19.01.2026 року м. Дніпро Справа № 904/1513/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Паруснікова Ю.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Бєлік В.Г.) від 27.05.2025 р. у справі № 904/1513/25
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька Теплоцентраль", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг
до ОСОБА_1 , Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг
про стягнення заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії у загальному розмірі 59 192,14 грн, -
У березні 2025 р. Акціонерне товариство "Криворізька Теплоцентраль" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), заборгованість за типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії, що укладений з 01.11.2021, який обліковується у позивача за реквізитами № 1928/жб від 01.11.2021 у загальному розмірі 59 192,14 грн, з яких: сума основного боргу в розмірі 41 089,77 грн, 3 % річних у розмірі 2 802,02 грн, інфляційні втрати у розмірі 11 688,71 грн, пеня у розмірі 3 413,10 грн, плата за абонентське обслуговування в розмірі 198,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов типового індивідуального договору № 1928/жб від 01.11.2021 про надання послуги з постачання теплової енергії в частині своєчасної оплати наданих послуг. У зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору, позивачем нараховано відповідачу 3 % річних, інфляційні втрати та пеню.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2025 р. у справі № 904/1513/25:
- позовні вимоги задоволено частково;
- стягнуто з фізичної особи - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 , р.н. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1; код ЄДРПОУ 00130850) заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 41 089,77 грн, плата за абонентське обслуговування у розмірі 198,54 грн, пеню у розмірі 178,65 грн, 3 % річних у розмірі 2 802,02 грн, інфляційні втрати у розмірі 11 688,71 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 709,07 грн;
- в іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1 , в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2025 р. у справі № 904/1513/25 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає наступне:
- стверджує, що відповідач не отримував позову та ухвали про відкриття провадження, про справу дізнався випадково з публічних джерел, у зв'язку з чим вважає, що 15-денний процесуальний строк для подання відзиву почався з моменту підключення представника відповідача до системи Електронний суд і мав тривати до 08.06.2025. Отже, на переконання апелянта, ухваливши оскаржуване рішення 27.05.2025, суд першої інстанції грубо порушив принцип змагальності сторін та позбавив відповідача можливості подати відзив, докази, клопотання;
- вказує на те, що позовні вимоги стосуються правовідносин з постачання комунальної послуги до нежитлового приміщення, орендарем якого вказаний ФОП ОСОБА_1, проте оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції щодо ОСОБА_1 як фізичної особи. У зв'язку з цим вважає, що оскаржуване рішення ухвалене щодо неналежного процесуального суб'єкта, а провадження в частині розгляду спору проти фізичної особи не відповідає юрисдикції господарського суду та підлягає скасуванню;
- стверджує, що 15.05.2025 відповідачем здійснено повне погашення заборгованості, заявленої до стягнення, проте, оскільки суд першої інстанції позбавив відповідача права на подання відзиву та надання доказів, це призвело до неповного з'ясування обставин справи та стягнення неіснуючого боргу на момент прийняття рішення. При цьому дії позивача щодо неповідомлення суду про здійснення цієї оплати апелянт вважає зловживанням своїми процесуальними обов'язками;
- зазначає, що вимога позивача про стягнення трьох відсотків річних та збитків від інфляції не ґрунтується на умовах договору між сторонами, а суд першої інстанції не дослідив наявність підстав для застосування ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин. Зокрема, апелянта вважає, що не підлягають задоволенню нарахування трьох відсотків річних та збитків від інфляції на суму заборгованості, яка фактично сплачена. Крім цього, на думку апелянта, суд першої інстанції не застосував обов'язкові приписи Постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 03.03.2022, яка діє під час дії воєнного стану.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.07.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2025 р. у справі № 904/1513/25 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.
Акціонерним товариством "Криворізька Теплоцентраль" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2025 р. у справі № 904/1513/25 - без змін.
В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає наступне:
- вказує на те, що позивач направляв відповідачу позовну заяву, а суд повідомляв відповідача про розгляд справи, на адресу ФОП ОСОБА_1, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у зв'язку з чим вважає необґрунтованими твердження апелянта про те, що строк на надання відзиву почався з 24.05.2025, а суд першої інстанції ухвалив рішення не дочекавшись спливу строку для надання відзиву;
- щодо твердження скаржника про підміну статусу відповідача, позивач зазначає, що описка в судовому рішенні не є підставою для його скасування, оскільки це технічна помилка, яка не впливає на суть рішення і яку суд може виправити за власною ініціативою або за заявою учасників справи шляхом ухвалення окремою ухвали;
- не погоджується з твердженнями апелянта про зловживання позивачем своїми процесуальними обов'язками в частині повідомлення суду першої інстанції про погашення 15.05.2025 відповідачем заявленої до стягнення заборгованості, вважає, що апелянт вводить суд апеляційної інстанції в оману, та пояснює це власною неуважністю відповідача щодо здійснення платежу в рахунок погашення заборгованості з невірно вказаним призначенням платежу;
- вважає, що оскільки відповідач не виконав обов'язку щодо сплати отриманої послуги з постачання теплової енергії, суд першої інстанції, перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов вірного висновку, що вони здійснені правильно та є такими, що підлягають задоволенню. Щодо посилання апелянта на Постанову Кабінету Міністрів України № 206 від 03.03.2022, позивач зауважує, що норми цієї постанови не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" 16.03.2017 перетворено у Публічне Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини другої статті 108 Цивільного кодексу України Публічне Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є правонаступником Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль".
В результаті проведення державної реєстрації змін до Статуту ПАТ "Криворізька теплоцентраль", що пов'язані зі зміною типу товариства у відповідності до ЗУ "Про акціонерні товариства", змінено найменування товариства на Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", про що 14.05.2018 внесені дані до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради № 343 від 12.10.2011 "Про надання згоди на передачу окремих об'єктів теплопостачання від Комунального підприємства "Криворіжтепломережа" до Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" (копія рішення додається до заяви) до ДП "Криворізька теплоцентраль" передано об'єкти теплопостачання у Довгинцівському, Жовтневому (по новому Покровський), Інгулецькому та Саксаганському районах міста. Таким чином, з 01.10.2013 виконавцем послуги з теплопостачання для будинку АДРЕСА_3 є Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (далі - Позивач).
АТ "Криворізька теплоцентраль" є теплопостачальною організацією у розумінні ст. 1 ЗУ "Про теплопостачання" як суб'єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає теплову енергію населенню м. Кривого Рогу.
Постачання теплової енергії є комунальною послугою (ст. 5 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги"). Пунктом 1 ч. 2 ст. 8 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" закріплюється обов'язок надання комунальної послуги виконавцем.
Згідно із ч. 1 ст. 16 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" надання комунальних послуг здійснюються безперервно, зокрема, крім часу перерв на міжопалювальний період для мереж (систем) опалення (теплопостачання) виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами.
Окрім того, теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі (ст. 19 ЗУ "Про теплопостачання"). Тобто надання послуги з постачання теплової енергії є обов'язком позивача як виконавця відповідної комунальної послуги.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 12 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених КМУ або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" передбачено можливість укладання 3-х різних моделей договорів про надання комунальних послуг, яка самостійно обирається співвласниками багатоквартирного будинку, виключно, на підставі рішення прийнятого відповідно до закону.
У той же час, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги (відповідно до ч. 5 ст. 13 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги").
Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії затверджено постановою КМУ "Про затвердження правил надання послуги з постачання теплової енергії та і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії" від 21.08.2019 № 830 (в редакції постанови КМУ від 08.09.2021 № 1022) (далі - Правила № 830).
АТ "Криворізька теплоцентраль", як виконавець послуги з постачання теплової енергії, 01.10.2021 на своєму офіційному сайті: https://tec.dp.ua розмістило Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії за посиланням: https://tec.dp.ua/typovyj-indyvidualnyj-dogovir-pro-nadannya-poslugy-z-postachannya-teplovoyi-energiyi/, який є публічним договором приєднання (далі - Типовий договір).
Оскільки протягом 30 днів з моменту опублікування договору і розміщення інформації про договори на інформаційних стендах на адресу Позивача не надходило документів про рішення співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 про обрання моделі договірних відносин, з 01.11.2021 року з кожним із них фактично укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Згідно пункту 1 Типового договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу.
Відповідно до п. 6. ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Нежитлове приміщення № 39 в будинку АДРЕСА_3 належить до комунальної власності Криворізької міської територіальної громади.
Між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 19.04.2019 був укладений договір № 18/19 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста.
Відповідно до умов п. 1.1. Договору № 18/19 від 19.04.2019 року Управління комунальної власності міста Криворізької міської ради передало, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, нежитлове приміщення в цокольному поверсі житлового будинку загальною площею 44,4 м2, розташований за адресою: АДРЕСА_3, прим. 39, для використання під розміщення майстерні з ремонту одягу.
Вказаний договір діє з 19.04.2019 по 19.03.2022 включно, з автоматичною автопролонгацією на той же термін і на тих же умовах (п. 11.1., 11.5. Договору № 18/19 від 19.04.2019 року).
Додатковою угодою № 4 про продовження договору оренди від 19.04.2019 № 18/19 нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності Криворізької міської територіальної громади, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 приміщення 39, від 01.07.2022 року Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 продовжили строк дії Договору № 18/19 від 19.04.2019 та погодили що він діятиме до 19.02.2025 року.
Тобто, з 19.04.2019 року по 19.02.2025 року користувачем нежитлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_3 1, приміщення 39, була Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Відповідач), а тому саме з ним як зі споживачем послуги з 01.11.2021 укладено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який обліковується у Позивача за реквізитами № 1928/жб від 01.11.2021.
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги (п. 4 Типового договору).
Відповідачем частково здійснено оплату отриманих послуг згідно наданих Позивачем рахунків, що свідчить про отримання споживачем послуги та приєднання до умов типового індивідуального договору.
Отже, з 01.11.2021 між Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (позивачем присвоєно договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 1928/жб від 01.11.2021), відповідно до пункту 5 якого виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, визначеними цим договором.
Відповідно до пункту 30 вказаного договору плата за послуги постачання теплової енергії складається з:
- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022, та Методики розрахунку, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання;
- плати за абонентське обслуговування у розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про які розміщується на веб-сайті виконавця.
Відповідно до п. 5 Типового договору про надання послуги з постачання теплової енергії, обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", та складається з:
- обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо;
- частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку;
- та обсягу теплової енергії на Забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Пунктом 31 типового договору визначено, що вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Пунктом 32 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 34 договору).
Споживач зобов'язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (частина 3 пункту 41 договору).
Згідно з п. 8 Правил № 830 опалювальний період - період, протягом якого теплопостачальні організації постачають теплову енергію для потреб опалення.
Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.
Факт поставки теплової енергії у період з листопада 2021 року по березень 2024 року підтверджується актами подачі та припинення подачі теплоносія на житловий будинок АДРЕСА_3 акт № б/н від 26.10.2021, акт № 630 від 01.04.2022, акт № 696 від 03.11.2022 , акт № б/н від 23.03.2023, акт № 820 від 15.11.202,3, акт № б/н від 28.03.2024.
Подача та припинення подачі теплоносія здійснюється на виконання рішень Виконкому Криворізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону (Рішення № 490 від 22.09.2021 "Про початок опалювального сезону 2021/2022", Рішення № 158 від 23.03.2022 "Про закінчення опалювального сезону 2021/2022", Рішення № 760 від 28.09.2022 "Про початок опалювального сезону 2022/2023", Рішення № 338 від 22.03.2023 "Про закінчення опалювального сезону 2022/2023", Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 20.09.2023 № 1162 "Про початок опалювального сезону 2023-2024 років", Рішення Виконкому Криворізької міської ради від 18.03.2024 № 339 "Про закінчення опалювального сезону 2023-2024 років" (копії рішень додаються).
Щодо нарахування плати за послугу позивач зазначив, що в будинку АДРЕСА_3 встановлено комерційний прилад обліку теплової енергії обчислювач Ергомера 125, заводський номер 6374.
Актом технічного огляду приладів обліку теплової енергії від 03.09.2020 року було проведено технічний огляд вказаного приладу та встановлена його справність та можливість подальшої експлуатації після державної повірки (копія акту додається).
Згідно зі Свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 29.06.2020 теплолічильник Ергомера 125, заводський номер 6374 відповідає встановленим вимогам стандарту (копія свідоцтва додається).
Прилад-розподілювач теплової енергії в зазначеному будинку не встановлено, тому розподіл обсягу спожитої енергії по будинку здійснюється з урахуванням приладу комерційного обліку і пропорційно опалювальній площі приміщення.
Загальна площа чотириповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 складає - 2069,20 м2.
Фактичне споживання послуги з постачання теплової енергії житловим будинком за адресою: АДРЕСА_3 за період грудень 2021 року - березень 2022 року, листопад 2022 року - березень 2023 року, січень - березень 2024 року складає: грудень 2021 - 42,00 Гкал; січень 2022 - 46,23 Гкал; лютий 2022 - 34,69 Гкал; березень 2022 - 36,35 Гкал; листопад 2022 - 26,78 Гкал; грудень 2022 - 37,46 Гкал; січень 2023 - 42,36 Гкал; лютий 2023 -39,55 Гкал; січень 2024 - 31,24 Гкал; лютий 2024 - 23,08 Гкал; березень 2024 - 15,32 Гкал.
Відповідно до актів передачі-прийняття теплової енергії (надання послуг) у період грудень 2021 року - березень 2022 року, листопад 2022 року - березень 2023 року, січень - березень 2024 року Відповідачем, який є користувачем нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 1, приміщення 39, було спожито теплову енергію у обсязі 9,26 Гкал на загальну суму 46 245,15 грн.
Відповідачем частково здійснено оплату наданих послуг в сумі 4 956,84 грн, що підтверджується платіжною інструкцією та довідкою стосовно відображення оплати в регістрах бухгалтерського обліку позивача.
Відповідач не виконав свої грошові зобов'язання перед Позивачем, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за послугу з постачання теплової енергії та послугу з абонентського обслуговування по нежитловому приміщенню за адресою: АДРЕСА_3 1, приміщення 39, за Типовим індивідуальним договором № 1928/жб за послугу з постачання теплової енергії у розмірі 41 089,77грн, за послугу з абонентського обслуговування - 198,54 грн, а всього 41 288,31 грн.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за абонентське обслуговування це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг, що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною-вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами.
Тариф на послугу з абонентського обслуговування встановлюється наказом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" відповідно до постанови КМУ № 808 від 21.08.2019 "Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг" (п. 30 Типового договору).
Згідно з п. 32 Типового договору плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Так, відповідно до актів передачі-прийняття теплової енергії (надання послуг) та актів надання послуг з абонентського обслуговування за період грудень 2021 - вересень 2024, січень - березень 2024 року Відповідачеві нараховано плату за абонентське обслуговування у розмір 198,54 грн.
Всі вищенаведені акти направлялися Відповідачеві. Окрім того, на виконання п. 33 Типового договору Відповідачу було направлено рахунки на оплату спожитої теплової енергії та послуги з абонентського обслуговування.
Отже в період з грудня 2021 року по січень 2024 року відповідачем за адресою: АДРЕСА_3, приміщення № 39 було спожито теплову енергію на загальну суму 41 089,77 грн та отримано послугу з абонентського обслуговування на суму 198,54 грн.
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати за поставлену теплову енергію у сумі 41 089,77 грн та послуги з абонентського обслуговування у розмірі 198,54 грн, що і є причиною виникнення спору.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної оплати за поставлену теплову енергію та плати за абонентське обслуговування, у зв'язку з чим визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача сум основного боргу, пені, процентів річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
З наведеного убачається, що постачання теплової енергії має здійснюватися на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем та енергопостачальною організацією.
Водночас, оскільки користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, на споживача покладається обов'язок укласти договір з теплопостачальною організацією.
Виникнення цивільних прав та обов'язків підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а споживач отримує такі послуги, оскільки від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався), та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Частиною першою статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль", як виконавцем послуг, 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
Отже, як вже було зазначено вище, з 01.11.2021 між Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. укладено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (позивачем присвоєно договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 1928/жб).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 ЦК України).
Ураховуючи приписи пункту 34 договору строк оплати поставленої теплової енергії у розмірі 41 089,77 грн та послуги з абонентського обслуговування у розмірі 198,54 грн є таким, що настав.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на день ухвалення судом першої інстанції рішення у справі доказів сплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло. Отже місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заборгованість за типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 1928/жб від 01.11.2021 складала 41 089,77 грн за поставлену теплову енергію та 198,54 грн плати за абонентське обслуговування, яка підлягає до стягнення і підтверджується матеріалами справи.
За таких обставин місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за договором № 1928/жб від 01.11.2021 у розмірі 41 089,77 грн за поставлену теплову енергію та 198,54 грн плати за абонентське обслуговування підлягають задоволенню у повному обсягу.
Відповідач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, обґрунтовуючи її зокрема тим, що на день ухвалення оскаржуваного рішення відповідач здійснив повну оплату заборгованості, у зв'язку з чим просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати.
З цього приводу колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на висновки Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду щодо закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, зроблені у постанові від 30.08.2024 р. у справі № 916/3006/23.
Так, статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).
З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Отже, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
При цьому протилежне, зокрема скасування рішення суду з тих підстав, що сторона спору на стадії апеляційного перегляду рішення вчинила дії, які направлені, по суті, на вирішення питання шляхом фактично позапримусового виконання зобов'язання, хоча і за наслідками встановлення судом першої інстанції обставин та ухвалення рішення про зобов'язання вчинення дій на користь позивача, означало б скасування законного та обґрунтованого рішення, яке ухвалене за результатами встановлення фактичних обставин справи, надання оцінки доказам, правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
За статтею 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:
1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Статтею 278 ГПК України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині. Відповідно до наведеної статті судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
Разом з тим статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, у розумінні статті 278 ГПК України підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі є порушення судом процесуального законодавства, зокрема, й коли суд першої інстанції не врахував обставини того, що предмет спору припинив існувати до ухвалення рішення.
Подібна конструкція, до прикладу, передбачена процесуальним кодексом для подібного випадку, коли після ухвалення оскаржуваних рішень настали інші обставини, які також є підставою для закриття провадження у справі за правилами пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України. Так, за частиною третьою статті 278 ГПК України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
Водночас, коли порушення ГПК України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
При цьому доцільно зазначити про те, що ГПК України передбачає спеціальні процесуальні механізми та процедуру для випадку припинення існування предмета спору, які виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Так, у разі, коли боржник добровільно виконав рішення суду (повністю чи частково), яке підлягає виконанню на підставі виконавчого документа (наказу), то боржник відповідно до частини другої статті 328 ГПК України наділений правом звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою).
Судове рішення також може бути переглянуто за правилами глави 3 ГПК України за наявності для цього відповідних підстав.
У постанові від 30.08.2024 р. у справі № 916/3006/23 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18 про те, що закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України може бути здійснено, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк відсутні підстави для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду.
Таким чином, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду виснував, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.
Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:
- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;
- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Як вже було зазначено вище, з матеріалів справи вбачається, що на день ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі відповідачем не було надано суду доказів оплати суми боргу, а тому суд першої інстанції, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.
За таких обставин, з урахуванням того, що законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не спростована за наслідками апеляційного розгляду справи, судова колегія апеляційного господарського суду констатує відсутність підстав для застосування в цьому випадку пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
При цьому судова колегія відхиляє доводи відповідача про його необізнаність щодо розгляду цієї справи та неможливість подання доказів оплати суми боргу до суду першої інстанції, з огляду на таке.
Судова колегія наголошує, що відповідно до частини першої статті 178 ГПК України, відзив подається у строк, визначений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі. Цей строк є імперативним, а його недотримання потребує обґрунтованого пояснення із одночасним поданням заяви про поновлення строку (ст. 119 ГПК України).
Колегія суддів зауважує, що належне подання відзиву - це елемент реалізації права на захист, але не є безумовним правом без дотримання строків, встановлених судом для його подання.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2025 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відповідачу встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали.
Ця ухвала надіслана судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою відповідача: АДРЕСА_2, що підтверджується матеріалами справи.
З наявної в матеріалах справи Відповіді № 1251386 від 01.04.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що зареєстрованим місцезнаходженням ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 . Та ж сама адреса зазначена і у Відповіді № 1248875 від 01.04.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
Отже, судом першої інстанції ухвалу від 03.04.2025 р. про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цій справі надіслано за належною адресою відповідача, але вказана ухвала була повернута до суду із відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2025 продовжено строк розгляду справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в межах розумного строку.
Ця ухвала також надіслана судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення за належною адресою відповідача, проте також була повернута до суду із відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою", що підтверджується матеріалами справи.
Пунктом 4 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження фізичної особи-підприємця (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою-підприємцем).
Колегія суддів зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.
З огляду на викладене, враховуючи, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі була повернута до суду із відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою", колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 ГПК України ухвала суду вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу зі вказаною відміткою.
За таких обставин, наведені відповідачем у апеляційній скарзі причини пропуску строку для подання відзиву на позовну заяву не можуть вважатися поважними та відхиляються судовою колегією.
Окрім вимоги про стягнення сум основного боргу позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Відповідно до пункту 45 типового договору у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу.
Місцевий господарський суд встановив, що послуги, які надані відповідачу з теплопостачання, є комунальними послугами, а тому їх регулювання підпадає під норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за теплову енергію, позивач розрахував та просив суд стягнути суму пені у розмірі 3 413,10 грн за загальний період з 01.02.2022 по 12.03.2025.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом встановлено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Так Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року, який скасовано 30.06.2023.
Оскільки типовий договір на постачання теплової енергії був укладений 01.11.2021, тобто вже після внесення змін до чинного законодавства, сторони на момент укладення договору розуміли, що строк нарахування пені вже не буде обмежений 6-місячним строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесено зміни до Прикінцевих положень Закону України "Про запобігання корупції" та зазначено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Отже, беручи до уваги, що карантин був скасований 30.06.2023, нарахування неустойки (штрафу та пені) з початку карантину по 30.07.2023 (тридцять днів після скасування карантину) заборонено.
Позивач нарахував пеню за зобов'язаннями, що виникли фактично з грудня 2021 року по березень 2024 року та просив стягнути пеню у розмірі 3 413,10 грн за загальний період з 01.02.2022 по 12.03.2025 (а.с. 113).
Водночас, з огляду на приписи Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", нарахування пені у спірних правовідносинах підлягає з 31.07.2023.
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, оскільки карантин скасований 30.06.2023, з 31.07.2023 нарахування пені обмежується шестимісячним строком від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні пені, нарахованої за зобов'язаннями, які виникли з листопада 2021 року по грудень 2022 року у зв'язку з тим, що вказаний період підпадав під дію обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
У пункті 34 договору визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
З огляду на положення спірного договору відповідач повинен був оплатити вартість поставленої теплової енергії та абонентське обслуговування:
за грудень 2021 року не пізніше 31 січня 2022 року, прострочка виконання настає з 01.02.2022;
за січень 2022 року не пізніше 28 лютого 2022 року, прострочка виконання настає з 01.03.2022;
за лютий 2022 року не пізніше 31 березня 2022 року, прострочка виконання настає з 02.04.2022;
за березень 2022 року не пізніше 02 травня 2022 року, (з урахуванням частини п'ятої статті 254 ЦК України), прострочка виконання настає з 03.05.2022;
за листопад 2022 року не пізніше 02 січня 2023 року (з урахуванням частини п'ятої статті 254 ЦК України), прострочка виконання настає з 03.01.2023;
за грудень 2022 року не пізніше 31 січня 2023 року, прострочка виконання настає з 01.02.2023;
за січень 2023 року не пізніше 28 лютого 2023 року, прострочка виконання настає з 01.03.2023;
за лютий 2023 року не пізніше 31 березня 2023 року, прострочка виконання настає з 01.04.2023;
за березень 2023 року не пізніше 01 травня 2023 року (з урахуванням частини п'ятої статті 254 ЦК України), прострочка виконання настає з 02.05.2023;
за січень 2024 року не пізніше 29 лютого 2024 року, прострочка виконання настає з 01.03.2024;
за лютий 2024 року не пізніше 01 квітня 2024 року (з урахуванням частини п'ятої статті 254 ЦК України), прострочка виконання настає з 02.04.2024;
за березень 2024 року не пізніше 30 квітня 2024 року, прострочка виконання настає з 01.05.2024.
За зобов'язаннями, що виникли:
- у січні 2023 року, строк оплати за якими настав 28.02.2023, пеня нараховується на суму боргу 1 596,06грн за період з 31.07.2023 по 01.09.2023 (33 дн) і складає 5,27 грн;
- у лютому 2023 року, строк оплати за якими настав 31.03.2023, пеня нараховується на суму боргу 5 130,49 грн за період з 31.07.2023 по 01.10.2023 (63 дн) і складає 32,32 грн;
- у березні 2023 року, строк оплати за якими настав 01.05.2023, пеня нараховується на суму боргу 2 244,59 грн за період з 31.07.2023 по 02.11.2023 (95 дн) і складає 21,23 грн;
- у січні 2024 року, строк оплати за якими настав 29.02.2024, пеня нараховується на суму боргу 3 432,80 грн за період з 01.03.2024 по 01.09.2024 (185 дн) і складає 63,51грн;
- у лютому 2024 року, строк оплати за якими настав 01.04.2024, пеня нараховується на суму боргу 2 621,56 грн за період з 02.04.2024 по 01.10.2024 (183 дн) і складає 47,97 грн;
- у березні 2024 року, строк оплати за яким настав 30.04.2024, пеня нараховується на суму боргу 446,51 грн за період з 01.05.2024 по 01.11.2024 (185 дн) і складає 8,26 грн.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення пені у розмірі 178,65 грн та про відмову у задоволенні решти заявлених вимог про стягнення пені у розмірі 3 234,45 грн.
Також, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував інфляційні втрати у сумі 11 688,71 грн за період з лютого 2022 року по лютий 2025 року, 3 % річних у сумі 2 802,02 грн за період з 01.02.2022 по 12.03.2025.
Сплата 3 % річних від простроченої суми встановлений договором не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Суд першої інстанції, перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що вони здійснені правильно та такими, що підлягають задоволенню, з чим погоджується і судова колегія апеляційного суду.
Водночас судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо незастосування судом першої інстанції приписів Постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 03.03.2022, яка діє під час дії воєнного стану, з огляду на таке.
Відповідно до Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено, та він діє до тепер.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, в тому числі, нарахування плати за житлово-комунальні послуги з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та стягнення заборгованості за ці послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р. за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території (абз. 4 п. 1 Постанови № 206 в редакції постанови КМУ № 1405 від 29.12.2023).
Водночас пунктом 2 Постанови № 206 встановлено, що вона підлягає застосуванню з 24.02.2022.
Отже, Постанова № 206 стосується суспільних відносин, які виникли після набрання нею чинності та тривають на дату набрання нею чинності, зокрема і змін, які внесені Постановою № 1405.
За таких обставин, Постанова № 206, в редакції Постанови № 1405, має пряму дію у часі, оскільки її норми поширюються на суспільні відносини, які виникли після набрання нею чинності, а також суспільні відносини, які виникли до набрання нею чинності, але які не були врегульовані враховуючи особливості правового статусу воєнного стану, та продовжують існувати на момент набрання нею чинності.
Такими суспільними відносинами є споживання житлово-комунальних послуг на тимчасово окупованих територіях, зокрема з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій.
Тобто, заборона нарахування плати за житлово-комунальні послуги та стягнення заборгованості за ці послуги, відповідно до абзацу 4 пункту 1 Постанови № 206 (в редакції Постанови № 1405) є чинною з 30.12.2023. Водночас, така заборона стосується тимчасово окупованих територій; періоду окупації - з дати початку по дату завершення тимчасової окупації; включення таких територій до переліку тимчасово окупованих територій України; стосується заборгованості утвореної після 24.02.2022 за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах КАС ВС від 19.05.2025 у справі № 420/17630/24 та від 22.05.2025 у справі № 420/15960/24.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 за № 309, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
При цьому, як було встановлено судом, постачання теплової енергії, стягнення оплати за яку є предметом спору, здійснювалось до приміщення відповідача, що розташоване у місті Кривий Ріг, однак Криворізька міська територіальна громада не включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
З огляду на наведене, судова колегія вважає безпідставними посилання апелянта на незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин Постанови КМУ № 206 від 05.03.2022.
Щодо доводів апелянта про те, що оскаржуване рішення ухвалено щодо неналежного процесуального суб'єкта, а провадження в частині розгляду спору проти фізичної особи не відповідає юрисдикції господарського суду та підлягає скасуванню, судова колегія зазначає наступне.
Так, звертаючись до господарського суду із позовною заявою від 24.03.2025р., яка одержана судом 31.03.2025р., Акціонерне товариство "Криворізька Теплоцентраль" визначило відповідача - ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця, обґрунтовуючи це тим, що саме в такому статусі відповідачем був укладений договір оренди нежитлового приміщення, стягнення заборгованості за надання послуг з теплопостачання до якого є предметом спору у цій справі.
З наявної в матеріалах справи Відповіді № 1248875 від 01.04.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 31.03.2025 здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб'єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18, від 5 червня 2019 року у справі № 904/1083/18, від 9 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18).
Так, згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.
Разом з тим статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Частиною дев'ятою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до частини першої статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились, судова колегія констатує належність цього спору до юрисдикції господарського суду.
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2025 р. у цій справі відсутні.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн слід покласти на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2025 р. у справі № 904/1513/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2025 р. у справі № 904/1513/25 - залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Ю.Б. Парусніков