Справа №757/46516/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1022/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
12 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2025 року, -
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України підполковник поліції ОСОБА_9 та накладено арешт на мобільний телефон iPhone 14 Pro Max з сім карткою НОМЕР_1 , що належить підозрюваному ОСОБА_7 , з забороною користування та розпоряджання вказаним майном.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є такою, що не відповідає вимогам норм матеріального та процесуального закону, постановлена без належної оцінки досліджених доказів, відтак є такою, що підлягає скасуванню.
Апелянт вказує на те, що детальний аналіз доказів, наданих суду стороною обвинувачення для обґрунтування своїх доводів, призвів до помилкового та безпідставного висновку слідчого судді про необхідність накладення арешту на майно, яке було вилучене під час особистого обшуку, так як мобільний телефон не був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберігав на собі сліди злочину чи відомості, які можуть бути використані як доказ чи обставини, що встановлюються під час досудового слідства, в тому числі об'єктом кримінального правопорушення.
Поза увагою слідчого судді залишилась постанова про визнання речових доказів від 18 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, яка є суто формальною та не відповідає вимогам ст. ст. 98, 110 КПК України.
Також апелянт зазначає, що клопотання про арешт майна, надійшло до суду з пропуском встановленого законом строку визначеного ч. 5 ст. 171 КПК України, лише 24.09.2025, на що слідчий суддя не звернув увагу. Крім того, клопотання не містить викладу обставин, які свідчать про існування будь-яких із зазначених у ньому ризиків.
Одночасно слідчим суддею клопотання про арешт майна розглянуто з порушенням строку визначеного ч. 1 ст. 172 КПК України.
В ухвалі не зазначені обставини, які б свідчили, що вилучений під час обшуку проведеного 18.09.2025 року за місцем перебування ОСОБА_7 , мобільний телефон із встановленою сім-карткою відповідають критеріям визначеним ст. 98 КПК України.
Слідчим суддею не оцінено розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для власника.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , в підтримку поданої апеляційної скарги, яку останній підтримав з наведених в ній підстав, думку прокурора, який заперечував проти задоволення вказаної апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження та ухвали слідчого судді місцевого суду, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024000000001564 від 30.07.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 190 КК України.
В межах даного кримінального провадження, 24.09.2025 старший слідчий в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України підполковник поліції ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на мобільний телефон iPhone 14 Pro Max з сім карткою НОМЕР_1 , що належить підозрюваному ОСОБА_7 , з забороною користування та розпоряджання вказаним майном з метою збереження речових доказів та забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Дане клопотання направлено на адресу Печерського районного суду м. Києва, поштовим відправленням через Укрпошту 20.09.2025.
На обґрунтування вимог даного клопотання слідчий послався на те, що досудовим розслідуванням установлено, що приблизно на початку 2024 року двоє громадян України ОСОБА_10 та ОСОБА_11 створили злочинну організацію з метою заволодіння коштами шляхом обману (вчинення шахрайських дій) по відношенню до громадян країн Центральної Азії, зокрема Республіки Казахсатан.
Із цією метою ОСОБА_10 та ОСОБА_11 орендували офісне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке обладнали під так званий «кол-центр» та облаштували комп'ютерною технікою і іншими засобами електронних комунікацій, включаючи інформаційно-комунікаційні технології, програмні, програмно-апаратні засоби, інші технічні та технологічні засоби і обладнання для використання їх у вчиненні обману потерпілих.
До складу злочинної організації ОСОБА_10 та ОСОБА_11 залучили інших громадян України, між якими розподілили наступні ролі:
ОСОБА_12 - «шифт-менеджер» (особа, що систематизує потерпілих, так званих лідів, у CRM системі та передає дані потенційних потерпілих для подальшої роботи з ними іншим учасникам).
ОСОБА_13 - «директор грошей» (особа, яка здійснює грошові розрахунки для забезпечення діяльності кол-центру).
ОСОБА_14 - «тім-лідер» (здійснюють контроль за діяльністю нижчих за рангом учасників - «агентів».
ОСОБА_15 , ОСОБА_7 та ОСОБА_16 - «агенти» (особи, що безпосередньо контактують з потерпілими та спонукають до оплати за неіснуючі послуги), та інші учасники злочинної організації.
Невстановлені на даний час особи, які виконували ролі «арбітражників» (особа, що здійснює пошук потенційних потерпілих та отримує їхні анкетні та контакті дані), айчарів та інших.
У відповідності до розробленого ними злочинного плану працівники вказаного кол-центру на веб-ресурсах Facebook, Instagram, Google, тощо, які налаштовані на мешканців Республіки Казахстан, розміщували онлайн-оголошення та реклами з інформацією про надання юридичних послуг у сфері процедури - chargeback, тобто учасники злочинної організації пропонували юридичні послуги особам осіб, які раніше мали намір здійснювати торгівлю на міжнародному ринку типу Форекс, цінними паперами, акціями, облігаціями, ф'ючерсами, опціонами тощо, чи мали намір взяти кредит в фінансових установах, однак були ошукані псевдо брокерськими компаніями чи псевдо фінансовими установами та втратили свої кошти («інвестиції»).
Дані рекламні оголошення містили короткий текст із обіцянкою повернути втрачені інвестиції, зокрема: «Брокер не виплатив тобі зароблені кошти? - Наша юридична компанія допоможе!», що створювало у потерпілих надію та уяву у можливості юридично і законно врегулювати повернення їм коштів.
У разі згоди потерпілих на співпрацю учасники злочинної організації перенаправляли їх на веб- ресурси, так звані односторінкові сайти «лендинг», які імітували офіційні сайти юридичних компаній та де останні залишали свої дані для зв'язку з ними.
Далі учасники злочинної організації з використанням SІP-телефонію та месенджер Ватсап телефонували таким особам та представлялися під вигаданими іменами працівниками юридичних компаній, уточнювали анкетні дані «клієнта»: П.І.Б , дату народження, місце реєстрації, контактний номер телефону, електронну поштову скриньку, тощо, та розповідали про свої послуги, як юриста з повернення втрачених інвестицій.
У разі, якщо потерпілий просив зателефонувати йому через відео- зв'язок, учасники злочинної організації так звані «агенти», під час спілкування використовували технологію «Deepfake», що дозволяло їм у режимі реального часу під час відео дзвінків змінювати своє обличчя на інше та приховувати себе з метою конспірації.
Потерпілий, будучи введеним в оману та перебуваючи під психологічним впливом щодо повернення втрачених коштів юридичним шляхом, виконував подальші вказівки «агента», зокрема надавав письмову згоду на те, що у разі позитивного результату процедури chargeback, після повного повернення йому коштів, він зобов'язується сплатити юридичній компанії 10% від поверненої йому суми, створював крипто гаманець, начебто на який будуть зараховані його кошти, заповнював різного роду бланки та заяви, тощо.
Далі учасник злочинної організації, так званий агент «агент» здійснював підробку листа від імені Blockchain, надсилав його потерпілому та повідомляв, що його втрачені кошти знайдені та наразі «заморожені» системою Blockchain, але їх можна легко повернути звідти, виконавши різного роду дії та заходи, за які необхідно сплатити ту чи іншу суму.
Учасники злочинної організації підробляли різного роду документи різноманітних державних та комерційних установ, які містять відомості про те, що кошти потерпілих відшукані та можуть бути їм повернені у разі сплати певних сум за вчинення тих чи інших дій та шляхом надсилання електронних повідомлень пред'явили їх потерпілим, яких у злочинній діяльності називали «лід», чим остаточно переконували їх у можливості повернути втрачені кошти та здійсненні оплати за операції, які будуть виникати в ході процедури chargeback.
Указані методи шахрайських дій, складалися з різних вигаданих заходів, які спонукали потерпілого неодноразово перераховувати свої кошти, для того щоб отримати раніше втрачені кошти у вигляді псевдо-інвестицій, а саме: необхідно пройти фінансову верифікацію, сплатити за легалізацію коштів перед тим, як їх повернуть, сплатити попередній податок на прибуток, сплатити судовий збір за перемогу у міжнародному арбітражному суді, тощо.
Учасники злочинної організації, створеної організаторами злочинної організації ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , так звані «агенти» , використовували різні приводи для шахрайського заволодіння коштами потерпілого, у різній послідовності, створювали нові та удосконалювали старі.
У випадку, якщо потерпілий не мав подальшої фінансової можливості щодо перерахування власних коштів на підконтрольні рахунки злочинної організації, учасники злочинної організації, здійснювали «закриття» клієнта, тобто потерпілого, що полягало у припиненні будь-якої комунікації з ним та неповернення коштів.
На останньому етапі вчинення кримінальних правопорушень, учасник злочинної організації, «директор грошей», вчиняв злочинні дії, спрямовані для виведення коштів, здобутих злочинним шляхом, у легальний обіг шляхом використання підконтрольних учасникам злочинної організації банківських рахунків та критповалютних гаманців, обготівковуючи їх та використовували їх для власних потреб та підтримання функціонування злочинної організації у майбутньому.
Таким чином, вказана злочинна організація в складі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , у період часу з 29.04.2025 по 08.08.2025 року шляхом обману заволоділа коштами громадян республіки Казахстан ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 на загальну суму 2 034 630 грн.
18.09.2025 о 11 год. 58 хв. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 затримано в порядку п. 4 ч. 1 ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 190 КК України.
Під час проведення особистого обшуку ОСОБА_7 виявлено та вилучено: мобільний телефон iPhone 14 Pro Max з сім карткою НОМЕР_1 .
Того ж дня, телефон постановою слідчого визнано речовим доказом.
Санкція статті кримінального правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років, з конфіскацією майна.
Частинами 1 та 2 ст. 59 КК України передбачено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ Національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
28.10.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва задоволено вказане клопотання слідчого та накладено арешт на мобільний телефон iPhone 14 Pro Max з сім карткою НОМЕР_1 , що належить підозрюваному ОСОБА_7 , з забороною користування та розпоряджання вказаним майном.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження за №12024000000001564 від 30.07.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 190 КК України та накладаючи арешт намобільний телефон iPhone 14 Pro Max з сім карткою НОМЕР_1 , який належить підозрюваному ОСОБА_7 ,слідчий суддя дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання про накладення арешту на вказаний мобільний телефон, з метою збереження речових доказів та забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді вбачається, що наведені в клопотанні слідчого доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, всупереч твердженням апелянта, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, конфіскації майна як виду покарання, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, обставини кримінального провадження №12024000000001564 від 30.07.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 190 КК України, а також, що ОСОБА_7 , 18.09.2025 повідомлено про підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 190 КК України та відношення до нього вилученого майна, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, а також, що санкцією інкримінованих ОСОБА_7 , статей, передбачають додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 168 КПК України тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208, 298-2 цього Кодексу. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов'язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК Українитимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Згідно вимог ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів та конфіскації майна як виду покарання, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно, всупереч твердженням апелянта.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 167, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Твердження апелянта про те, що клопотання про арешт майна надійшло до суду з пропуском встановленого законом строку визначеного ч. 5 ст. 171 КПК України, лише 24.09.2025, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів клопотання, ОСОБА_7 затримано 18.09.2025 та під час проведення особистого обшуку ОСОБА_7 виявлено та вилучено мобільний телефон, таким обшук відбувся 18.09.2025, однак як зазначалось вище, клопотання про арешт майна слідчим на адресу Печерського районного суду м. Києва, направлено поштовим відправленням через Укрпошту 20.09.2025 /а.с. 35/.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КПК України процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки. Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту або передано особі, уповноваженій їх прийняти, а для осіб, які тримаються під вартою або перебувають у лікувально-профілактичному закладі охорони здоров'я чи закладі з надання психіатричної допомоги, спеціальній навчально-виховній установі, - якщо скаргу або інший документ подано службовій особі відповідної установи до закінчення строку.
Із зазначеного вбачається, що клопотання слідчого про арешт майна подано з дотриманням положень ч. 5 ст. 171 КПК України.
Однак є слушними твердження апелянта про те, що слідчим суддею під час розгляду клопотання про арешт майна не дотримано процесуального строку визначеного ч. 1 ст. 172 КПК України. Проте дана обставина, також не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, виходячи з того, що з матеріалів справи вбачається, що слідчим суддею вживалися заходи, щодо виклику учасників судового провадження для розгляду вказаного клопотання та розгляд клопотання про арешт майна відкладався за клопотанням захисника.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегія суддів не вбачає.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК Україниарешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2025 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4