Справа № 215/5141/23
1-кп/215/290/26
19 січня 2026 року Тернівський районний суд м. Кривого Рогу
в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2
за участю: прокурора ОСОБА_3
обвинуваченої ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського районного суду м. Кривого Рогу кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України,
Ухвалою від 16.12.2025 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу, обвинуваченій ОСОБА_4 було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою по 13.02.2026 р..
Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченій строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обвинувачена ОСОБА_4 не заперечує проти клопотання прокурора.
Захисник заперечує проти клопотання прокурора, так як ризики первісні вже не існують в тій ступені, яка була первісною. Просить замінити на цілодобовий домашній арешт.
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, попередню ухвалу суду від 16.12.2025 р. про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважає, що обвинуваченій ОСОБА_4 слід продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, виходячи з наступного.
Дійсно, згідно ст. 183 КПК України - тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього кодексу.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, забезпечує особам, яким обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які, з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення законності позбавлення свободи, що означає необхідність перевірки не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а також і мети, з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою. При цьому рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватися на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд має з'ясувати можливість застосування до особи, яка тримається під вартою, будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується в тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного (обвинуваченого); міцність його соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; постійного місця роботи, навчання; репутація, майновий стан підозрюваного (обвинуваченого); наявність судимостей; повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється (обвинувачується) особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється (обвинувачується) особа.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, повинно містити в тому числі виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Стороною обвинувачення доведено наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, а саме, що заявлені раніше ризики не зменшилися та виправдовують тримання обвинуваченої під вартою.
Тобто, оскільки обставини, на які посилався суд при обранні обвинуваченій ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовженні строку його дії, та на які в своєму клопотанні посилається прокурор, не змінилися, суд вважає, що хоча обвинувачена й не судима, але інший запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, так як вона обвинувачується у тому, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який передбачено покарання від 7 до 15 років позбавлення волі, не працювала, не заміжня, утриманців не має, міцні соціальні зв'язки відсутні, тому вона може переховуватися від суду, впливати на свідків, які підлягають допиту судом, чим може перешкоджати кримінальному провадженню, яке є суспільним інтересом, що незважаючи на презумпцію невинуватості превалює над принципом поваги до свободи особистості. Вона не є неповнолітньою або інвалідом, або особою похилого віку, стан здоров'я відносно задовільний, тому може утримуватися в умовах СІЗО.
Крім цього, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Доводи захисника щодо недоведеності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та їх існування на час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики вказані у клопотанні прокурора з їх обґрунтуванням та судом досліджені і їм надано оцінку. Будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченій запобіжного заходу захисником під час розгляду клопотання не наведено.
Чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачена обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає від прокурора надання доказів того, що обвинувачена має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, не перебуваючи під вартою.
У матеріалах провадження відсутні дані чи докази, які б свідчили про можливість застосування до обвинуваченої ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу, в тому числі за станом здоров'я.
Вказані ризики, на які посилався слідчий суддя при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд при продовженні строку його дії, та прокурор у своєму клопотанні, продовжують існувати та не зменшилися.
Суд вважає, що відсутність на даний час фактів втечі обвинуваченої - з метою переховування, тиску на свідків, жодним чином не свідчить про неможливість вчиненя нею цих дій в подальшому. Фактично, її належна процесуальна поведінка та відсутність фактів спроб, передбачених ст. 177 КПК України, зумовлені в першу чергу дієвістю обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 197, 199, 331 КПК України, суд, -
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по 19.03.2026 р..
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченою з дня вручення її копії.
Суддя: