справа №756/19219/25 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1
апеляційне провадження №11-сс/824/1338/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
13 січня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
підозрюваного: ОСОБА_7
захисника: ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024100130000870 від 19 квітня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 407 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року клопотання слідчої СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_7 - задоволено.
Продовжено підозрюваному ОСОБА_7 строк тримання під вартою на строк 60 днів, а в разі здійснення прокурором в межах вказаного строку дій, передбачених пунктом 3 частиною другою статті 283 КПК України, - до вирішення питання судом про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу під час проведення підготовчого судового провадження, що не може перевищувати 29 січня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Визначено строк дії ухвали слідчого судді до 29 січня 2026 року включно.
Не погоджуючись з указаною ухвалою захисник ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати, відмовити у задоволенні клопотання слідчої та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід, а саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави або запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із покладенням відповідних процесуальних обов'язків, передбачених статтею 194 КПК України.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону й неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам провадження, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами, при постановленні ухвали суд першої інстанції не забезпечив дотримання вимог статей 177, 178, 183, 194, 370 КПК України, не здійснив повної оцінки доводів сторони захисту, не врахував реального стану здоров?я підозрюваного, відсутності будь-яких ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також не перевірив достовірності та суперечностей у доказах, наданих стороною обвинувачення.
Вказує, що сторона захисту надала слідчому судді докази, які повністю спростовують головний елемент фабули підозри, факт мобілізації ОСОБА_7 у лютому 2022 року та його вибуття до військової частини НОМЕР_1 , а також докази, які прямо доводять відсутність мобілізації ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у своїй офіційній відповіді прямо повідомив, що ОСОБА_7 не мобілізовувався, не проходив ВЛК, не отримував мобілізаційного розпорядження, не направлявся до військових частин у лютому 2022 року, а жодні мобілізаційні документи щодо нього не оформлювались, це є ключовою інформацією, адже мобілізація без оформлення належної процедури не є можливою; військова частина НОМЕР_1 надала відповідь, яка так само не містить жодного доказу мобілізації або зарахування ОСОБА_7 до особового складу, окрім відомостей медичного характеру за 2018 рік, що стосується його служби за контрактом у попередній період, це підтверджує, що у період 2022-2024 років ОСОБА_7 до складу військової частини не входив; офіційний витяг із державної електронної системи «Резерв+» також не містить жодної інформації про мобілізацію, проходження ВЛК, оформлення наказу ТЦК або направлення до військової частини, зафіксована у системі інформація повністю корелює з відповідями РТЦК та військової частини та однозначно свідчить, що жодних юридично значимих дій, які б надавали ОСОБА_7 статус військовослужбовця, не вчинялося; відсутність законного статусу військовослужбовця унеможливлює інкримінування ОСОБА_7 будь-якого правопорушення, пов?язаного з нез?явленням на службу, оскільки особа не може порушити обов?язок, якого в неї не існувало, вказує відсутній склад злочину.
За таких обставин підозра, пред?явлена ОСОБА_7 , не лише не відповідає стандарту обґрунтованої підозри, а й є юридично неможливою, оскільки ґрунтується на фабулі, яка не підтверджена жодним доказом та спростована офіційними документами трьох державних органів, слідчий суддя не оцінив ці суттєві обставини, не дослідив докази захисту, не навів мотивів їх відхилення, тим самим порушив вимоги статті 94 та статті 370 КПК України, а ухвала у цій частині не може вважатися законною та обґрунтованою.
Вважає, що слідчий суддя дійшов помилкового висновку про наявність у даному провадженні ризиків, передбачених статтею 177 КПК України та безпідставно погодився з доводами сторони обвинувачення про необхідність подальшого тримання підозрюваного під вартою.
Зауважує, щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, передбаченого пунктом 1 частиною першою статті 177 КПК України, сторона обвинувачення у клопотанні стверджувала, а слідчий суддя безкритично погодився з тим, що ОСОБА_7 , нібито з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватись, втім такі твердження мають виключно оціночний, гіпотетичний характер і не підкріплені жодними належними та допустимими доказами у розумінні статті 86 КПК України, у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б свідчили про спроби підозрюваного змінити місце проживання, виїхати за межі України або ухилитися від явки до органу досудового розслідування, навпаки, його поведінка до моменту затримання була послідовною, відкритою та добросовісною; щодо ризику незаконного впливу на свідків, передбаченого пунктом 3 частиною першою статті 177 КПК України, слідчий суддя знову ж таки обмежився формальним посиланням на клопотання сторони обвинувачення, не проаналізувавши ані особу підозрюваного, ані його стосунки зі свідками, ані реальний стан провадження, усі основні свідки у справі вже допитані, їхні показання зафіксовані у протоколах та долучені до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 протягом тривалого часу не підтримує з ними жодних контактів, а в матеріалах провадження відсутні будь-які дані про погрози, тиск чи спроби впливу з його боку, навпаки, частина свідків зокрема військовослужбовці, з якими він проходив службу, характеризують його як дисциплінованого, врівноваженого та відповідального військового, що прямо суперечить версії обвинувачення про потенційний тиск на них; щодо ризику, передбаченого пунктом 5 частиною першою статті 177 КПК України (можливість вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити інкриміноване), слідчий суддя взагалі не навів жодних переконливих мотивів, обмежившись загальними фразами про тяжкість обвинувачення та особливий період, в оскаржуваній ухвалі відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили про схильність ОСОБА_7 до злочинної поведінки або про те, що, перебуваючи на волі, він має реальні наміри або можливості продовжити правопорушення, натомість з матеріалів провадження випливає, що підозрюваний раніше не судимий, не має негативної кримінальної історії, добровільно прибув до військової частини у перший день повномасштабного вторгнення, виконував службові обов?язки та залишив частину не з мотивів ухилення від служби, а через об?єктивне погіршення стану здоров?я, що підтверджується медичними документами; суд першої інстанції не врахував і того, що всі основні докази у справі вже зібрані, документи вилучені, свідки допитані, а отже, жодних реальних процесуальних можливостей перешкоджати встановленню істини чи впливати на хід слідства у підозрюваного немає, попри це, слідчий суддя дійшов висновку про наявність усіх ризиків, перелічених статтею 177 КПК України, не обґрунтувавши, як саме вони проявляються у конкретних обставинах, пов?язаних з особою ОСОБА_7 .
Зазначає, що слідчий суддя, всупереч вимогам статті 178 та частини першої статті 183 КПК України, не розглянув реальної можливості застосування до підозрюваного більш м?якого запобіжного заходу, не пов?язаного з триманням під вартою, незважаючи на наявність всіх ознак міцних соціальних зв?язків, постійного місця проживання, позитивних характеристик, відсутності судимостей та тяжкого стану здоров?я.
Таким чином, оскаржувана ухвала є такою, що постановлена з грубим порушенням вимог статтей 177, 178, 183, 194, 370, 94 КПК України, базується на припущеннях, а не на конкретних доказах, не містить належного мотивування існування реальних, а не гіпотетичних ризиків, і не відповідає стандартам, передбаченим статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобоб, у зв?язку з цим продовження тримання ОСОБА_7 під вартою є невиправданим, непропорційним та таким, що порушує як національні норми кримінального процесу, так і міжнародні зобов?язання України.
Посилається на те, що стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_7 є самостійною істотною обставиною, яка має вирішальне значення як для оцінки наявності ризиків, так і для питання пропорційності подальшого тримання під вартою, з матеріалів провадження та наданих стороною захисту медичних документів вбачається, що ОСОБА_7 протягом тривалого часу страждає на хронічні захворювання опорно-рухового апарату, які проявляються у вигляді протрузій грудного та поперекового відділів хребта, зазначені патологічні зміни супроводжуються інтенсивним, постійним і виснажливим больовим синдромом, який іррадіює в ліву нижню кінцівку, спричиняє утруднення ходи, періодичне оніміння, різкі «простріли» у спині та істотне обмеження рухливості, біль посилюється як під час сну, особливо при лежанні на твердій або незручній поверхні, так і при будь-яких фізичних навантаженнях чи навіть тривалому перебуванні у вимушеному фіксованому положенні, за таких умов навіть звичайний побутовий режим є для мого підзахисного фактором постійного страждання, що потребує спеціалізованого лікування, а не ізоляції у пенітенціарній установі; під час фактичного перебування у військовій частині ОСОБА_7 неодноразово звертався до командування з письмовими й усними проханнями організувати його направлення на лікування, провести медичне обстеження та забезпечити проходження військово-лікарської комісії, однак замість реалізації гарантованого статтями 3, 27 та 49 Конституції України права на охорону здоров?я та належне медичне забезпечення, його звернення систематично ігнорувалися: посадові особи частини фактично ухилялися від вирішення питання по суті, обмежуючись формальними відмовками, а подекуди допускали непрямі погрози можливими не дисциплінарними заходами впливу у разі подальших наполягань на медичній допомозі, внаслідок такої неправомірної бездіяльності командування, багатомісячного ігнорування скарг на здоров?я та реальної загрози погіршення стану до рівня втрати працездатності чи інвалідизації, підозрюваний опинився у стані крайньої необхідності, єдиною реальною можливістю зберегти життя і здоров?я стало самостійне звернення до цивільного медичного закладу, оскільки всередині військової частини медична допомога йому фактично не надавалася, саме з цією метою, а не з будь-яким умислом ухилення від служби, ОСОБА_7 був вимушений залишити місце дислокації підрозділу, діючи виключно з мотивів порятунку свого здоров?я, що відповідає як конституційним гарантіям, так і загальновизнаному принципу права людини на захист від безпосередньої небезпеки; після затримання та поміщення до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» стан здоров?я підозрюваного суттєво й стрімко погіршився, за його поясненнями, під час перебування у так званому лікувальному відділенні СІЗО в нього стався гострий больовий напад, у ході якого він втратив свідомість і потребував невідкладного медичного втручання, підозрюваний також зазначає, що за період тримання під вартою помітно втратив вагу, постійно страждає від інтенсивного болю у спині та нижніх кінцівках, не має можливості повноцінно відпочивати через відсутність належних умов, змушений тривалий час перебувати у вкрай обмеженому просторі, у вимушених позах, у середовищі підвищеного стресу, шуму та фактичної антисанітарії, такі умови, за наявності хронічних протрузій хребта, не лише посилюють больовий синдром, а й створюють реальний ризик розвитку тяжких ускладнень неврологічних порушень, стійких розладів опорної функції, погіршення роботи серцево-судинної системи та загального виснаження організму; попри надані до суду медичні документи та детальні доводи сторони захисту щодо тяжкості хвороби й несумісності стану здоров?я ОСОБА_7 з умовами СІЗО, слідчий суддя обмежився формальною згадкою про стан здоров?я без жодного аналізу реальних медичних ризиків, без витребування додаткових висновків профільних спеціалістів, без перевірки можливості надання належної медичної допомоги в умовах ізолятора, суд фактично не з?ясував, чи може подальше тримання під вартою призвести до невідворотних наслідків для здоров?я, не дав оцінки доводам про втрату свідомості, значну втрату ваги та постійний больовий синдром, не дослідив, чи відповідають умови СІЗО мінімальним стандартам медичної допомоги для осіб з таким діагнозом.
Також зазначає, що підозрюваний ОСОБА_7 є воїном держави Україна, який неодноразово підтверджував свою готовність продовжувати проходження військової служби та виконувати конституційний обов?язок із захисту Батьківщини, не ухилявся від служби, не переховувався, не уникав виконання військових обов?язків, натомість завжди демонстрував прагнення діяти у спосіб, визначений законом, отримати законні гарантії та забезпечення, передбачені для військовослужбовців, його позиція чітка та однозначна, підозрюваний бажає пройти військово-лікарську комісію, встановити стан придатності до служби, усунути наявні медичні обмеження та продовжити службу вже в належних, законних умовах, відповідно до вимог військового законодавства України, у разі зміни запобіжного заходу на будь-який інший, не пов?язаний із позбавленням волі зокрема, заставу або цілодобовий домашній арешт ОСОБА_7 отримає реальну можливість самостійно звернутися до військово-лікарської комісії, пройти повний комплекс медичних обстежень, отримати відповідне відношення та бути зарахованим до іншої військової частини, яка потребує військовослужбовців та здатна забезпечити йому належні умови служби, саме ці процесуальні дії є неможливими під час перебування у місцях несвободи, оскільки у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» він фактично позбавлений можливості проходження ВЛК, отримання направлення, оформлення відношення та реалізації гарантованих законом прав військовослужбовця.
Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без повного та всебічного дослідження обставин справи, без належної оцінки доводів сторони захисту, із порушенням вимог статтей 177, 178, 194, 196, 370 КПК України та стандартів, закріплених у статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, такі істотні порушення норм процесуального закону свідчать, що висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а ухвала є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила ухвалу слідчого судді залишити без змін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів судового провадження, у провадженні СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження №62024100130000870 від 19 квітня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 407 КК України.
28 листопада 2025 року, слідча СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_10 , за погодженням із прокурором Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 , звернулася до Оболонського районного суду м. Києва із клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному у вказаному кримінальному провадженні - ОСОБА_7 .
У клопотанні зазначено, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 407 КК України, зокрема у тому, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 НГУ, 01 квітня 2024 року близько 08:00 год. без поважних причин не з?явився до місця служби та самовільно припинив виконання обов?язків військової служби в умовах воєнного стану, після чого протягом понад трьох діб перебував поза розташуванням військової частини та не вживав заходів для повернення.
16 травня 2025 року ОСОБА_7 заочно повідомлено про підозру, а 07 жовтня 2025 року після затримання повідомлення про підозру вручено особисто. 08 жовтня 2025 року ухвалою слідчого судді щодо ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 05 грудня 2025 року.
18 листопада 2025 року стороні захисту повідомлено про завершення досудового розслідування та надано доступ до матеріалів провадження.
Слідчий наголошує, що підозрюваний ознайомився з частиною матеріалів, однак щоразу припиняв ознайомлення після нетривалого часу, тоді як захисник неодноразово не з'являвся без поважних причин.
Орган досудового розслідування вважає таку поведінку спрямованою на штучне затягування строків із метою спливу строку дії запобіжного заходу.
Підозра у вчиненні кримінального правопорушення, пов?язаного з нез?явленням на військову службу в умовах воєнного стану, підтверджується зібраними доказами, зокрема матеріалами службового розслідування та показаннями свідків.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2025 року клопотання слідчої СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_7 - задоволено.
Продовжено підозрюваному ОСОБА_7 строк тримання під вартою на строк 60 днів, а в разі здійснення прокурором в межах вказаного строку дій, передбачених пунктом 3 частиною другою статті 283 КПК України, - до вирішення питання судом про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу під час проведення підготовчого судового провадження, що не може перевищувати 29 січня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Визначено строк дії ухвали слідчого судді до 29 січня 2026 року включно.
Постановляючи ухвалу про продовження підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя врахував тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, у якому він підозрюється, його вік, стан здоров'я, сімейний стан, майновий стан, слідчий суддя прийшов до висновку, що є підстави вважати, що застосування підозрюваному більш м'якого, окрім виняткового, запобіжного заходу не зможе запобігти ризику, передбаченому статтею 177 КПК України: його спробам переховуватися від органів досудового розслідування, суду.
З висновками слідчого судді, викладеними в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення в порядку статті 199 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе.
Згідно частини третьої статті 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
За змістом частини першої статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях статей 177, 178, 183 КПК України.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Так, під час судового розгляду слідчий суддя з'ясував, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується на даному етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У даному кримінальному провадженні зв'язок підозрюваного ОСОБА_7 з інкримінованим йому кримінальним правопорушенням підтверджується наявними у кримінальному провадженні доказами, сукупність яких дає підстави вважати, що причетність ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення є обґрунтованою.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, на тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, а також з огляду на вік та стан здоров'я підозрюваного, його сімейний стан та майновий стан.
Відповідно до вимог статті 178 КПК України, в сукупності з вищезазначеними обставинами, слідчий суддя врахував тяжкість кримінальних правопорушень, в яких підозрюється ОСОБА_7 , дані про особу підозрюваного та дійшов обґрунтованого висновку про те, що більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні запобігти ризикам, які зазначені у клопотанні слідчого.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність продовження ОСОБА_7 виняткового запобіжного заходу, оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, які не зменшилися з часу застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти таким ризикам.
Даних, які б унеможливлювали подальше тримання ОСОБА_7 під вартою, матеріали судового провадження не містять та колегією суддів не встановлено.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, у зв'язку з чим ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, у сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю злочинів та їх наслідками, є обґрунтованим, та підстав для обрання ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу, не пов'язаного із позбавленням волі, колегія суддів не вбачає.
При цьому, слідчим суддею встановлено, що станом на час розгляду клопотання слідчого стороні захисту відкрито матеріали досудового розслідування та надано можливість для ознайомлення з ними, а отже строки досудового розслідування зупинені відповідно до частини п'ятої статті 219 КПК України.
Таким чином, з урахуванням наведеного, а також у зв'язку з тим, що під час розгляду вказаного клопотання стороною обвинувачення було доведено існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та необхідність надання додаткового часу для ознайомлення сторони захисту з матеріалами кримінального провадження, з метою виконання підозрюваним ОСОБА_7 його процесуальних обов'язків, слідчий суддя обґрунтовано вважав, що існують підстави для продовження застосованого щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 407 КК України.
Враховуючи те, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на вищенаведені дані, у колегії суддів наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21 квітня 2011 року, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №12244/86, №12245/86, №12383/86 від 30 серпня 1990 року, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28 жовтня 1994 року та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у пункті 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13 листопада 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності із статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту статті 368 КПК України питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
З урахуванням наведеного, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді посилання апелянта на неналежність та недопустимість долучених до клопотання доказів, оскільки дослідження та оцінка доказів відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
На даному етапі провадження, слідчий суддя у відповідності до вимог процесуального закону обґрунтовано обмежився виключно питанням визначення причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення та дійшов висновку про вірогідність та достатність доказів його причетності для застосування обмежувальних заходів.
З огляду на це, посилання сторони захисту в апеляційній скарзі на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у своїй офіційній відповіді прямо повідомив, що ОСОБА_7 не мобілізовувався, не проходив ВЛК, не отримував мобілізаційного розпорядження, не направлявся до військових частин у лютому 2022 року, а жодні мобілізаційні документи щодо нього не оформлювались, це є ключовою інформацією, адже мобілізація без оформлення належної процедури не є можливою; військова частина НОМЕР_1 надала відповідь, яка так само не містить жодного доказу мобілізації або зарахування ОСОБА_7 до особового складу, окрім відомостей медичного характеру за 2018 рік, що стосується його служби за контрактом у попередній період, це підтверджує, що у період 2022-2024 років ОСОБА_7 до складу військової частини не входив; офіційний витяг із державної електронної системи «Резерв+» також не містить жодної інформації про мобілізацію, проходження ВЛК, оформлення наказу ТЦК або направлення до військової частини, зафіксована у системі інформація повністю корелює з відповідями РТЦК та військової частини та однозначно свідчить, що жодних юридично значимих дій, які б надавали ОСОБА_7 статус військовослужбовця, не вчинялося; відсутність законного статусу військовослужбовця унеможливлює інкримінування ОСОБА_7 будь-якого правопорушення, пов?язаного з нез?явленням на службу, оскільки особа не може порушити обов?язок, якого в неї не існувало, вказує відсутній склад злочину, колегія суддів вважає передчасними, оскільки вказані обставини підлягають встановленню під час розгляду справи судом по суті.
Доводи захисника про те, що органом досудового розслідування не доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, є безпідставними, оскільки слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому врахував дані про особу підозрюваного, дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Матеріалами судового провадження, які були предметом дослідження судом першої інстанції, підтверджується існування ризиків спроб ОСОБА_7 переховуватися від органів досудового розслідування та суду, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.
Посилання апелянта на те, що стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_7 є самостійною істотною обставиною, яка має вирішальне значення як для оцінки наявності ризиків, так і для питання пропорційності подальшого тримання під вартою, з матеріалів провадження та наданих стороною захисту медичних документів вбачається, що ОСОБА_7 протягом тривалого часу страждає на хронічні захворювання опорно-рухового апарату, які проявляються у вигляді протрузій грудного та поперекового відділів хребта, зазначені патологічні зміни супроводжуються інтенсивним, постійним і виснажливим больовим синдромом, який іррадіює в ліву нижню кінцівку, спричиняє утруднення ходи, періодичне оніміння, різкі «простріли» у спині та істотне обмеження рухливості, біль посилюється як під час сну, особливо при лежанні на твердій або незручній поверхні, так і при будь-яких фізичних навантаженнях чи навіть тривалому перебуванні у вимушеному фіксованому положенні, за таких умов навіть звичайний побутовий режим є для мого підзахисного фактором постійного страждання, що потребує спеціалізованого лікування, а не ізоляції у пенітенціарній установі; під час фактичного перебування у військовій частині ОСОБА_7 неодноразово звертався до командування з письмовими й усними проханнями організувати його направлення на лікування, провести медичне обстеження та забезпечити проходження військово-лікарської комісії, однак замість реалізації гарантованого статтями 3, 27 та 49 Конституції України права на охорону здоров?я та належне медичне забезпечення, його звернення систематично ігнорувалися: посадові особи частини фактично ухилялися від вирішення питання по суті, обмежуючись формальними відмовками, а подекуди допускали непрямі погрози можливими не дисциплінарними заходами впливу у разі подальших наполягань на медичній допомозі, внаслідок такої неправомірної бездіяльності командування, багатомісячного ігнорування скарг на здоров?я та реальної загрози погіршення стану до рівня втрати працездатності чи інвалідизації, підозрюваний опинився у стані крайньої необхідності, єдиною реальною можливістю зберегти життя і здоров?я стало самостійне звернення до цивільного медичного закладу, оскільки всередині військової частини медична допомога йому фактично не надавалася, саме з цією метою, а не з будь-яким умислом ухилення від служби, ОСОБА_7 був вимушений залишити місце дислокації підрозділу, діючи виключно з мотивів порятунку свого здоров?я, що відповідає як конституційним гарантіям, так і загальновизнаному принципу права людини на захист від безпосередньої небезпеки; після затримання та поміщення до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» стан здоров?я підозрюваного суттєво й стрімко погіршився, за його поясненнями, під час перебування у так званому лікувальному відділенні СІЗО в нього стався гострий больовий напад, у ході якого він втратив свідомість і потребував невідкладного медичного втручання, підозрюваний також зазначає, що за період тримання під вартою помітно втратив вагу, постійно страждає від інтенсивного болю у спині та нижніх кінцівках, не має можливості повноцінно відпочивати через відсутність належних умов, змушений тривалий час перебувати у вкрай обмеженому просторі, у вимушених позах, у середовищі підвищеного стресу, шуму та фактичної антисанітарії, такі умови, за наявності хронічних протрузій хребта, не лише посилюють больовий синдром, а й створюють реальний ризик розвитку тяжких ускладнень неврологічних порушень, стійких розладів опорної функції, погіршення роботи серцево-судинної системи та загального виснаження організму; попри надані до суду медичні документи та детальні доводи сторони захисту щодо тяжкості хвороби й несумісності стану здоров?я ОСОБА_7 з умовами СІЗО, слідчий суддя обмежився формальною згадкою про стан здоров?я без жодного аналізу реальних медичних ризиків, без витребування додаткових висновків профільних спеціалістів, без перевірки можливості надання належної медичної допомоги в умовах ізолятора, суд фактично не з?ясував, чи може подальше тримання під вартою призвести до невідворотних наслідків для здоров?я, не дав оцінки доводам про втрату свідомості, значну втрату ваги та постійний больовий синдром, не дослідив, чи відповідають умови СІЗО мінімальним стандартам медичної допомоги для осіб з таким діагнозом, не є достатньою підставою для обрання останньому більш м'якого запобіжного заходу.
При цьому, посилання сторони захисту на стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_7 та тяжкості хвороби не можуть слугувати самостійною підставою для пом'якшення підозрюваному запобіжного заходу, оскільки стороною захисту не надано доказів про неможливість утримання підозрюваного під вартою та неможливість отримання ним необхідного лікування в умовах установи попереднього ув'язнення, як не надано і відомостей про те, що наявні та діагностовані у ОСОБА_7 захворювання відносяться до переліку хвороб, які несумісні із триманням під вартою.
Інші доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин у їх сукупності, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись статтями 176-178, 182, 183, 193, 199, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4