19 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/25536/24 пров. № А/857/41364/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року (судді Кузана Р.І., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/25536/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 в якому просить: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав, передбачених абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю інвалідності ІІІ групи; - зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав, передбачених абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю інвалідності ІІІ групи; - зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі списків особового складу військової частини, та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_2 для постановки на військовий облік.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року задоволено позов частково. Визнано протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних Сил України за станом здоров'я за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю інвалідності. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 02.10.2024 про звільнення з лав Збройних Сил України за станом здоров'я за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю інвалідності з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує серед іншого, що позивач звільнений з займаної посади, йому призупинена виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення. ОСОБА_1 виключений із списків особового складу військової частини 14.05.2024 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.05.2024 №34-РС. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, призупинено військову службу у Збройних Силах України на підставі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.05.2024 № 32024170020003266, внесеного працівниками ДБР у зв'язку із самовільним залишенням військової частини. Отже, прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби до моменту його повернення до військової частини, яку він самовільно залишив (згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення №1153/2008), або до набрання законної сили обвинувальним вироком (відповідно абзацу 1 пункту 144-5 Положення №1153/2008), або після продовження його військової служби (у відповідності до абзацу 1 пункту 144-6 Положення №1153/2008) є неможливим, для звільнення з військової служби необхідна особиста присутність військовослужбовця
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний у Збройні Сили України та проходив військову службу стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою від 20.06.2023 №5757 військово-лікарською комісією визнано ОСОБА_1 обмежено придатним до військової служби. Йому протипоказана служба у високо мобільних десантних військах, плавскладі, морській піхоті, спец спорудах, однак він придатний до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.
На підставі Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ №626104 від 19.12.2023, ОСОБА_1 призначено 3 групу інвалідності пожиттєво із зазначенням, що інвалідність пов'язана із захистом Батьківщини.
ОСОБА_1 звернувся з використанням засобів поштового зв'язку до командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом від 02.10.2024, яким просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби відповідно до абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю інвалідності. Зазначив, що через наявність інвалідності та за станом здоров'я не має бажання продовжувати військову службу. До рапорту долучив копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААГ №626104 від 19.12.2023.
Факт отримання рапорту підтверджується витягом із сайту «Укрпошта відстеження» за № 7949300005468 - 12.10.2024.
У зв'язку з відсутністю інформації про результати розгляду рапорту адвокат позивача двічі звертався до Військової частини НОМЕР_2 з адвокатськими запитами №400 від 11.10.2024 та №418 від 23.10.2024, в яких просив повідомити про результати розгляду поданого ОСОБА_1 рапорту від 02.10.2024 щодо звільнення його з військової служби.
У відповідь на адвокатський запит представник позивача отримав від ВЧ НОМЕР_2 лист №1904 від 28.10.2024, в якому відповідач повідомив про відмову в задоволенні рапорту позивача, оскільки рапорт від 02.10.2024 поданий ОСОБА_1 не «по команді».
Також відповідач зазначив, що у дводенний термін після завершення відпустки для лікування ОСОБА_1 мав прибути до місця виконання бойового завдання військової частини НОМЕР_2 , однак цього не зробив, до медичного пункту військової частини НОМЕР_2 не звертався, документів про завершення лікування не надав, в термін після завершення відпустки для лікування не прибув до військової частини НОМЕР_2 . Безпосередньому командиру про причину не прибуття в зону виконання бойового завдання підрозділу доповів з посиланням на захворювання та неможливістю проходити військову службу та на неіснуючі обставини, так як документів, які б їх підтверджували не надав у встановленому порядку.
Відповідач повідомив, що дані факти свідчать про ухилення військовослужбовцем ОСОБА_1 від військової служби, самоусуненні ним від виконання службових обов'язків, у зв'язку з чим матеріали службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини перебувають на розгляді в Державному бюро розслідувань. У разі прибуття військовослужбовця ОСОБА_1 до місця виконання бойового завдання військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_1 , подання рапорту по команді, за наявності підстав для звільнення його зі служби, після відпрацювання процедури звільнення встановленим порядком, здачі ним посади та проведення з ним розрахунку, його негайно буде звільнено зі служби. Відповідач також вказав, що відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, йому призупинено військову службу у Збройних Силах України з 14.05.2024 на підставі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.05.2024 №62024170020003266, внесеного працівника ДБР у зв'язку із самовільним залишенням позивачем військової частини.
Згідно з відповіддю ДБР від 20.03.2025 на адвокатський запит представника позивача, станом на березень 2025 року досудове розслідування у кримінальному провадженні №62024170020003266 від 14.05.2024 триває.
Також у відповіді ДБР від 10.12.2024 вказано, що ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 62024170020003266 від 14.05.2024 не має процесуального статусу.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не звільнення його з військової служби на підставі абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю інвалідності ІІІ групи, звернувся з цим позовом до суду.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закону №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію, яка триває по даний час.
Приписами ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положеннями пп. “б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану: б) за станом здоров'я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Приписами ч.7 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
В розділі І Положення № 1153/2008 зазначено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» (п.6). Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (п.7).
Згідно з п. 12 розділу І Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (абз 1). Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (абз 2). Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України (абз 4).
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п. 225 Положення № 1153/2008.
Так, в п.п. 2 п. 225 зазначено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до п.229 Положення № 1153/2008 за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.
В п. 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з п.260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягають звільненню у відставку. Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та під час дії воєнного стану визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6 - 12 місяців, підлягають звільненню в запас із зазначенням у наказі про звільнення, що такі особи підлягають повторному медичному обстеженню після закінчення відповідного строку.
Військовослужбовці, які згідно з висновком (постановою) військово-лікарської комісії визнані непридатними за станом здоров'я до військової служби, направляються до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання переданих з військової частини документів щодо звільнення з військової служби.
Приписами ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція № 170).
В розділі XII Інструкції № 170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення (п.12.1).
В п. 14.28 розділу XIV Інструкції № 170 зазначено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.
Із аналізу наведених правових норм слідує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п. 2 ч. 4 ст.26 Закону № 2232-XII за станом здоров'я, зокрема при наявності інвалідності, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.
При цьому, наявність кримінального провадження не є перешкодою для прийняття рішення про звільнення з військової служби за умови, що до такого військовослужбовця не застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено в Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (далі - Порядок № 531).
В п. 2 розділу І Порядку № 531 зазначено, що з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Згідно з п.1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.
Системний аналіз вказаних норм дає можливість суду дійти висновку про те, що під час особливого періоду - воєнного стану, подання військовослужбовцем документів на звільнення разом з рапортом не безпосередньому начальнику, а направлення такої поштовим шляхом на адресу військової частини НОМЕР_2 , хоча і є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення № 1153/2008, однак не може бути підставою для не розгляду в розумний строк рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.
Відтак, твердження відповідача про те, що позивачем не подано рапорту встановленої форми на ім'я безпосереднього командира, є безпідставними.
Судом встановлено, що сержант ОСОБА_1 , стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 надіслав командиру ВЧ НОМЕР_2 рапорт від 02.10.2024, разом з копією довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААГ №626104 від 19.12.2023.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 № 40 (далі - Інструкція № 40) рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з приписами п. 3.1 Інструкції № 40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.
В п.п. 3.9.1 Інструкції № 40 зазначено, що реєстрація документів в електронній та паперовій формах (далі - документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов'язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.
В п.6 розділу ІІІ Порядку № 531 вказано, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
В розділі ІІІ Порядку № 531 зазначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку (п.2). Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. …. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (п.3).
Відповідно до п. 8 Порядку № 531, початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Положеннями п.п. 1 п. 9 Порядку № 531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів розгляду рапорту позивача від 02.10.2024 уповноваженою на прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби особою, адже за наслідками розгляду рапорту позивача про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення з військової служби або надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорта про звільнення, однак аналіз відповіді на рапорт позивача, дає суду підстави вважати, що відповідачем у справі не прийнято рішення у формі наказу по особовому складу про звільнення позивача з військової служби у запас Збройних Сил України чи надано обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади (постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а, від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18).
Стосовно посилань відповідача на те, що позивач є таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 і наразі відсутні законодавчо визначені передумови для його звільнення з військової служби, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з абз. 1 п. 144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Аналізуючи доводи апелянта та матеріали справи суд встановив, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.05.2024 №149, сержанту ОСОБА_1 призупинена військова служба у Збройних Силах України, він звільнений з займаної посади та йому призупинена виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, відповідно позивач виключений із списків особового складу військової частини з 14.05.2024 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.05.2024 № 34-РС, однак колегія суддів вважає, що вказані обставини апелянта не спростовують правових підстав заявленого позову та наявності факту бездіяльності командування військової частини щодо не розгляду вказаного рапорту від 19.05.2024 №149 про звільнення з військової служби.
Також доводи відповідача щодо неможливості звільнення позивача з військової служби у зв'язку з призупиненням йому військової служби є необґрунтованими, оскільки такі обмеження не передбачені чинним законодавством, а стаття 24 Закону №2232-ХІІ не містить заборони командиру військової частини видавати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби згідно з абз.2 п.п. “б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ у разі звільнення його з займаної посади та призупинення йому військової служби.
Наведені відповідачем норми ст.24 Закону №2232-ХІІ та п.144-5 Положення №1153/2008 імперативно зобов'язують командира військової частини звільнити військовослужбовця, військову службу якому призупинено та стосовно якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, звільнити з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Водночас, вказані норми законодавства не містять заборони звільняти військовослужбовця з військової служби у разі призупинення йому військової служби, при наявності у нього інвалідності на підставі п.п. “б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Суд звертає увагу, що вказані відповідачем обмеження щодо можливості звільнення з військової служби лише після завершення розслідування кримінального провадження відносно позивача суперечить п.229 Положення №1153/2008, яким передбачено, що військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби наразі такі на думку суду є передчасними, оскільки наказ про звільнення з військової служби приймається за результатом розгляду відповідного рапорту про звільнення з військової служби (абз.4 п.241 Положення №1153/2008) уповноваженим на це командиром, а в даному випадку відповідачем не було розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби, а отже вказаному рапорту не надавалась оцінка командуванням Військової частини НОМЕР_1 , що вказано судом вище.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбачених законом.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення частково позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з лав Збройних Сил України за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю інвалідності та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (як правонаступника відповідача) розглянути по суті в установленому порядку та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту позивача від 02.10.2024 з урахуванням висновків суду, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Апеляційний суд зазначає, що згідно статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, оскільки апелянт не зазначає таких доводів в апеляційній скарзі щодо неспівмірності витрат стягнення на правову допомогу в розмірі 1500 грн., а тому рішення суду першої інстанції в цій частині прийнято правомірно.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_3 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі №380/25536/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Ільчишин
судді В. В. Гуляк
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 19.01.26