підстав забезпечення позову є вичерпним.
Частиною першою статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Перелік заходів забезпечення позову наведений у частині першій статті 151 КАС України. Отже, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
При цьому суд звертає увагу на те, що забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, тобто покликане гарантувати виконання рішення адміністративного суду і спрямоване на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Водночас, звертаючись до суду із заявою щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати підстави звернення із такою заявою, а також надати відповідні докази в підтвердження наведених у заяві аргументів.
Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до значно більших ускладнень, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Оцінюючи наведені позивачем у заяві підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує наступне.
Як слідує з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду із адміністративним позовом є бездіяльність відповідача щодо реалізації права ОСОБА_1 на забезпечення житловим приміщенням відповідно до пункту 14 частини 1 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII).
За змістом пункту 14 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надається пільга щодо першочергового забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом. Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов'язків військової служби, забезпечуються жилою площею, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій, - протягом двох років з дня взяття на квартирний облік.
Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Сам по собі факт відсутності конкретного рішення відповідача щодо забезпечення позивача житлом як учасника бойових дій не може автоматично свідчити про те, що ним допущено очевидно протиправну бездіяльність і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
В той же час, суд зауважує, що доводи заявника про необхідність вжиття заходів забезпечення позову по суті обґрунтовані гіпотетичною можливістю настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому, що не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову. Застосування судом обраного заявником заходу забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах заявника про ймовірність порушення у майбутньому його прав та інтересів внаслідок можливого відчуження або зміни правового статусу об'єктів комунальної власності Приютівської територіальної громади.
Також, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Подібні за змістом висновки були висловлені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 та в подальшому підтримані у постановах від 01.06.2022 у справі №580/5656/21, від 18.05.2023 у справі №500/4200/22, від 21.02.2024 у справі №420/11311/23.
Забезпечення позову у розглядуваній справі у спосіб, про який просить позивач, у разі наявності права третіх осіб на відповідні об'єкти нерухомого майна комунальної власності, може призвести до порушення прав інших осіб, що суперечить завданням інституту забезпечення позову.
Суд зауважує, що позивач просить суд зобов'язати відповідача прийняти мотивоване рішення щодо реалізації його права на забезпечення житловим приміщенням відповідно до абзацу другого пункту 14 частини 1 статті 12 Закону№3551-XII та визначити конкретний спосіб реалізації, етапи та строки виконання такого рішення відповідно до вимог законодавства.
Тобто, позовні вимоги позивача не спрямовані на набуття ним у користування об'єкта нерухомого майна комунальної власності Приютівської територіальної громади для проживання, а відновлення порушеного права допускається також і в інший спосіб.
Отже, заявлений захід забезпечення позову не в повній мірі співвідноситься та відповідає змісту позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 2.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
За змістом статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, до яких віднесено розпорядження комунальним майном територіальних громад та інше.
У відповідності до положень статті 29 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Згідно з частиною 1 статті 60 Закону № 280/97-ВР територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до частини 5 статті 60 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8 ст. 60 Закону № 280/97-ВР).
Таким чином, вирішення питання щодо розпорядження комунальним майном та визначення його юридичного статусу відноситься до виключних повноважень органів місцевого самоврядування і суд не може в них втручатися, а лише в подальшому може перевірити правомірність їх рішень, дій чи бездіяльності на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України.
Верховний Суду у постанові від 31.07.2024 у справі №140/36282/23 навів правовий висновок, згідно якого "розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам".
Разом з тим, зазначені ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
З огляду на недоведеність заявником існування обставин очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі у сфері публічно-правових відносин, суд дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову, тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-158, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 20 січня 2026 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК