про витребування доказів
19 січня 2026 року м. Київ №320/28087/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маудау» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю «Маудау» з позовом до Головного управління ДПС у м. Київ, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.07.2023 №00510390901 та від 31.07.2023 №00514290901.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що за результатами проведених відносно нього фактичних перевірок відповідач дійшов висновку про неподання ТОВ «Маудау» звітів за формою 1-ОА, а також встановлено факт зберігання з метою подальшої реалізації алкогольного напою без наявності марки акцизного податку.
Позивач наголошує на відсутності у наказі про призначення перевірки будь-яких посилань на фактичні підстави її призначення, крім посилань на норми Податкового кодексу України, чого, на його думку, недостатньо для призначення фактичної перевірки. Позивач наголошує, що виходячи з посилань на положення ПК України, фактично наказ про призначення перевірки містить 2 окремі підстави (підпункти 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України) без зазначення конкретних обставин, що слугували підґрунтям фактичної перевірки.
Крім того, позивач стверджує про невідповідність наказу про призначення перевірки законодавчо встановленим вимогам в частині незазначення періоду діяльності позивача, який буде перевірятися. В свою чергу, додатки до означеного наказу, в яких вказано період діяльності позивача, який підлягає перевірці, не містять печатки, а особа, що підписала додатки, фактично не має повноважень. Як наслідок незаконності наказу про призначення перевірки, позивач вважає незаконними і результати проведення такої, а саме: акти перевірок та прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.
По суті зафіксованих в актах перевірок порушень позивач вважає, що мав подавати звіти за формою 1-ОА з березня 2023 року, що свідчить про відсутність порушення, яке полягає у неподанні ним означених звітів.
На думку позивача, сам факт наявності у нього ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додавання спирту), отриманої 25.10.2022, не підтверджує факт здійснення ним діяльності з реалізації алкогольної продукції іншим суб'єктам господарювання, у тому числі і реалізації підакцизної продукції. При цьому, під час перевірки відповідачем не досліджувалося питання щодо періоду початку здійснення позивачем діяльності з оптового продажу алкогольних напоїв та, відповідно, зроблено помилкові висновки щодо необхідності подання звітів за жовтень, листопад, грудень 2022 року та січень, лютий 2023 року.
Також позивач зазначив про підписання спірних податкових повідомлень-рішень неуповноваженою особою, що свідчить про їх незаконність.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відмовлено у задоволенні клопотання позивача про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що ГУ ДПС у м. Києві проводились фактичні перевірки ТОВ «Маудау», результати яких оформлені актами перевірок, на підставі положень ПК України. Перед початком перевірки представник ТОВ «Маудау» була ознайомлена з направленнями на перевірку та їй було вручено копію наказу на перевірку. У ході фактичної перевірки було встановлено, що позивач не подав до органу виконавчої влади звіти за формою 1-ОА за листопад 2022 року - лютий 2023 року. Також встановлено факт зберігання з метою подальшої реалізації алкогольного напою без наявності марки акцизного податку встановленого зразка. За наслідками виявлених порушень було винесено спірні податкові повідомлення-рішення.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що у відзиві на позовну заяву відповідач не спростував твердження позивача щодо незаконності наказу про проведення фактичних перевірок, не навів доказів на підтвердження наявності у посадової особи відповідача права на підписання такого наказу та спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідач у запереченнях зазначив стосовно наказу про проведення фактичної перевірки про наявність у начальника управління контролю за підакцизними товарами Мороза О. повноважень щодо підписання наказу та спірних податкових повідомлень-рішень як у керівника структурного підрозділу. Відповідач пояснив, що додаток до наказу як документ має іншу природу та функції й вимоги щодо його оформлення відмінні від вимог до оформлення наказів про проведення перевірок, а тому доводи позивача у цій частині є необґрунтованими.
Відповідач зазначив, що повноваження О.Мороза на підписання спірних податкових повідомлень-рішень визначені Інформацією щодо переліку посадових (службових) осіб, уповноважених керівником ГУ ДПС у м. Києві на виконання делегованих повноважень (з 01.01.2021).
Суд зауважує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанови від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, від 28.05.2024 у справі №280/1431/23, у яких сформулював висновки, які мають забезпечити єдиний підхід у правозастосуванні підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України у взаємозв'язку із статтею 81 ПК України під час розгляду подібних спорів.
Так, у постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 Верховний Суд зазначив, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме: наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Отже, у випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема, фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
У постанові від 28.05.2024 у справі №280/1431/23 Верховний Суд підтримав усталену у судовій практиці позицію про те, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки: (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері. Така особливість зазначеного підпункту зумовлює обов'язок контролюючого органу у наказі про призначення перевірки поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов'язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.
Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.
Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2025 у справі №300/2885/24.
Згідно з частиною третьою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.
Статтею 129 Конституції України обов'язковість рішень суду (до яких належать і ухвали) визначена як одна з основних засад судочинства.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Суд зазначає, що за приписами статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 9 КАС України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частині четвертій статті 9 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Таким чином, принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує суд вчинити всі необхідні дії для повного та всебічного з'ясування фактичних обставин справи з метою забезпечення прийняття правосудного рішення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Положеннями частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи.
Згідно частини шостої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України6. якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Згідно статті 80 КАС України, про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.
Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
У випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне витребувати від відповідача:
- письмові пояснення щодо наявності або відсутності інформації про ймовірні порушення позивачем податкового законодавства, які слугували підставою для призначення фактичної перевірки наказом ГУ ДПС у м. Києві від 11.04.2023 №1513-п відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, з наданням документального підтвердження;
- письмові пояснення щодо наявності фактичних підстав для призначення фактичної перевірки позивача наказом ГУ ДПС у м. Києві від 11.04.2023 №1513-п відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80ПК України, з наданням документального підтвердження;
- письмові пояснення щодо зазначення в наказі/додатку до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 11.04.2023 №1513-п фактичних підстав призначення фактичної перевірки позивача наказом ГУ ДПС у м. Києві від 11.04.2023 №1513-п із наданням нормативного обґрунтування правомірності її призначення на підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті80 ПК України.
Керуючись статтями 12, 72, 77, 80, 94, 241 - 243, 248, 257, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Витребувати від відповідача:
- письмові пояснення щодо наявності або відсутності інформації про ймовірні порушення позивачем податкового законодавства, які слугували підставою для призначення фактичної перевірки наказом ГУ ДПС у м. Києві від 11.04.2023 №1513-п відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з наданням документального підтвердження;
- письмові пояснення щодо наявності фактичних підстав для призначення фактичної перевірки позивача наказом ГУ ДПС у м. Києві від 11.04.2023 №1513-п відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80ПК України з наданням документального підтвердження;
- письмові пояснення щодо зазначення в наказі/додатку до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 11.04.2023 №1513-п фактичних підстав призначення фактичної перевірки позивача наказом ГУ ДПС у м. Києві від 11.04.2023 №1513-п із наданням нормативного обґрунтування правомірності її призначення на підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті80 ПК України.
Витребувані докази надати суду протягом п'яти календарних днів з моменту отримання копії цієї ухвали (або її тексту засобами зв'язку).
Зобов'язати позивача у випадку неможливості подати докази, витребувані судом, або неможливості подати такі докази у встановлені строки, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
Роз'яснити, що відповідно до положень статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.
Копію ухвали суду надіслати учасникам справи (їх представникам).
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Дудін С.О.