Справа № 760/8229/22 Головуючий у 1 інстанції: Усатова І.А.
Провадження № 22-ц/824/3468/2026 Доповідач: Шебуєва В.А.
15 січня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Шебуєвої В.А.,
суддів Кафідової О.В., Оніщука М.І.,
секретар Тіткова І.Ю.,
розглянувши апеляційну скаргу адвоката Костаняна Сергія Едуардовича, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року в справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» до ОСОБА_1 , треті особи: Київська міська рада (Київська державна адміністрація), Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація, про виселення із самовільно зайнятого жилого приміщення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», треті особи: Київська міська рада (Київська державна адміністрація), Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення,-
В липні 2022 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м.Києва» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Київська міська рада (Київська державна адміністрація), Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація про виселення із самовільно зайнятого жилого приміщення. Зазначало, що відповідно до розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 травня 2015 року № 279 «Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м.Києва», зі змінами від 11 листопада 2016 року № 838, багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 переданий у господарське відання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва». Відповідно до Статуту Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» предметом його діяльності є утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку. Відповідно до пункту 3.1.11. Статуту підприємство має право у разі виявлення порушення, встановленого законодавством щодо порядку користування житловими та нежитловими приміщеннями (виселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зобов'язання звільнити житлове/нежитлове приміщення, усунути самовільне перепланування, переобладнання, зобов'язання надати доступ до приміщення тощо) вживати заходів, передбачених законодавством України. У житловому будинку АДРЕСА_1 є квартира АДРЕСА_2 ,житловою площею 15,5 кв.м., яка не була приватизована. Квартиронаймачем квартири АДРЕСА_3 був ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та знятий з реєстраційного обліку. Після смерті ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_3 самовільно вселилася ОСОБА_3 , не маючи на це законних підстав. КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» звернулося до Солом'янського районного суду міста Києва з позовною заявою про виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення. Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року, ОСОБА_3 виселено зі спірної квартири. Актом державного виконавця від 13 грудня 2021 року встановлено, що рішення Солом'янського районного суду міста Києва про виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 виконано, але в квартирі залишився проживати син боржника ОСОБА_1 та залишилося його майно.11 лютого 2022 року, 17 червня 2022 року Структурний підрозділ КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» ЖЕД № 904 надсилав ОСОБА_1 вимоги-попередження про звільнення спірної квартири та передання ключів до ЖЕД № 904 КП. ОСОБА_1 вказаних вимог не виконав, ключі від квартири до ЖЕД №904 не передав. З акта державного виконавця від 13 грудня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , та зберігає за собою право користування зазначеним житловим приміщенням. Таким чином, ОСОБА_1 без законних підстав самоправно займає квартиру АДРЕСА_3 . КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м.Києва» просило виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення.
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом
до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м.Києва», треті особи: Київська міська рада (Київська державна адміністрація), Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання укласти договір найму жилого приміщення. Зазначав, що відповідно до договору найму жилого приміщення від 13 червня 2001 року, укладеного між РЕО-705 в особі начальника ОСОБА_4 (наймодавцем) та ОСОБА_2 (наймачем) було обумовлено заборону на вселення до квартири без згоди наймодавця інших осіб, за виключенням неповнолітніх осіб. На той час він був неповнолітнім, а тому не потребував згоди на вселення. 25 жовтня 2010 року рішенням Солом'янського районного суду міста Києва у справі № 2-3111-1/10 позов ОСОБА_2 про визнання права користування жилим приміщенням задоволено та фактично надано йому таке право на невизначений строк, яке відповідно до статей 64, 65 ЖК України поширювалося на всіх його членів сім'ї. Квартира АДРЕСА_3 для нього є центром життєвих інтересів та соціальних зв'язків. Він також зазначав про навчання та отримання освіти в місті Києві, використання цієї адреси для листування і здійснення оплати за комунальні послуги. ОСОБА_1 просив визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_3 та зобов'язати КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» укласти зі ним договір найму житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_3 .
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 19 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2023 року, позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» задоволено. Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» судовий збір у розмірі2 481,00 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м.Києва» до ОСОБА_1 , треті особи: Київська міська рада (Київська державна адміністрація), Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація, про виселення із самовільно зайнятого жилого приміщення задоволено. Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» судовий збір у розмірі 2481,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», треті особи: Київська міська рада (Київська державна адміністрація), Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання укласти договір найму жилого приміщення відмовлено.
Представник ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне встановлення судом обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2010 року у справі № 2-3111-1/10 задоволено позов батька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про визнання права користування жилим приміщенням. Визнано за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_3 . Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 лютого 2010 року відмовлено в задоволенні позову КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_3 . У мотивувальній частині зазначеного рішення апеляційного суду встановлено, що за укладеним між РЕО-705 та ОСОБА_2 договором найму житлового приміщення від 13 червня 2001 року останньому надавалася в найм спірна квартира строком з 12 червня 2001 року до 12 червня 2002 року. Тобто вселення ОСОБА_2 до квартири здійснено не самовільно, а на підставі письмового договору. Апеляційний суд встановив, що питання про розірвання договору найму КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» після закінчення строку його дії не ставилось. Оскільки договір був укладений у 2001 році, тобто під час дії ЦК УРСР 1963 року, то згідно із статтею 230 цього Кодексу строковий договір найму, який не був розірваний, вважається поновлений на невизначений строк. При цьому на момент укладання договору найму житлового приміщення від 13 червня 2001 року син ОСОБА_2 - ОСОБА_1 був неповнолітнім, а відповідно до статті 65 ЖК України згода на вселення неповнолітніх дітей до їх батьків не вимагалася. Таким чином при вселенні ОСОБА_1 до спірної квартири був дотриманий встановлений порядок вселення. Відсутність реєстрації ОСОБА_1 у спірній квартирі не дає підстав для висновку, що він не проживав у цій квартирі. ОСОБА_1 фактично не був своєчасно зареєстрований у квартирі лише через відсутність на те згоди КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва». Постійне проживання неповнолітнього ОСОБА_1 у спірній квартирі пояснювалося, у тому числі необхідністю його навчання в учбовому закладі м. Києва, про що існують неспростовні докази. Починаючи з 2001 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» не ставило під сумнів право ОСОБА_1 на вселення та проживання у спірній квартирі. Суд першої інстанції не надав належної оцінки акту комісії від 03 вересня 2012 року, складеному сусідами за участю ОСОБА_1 акту, актам комісії ЖЕД 904 від 10 лютого 2022 року та від 04 липня 2022 року, а також державного виконавця від 13 лютого 2021 року, якими підтверджено проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_3 як за життя, так і після смерті свого батька ОСОБА_2 , починаючи з 2001 року і по день його виселення.
Представник Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації подав відзивна апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 . Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В апеляційній інстанції представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.
Представники КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» і Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації просять відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
В судове засідання представник Київської міської ради (Київська державна адміністрація) не з'явився, повідомлений про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у його відсутність.
Вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, квартира АДРЕСА_3 належить до комунальної власності.
Відповідно до копії свідоцтва про народження № НОМЕР_1 від 03 вересня 1984 року ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його батьком є ОСОБА_2 , а матір'ю - ОСОБА_5 .
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 лютого 2010 року було відмовлено в задоволенні позову КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві ради про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_3 .
Вказаним рішенням встановлено, що за договором найму житлового приміщення від 13 червня 2001 року, укладеним між РЕО-705 та ОСОБА_2 , останньому надавалася в найм спірна квартира строком з 12 червня 2001 року до 12 червня 2002 року. За висновком суду вселення ОСОБА_2 до квартири здійснено не самовільно, а на підставі письмового договору. Апеляційний суд також встановив, що питання про розірвання договору найму КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у місті Києві ради після закінчення строку його дії не порушувалося. Оскільки договір найму був укладений у 2001 році, тобто під час дії ЦК УРСР 1963 року, то згідно із статтею 230 цього Кодексу строковий договір найму, який не був розірваний, вважається поновлений на невизначений строк.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2010 року позов ОСОБА_2 до Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м.Києві ради, третя особа: Солом'янське РУ ГУ МВС України в місті Києві, про визнання права користування жилим приміщенням та реєстрації задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_3 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача ОСОБА_2 помер.
Згідно розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 травня 2015 року № 279 «Про передачу та закріплення майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації» за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» закріплено на праві господарського відання в установленому порядку житловий і нежитловий фонд та майно, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації згідно з додатками 1, 2.
У пункті 2.2 Статуту КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 січня 2015 року № 9 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2020 року № 157) визначено, що предметом діяльності підприємства є утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку; надання житлової послуги (управління багатоквартирним будинком).
КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» є балансоутримувачем та управителем будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
З листопада 2019 року вулиця Виборзька перейменована на вулицю Олекси Тихого.
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва№ 81762403 від 07 липня 2022 року про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_5 , станом на 07 липня 2022 року зареєстровані особи за вказаною адресою відсутні.
Судом встановлено, що у справі № 760/8384/15-ц рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», третя особа: Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання права користування жилим приміщенням відмовлено. У справі № 760/5955/17 рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року, задоволено позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» до ОСОБА_3 , третя особа: Солом'янська в місті Києві державна адміністрація про виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення.
Згідно акту державного виконавця від 13 грудня 2021 року встановлено, що рішення Солом'янського районного суду міста Києва про виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 виконано, але в квартирі залишився проживати син боржника ОСОБА_1 та залишилося його майно.
За даними паспорта громадянина України ОСОБА_1 , його місцем реєстрації є: АДРЕСА_6 , дата реєстрації 01 червня 1988 року.
У 2003 році ОСОБА_1 разом із членами сім'ї ОСОБА_3 (матір) та ОСОБА_6 (сестра) брав участь у приватизації квартири АДРЕСА_7 .
Обґрунтовуючи заявлені вимоги про виселення ОСОБА_1 , КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» надало попередження ОСОБА_1 про самовільне зайняття квартири від 11 лютого 2022 року з пропозицією КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» терміново веселитись та звільнити квартиру від особистих речей й від 17 червня 2022 року з пропозицією КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» надати правовстановлюючі документи на проживання у квартирі АДРЕСА_3 .
Актами від 10 лютого 2022 року та від 04 липня 2022 року, складеними комісією у складі майстрів технічної дільниці ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 визначено, що на момент обстеження квартири двері відчинив ОСОБА_1 , від отримання попередження про виселення відмовився й умови попередження не виконав.
КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» порушило питання про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення.
ОСОБА_1 заявив вимоги про визнання за ним права користування квартирою АДРЕСА_3 та зобов'язання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» укласти зі ним договір найму житлового приміщення.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, допитавши свідків, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» та відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів висновки суду першої інстанції вважає законними та обґрунтованими.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 30 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла.
Згідно із частиною третьою статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній особі гарантується право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється не лише на власника квартири, але і на наймача (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 1999 року у справі «Ларкос проти Кіпру», заява № 29515/95).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти росії» (Prokopovich v. russia), заява № 58255/00, пункт 36).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50)).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення ЄСПЛ від 16 липня 2009 року у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, пункт 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], заява № 33202/96, пункт 110).
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, провадження № 14-298цс19; від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20).
У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 викладено висновок, згідно з яким «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання».
Право користування житловим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім'ї наймача в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17, провадження № 61-865сво21).
У постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц (провадження № 61-2027св22) зазначено, що під час вирішення спору про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім'ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Статтею 65 ЖК України визначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до вимог закону, вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
За змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.
Такого висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 12 квітня 2021 року в справі № 127/26104/18 (провадження № 61-23331св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 643/3624/16 (провадження № 61-5000св19).
Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.
При цьому такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 523/7813/20, провадження № 61-17223св23; від 06 листопада 2024 року у справі № 752/27110/21, провадження № 61-6435св24).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Заперечуючи проти вимог КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи про самовільне зайняття квартири АДРЕСА_3 .
Як вбачається з матеріалів справи, рішення про надання ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 та відповідно ордера на житлове приміщення власником або уповноваженим органом не видавалося.
Обґрунтовуючи свої вимоги зустрічного позову, ОСОБА_1 , посилався на те, що він правомірно вселився до квартири АДРЕСА_3 , оскільки на час вселення його батька ОСОБА_2 був неповнолітньою особою і в силу положень частини першої статті 65 ЖК України його вселення не потребувало згоди наймача, крім того він та має довготривалі сформовані соціальні зв'язки та життєві інтереси, пов'язані із спірною квартирою. Під час проживання у вказаній квартирі він навчався у навчальному закладі. Також, він з батьками робив ремонт в квартирі, кухонні меблі.
Разом з тим, сам по собі факт проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі у певні періоди часу не є достатнім для висновку про виникнення у нього прав на вказану квартиру та зобов'язання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» укласти з ним договір найму.
Окрім того, вказані обставини не підтверджуються належними і допустимим доказами.
За клопотанням ОСОБА_1 судом першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_10 , показала, що знайома з ОСОБА_1 , вчилася в університеті з його матір'ю ОСОБА_3 . Зазначила, що зі слів останньої їй стало відомо, що з 2001 року відповідач жив зі ОСОБА_2 в спірній квартирі та жив там до моменту його виселення, платив за комунальні послуги. Пояснювала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в офіційному шлюбі. Бачила початок ремонту та його завершення. Вказала, що відповідач своїми руками зробив там проводку та кухню.
Свідок ОСОБА_11 показала, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були її однокласниками, відповідач ОСОБА_1 з 2001 року проживав у спірній квартирі, своїми руками зробив там проводку та кухню. ОСОБА_2 любив свого сина та добре до нього відносився. Пояснила, що у кімнаті стояло одне двоспальне ліжко та односпальне. Зазначила, що до 2001 року відповідач напевно проживав в Калинівці.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив покази вказаних свідків з урахуванням того, що вони не були безпосередніми свідками постійного проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі з 2001 року. Їх показання зводилися до пояснень щодо установки кухонних меблів ОСОБА_1 та відвідування ними квартири на свята. ОСОБА_10 зазначила, що вона обізнана про життя відповідача та його батьків зі слів ОСОБА_3 , однак у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_12 перебували у шлюбі до смерті ОСОБА_2 , що суперечить матеріалам справи.
Суд першої інстанції правомірно відхилив покази свідка ОСОБА_3 про проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі з 2001 року зі згоди ОСОБА_2 , оскільки свідок є матір'ю відповідача та зацікавлена у розгляді справи на його користь .
Суд першої інстанції також обґрунтовано відхилив посилання ОСОБА_1 на надані ним письмові докази, а саме: копію диплому молодшого спеціаліста серії НОМЕР_2 від 03 липня 2004 року; копію архівної довідки від 03 лютого 2023 року № 07, виданої директором Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука Осадчої О. про те, що ОСОБА_1 дійсно навчався у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука; копію медичної довідки від 23 травня 2007 року, видану ОСОБА_1 ; копію договору про поточний рахунок фізичної особи від 11 березня 2014 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 ; копію листа Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 28.08.2012 № 15/03/14551/нк із зазначенням адреси ОСОБА_1 ; копію листа Генеральної прокуратури України від 26.11.2015 № 19-р із зазначенням адреси ОСОБА_1 ; копію поштових конвертів із зазначення адресатом ОСОБА_1 . Такі документи не є належним доказом постійного проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі з 2001 року.
Колегія суддів відхиляє посилання представника ОСОБА_1 на ненадання судом належної оцінки акту комісії від 03 вересня 2012 року, акту, складеному сусідами за участю ОСОБА_1 , актам, складеним комісією ЖЕД 904 від 10 лютого 2022 року та від 04 липня 2022 року,акту державного виконавця, складеному 13 лютого 2021 року, оскільки вказані документи також не можуть бути належними і достатніми доказами на підтвердження вказаних обставин.
В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 не зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 . За даними його паспорта громадянина України зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_6 , дата реєстрації 01 червня 1988 року.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2003 році разом із членами своєї сім'ї - матір'ю ОСОБА_3 та сестрою ОСОБА_6 брав участь у приватизації квартири АДРЕСА_7 . Відповідно до ст.5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду мають громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Судом встановлено, що у 2023 році ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_3 здійснили відчуження приватизованих ними часток квартири АДРЕСА_7 на підставі договорів дарування на користь ОСОБА_6 .
Вказані обставини ОСОБА_1 не оспорював.
Також судом встановлено, що після смерті батька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_3 , проживала його мати ОСОБА_3 . Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2017 року у справі № 760/8384/15-ц було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», третя особа: Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання права користування жилим приміщенням.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі № 760/5955/17 було задоволено позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» до ОСОБА_3 , та виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення, та відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання укласти договір найму жилого приміщення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Костаняна Сергія Едуардовича, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 липня 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 січня 2026 року.
Суддя-доповідач Шебуєва В.А.
Судді Кафідова О.В.
Оніщук М.І.