05 січня 2026 року Справа № 280/5943/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Стрельнікової Н.В., за участі секретаря судового засідання Куштан Є.І.
представника позивача: Єренко Д.В.
представника відповідача: Сідельникової О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Запорізької обласної державної адміністрації
про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Запорізької обласної державної адміністрації (далі відповідач, ЗОДА) якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації, начальника обласної військової адміністрації від 01.07.2025 № 406-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладання дисциплінарного стягнення»; поновити позивачку з 04.07.2025 на посаді начальника відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації; стягнути з Запорізької обласної державної адміністрації суму заробітної плати за весь час вимушеного прогулу за період з 04.07.2025 по день винесення рішення суду про поновлення позивачки на посаді виходячи з розміру її середньоденної заробітної плати в 2066 грн. 69 коп; стягнути з Запорізької обласної державної адміністрації суму завданої позивачці немайнової (моральної) шкоди в розмірі 248 000 грн. (двісті сорок вісім тисяч гривень).
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Головою обласної державної адміністрації, начальником обласної військової адміністрації з порушенням вимог Закону України «Про державну службу» і Порядку було створено Дисциплінарну комісію; керівником апарату облдержадміністрації ОСОБА_2 з порушенням Законів України «Про державну службу», «Про запобігання корупції» та Порядку було включено себе до складу Дисциплінарної комісії, чим вчинено дії в стані конфлікту інтересів, сформовано склад комісії з порушеннями вимог Порядку та оформлено документи про створення комісії та затвердження її складу «задньою датою»; головою обласної державної адміністрації, начальником обласної військової адміністрації з порушенням вимог ст.11 Закону України «Про державну службу» було формально розглянуто скаргу позивачки і не припинено порушень законодавства з боку Дисциплінарної комісії; дисциплінарна комісія вийшла за межі предмету дисциплінарного провадження і збирала під примусом зі структурних підрозділів апарату облдержадміністрації пояснення, які б компрометували позивачку; дисциплінарна комісія, не маючи на це законних підстав, кваліфікувала ряд незначних випадків неналежного виконання службових обов'язків з боку позивачки як порушення Присяги державного службовця, а також розцінила її дії, виконані в межах наданих позивачці повноважень, як перевищення повноважень, на підставі чого надала голові обласної державної адміністрації, начальником обласної військової адміністрації неправдивий висновок зі звинуваченнями позивачки у вчиненні порушень, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 65 та п. 7 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу», та рекомендацією щодо застосування до позивачки дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Голова обласної державної адміністрації, начальник обласної військової адміністрації прийняв необґрунтоване, безпідставне, а отже протиправне рішення про застосування до позивачки дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 67, частин 1, 2 ст. 74 Закону України «Про державну службу», згідно яких дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Вважає, що з вищевикладених підстав оскаржуване Розпорядження має бути визнане протиправним, скасовано, та позивачку має бути поновлено на посаді з 04.07.2025.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.07.2025 провадження у справі було відкрито, та призначено розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем надіслано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову, мотивуючи відсутністю підстав для його задоволення. У відзиві представник відповідача наполягав на правомірності та обґрунтованості оскаржуваного розпорядження, на підтвердження чого вказав, що присяга державного службовця передбачає зобов'язання виконувати обов'язки сумлінно, що не зафіксовано в діях позивача при перебуванні на посаді державної служби. В іншому, представник відповідача притримувався порушень, визначених під час проведення дисциплінарного провадження.
01.08.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив у якій навела доводи проти правомірності спірного розпорядження, яке на думку позивачки прйнято з порушенням як встановленої процедури так і таке що є неправомірним та безпідставним по суті.
06.08.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив у яких відповідач навів обгрунтування на спростування доводів відповіді на відзив.
Ухвалою суду від 11.08.2025 було задоволено клопотання представника відповідача та призначено розгляд адміністративної справи №280/5943/25 у загальному позовному провадженні. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Призначено підготовче засідання на 09.09.2025.
Протокольною ухвалою суду від 09.09.2025 підготовче засідання було відкладено на 07.10.2025.
06.10.2025 від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення у справі у яких зокрема зазначає, що суб'єкт призначення не може на власний розсуд застосувати до державного службовця інший вид стягнення, ніж той, що був запропонований дисциплінарною комісією. Також відповідач зазначив, що з матеріалів службового розслідування вбачається, що всі (як у сукупності, так і кожне окремо) виявлені та доведені дисциплінарною комісією дії та бездіяльність Позивачки можуть свідчити про порушення присяги державного службовця.
Протокольною ухвалою суду від 07.10.2025 було продовжено строк проведення підготовчого провадження до 30 днів та відкладено підготовче засідання на 04.11.2025.
04.11.2025 за згодою учасників срави протокольною ухвалою суду було закрито підготовче провадження у справі та суд перейшов до розгляду срави по суті цього ж дня. Протокольною ухвалою суду було оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті за клопотанням представника відповідача до 01.12.2025.
Протокольною ухвалою суду від 01.12.2025 судом було відкладено судове засідання на 17.12.2025 за клопотанням представника вдповідача у зв'язку з неможливістю його явки у судове засідання.
Протокольною ухвалою суду від 17.12.2025 бул відкладено судове засідання у зв'язку з неявкою представника відповідача до 05.01.2026.
У судовому засіданні 05.01.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засідання позивач та представники сторін надали суду пояснення, аналогічні викладеним у заявах по суті справи. Позивач та його представник просили суд позов задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позових вимог у повному обсязі.
Дослідивши в сукупності письмові докази, заслухав пояснення сторін, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що Розпорядженням голови обласної державної адміністрації, начальника обласної військової адміністрації від 14.05.2025 № 522 порушено дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 , начальника відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації, утворено дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 , начальника відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації та затверджено її склад та (т. 1 а.с. 81).
Також, з урхування порушення розпорядженням голови обласної державної адміністрації, начальника обласної військової адміністрації № 522 від 14.05.2025 дисциплынарного провадження, керівником апарату як керівником державної служби, було видано наказ №1-дп від 14.05.2025 «Про утворення дисциплінарної комісії» (далі - Наказ № 1-дп). Наказом № 1-дп утворено дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 , начальника відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації та затверджено її склад (т. 1 а.с. 193 зворотній бік - 194).
Підставою видання зазначеного вище розпорядження №522 від 14.05.2025 став лист Західного міжрегіонального управління НАДС від 25.04.2025 № 294/15/02-10/К/25 та доповідна записка керівника апарату Запорізької обласної державної адміністрації Кірчевої О.М., у якій зазначено, що виявлені Західним міжрегіональним управлінням НАДС (довідка від 25.04.2025 № 11/25 за результатами здійснення заходу контролю за додержанням визначених Законом України «Про державну службу» умов реалізації громадянами права на державну службу в Запорізькій обласній державній адміністрації (апарат обласної державної адміністрації та її структурні підрозділи, крім структурних підрозділів зі статусом юридичної особи публічного права) за період з 01 січня 2024 по 31 січня 2025 року (далі - Довідка № 11/25)) порушення і невідповідності складаються із 17 позицій виявлених недоліків, що відбулися внаслідок невиконання або неналежного виконання державним службовцем ОСОБА_1 , начальником відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених Законом України «Про державну службу» та іншими нормативно - правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також іншого порушення службової дисципліни, і можуть бути кваліфіковані як порушення Присяги державного службовця; перевищення службових повноважень, що утворюють склад дисциплінарних проступків визначених п.п.1, 7 ч.2 ст. 65 Закону України «Про державну службу» та інших.
На виконання Наказу №1-дп дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 , начальника відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації у складі Багмута Г.В, Бурко О.О., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 присутніх на засіданні (далі - дисциплінарна комісія) розглянуто сформовану дисциплінарну справу та прийнято рішення про наявність у діях державного службовця ОСОБА_1 , начальника відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації дисциплінарного проступку: порушення Присяги державного службовця та перевищення службових повноважень, що суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього, як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
В подальшому дисциплінарною комісією підготовлено подання та направлено його на розгляд суб'єкту призначення, з одночасним повідомленням Позивачки (т.1 а.с. 153-169).
За результатами розгляду подання Дисциплінарної комісії та пояснень Позивачки від
24.06.2025 суб'єктом призначення прийнято рішення, у формі розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації, начальника обласної військової адміністрації від 01.07.2025 № 406-к, яким зобов'язано: « 1. Накласти на начальника відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державного службовця у зв'язку з вчиненням нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 1, 7 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу», що полягає у порушенні Присяги державного службовця та перевищені службових повноважень.
2. Припинити державну службу та звільнити 03 липня 2025 року ОСОБА_1 з посади начальника відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з вчиненням нею дисциплінарного проступку, визначеного у п. 1 цього розпорядження. 3. Встановити, що у разі тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , вважати датою звільнення її з посади перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.
4. Відділ управління персоналом апарату обласної державної адміністрації надати 02 липня 2025 року до відділу фінансового забезпечення апарату обласної державної адміністрації інформацію щодо кількості невикористаних календарних днів щорічної основної та додаткової відпусток ОСОБА_1 .
5. ОСОБА_4 , заступника начальника відділу управління персоналом апарату облдержадміністрації вручити ОСОБА_1 у строки та в порядку ст. 77 Закону України «Про державну службу» завірену копію розпорядження про накладення на неї дисциплінарного стягнення; на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки (якщо вона зберігається у працівника); забезпечити вжиття інших заходів відповідно до вимог чинного законодавства пов'язаних зі звільненням працівника.
6. ОСОБА_1 здійснити 03 липня 2025 року передачу документів, матеріальних цінностей та іншого довіреного майна, у зв'язку з виконанням посадових обов'язків - ОСОБА_4 , заступнику начальника відділу управління персоналом апарату облдержадміністрації, за актом приймання-передачі.
7. Відділ фінансового забезпечення апарату обласної державної адміністрації у строки, визначені чинним законодавством, провести кінцевий розрахунок із ОСОБА_1 та виплатити компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної і додаткової відпусток та інші належні до сплати згідно з діючим законодавством виплати.
8. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на керівника апарату Запорізької обласної державної Оксану КІРЧЕВУ» (а.с. т. 1 а.с. 188-190).
Як зазначено у спірному розпорядженні у діях ОСОБА_1 встановлено наявність дисциплінарного проступку у вигляді порушення Присяги державного службовця та перевищення службових повноважень, що має прояв у порушенні посадових обов'язків, а саме:
- Положення про відділ управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації, затверджене розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 16.04.2019 № 204, зі змінами, (далі - Положення про відділ управління персоналом) не відповідає підпунктам 4, 25 пункту 2 розділу II Типового положення про службу управління персоналом, не містить функції які визначені підпунктами 7, 8, 10, 11, 13, 14, 22, 34 пункту 2 розділу II Типового положення про службу управління персоналом та містить додаткові функції, які не визначені Типовим положенням про службу управління персоналом, що свідчить про порушення абзацу 2 підпункту 13 пункту 2 розділу II Положення про відділ управління персоналом;
- при розробленні посадових інструкцій державних службовців апарату облдержадміністрації та структурних підрозділів без статусу юридичної особи публічного права недотримано Порядку розроблення посадових інструкцій, затвердженого Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 11.09.2019 № 172-19, зі змінами (далі - Порядок розроблення посадових інструкцій), чим порушено підпункт 5 пункту 2 розділу II Положення про відділ управління персоналом;
- посадова інструкція керівника апарату облдержадміністраці не затверджувалася, що свідчить про порушення вимог пункту 3 розділу Порядку розроблення посадових інструкцій та підпункту 5 пункту 2 розділу Положення про відділ управління персоналом.
- з 20.03.2024 по 15.08.2024 у Відділі з питань ветеранської політики облдержадміністрації кількість посад державної служби категорії «Б» перевищувала третину від штатної чисельності працівників відділу, що є порушенням частини 3 статті 6 Закону України «Про державну службу», абзацу 3 підпункту 13 пункту 2 розділу II Положення про відділ управління персоналом, пункту 6 розділу 3 Посадової інструкції начальника відділу управління персоналом, заступника керівника апарату облдержадміністрації, що затверджена керівником апарату 11.10.2023;
- спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В» в апараті облдержадміністрації та структурних підрозділах без статусу юридичної особи публічного права протягом з 01 січня 2024 по 31 січня 2025 відділом управління персоналом не визначались, що є порушенням вимог частини першої статті 20 Закону України «Про державну службу» та підпункту 10 пункту 2 розділу II Положення про відділ управління персоналом;
- на час прийняття рішення про присвоєння чергових рангів державним службовцям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (наказ від 16.08.2024 № 126/1-к); ОСОБА_7 (наказ від 02.07.2024 № 94-к); ОСОБА_4 (наказ від 30.09.2024 № 153-к), були відсутні подання відділу управління персоналом, що свідчить про порушення вимог, встановлених пунктом 5 Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 306, підпунктом 25 пункту 2 розділу II та підпунктом 9 пункту 8 розділу III Положення про відділ управління персоналом;
- при переведенні державних службовців апарату облдержадміністрації на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу», акти передачі справ і майна не складалися, що свідчить про порушення вимоги частин першої та другої статті 89 Закону України «Про державну службу», підпункту 12 пункту 8 розділу III Положення про відділ управління персоналом;
- копії наказів про надання щорічних додаткових оплачуваних відпусток державним службовцям облдержадміністрації не містять зазначення дати досягнення відповідного стажу державної служби у днях, місяцях і роках, що є порушенням вимог частини першої статті 58 Закону України «Про державну службу», пункту 3 Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 270, пункту 5 Порядку обчислення стажу державної службизатвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, підпункту 30 пункту 2 розділу II Положення про відділ управління персоналом;
- при попередженні державних службовців про зміну істотних умов державної служби від 15 січня 2025 року, порушено норми частини четвертої статті 43 Закону України «Про державну службу» щодо строків повідомлення державних службовців про зміну істотних умов державної служби, підпункту 2 пункту 1 розділу II Положення про відділ управління персоналом;
- відділом управління персоналом не забезпечено ознайомлення працівників з кадровими наказами, зокрема щодо призначення, звільнення, надання щорічних відпусток, результатами щорічної оцінки та іншими документами, які стосуються проходження державної служби, що порушує вимоги п. 11 р. 10 гл. 2 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5 та підпункту 26 пункту 2 розділу II Положення про відділ управління персоналом;
- відділом управління персоналом не вносяться відомості щодо переведення, увільнення, призначення, присвоєння чергового рангу до трудових книжок державних службовців, що свідчить про порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та підпункту 31 пункту 2 розділу II Положення про відділ управління персоналом;
- відділом управління персоналом не забезпечено своєчасне оформлення службових посвідчень державним службовцям, що є порушенням вимог підпункту 27 пункту 2 розділу II Положення про відділ управління персоналом;
- відділом управління персоналом апарату облдержадміністрації були підготовлені накази про присвоєння рангу державного службовця без наявності на поданні про присвоєння рангу державного службовця резолюції керівника апарату облдержадміністрації (подання про присвоєння рангу державного службовця ОСОБА_8 від 30.09.2024, ОСОБА_9 від 15.01.2025, Маловічко І.А. від 02.07.2024, ОСОБА_10 від 01.11.2024), що є порушенням абзацу 2 пункту 83 Інструкції з діловодства в апараті Запорізької обласної державної адміністрації, затвердженої розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 08.08.2019 № 383, підпункту 9 пункту 8 розділу III Положення про відділ управління персоналом, ст. 8 Закону України «Про державну службу».
Не погодившись з прийнятим розпорядженням позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
Відповідно до частини першої статті 65 Закону України «Про державну службу» підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Згідно з частиною першою статті 65 Закону № 889-VІІІ підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Згідно з частиною другою цієї ж статті дисциплінарними проступками є:
1) порушення Присяги державного службовця;
2) порушення правил етичної поведінки державних службовців;
3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;
4) дії, що шкодять авторитету державної служби;
5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;
6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;
7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;
8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;
9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;
10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;
11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;
12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення.
15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
Відповідно до статті 66 Закону України «Про державну службу» до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
Згідно з частинами першою та другою статті 67 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
Обставинами, що пом'якшують відповідальність державного службовця, є: 1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку; 2) попередня бездоганна поведінка та відсутність дисциплінарних стягнень; 3) високі показники виконання службових завдань, наявність заохочень та урядових відзнак, урядових і державних нагород; 4) вжиття заходів щодо попередження, відвернення або усунення настання тяжких наслідків, які настали або можуть настати в результаті вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування заподіяної шкоди; 5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або через службову чи іншу залежність; 6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника.
Відповідно до частини першої статті 69 Закону України «Про державну службу» для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).
Відповідно до частини десятої цієї статті результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.
Згідно з частиною одинадцятою цієї статті суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.
Статтею 75 Закону України «Про державну службу» передбачено, що перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення. Пояснення державного службовця має відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі
Згідно з статтею 76 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед прийняттям рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення.
За результатами ознайомлення державний службовець має право вносити зауваження до висновку, клопотання про вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та додаткові документи і матеріали, що стосуються зазначених обставин, які долучаються до справи.
Згідно з частиною другою статті 77 Закону України «Про державну службу» у рішенні про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.
Відповідно до статті 64 Закону України «Про державну службу» державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом, за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни.
У рішенні про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення. (частина друга статті 77 Закону України «Про державну службу»).
Частиною другою статті 73 Закону № 889-VIII обумовлено, що дисциплінарна справа повинна містити: 1) дату і місце її формування; 2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження; 3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; 4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; 6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження та/або акт про відмову від надання таких пояснень; 7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження (за наявності); 9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 12) пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії у державному органі з висновком про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; 13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.
Приписами статті 74 Закону № 889-VIII передбачено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.
Процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців визначає Порядок здійснення дисциплінарного провадження, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1039 (далі - Порядок №1039)
Згідно із пунктом 2 Порядку №1039 процедура здійснення дисциплінарного провадження передбачає: прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження; формування дисциплінарної комісії та її склад; визначення повноважень дисциплінарної комісії; визначення основних засад роботи дисциплінарної комісії; формування дисциплінарної справи; прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи.
Вказана процедура є обов'язковою, а вказаний у ній перелік є обов'язковим та не підлягає розширеному тлумаченню.
Відповідно до пункту 3 Порядку №1039 рішення про порушення дисциплінарного провадження приймає: 1) міністр - стосовно державного секретаря відповідного міністерства; 2) суб'єкт призначення - стосовно інших державних службовців: Кабінет Міністрів України - щодо державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А»; голова місцевої держадміністрації - щодо державних службовців, які займають посади державної служби категорії «Б» та здійснюють повноваження керівників державної служби в державних органах; керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - щодо інших державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В».
Пунктом 13 Порядку №1093 передбачено, що дисциплінарна комісія у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, що регулюють питання здійснення дисциплінарних проваджень, і цим Порядком.
Згідно із пунктом 24 Порядку №1039 з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення ступеня вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
У відповідності до пункту 25 Порядку №1039 дисциплінарна справа повинна містити: дату і місце її формування; підстави для відкриття дисциплінарного провадження; характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, та/або акт про відмову від надання таких пояснень; пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження (за наявності); належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії у державному органі з висновком про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.
Пунктом 33 Порядку №1039 визначено, що комісія, дисциплінарна комісія розглядає належним чином сформовану дисциплінарну справу та за результатами такого розгляду приймає рішення про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що зазначається у протоколі засідання.
Комісія, дисциплінарна комісія повинна встановити:
чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження;
чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку;
чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби;
чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності;
який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.
Комісія, дисциплінарна комісія повинна встановити:
чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження;
чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку;
чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби;
чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності;
який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.
За аналізом складеного подання суд не вбачає ознак виконання покладених на комісію пунктом 33 Порядку обов'язків. Замість аналізу встановлених обставин дисциплінарна комісія прийняла визначені у Акті від 27.10.2022 року дії позивача як порушення, констатуючи це без додаткових пояснень та доказів.
Так, з тексту Присяги наведеної у частині першій статті 36 Закону України №889-VIII, випливає, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їхнє виконання.
Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов'язання державного службовця.
Аналогічний висновок міститься у рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року у справі № 2-рп/2011.
За такого правового врегулювання порушення Присяги необхідно розуміти як скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Присяга державного службовця передбачає зобов'язання виконувати обов'язки сумлінно.
Водночас порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов'язків державного службовця. Про несумлінність дій (бездіяльності) державного службовця свідчить невиконання обов'язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.
Отже, звільнення за порушення Присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.
За таких обставин, звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного авторитету органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги мають бути порушення, установлені внаслідок ретельного службового розслідування.
При цьому необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні.
Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Верховний Суд України неодноразово, аналізуючи текст Присяги державних службовців, зазначав, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги.
Отож, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення можуть бути наслідком недодержання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження державної служби.
Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Однак вони не є ідентичними, а є заходами різних видів відповідальності.
Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.
Означений правовий висновок кореспондується висновкам Верховного Суду викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №803/1303/16, від 05 червня 2019 року у справі №826/13803/16, від 14 квітня 2020 року у справі №815/6549/16, від 28 січня 2021 року у справі №803/1564/16.
Суд зауважує, що в матеріалах дисциплінарного провадження, в оскаржуваному розпорядженні та у заявах по суті справи Відповідачем не наведено жодних фактів чи доказів наявності важких наслідків, до яких призвели допущені позивачкою порушення, фактів втрати авторитету Запорізької обласної державної адміністрації, приниження облдержадміністрації як державного органу та тому подібне.
Натомість позивачкою надані щодо кожного виявленого порушення детальні пояснення та докази у їх обгрунтування які свідчать про те, що майже все наведені у спірному розпорядженні недоліки в роботі відділу управління персоналом були об'єктивно зумовлені особливостями організації робочих процесів в апараті облдержадміністрації під час воєнного стану, не мали масового характеру, та значною мірою (як то не призначення доплат за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників або за вакантною посадою тощо) виникали не з вини позивачки.
Таким чином, суд вважає, що обґрунтованість кваліфікації дій (бездіяльності) позивача як порушення присяги державного службовця відповідачем не підтверджена в межах розгляду даної справи.
Надаючи оцінку співмірності застосованого виду дисциплінарного стягнення до встановлених обставин проходження позивачем державної служби, суд виходить із такого.
Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстав припинення державної служби за порушення Присяги, мають бути висновки, що встановлені внаслідок ретельного службового розслідування (постанова Верховного Суду від 17.04.2020 р. у справі №826/8164/16 (адміністративне провадження №К/9901/46689/18)). Вище судом надано оцінку порядку та обґрунтованості перевірки особливостей проходження позивачем державної служби.
При цьому, звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення. Верховний Суд у постановах від 13.02.2019 р. у справі № 803/1303/16 та від 05.06.2019 р. у справі №826/13803/16 зазначив, що державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.
Відповідної кваліфікації відповідачем не надано.
У постанові від 14.04.2020 р. у справі №815/6549/16 (адміністративне провадження №К/9901/29817/18) Верховний Суд зробив правовий висновок, що порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов'язків державного службовця. Про несумлінність дій (бездіяльності) державного службовця свідчить невиконання обов'язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.
Звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.
Необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні.
Суд звертає увагу, що у поданні дисциплінарна комісія рекомендувала звільнити позивача із займаної посади, тоді як оскаржуване розпорядження передбачає припинення державної служби та звільнення.
Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Однак, вони не є ідентичними, а є заходами різних видів відповідальності.
При цьому аргументів щодо застосування іншої, ніж передбачено у поданні, санкції відповідачем не надано.
Щодо наведеного у спірному розпорядженні порушення у вигляді перевищення службових повноважень суд зазначає наступе.
Згідно спірного ропорядження дане порушення полягає у тому, що відділом управління персоналом апарату облдержадміністрації були підготовлені накази про присвоєння рангу державного службовця без наявності на поданні про присвоєння рангу державного службовця резолюції керівника апарату облдержадміністрації (подання про присвоєння рангу державного службовця ОСОБА_8 від 30.09.2024, ОСОБА_9 від 15.01.2025, ОСОБА_11 від 02.07.2024, ОСОБА_10 від 01.11.2024), що є порушенням абзацу 2 пункту 83 Інструкції з діловодства в апараті Запорізької обласної державної адміністрації, затвердженої розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 08.08.2019 № 383, підпункту 9 пункту 8 розділу III Положення про відділ управління персоналом, ст. 8 Закону України «Про державну службу».
Судова практика Верховного Суду (постанова від 28.04.2022 у справі № 540/2464/19
та інші) вказує на те, що «перевищення службових повноважень», «прийняття необґрунтованого рішення або рішення, що суперечить закону», «невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків» є різними видами дисциплінарних проступків з різними правовими наслідками. Кожне з вказаних діянь містить самостійний склад дисциплінарного правопорушення (є окремим дисциплінарним проступком) і за кожне з цих діянь передбачені різні види дисциплінарних стягнень. Тому правильне встановлення виду дисциплінарного проступку є важливою складовою конституційної гарантії захисту від незаконного звільнення
У постановах від 30 червня 2021 року у справі № 200/10988/19-а, від 10 листопада 2021 року у справі № 540/4057/20, від 22 грудня 2021 року у справі №140/16342/20 Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої у розумінні пункту 7 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», «перевищення службових повноважень» означає вчинення державним службовцем таких дій або прийняття рішень, які виходять за межі його службових повноважень . Під час дисциплінарного провадження у таких справах дисциплінарна комісія та суб'єкт призначення повинні чітко визначити обсяг повноважень конкретного державного службовця, керуючись положеннями Закону України «Про державну службу», інших законів України, положеннями про державний орган та/або його структурний підрозділ, а також посадовою інструкцією державного службовця. Таким чином, саме за вчинення державним службовцем дій, які виходять за межі його повноважень, законодавець у згаданій нормі Закону України «Про державну службу» передбачив можливість застосування до такої особи найсуворішого виду дисциплінарного стягнення - звільнення.
Отже, перевищення службових повноважень полягає у тому, що державний службовець вчиняє те чи інше діяння, яке не входить до його компетенції. У той же час, невиконання чи неналежне виконання посадових обов'язків полягає у невчиненні чи неналежному вчиненні особою дій у межах наданих їй законом прав та обов'язків. Для того, щоб визначити, чи мало місце перевищення службових повноважень, необхідно з'ясувати компетенцію державного службовця і порівняти її із вчиненими діями.
Відповідно до підпункту 9 п. 8 Розділу ІІІ Положення про відділ управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 16.04.2019 № 204 (зі змінами) начальник відділу готує подання на присвоєння чергових рангів керівникам структурних підрозділів облдержадміністрації та державним службовцям апарату облдержадміністрації. Відповідно до підпункту 25 пункту 2 розділу ІІ цього ж Положення, відділ відповідно до покладених на нього завдань організовує складення Присяги державного службовця особою, яка вперше вступає на державну службу, оформляє документи про присвоєння відповідних рангів державним службовцям.
Таким чином, підготовка подань про присвоєння чергових рангів, так і оформлення (підготовка) наказів про присвоєння чергових рангів входить до функцій відділу управління персоналом та позивачки як начальника відділу.
Порушення встановленої процедури підготовки наказів на присвоєння рангів не є перевищенням повноважень, оскільки юридично значимою дією, яка має юридичні наслідки в даному випадку є виключно підписання (видання) керівником апарату самого наказу, а не підготовка проекту наказу .
Таким чином, відповідач у спірному розпорядженні безпідставно дійшов висновку про наявність у вищенаведених діях позивачки дисциплінарного порушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу», а саме перевищення службових повноважень.
Отже, порушене відповідачем право позивача на проходження державної служби підлягає відновленню шляхом скасування спірного розпорядження а також поновлення позивачки на посаді.
Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Водночас, поновленню працівник підлягає з наступного дня після дня звільнення, тобто з 04.07.2025 року.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.11.2024 року у справі №520/19398/23.
Оскільки позивачка перебувала на посаді начальника відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації до 03.07.2025 року, відповідно вона повинна бути поновлена на цій посаді з 04.07.2025 року, наступного дня після звільнення.
Суд звертає увагу, що відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування спірного розпорядження та поновлення позивачки на посаді підлягають задоволенню. Інші доводи сторін не спростовують і не впливають на наведений висновок суду.
Щодо позовних вимог в частині стягнення на користь позивачки з відповідача моральної шкоди суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до роз'яснень, даних в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно із ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права
Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи
У постанові від 06.04.2023 року у справі № 200/5144/20-а, Верховний Суд сформулював загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.
Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
У справі, що розглядається, суд не ставить під сумнів існування у позивача певного емоційного дискомфорту під час виникнення цього спору, оскільки така реакція сторони, чиї права є порушеними, не може викликати жодного сумніву.
Водночас позивачем не доведено, а судом не встановлено, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, будь-яких доказів на підтвердження факту шкоди та обґрунтування її розміру позивачем не надано.
При цьому, саме лише зазначення у позові про постійну психоемоційну напругу, депресивний стан, погане самопочуття, що виникли внаслідок порушення органом державної влади прав позивача, не можуть слугувати виключною підставою для стягнення на його користь моральної шкоди.
Натомість, моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені ним, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди відсутні.
Щодо позовних вимог в частині стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24 березня 1995 року порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При вирішенні позовних вимог позивача про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить із того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. (далі Порядок № 100).
Так, за приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 встановлено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За приписами абзацу 2 пункту 8 наведеного Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Останнім абзацом пункту 8 Порядку №100 встановлено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
У відповідності до пункту 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно наявної в матеріалах справи довідщки про розмір середньої заробітної плати позивачки за період травень-червень 20205 року, середньоденний заробіток позивачки становить 2066, 69 грн., середньомісячна заробітна плата 44433,84 грн. (т. 1 а.с.191).
Під час судового розгляд справи судом встановлено, що період вимушеного прогулу позивача становить з 04.07.2025 по 05.01.2026 р. (дата прийняття судового рішення), що складає 132 робочих дні.
Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.07.2025 по 05.01.2026 (виходячи з розрахунку 2066, 69 грн.*132) у сумі 272 803,08 грн. з обов'язковим вирахуванням із цієї суми податків та обов'язкових платежів з урахуванням вимог Порядку №100.
Враховуючи наведене, позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04.07.2025 по 05.01.2026 підлягають задоволенню у розмірі 272 803,08 грн.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації з 04.07.2025 та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 44433,84 грн (сорок чотири тисячі чотириста тридцять три гривні 84 копійки)., з якої утримати податки та інші обов'язкові платежі.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації, начальника обласної військової адміністрації № 406-к від 01.07.2025 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладання дисциплінарного стягнення».
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації з 04.07.2025
Стягнути з Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний,164, ЄДРПОУ 00022504) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.07.2025 по 05.01.2026 включно в розмірі 272 803, 08 грн (двісті сімдесят дві тисячі вісімсот три гривні 08 копійок) з якої утримати податки та інші обов'язкові платежі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу управління персоналом апарату Запорізької обласної державної адміністрації та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 44433,84 грн (сорок чотири тисячі чотириста тридцять три гривні 84 копійки)., з якої утримати податки та інші обов'язкові платежі, підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення складено у повному обсязі 19.01.2026.
Суддя Н.В. Стрельнікова