13 січня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023152030000742 від 28.04.2023 року за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_8 на вирок Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2025 року, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Теністе Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, громадянина України, одруженого, неповнолітніх дітей не має, пенсіонер, має професійно-технічну освіту, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 15 п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК України,
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_9
захисник ОСОБА_6
(в режимі відео-конференції з використанням власних технічних засобів в системі «EasyCon»)
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду в частині призначення ОСОБА_7 покарання скасувати, застосувати до обвинуваченого положення ст.75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням із визначенням іспитового строку.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду в частині призначення ОСОБА_7 покарання - скасувати з підстав невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Ухвалити новий вирок, яким вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 1 ст. 263 КК України до 3 років позбавлення волі.
Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15 п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді 10 років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.
У ході апеляційного перегляду повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого та протокол додаткового допиту потерпілої ОСОБА_10 , протокол допиту потерпілого ОСОБА_11 , протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 28.04.2023 з потерпілим ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Короткий зміст вироку.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, і призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Зараховано у строк відбування покарання із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі строк попереднього ув'язнення ОСОБА_7 у період з 01.05.2023 року по 09.09.2024 року включно.
Зараховано у строк відбування покарання із розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі строк перебування ОСОБА_7 під цілодобовим домашнім арештом у період з 10.09.2024 року по 29.12.2024 року.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення вибухово-технічної експертизи №КСЕ-19/115-23/6280 від 16.06.2023 року у розмірі 3824 (три тисячі вісімсот двадцять чотири) гривні 00 копійок. Вирішено питання щодо речових доказів.
Узагальнені доводи апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання обставинам справи, особі засудженого, а також відсутністю належного обґрунтування неможливості застосування положень ст. 75 КК України. Вказує, що судом першої інстанції не враховано те, що засудженому понад 70 років, він раніше не судимий, має позитивну характеристику, постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, не ухилявся від досудового слідства та не проявив ознак схильності до вчинення нових злочинів. Вважає, що у суду були всі необхідні передумови для застосування до обвинуваченого ст. 75 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор не оскаржуючи висновків суду щодо доведеності вини та кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК України, вважає вказаний вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло до зміни кваліфікації дій ОСОБА_7 , з ч. 2 ст. 15 п.п. 1,5 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 4 ст. 296 КК України, а також призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Вказує, що при зміні кваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15, п.п. 1,5 ч. 2 ст. 115 КК України, на ч. 4 ст. 296 КК України, судом не враховано покази потерпілої ОСОБА_10 , яка в суді першої інстанції показала, що 28.04.2023, приблизно о 20-00 годині вона йшла по просп. Центральному у місті Миколаєві, дійшла до вул. 8-го Березня, повернула, та проходячи повз аптеку, побачила на відстані 10 метрів автомобіль синього кольору, біля якого стояли чоловік, жінка та ще один чоловік у камуфляжній формі, які про щось сперечались. Чоловіка у камуфляжній формі свідок ОСОБА_10 під час судового розгляду впізнала як обвинуваченого ОСОБА_7 . В подальшому, коли вона проходила повз аптеку, відбувся вибух, як вона стверджує на відстані від неї близько 5,5 метрів. Після вказаного вибуху ОСОБА_10 відчула біль у стегні та впала на землю. В подальшому, чоловік із жінкою, тобто ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , одразу після вибуху підійшли до неї та повідомили, що чоловік у камуфляжній формі саме у них кинув гранату. Дані обставини свідок ОСОБА_10 підтвердила суду, але під час вирішення питання щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 , вказані обставини судом не враховані.
Крім того, судом, під час розгляду кримінального провадження не враховано тих обставин, що вказана подія відбувалась біля аптеки по Центральній вулиці міста Миколаєва, де на той час працювали магазини, перебували люди, серед яких і опинилась перехожа ОСОБА_10 , яка від вибуху гранати Ф1 отримала тілесні ушкодження, згідно висновку експерта у вигляді множинних осколкових поранень поперекової ділянки зліва, обох сідниць, задньої поверхні лівого стегна, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров'я і утворились внаслідок вибуху із будь-якого вогнепального знаряддя, маючого велику кінетичну енергію, не виключно осколків. Також встановлено, що від вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень у кримінальному провадженні є потерпілими шість осіб, пошкоджень зазнали два транспортних засоби, ВАЗ - 2106 д.н.з. НОМЕР_1 , що належить потерпілим ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , а також транспортний засіб марки «SsangYong» д.н.з. « НОМЕР_2 » належний потерпілому ОСОБА_11 . Також кримінальним правопорушенням пошкоджено вікно балкону квартири АДРЕСА_2 , яка належить потерпілій ОСОБА_14 , а також пошкоджено вікно балкону квартири АДРЕСА_3 , яка належить потерпілому ОСОБА_15 . А тому у суду були відсутні підстави для перекваліфікації дій обвинуваченого.
Крім того, в порушення вимог закону, мотивуючи обрання обвинуваченому покарання, судом не враховано усіх обставин вчинення кримінальних правопорушень, їх тяжкість, ставлення обвинуваченого до наслідків від вчиненого кримінального правопорушення, а також обтяжуючу обставину, а саме вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння. А рішення суду, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у вигляді З (трьох) років позбавлення волі та ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, із визначенням остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років, є невмотивованим, безпідставним та неправильним, таким, що не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених ст. 50, 65 КК України.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та визнано доведеним, те що 28.04.2023 року у невстановлені час та місці, ОСОБА_7 в порушення Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №576 від 12.10.1992 року, Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу, спорядження гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №622 від 21.08.1998 року, не маючи передбаченого законом дозволу, ОСОБА_7 придбав вибуховий пристрій оснащений підривачем типу УЗРГМ-2, який зберігав при собі без передбаченого законом дозволу.
28.04.2023 року, у вечірню пору доби, більш точного часу не встановлено, ОСОБА_7 , не маючи відповідного дозволу, утримуючи вказаний вибуховий пристрій при собі, переніс його до будинку №22 по проспекту Центральному у місті Миколаєві Миколаївської області, де в подальшому о 20:00 годині його застосував.
Згідно із висновком експерта вибуховий пристрій відноситься до оборонної осколкової ручної гранати Ф-1, яка відноситься до бойових припасів основного призначення.
Крім того, 28.04.2023, приблизно о 20:00 годині, ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на розі вулиці 8 Березня та проспекту Центрального у місті Миколаєві, біля буд №22 по проспекту Центральному, зустрівся із раніше незнайомими йому чоловіком та жінкою, а саме: потерпілими ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , які знаходились біля власного автомобіля марки «ВАЗ 2106», державний номерний знак « НОМЕР_1 ».
В подальшому, ОСОБА_7 , підійшовши до ОСОБА_12 , почав просити у нього грошові кошти, після чого, отримавши від останнього відмову, ОСОБА_7 умисно, безпричинно, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, усвідомлюючи, що він перебуває у громадському місці (на вулиці), переслідуючи умисел на порушення громадського порядку, дістав зі кишені вибуховий пристрій оснащений підривачем типу УЗРГМ-2, який згідно із висновком експерта відноситься до оборонної осколкової ручної гранати Ф-1, та, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій та намірів, перебуваючи громадському місці, бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, висмикнув чеку з ручної гранати Ф-1 підривача типу УЗРГМ-2.
В подальшому, ОСОБА_7 , який перебував у стані алкогольного сп?яніння та у якого відсутні навички поводження з вибуховими пристроями, випустив вказаний вибуховий пристрій на землю. Внаслідок розриву вибухового пристрою ручної гранати Ф-1, оснащеного підривачем типу УЗРГМ-2, постраждала випадкова перехожа потерпіла ОСОБА_10 , отримавши тілесні ушкодження у вигляді множинних уламкових поранень поперекової ділянки зліва, обох сідниць, задньої поверхні лівого стегна, які відповідно висновку експерта за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров'я і утворились внаслідок вибуху із будь-якого вогнепального знаряддя, яке має велику кінетичну енергію, не виключно уламків.
Окрім того, внаслідок розриву вибухового пристрою ручної гранати Ф-1, оснащеного підривачем типу УЗРГМ-2, пошкоджено автомобіль марки «SsangYong», державний номерний знак « НОМЕР_2 » належний потерпілому ОСОБА_11 , пошкоджено вікно балкону квартири АДРЕСА_2 , яка належить потерпілій ОСОБА_14 , а також пошкоджено вікно балкону квартири АДРЕСА_3 , яка належить потерпілому ОСОБА_16 .
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 КК України, як незаконне придбання, носіння та зберігання вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу та за ч. 4 ст. 296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, яке вчинене із застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
Стороною обвинувачення дії ОСОБА_7 , кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК України, як закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті двом або більше особам, вчинене способом небезпечним для життя багатьох осіб, яке не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі.
Суд прийшов до висновку, що конфлікт між обвинуваченим ОСОБА_7 та потерпілими ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , з яким вони раніше знайомі не були, виник випадково, як зухвала реакція на відповідь потерпілого, який, на думку обвинуваченого, не підтримав патріотичні гасла, які будучи в стані алкогольного сп'яніння та перебуваючи у громадському місці викрикував обвинувачений, та який у грубій формі відмовився від запропонованої обвинуваченим допомоги з ремонтом автомобіля та надання йому грошових коштів у розмірі 2 гривень. Вказаний конфлікт, який під малозначним приводом формально виник між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , вочевидь трансформувався у грубе порушення громадського порядку через нехтування ОСОБА_7 встановленими правилами поведінки у громадських місцях з мотивів явної неповаги до суспільства, а тому й утворив склад хуліганства. Мотиви і мета дій ОСОБА_7 , характер дій кожного з учасників конфлікту, порушення ОСОБА_7 громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось у вчиненні протиправних дій у громадському місці відносно потерпілих, агресивна поведінка ОСОБА_7 та безпідставність вчинюваних ним дій, свідчить про прагнення ОСОБА_7 показати зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоствердитися за рахунок приниження інших осіб. За такого в діях ОСОБА_7 наявна така обов'язкова ознака хуліганства, як особлива зухвалість, оскільки грубе порушення громадського порядку супроводжувалось насильством із заподіянням потерпілій ОСОБА_10 тілесних ушкоджень. ОСОБА_7 кинув гранату з мотивів явної неповаги до суспільства. Зазначене дає підстави для висновку про наявність у діях ОСОБА_7 мотиву явної неповаги до суспільства, що є обов'язковою юридичною ознакою злочину, передбаченого статтею 296 КК України та вважав необхідним кваліфікацію дій ОСОБА_7 змінити та перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 15, п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 4 ст. 296 КК України.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, учасників провадження, на підтримку своїх вимог, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
До початку розгляду кримінального провадження апеляційним судом прокурор, який подав апеляційну скаргу, відмовився від апеляційної скарги, за такого доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, судом апеляційної інстанції не перевірялись.
Що стосується апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався зазначених вимог закону.
Висновок суду, щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено за обставин наведених у вироку, підтверджений зібраними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Всі обставини справи були детально розглянуті та досліджені судом першої інстанції, що підтверджується наведеними та належно оціненими у вироку доказами про вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.
Кваліфікація судом першої інстанції дій обвинуваченого ОСОБА_7 апелянтом не оспорюється, а тому відповідно до вимог ст. 404 КПК України, вирок в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Що стосується доводів захисника про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання через йог суворість, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 , покарання, суд першої інстанції у відповідності до положень ст. 65, 66, 67 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, дані щодо особи обвинуваченого, який є особою похилого віку, одружений, неповнолітніх дітей не має, відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимий. проходив військову службу у 1972 році. Відповідно до довідки-характеристики ОСОБА_7 за місцем мешкання до адміністративної відповідальності не притягувався, на профілактичному обліку в Миколаївському МРУП ГУНП в Миколаївській області не перебував та не перебуває, лікування у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не проходив, за медичною допомогою не звертався. Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , суд визнав щире каяття, обставиною, що обтяжує покарання суд визнав вчинення кримінальних правопорушень особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння. З огляду на вказані обставини, врахувавши ступень тяжкості вчинених ОСОБА_7 діянь, сукупність усіх обставин, що характеризують вказані кримінальні правопорушення, зокрема, форму вини, мотив, спосіб, характер вчинених діянь та тяжкість наслідків, беручи до уваги дані, що характеризують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд дійшов обгрунтованого висновку, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства із призначенням покарання у виді позбавлення волі, яке, відповідно до ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім заходом примусу, що застосовується від імені держави згідно ст. 50 КК України, належним чином вмотивувавши таке рішення у вироку.
Таке покарання, на думку апеляційного суду, відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особі обвинуваченого, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. З урахуванням цього, підстав вважати призначене обвинуваченому покарання таким, що не відповідає вимогам кримінального законодавства, апеляційний суд не вбачає.
Є неспроможними доводи захисника про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.75 КК України з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Згідно положенням ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням має бути мотивованим, при цьому необхідно враховувати не тільки дані про особу обвинуваченого і обставини, які пом'якшують покарання і свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, але й ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи із особливостей і обставин його вчинення.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в абзаці 1 пункту 3 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочину (статті 12 КК України), а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Враховуючи наведене, застосування закріплених у ст. 75 КК України правил допустиме за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Вирішуючи питання про неможливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.
Так, судом першої інстанції враховано характер та ступінь тяжкості скоєних ним кримінальних правопорушень, які відноситься до тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який є особою похилого віку, одружений, неповнолітніх дітей не має, відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимий, вчинив злочини в стані алкогольного сп'яніння.
Інших обставин, пом'якшуючих покарання або позитивно характеризуючих особу обвинуваченого, які б не були предметом розгляду та аналізу суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
За такого, врахувавши всі обставини кримінального провадження, колегія суддів приходить до переконання, що суд, реалізувавши принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_7 покарання, яке відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі винного. Обставини наведені в апеляційній скарзі захисника, судом першої інстанції, були в повному обсязі враховані при призначенні покарання, про що свідчить зміст відомостей та висновків суду, наведених ним у мотивувальній частині вироку.
Зважаючи на викладене, рішення суду є законним і обґрунтованим, оскільки постановлене згідно норм матеріального права з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України та ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими судом, в порядку та в межах, передбачених на даній стадії кримінального провадження, натомість доводи та твердження захисника, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, в зв'язку з чим приходить до остаточного висновку про залишення апеляційної скарги захисника без задоволення.
Керуючись ст.376, 405, 407, 409, 413, 420, 424, 426, 532 КПК України апеляційний суд,-
постановив :
апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Вирок Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 травня 2025 року, стосовно ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді