Справа № 607/13732/25 Головуючий у 1 інстанції: Грабовський В.В.
Провадження № 22-ц/811/3387/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Провадження № 22-ц/811/3388/25
19 січня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю секретаря Підлужного В.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шептицького міського суду Львівської області від 08 вересня 2025 року та на додаткове рішення Шептицького міського суду Львівської області від 16 вересня 2025 року,
У липні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК«ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №846794663 від 18.06.2021 року в розмірі 36 459 грн. 25 коп., а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 18.06.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 846794663 у формі електронного документа з використанням електронного підпису (в подальшому - «Кредитний договір»). Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV3Н74В. 18.06.2021 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» перерахувало відповідачу 10 250 грн. кредитних коштів на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 , чим виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі. Всупереч умов Кредитного договору відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 36 459 грн. 25 коп., яка складається з 10 250 грн 00 коп. заборгованості по тілу кредиту, а 26 209 грн. 25 коп. - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу 28/1118-01 (у подальшому до якого укладалися додаткові угоди, у тому числі - і щодо продовження терміну дії такого), відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.
30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу 30/1023-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.
29.05.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу 29/05/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором № 846794663 від 18.06.2021.
Також позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 2 422 грн. 40 коп. сплаченого судового збору та 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу (том 1, а.с.1-16).
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.07.2025 року справу передано за підсудністю Шептицькому міському суду Львівської області (а.с. 183).
Рішенням Шептицького міського суду Львівської області від 08 вересня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 846794663 від 18.06.2021 року у розмірі 36 459 грн. 25 коп., яка складається з: 10 250 грн - заборгованості за кредитом; 26 209 грн. 25 коп. - заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 4 000 грн витрат на правничу допомогу та 2 422 грн. 40 коп. сплаченого судового збору (том 1, а.с. 210-213).
Додатковим рішенням Шептицького міського суду Львівської області від 16 вересня 2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено (том 1, а.с. 229).
Вищезгадані рішення оскаржив відповідач.
Апелянт просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.
Покликається на те, що позивачем не доведено набуття ним прав вимоги до відповідача за Кредитним договором.
Вважає неправомірним стягнення з відповідача заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом за 120 днів, оскільки «згідно п. 1.7 Договору, кредитна лінія надається строком на 30 днів з 18.06.2021 р. по 17.07.2021 р. включно, і саме за цей період кредитор має право на одержання від позичальника відсотків за договором» (том 1, а.с. 240-248).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою (отримана сторонами 03-12.11.2025 року; том 2, а.с. 11-17, 54-55), запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (том 2, а.с. 9-10).
Представник позивача подав до суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін (том 2, а.с. 18-47).
Клопотань від учасників справи про апеляційний розгляд справи з їх повідомленням до суду не поступало.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).
Як вбачається з доводів апеляційної скарги, апелянт не оспорює укладення ним 18 червня 2021 року з ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» Кредитного договору, копія якого є наявною у матеріалах справи (том 1, а.с. 63-68).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
Апеляційна скарга не містить доводів про недійсність Кредитного договору від 18 червня 2021 року з підстав, що прямо встановлені законом, або про те, що він визнавався судом недійсним, а відтак цей договір (у відповідності до статті 204 ЦК України) є чинним.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Одним із різновидів правочину, на підставі якого відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, є договір факторингу, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).
Стаття 1078 ЦК України встановлює, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
При цьому, відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно з положеннями ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.
Одночасно, за змістом п. 5ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 та ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою, а саме операціями з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
При цьому, реалізуючи свої повноваження у сфері формування висновків щодо застосування вказаних вище норм матеріального права, в постановах від 08.08.2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) та від 08.11.2023 року у справі № 206/4841/20 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що «договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги».
Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Тобто, договір факторингу, як правочин на підставі якого відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, є змішаним договором, до відповідних частин якого підлягають застосуванню положення цивільного законодавства про кредит (позику) та купівлю-продаж (або заставу).
В свою чергу, положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі- продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Тобто, з огляду на необхідність застосування до договору факторингу в тому числі положень ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору факторингу можуть бути в тому числі права вимоги, які не існують на момент укладення самого договору, але які виникнуть або будуть набуті клієнтом у майбутньому.
Більше того, в постановах від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 та від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи положення ст. 1078 ЦК України, фактично визначила, що однією з ознак договору факторингу є його предмет, яким може бути лише право грошової вимоги - такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги.
Тобто, як положення національного законодавства України, так і висновки Великої Палати Верховного Суду, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, чітко підтверджують той факт, що за договорами факторингу до позивача могли перейти права вимоги за Кредитним договором - грошові права вимоги до позивача, які виникли після укладення договорів факторингу.
За наведених вище обставин в їх сукупності доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач не довів перехід до нього права вимоги по відповідача за Кредитним договором, до уваги прийматися не можуть.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов 'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. та ч. 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти і до цих відносин застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов 'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України встановлено, що у випадку, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов 'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 та від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц, нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов 'язання.
Отже, в охоронних правовідносинах - у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання - права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець надав Відповідачу кредит на суму 10250,00 грн строком на 30 днів, однак останній свої зобов'язання з повернення кредиту у встановлений Кредитним договором строк не виконав, а відтак позивач вправі вимагати від відповідача повернення отриманих за Кредитним договором коштів, а також процентів за неправомірне користування такими коштами, що передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Пункт 1.7. Кредитного договору передбачає, що Кредитна лінія надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі - «Дисконтний період»). У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору, строк дії Кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого траншу за Договором.
Згідно п. 1.9.1. Кредитного договору, виключно на період строку визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 310,25 процентів річних, що становить 0,85 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним.
Пунктом 1.12.2. Кредитного договору погоджено, що з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.
Згідно п. 4.3. Кредитного договору, сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному вп.1.7.2. Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Пункт 4.4. Кредитного договору передбачає, що, з урахуванням положень п. 1.3., п. 1.4. та п. 1.5. цього Договору, Позичальник сплачує Товариству проценти за користування Кредитом за фактичний час користування Кредитом з розрахунку 32,94 відсотків річних за Дисконтною ставкою або 622,20 відсотків річних за Базовою ставкою.
З аналізу умов Кредитного договору вбачається, що сторони погодили два різні механізми нарахування процентів залежно від строку користування кредитом: нарахування за дисконтною та базовою ставками.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.05.2018 року у справі № 910/1238/17, проценти за користування кредитом поділяються на два види:
«ПРОЦЕНТИ ЗА КОРИСТУВАННЯ КРЕДИТОМ - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.
ПРОЦЕНТИ ЗА НЕПРАВОМІРНЕ КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМИ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування».
Тобто, виходячи з умов Кредитного договору, нараховані відповідачу проценти за користування кредитом поза межами встановленого Кредитним договором строку кредитування у розмірі 36459,25 грн. є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення відповідачем строків повернення кредиту, які підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.
Враховуючи наведене вище, заборгованість відповідача перед позивачем складається з суми основного боргу (тіла кредиту) та процентів за користування кредитом, які, відповідно до договору та цивільного законодавства, поділяються на два окремі види.
Перший вид - це проценти за правомірне користування кредитом, нараховані в межах строку дії кредитного договору, розмір яких визначено договором або законом, а порядок їх сплати врегульовано частиною першою статті 1048 ЦК України.
Другий вид - це проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами, що виникають у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, і підлягають стягненню на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги стосовно нібито неправомірного нарахування процентів, є необґрунтованими, оскільки не враховують нарахування процентів другого типу - за прострочене користування кредитом. Таке нарахування відповідає умовам кредитного договору, нормам цивільного законодавства та усталеній практиці Верховного Суду, зокрема правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 910/1238/17.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що правові підстави для його скасування чи зміни відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
За змістом положень статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
З урахуванням того, що рішенням Шептицького міського суду Львівської області від 08 вересня 2025 року позовні вимоги було задоволено у повному обсязі, то судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Відтак, Шептицький міський суд Львівської області додатковим рішенням від 16 вересня 2025 року правомірно відмовив у задоволенні заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача на користь відповідача понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу і доводи апеляційної скарги цього висновку також не спростовують.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.
Згідно з частиною дев'ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року - 3 328 грн. 00 коп.
Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідача 36 459 грн. 25 коп. заборгованості за Кредитним договором.
Відтак, ціна позову у цій справі складає 36 459 грн. 25 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).
Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 36 459 грн. 25 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шептицького міського суду Львівської області від 08 вересня 2025 року та додаткове рішення Шептицького міського суду Львівської області від 16 вересня 2025 року- без змін.
Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Повну постанову складено 19 січня 2026 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.