ЄУН: 336/348/26
Провадження №: 1-кс/336/47/2026
16.01.26
Іменем України
16 січня 2026 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ відділу поліції № 3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні №42024082370000325 від 21.03.2024 за ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Нижня Яблунька Турківського району Львівської області, громадянина України, одруженого, який не має на утриманні неповнолітніх дітей, перебував на посаді стрільця 2 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «старший солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше, відповідно до клопотання, в силу ст. 89 КК не судимого,
16.01.2026 до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшло клопотання слідчого СВ відділу поліції № 3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №42024082370000325 від 21.03.2024 за ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , яке погоджено прокурором Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_7 .
В обгрунтування клопотання зазначено, що старший солдат ОСОБА_4 , підозрюється в тому, що він, перебуваючи на службі у військовій частині НОМЕР_1 НГУ, в посаді відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) № 111 від 03.11.2023 старшого стрільця 2 відділення 1 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення, у званні «старший солдат», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, 31.12.2023, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, з метою тимчасового ухилення від військової служби в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, самовільно залишив місце служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ в АДРЕСА_3 , час проводив на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 НГУ не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв та був незаконно відсутній на військовій службі до 31.10.2024, а саме до моменту повернення на службу, тобто ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільне залишення військовослужбовцем місця служби, тривалістю понад три доби,вчинене в умовах воєнного стану.
Також, старший солдат ОСОБА_4 , підозрюється в тому, що він, перебуваючи на службі у військовій частині НОМЕР_1 НГУ, в посаді відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) № 111 від 03.11.2023 старшого стрільця 2 відділення 1 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення, у званні «старший солдат», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, 24.01.2025, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, з метою тимчасового ухилення від військової служби в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, самовільно залишив госпітальне відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 НГУ, розташоване в АДРЕСА_4 , час проводив на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 НГУ не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, та був незаконно відсутній на військовій службі до 17.04.2025, а саме до моменту повернення на службу, тобто ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільне залишення військовослужбовцем місця служби, тривалістю понад три доби,вчинене в умовах воєнного стану.
Окрім того, ОСОБА_4 , підозрюється в тому, що він, в тому, що він, перебуваючи на службі у військовій частині НОМЕР_1 НГУ, на посаді відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) № 118 від 17.04.2025 стрільця 2 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення, у військовому званні «старший солдат», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, 18.07.2025, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, з метою ухилитись від військової служби в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, самовільно залишив місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ у АДРЕСА_4 , час проводив на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації підрозділу не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, та був незаконно відсутній на військовій службі, до моменту затримання співробітниками поліції, а саме до 14.01.2026. Тобто, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирстві тобто у самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
14.01.2026 ОСОБА_4 затримано на підставі ст. 208 КПК України.
15.01.2026 ОСОБА_4 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України.
Викладені обставини, що дають підстави підозрювати ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України, що підтверджуються: повідомленнями про ознаки вчинення кримінальних правопорушень, актами службових розслідувань, наказами командира військової частини НОМЕР_1 , довідками-доповідями про відсутність на військовій службі, медичними характеристиками, витягами із наказів командира військової частини НОМЕР_1 , службовими характеристиками, показами свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , а також іншими матеріалами кримінального провадження, які як самі по собі, так і в сукупності з іншими доказами, містять відомості як доказ факту та обставин вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення.
Крім того, в клопотанні зазначено про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
1)Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду: враховуючи, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлені волі від п'яти до дванадцяти років, існує ризик, що підозрюваний ОСОБА_4 , з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки ОСОБА_4 не має стійких соціальних зв'язків та не має офіційного джерела доходу, що може сприяти нез'явленню ОСОБА_4 за викликом слідчого, прокурора та суду, а також з огляду на те, що останній самовільно залишав військову частину тричі;
2)Незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні: орган досудового розслідування вважає, що ОСОБА_4 в подальшому може як у спосіб погроз, так і реально незаконно впливати на свідка у кримінальному провадженні, а саме на ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 оскільки останні або проходять військову службу в одній військовій частині або являються діючими співробітниками поліції. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи
в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом;
3)Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, оскільки підозрюваний вчиняючи злочин, в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати завдання, що тягне за собою перекладення його обов'язків на інших військовослужбовців, збільшення навантаження на них та посилення загрози їхньому життю. Такі дії ОСОБА_4 вже є опосередкованим посяганням на життя та здоров'я інших військовослужбовців та фактичним висловленням байдужості до їх безпеки на користь власного страху. З огляду на це, а також те, що підозрюваному загрожує покарання до 12 років позбавлення волі, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування існує реальна можливість продовження вчинення останнім злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а також беручи до уваги той факт, що ОСОБА_4 для себе висновків не зробив та на шлях виправлення не став, покидав місце дислокації тричі.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заходи будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.
Неможливість покладення на підозрюваного обов'язків без застосування запобіжного заходу пов'язана з тим, що вказаний спосіб застосування заходу забезпечення і не може бути застосований до особи, що підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, пов'язаного із порушенням Присяги військовослужбовця Збройних Сил України.
Крім того, перебування поза межами тримання під вартою, ОСОБА_4 , як особа, що не має підстав для звільнення з військової служби зобов'язаний буде повернутися до підрозділу, в якому він проходить службу, тобто до місця, де також проходять службу свідки, що беззаперечно створить умови для здійснення тиску на них.
Окремо слід зауважити, що підозрюваний проживає за адресою:
АДРЕСА_2 із чим неможливо ефективно забезпечити необхідну міру контролю за поведінкою підозрюваного, що дасть останньому можливість переховуватись від правосуддя, надасть останньому можливість переховуватись від суду.
За таких обставин покладення обов'язків без застосування запобіжного заходу не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваногосвідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено вищевказаними матеріалами існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; що підозрюваний ОСОБА_4 має можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може здійснити вплив на свідків, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути признаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його вік, посаду, репутацію, стан здоров'я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій ОСОБА_4 , для запобігання вказаним ризикам об'єктивно необхідним є застосування щодо нього запобіжного заходу -тримання під вартою як до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років.
В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Отже, досягнення мети, визначеної у ст. 177 КПК України, наразі можливе виключно шляхом взяття під варту ОСОБА_4 .
Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_4 під вартою, немає, відсутні докази і наявності в останнього міцних соціальних зв'язків, інших даних, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, також враховуючи вкрай напружену ситуацію, пов'язану з введенням воєнного стану в країні, є всі підстави вважати, що, перебуваючи на волі ОСОБА_4 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, що підтверджується вчиненням ОСОБА_4 особливо тяжкого злочину, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом обрання застосування більш м'якого запобіжного заходу, непов'язаного з триманням під вартою та свідчить про відсутність підстав для визначення мінімального розміру застави.
Враховуючи дані про особу ОСОБА_4 , його майновий стан, а також те, що поведінка підозрюваного спрямована на завдання шкоди авторитету правоохоронних органів та ЗСУ в цілому, з огляду на військову загрозу державі Україна з боку російської федерації, та те, що існує суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства визначення застави як альтернативного запобіжного заходу є недоцільним.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав і просив задовольнити з підстав, викладених в ньому.
ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що був змушений самовільно залишати військову частину, бо не витримував психологічного навантаження через бойові дії. Крім того, просив залишити його на свободі, бо йому потрібно лікування та обіцяв перебувати вдома і чекати на суд.
Захисник в судовому засіданні надав копію свідоцтва про одруження ОСОБА_4 і зазначив, що останній має постійне місце проживання в Запоріжжі, де мешкає з дружиною, тому просив обрати запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту, щоб ОСОБА_4 міг лікуватись. Клопотання прокурора вважав не доведеним і просив відмовити в його задоволенні.
Вислухавши учасників судового провадження, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Дослідивши докази, долучені до клопотання, слідчий суддя вважає, що в ході досудового розслідування здобуто достатньо доказів, які вказують на обгрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України, за вказаних вище обставин.
Крім того, слідчий суддя приходить до висновки, що стороною обвинувачення доведена наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; може чинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Слідчим суддею враховано, що ОСОБА_4 тричі самовільного залишав військову частину, що вказує на його стале бажання ухилятись від служби. Крім того, він неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, останній раз в 2017 році, що також береться судом до уваги, як негативна характеристика, що може свідчити про неналежну процесуальну поведінку ОСОБА_4 . При цьому наявність дружини і постійного місця проживання не може вважатись достатньою умовою, яка забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, одним із видів запобіжних заходів у кримінальному провадженні є тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Санкцією ч. 4 ст. 408 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років. Злочин є особливо тяжким.
Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини.
Вирішуючи клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує дані про особу ОСОБА_4 , тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, а також обставини та наслідки їх вчинення, кількість епізодів злочинних дій, згідно з повідомленням про підозру, та на підставі досліджених матеріалів, приходить до висновку про підтвердження у повному обсязі ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КК України, про які зазначено у клопотанні.
Доводи сторони захисту про можливість перебування підозрюваного під домашнім арештом, слідчий суддя вважає неспроможними. Наявність встановлених в ході розгляду клопотання вищезазначених ризиків стороною захисту не спростовано.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, у справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Наявність у підозрюваного місця проживання, роботи та дітей не виключає можливість застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не засвідчують відсутність наміру переховування від слідства та суду.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, у кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечувати не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
У рішенні «Чеботарь проти Молдови» 13.11.2007 Європейський суд з прав людини зазначив, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності зі статтею 5 § 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ані в момент арешту, ані під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993.
Фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_4 кримінальних правопорушень свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який кореспондуються з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, та у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, запобіжним заходом є, зокрема, тримання під вартою.
У зв'язку із зазначеним, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Враховуючи тяжкість вчинених злочинів, кількість епізодів, враховуючи, що в України триває воєнний стан, слідчий суддя вважає за можливе не визначити розмір застави.
Керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 183, 194, 196, 197, ч. 2 ст. 376, ст. 395 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання слідчого задовольнити.
Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 15 березня 2026 року включно.
Ухвалу для виконання направити уповноваженій службовій особі Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор», вручити копію ухвали підозрюваному, захиснику та прокурору.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка тримається під вартою - протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали складений 19.01.2026.
Слідчий суддя ОСОБА_1