справа №369/438/25 Головуючий у суді І інстанції: Янченко А.В.
провадження №22-ц/824/2906/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
14 січня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Севастьянової Олени Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Відділ у справах дітей та сім'ї Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 11 жовтня 2003 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 .. Сторони мають спільних дітей: доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що спільне життя не склалось, сторони мають різні поглядим на сімейне життя та обов'язки, через що в сім'ї виникають конфлікти, що призвело до розірвання стосунків. На даний час сторони сім'єю не проживають, шлюб існує формально, можливості та потреби зберегти сім'ю немає. Вказує, що спору щодо місця проживання спільної дитини немає і за домовленістю між батьками дитина залишиться проживати з відповідачем. Просив розірвати шлюб та визначити місце проживання сина ОСОБА_4 разом з матір'ю до набуття повноліття.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року позов задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 11 жовтня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Довгинцівського районного управління юстиції м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, актовий запис про шлюб № 509.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з матір'ю - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Севастьянова О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та винести нове рішення по суті позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що приймаючи позовну заяву до свого провадження суд першої інстанції не звернув увагу що позивач при подачі позову про поділ спільного майна не обгрунтовував належним чином цю вимогу, та не надав час на усунення недоліків, а ухвалив рішення про її задоволення. Дане рішення, на переконання апелянта, може ускладнити розгляд справи про поділ спільного майна подружжя та прийняття законного та обгрунтованого рішення.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що сторони не підтримують подружні стосунки, не бажають надалі підтримувати шлюбні відносини і зберегти шлюб, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, що у відповідності до положень ст. 112 СК України є підставою для розірвання шлюбу. Відтак, прийшов до висновку, що позовна вимога про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з матір'ю підлягає до задоволення.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Крім того, в мотивувальній частині рішення, судом зазначено, що вимог про поділ майна подружжя позивачем не заявлялось.
В суді апеляційної інстанції представником позивача була надана заява про відмову від позовних вимог про поділ спільного майна та визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що 11 жовтня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Довгинцівського районного управління юстиції м. Кривий Ріг Дніпропетровської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_6 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис про шлюб №509 (а.с. 7).
Сторони сумісно мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 02.06.2018, актовий запис про народження № 1359 (а.с. 9).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.01.2025 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Відділ у справах дітей та сім'ї Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області (а.с. 17-19).
Суд першої інстанції отримав від Відділу у справах дітей та сім'ї Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області (08290, Київська область, Бучанський район, смт. Гостомель, вул. Свято-Покровська, буд. 125) висновок від 10.07.2025 року, щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 33-37).
Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Севастьянова О.В. подала клопотання про відмову від частини позовних вимог, в якій просила прийняти відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог, а саме: про визначення місця проживання дитини з матір'ю; про поділ спільного майна (а.с. 78-80).
Клопотання обгрунтоване тим, що приймаючи позовну заяву до свого провадження суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач при подачі позову про поділ спільного майна не обгрунтував належним чином цю вимогу, та не надав час на усунення недоліків, а ухвалив рішення про її задоволення. Представник позивача зазначила, що дане рішення може в подальшому ускладнити розгляд справи про поділ спільного майна подружжя та прийняття законного та обгрунтованого рішення. Також повідомила, що між батьками під час розірвання шлюбу виник спір про місце проживання спільної дитини - сина ОСОБА_4 та ОСОБА_7 залишився проживати з батьком ОСОБА_1 . Враховуючи обставини, що склалися, та з метою оптимізації судового процесу, позивач ОСОБА_1 вважає за необхідне відмовитися від частини вказаних позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції дослідивши клопотання представника позивача про відмову від частини позовних вимог, дійшов висновку про часткове задоволення клопотання, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши це у заяві по суті справи, або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до статті 373 ЦПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову та відмова прийнята судом.
Як вбачається, ОСОБА_1 , через свого представника, скористався своїми правами, передбаченими правилами ч. 1 ст. 206, п. 4 ч. 1 ст. 255, ст. 373 ЦПК України, як позивач, звернувшись до суду із заявою про відмову від частини позовних вимог.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звертаючись з позовною заявою у даній справі просив суд розірвати шлюб та визначити місце проживання сина ОСОБА_4 разом з матір'ю до набуття повноліття.
Водночас позивачем позовні вимоги щодо розподілу спільного майна не заявлялися.
Однак звертаючись з клопотанням про відмову від частини позовних вимог, представник позивача просила прийняти відмову позивача ОСОБА_1 в тому числі і про поділ майна, які як вже встановлено судом, позивачем заявлені не були, тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що клопотання в частині щодо прийняти відмови ОСОБА_1 від позовної вимоги стосовно поділу спільного майна слід залишити без задоволення.
Підстав для неприйняття відмови ОСОБА_1 від частини позовних вимог, а саме щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю, суд апеляційної інстанції не вбачається, та в цій частині клопотання підлягає задоволенню, оскільки така відмова не суперечить закону.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приймає відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог, а саме щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю. Рішення в цій частині позовних вимог підлягає визнанню нечинним з закриття провадження у справі в цій частині.
Переглядаючи справу в частині заявлених позовних вимог про розірвання шлюбу, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 статті 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У позовній заяві позивач зазначає, що підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що спільне життя з відповідачем не склалося, зникли спільні інтереси та виникли різні погляди на сімейне життя та обов'язки. На підставі чого в сім'ї відбувалися сварки, які поступово призвели до того, що сторони стали зовсім чужими людьми. Можливості зберегти сім'ю немає. Також зазначив, що фактично шлюбні відносини між ними припинилися приблизно з жовтня 2022 року, з цього часу спільне господарство не ведеться.
Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, подружні стосунки не склалися, сім'я збереглась формально, шлюбно-сімейні відносини припинені, збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам сторін, суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу між сторонами.
Будь-яких доказів того, що сторони примирилися, або дійшли згоди щодо продовження спільного проживання та підтримки сімейних відносин у матеріалах справах відсутні, та сторонами не надано.
Таким чином висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині розірвання шлюбу між сторонами відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доказів, які б свідчили про фактичне збереження шлюбних відносин та неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу відповідачем суду не надано.
В апеляційній скарзі представник позивача не навела обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість висновку щодо неможливості збереження шлюбу.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд в резолютивній частині написав та вирішив вимоги про розподіл майна, задовольнивши її, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки таке зазначення є явною опискою в резолютивній частині, оскільки в мотивувальній частині рішення судом першої інстанції чітко встановлено, що вимоги про розподіл майна не заявлялись.
Інші доводи апеляційної скарги на правильність ухваленого рішення не впливають, оскільки шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу між сторонами та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. 112 СК України.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року в частині розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Клопотання адвоката Севастьянової Олени Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог задовольнити частково.
Прийняти відмову ОСОБА_1 від позовних вимог про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Визнати нечинним рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини з матір'ю та закрити провадження у справі в цій частині.
В іншій частині клопотання про відмову від позовних вимог про поділ спільного майна залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу адвоката Севастьянової Олени Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року в частині розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «15» січня 2026 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко