Справа № 300/3976/24
19 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , третя особа - Міністерство оборони України, в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не припинення дії контракту та не звільнення ОСОБА_1 за його рапортом від 15.03.2024 року, за сімейними обставинами, а саме: на підставі абз.6. п.п. “г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (за своїм рідним батьком).
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розірвати контракт та звільнити ОСОБА_1 за сімейними обставинами, а саме: на підставі абз.6. п.п. “г», п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, а саме: за своїм рідним батьком.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить службу за контрактом та перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 . 28.12.2023 року він звертався до старшини 1 батальйону 3 роти ВЧ НОМЕР_1 з проханням відпустити додому за сімейними обставинами, а саме догляду за батьком. 05.01.2024 року його адвокатом був направлений лист до ППД ВЧ НОМЕР_1 в Мукачево. 15.03.2024 року ним особисто було подано повторний рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу «г», п. 3, ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Станом на дату написання позовної заяви Позивачу в усній формі повідомили, що підстави для звільнення відсутні. Копію відмови не надали. Рапорт був проігнорований в повному обсязі. Позивач не погоджується з бездіяльністю Відповідача та даною відмовою, вважає їй такою, що порушує його права, тому він звертається до суду.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 29 КАС України передано адміністративну справу №300/3976/24 до Одеського окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 25.06.2024 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
10.07.2024 року до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що адвокатом Т. Бельшиною в порядку надання правової допомоги позивачу, військовій частині НОМЕР_1 було скеровано адвокатський запит №191123 від 04.01.2024 року, до якого було додано незасвідчені копії документів із проханням звільнити військовослужбовця з військової служби. 19 лютого 2024 року військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь на даний запит листом вих. №3/19/1/2085, згідно з якою адвокату повідомлено, що станом на дату підготовки відповіді на запит, молодший сержант ОСОБА_2 із рапортом про звільнення з військової служби з підстав, визначених у ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», до командування військової частини НОМЕР_1 у встановленому законом порядку не звертався. При цьому, поданий разом з копією рапорту про звільнення висновок лікарсько-консультативної комісії не є належним підтверджуючим документом для звільнення ОСОБА_3 зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232- XII. Отже, військовою частиною НОМЕР_1 розглянуто рапорт ОСОБА_4 , у задоволенні рапорту було відмовлено з підстав порушення порядку звернення з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та відсутністю належним чином засвідчених копій документів на підтвердження підстави на звільнення. Станом на момент звернення позивача до суду, підстави на звільнення для військовослужбовців військової служби за мобілізацією, у зв'язку з набранням чинності 18 травня 2024 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року №3633-IX, передбачені частинами 4, 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». З 18 травня 2024 року потрібно підтвердити не тільки необхідність здійснювати постійний догляд, а такий догляд можливо буде здійснювати виключно щодо особи із числа осіб з інвалідністю І або ІІ групи, із умовами, зазначеними вище. Позивач же проходить контрактну військову службу. Позивач особисто підтверджує матеріалами адміністративного позову, що рапорт безпосередньому командирові він не подавав, підтвердження у матеріалах справи звернення з рапортом до безпосереднього командира відсутнє, що повністю спростовує вчинення військовою частиною НОМЕР_1 будь-яких протиправних дій. Станом на момент звернення з адміністративним позовом, позивачем жодного разу не подавався рапорт встановленим порядком із належним чином засвідченими документами у підтвердження підстави на звільнення, тобто відсутнє не лише звернення з рапортом встановленим порядком із належним чином засвідченими копіями документів у підтвердження підстави на звільнення, а й, згідно позовних вимог, підстави на звільнення як в редакції Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» до 18 травня 2024 року, так і після 18 травня 2024 року. Документи, подані разом з адміністративним позовом про звільнення з військової служби, зокрема висновок ЛКК КНП «Великодолинський консультативно-діагностичний центр», згідно з яким ОСОБА_5 потребує постійного стороннього догляду, підтверджує виключно наявність у нього порушень функції організму, але не дає підстав стверджувати про наявність обов'язку здійснювати такий догляд, зокрема, військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 молодшим сержантом ОСОБА_1 , який такий догляд не здійснював і не здійснює з моменту укладення ним контракту 14.01.2022 року із Міністерством оборони України в особі начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, до рапорту не приєднано підтвердження того, що відсутні інші особи, здатні здійснювати постійний догляд за особою без інвалідності чи що такий догляд не здійснюється на даний час іншими особами у значний період, з 14 січня 2022 року, не підтверджено також і здійснення такого догляду до зазначеної дати, тобто до початку проходження військової служби за контрактом молодшим сержантом ОСОБА_6 . Також, відповідачем повідомлено, що молодший сержант ОСОБА_7 жодного разу не використав своє право звернутись до безпосереднього командира з рапортом про звільнення з військової служби, що мав можливість зробити з моменту повернення до військової частини НОМЕР_1 , тобто з 12 березня 2024 року по даний час.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ЗС України за контрактом з 14.01.2022 року.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2023 року №348 молодшого сержанта ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та наказано вважати таким, що з 01 грудня 2023 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.01.2024 року № 7 вирішено молодшого сержанта ОСОБА_1 вважати таким, що самовільно залишив військову частину.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.01.2024 року № 16 виведено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.03.2024 року №73 молодший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що прибув після самовільного залишення військової частини, з 12.03.2024 року зарахований на всі види забезпечення.
Листом від 19.02.2024 року військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь на адвокатський запит адвоката Тетяни Бельшиної, у порядку надання правової допомоги ОСОБА_1 .
У листі зазначено, що станом на дату підготовки відповіді на запит, молодший сержант ОСОБА_1 із рапортом про звільнення з військової служби з підстав, визначених у ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», до командування військової частини НОМЕР_1 у встановленому законом порядку не звертався.
Додатково повідомлено, що Постановою КМУ «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 року №413 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. З огляду на зазначене, поданий разом з рапортом про звільнення висновок лікарсько-консультативної комісії не є належним підтверджуючим документом для звільнення ОСОБА_1 зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (Закон № 2232-XII).
Згідно ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану:
через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Відповідно до ч.7 ст.26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затверджений Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008).
Згідно п. 1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 року № 531 "Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України" (далі за текстом - Наказ № 531), у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Тобто, рапорт, як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи, передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Так, порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
-у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення №1153/2008).
Згідно з пунктом 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких, зокрема така обставина, що визначена позивачем.
Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відповідно до п.31 Статуту внутрішньої служби ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому начальнику (командиру), який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому начальнику (командиру) з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Тобто, у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту прямими командирами, він подається наступному, старшому командиру із поясненням причин такої подачі і так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Відтак, у будь-якому випадку остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути прийняте командиром військової частини або іншою посадовою особою, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 04.01.2024 року до військової частини НОМЕР_1 надійшов запит адвоката Тетяни Бельшиної, який поданий в інтересах ОСОБА_1 та до якого було додано рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.
При цьому, листом від 19.02.2024 року військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь на адвокатський запит та зазначено, що станом на дату підготовки відповіді на запит, молодший сержант ОСОБА_1 із рапортом про звільнення з військової служби з підстав, визначених у ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», до командування військової частини НОМЕР_1 у встановленому законом порядку не звертався.
Разом з тим, в цьому ж листі військовою частиною НОМЕР_1 вказано, що поданий разом з рапортом про звільнення висновок лікарсько-консультативної комісії не є належним підтверджуючим документом для звільнення ОСОБА_1 зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Відтак, доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 із рапортом про звільнення з військової служби з підстав, визначених у ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», до командування військової частини НОМЕР_1 не звертався, спростовується змістом листа відповідача від 19.02.2024 року.
Водночас, надання листа із зазначенням про невідповідність висновку лікарсько-консультативної комісії не звільняє відповідача, як суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби, від обов'язку прийняття рішення за наслідком розгляду рапорту про звільнення позивача з військової служби або мотивованої відмови в такому.
Суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
У той же час, лист військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2024 року, адресований адвокату позивача, не може вважатися рішенням суб'єкта владних повноважень, прийнятим за наслідком розгляду рапорта позивача.
Інших дій щодо поданого позивачем рапорта про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами, відповідачем вчинено не було і таких доказів суду не надано.
Таким чином, належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та за наслідками розгляду такого прийнято відповідне рішення, в матеріалах справи відсутні, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, що полягає у не прийнятті рішення за наслідком розгляду рапорта позивача про звільнення з військової служби.
Стосовно безпосередніх посилань на невідповідність висновку лікарсько-консультативної комісії, зазначених у листі військової частини, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Висновки щодо застосування норм права, відповідно до яких необхідність постійного догляду повинна бути підтверджена відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 у справі №520/21316/23.
Верховний Суд у наведених постановах констатував, що підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок МСЕК, або ЛКК закладу охорони здоров'я.
Аналізуючи повноваження МСЕК та ЛКК, Верховний Суд дійшов висновку, що МСЕК визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності, а ЛКК може визначати потребу щодо інших осіб, які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду (форма бланку залежить від виду захворювання).
Верховний Суд також звернув увагу на те, що Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013 № 413 (далі - Постанова № 413), якою - на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618 - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі -Перелік № 413).
Згідно з указаним Переліком № 413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Таким чином, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
Водночас Верховний Суд вважав доречним наголосити на тому, що на момент прийняття Постанови № 413, стаття 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України. Проте станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключний перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Верховний Суд зауважив, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 № 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови № 413.
Таким чином, нині існує послідовна практика Верховного Суду, зокрема, яка викладена в постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 у справі №520/21316/23, про те, що необхідність постійного стороннього догляду за особою може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року по справі № 300/1061/23.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення за рапортом ОСОБА_1 про звільнення на підставі абз.6. п.п. “г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Щодо способу захисту порушеного права позивача суд зазначає.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Одночасно поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Водночас, зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача щодо звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), третя особа - Міністерство оборони України (адреса: 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення за рапортом ОСОБА_1 про звільнення на підставі абз.6. п.п. “г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення на підставі абз.6. п.п. “г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У решті позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається у строк тридцять днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Андрухів