13.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/9612/21 (904/4299/24)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання Абадей М.О.
представники сторін:
представник АТ "Сенс Банк": Науменко О.М.;
прокурор Волкогон Т.В.;
представник позивача: Пастернак В.В.;
представники відповідача-1: Магомедова З.Н., Дударенко А.Д.
розглянувши апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 року у справі №904/9612/21 (904/4299/24) (суддя Владимиренко В.І.)
за позовом Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до відповідача-1 Фізичної особи-підприємця Ніколаєвої Тетяни Євгенівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
відповідача-2 Приватного акціонерного товариства "Конкорд Фінанс" (49000, м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, 1, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33517633)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача-2: Акціонерне товариство "Сенс Банк" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, Код ЄДРПОУ: 23494714)
про визнання недійсними результатів аукціону з продажу нерухомого майна, витребування майна із чужого незаконного володіння,-
Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до Ніколаєвої Тетяни Євгенівни та, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд:
1. Визнати недійсними результати аукціону з продажу нерухомого майна в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Конкорд Фінанс", який відбувся 22.12.2023 року, затверджених протоколом про проведення аукціону № BRD001-UA-20231209-01111;
2. Витребувати від Ніколаєвої Тетяни Євгенівни на користь Дніпровської міської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради частину будівлі гуртожитку літ. А-4, що розташована за адресою: м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, 1, загальною площею 3251,8 кв.м та складається з приміщення ІХ (поз.1-10) загальна площа 201,7 кв.м в підвалі; приміщення 5 поз.1-17, 22-36, І-ІІІ, приміщення 6 поз.1-5, І, приміщення 7 поз.1-29, І,ІІ, приміщення ІV,V загальною площею 953,5 кв.м на ІІ поверсі; приміщення 9 поз. 1-27, І-VІ, приміщення ХІ, ХІІ загальною площею 473,1 кв.м на ІІІ поверсі; приміщення 10 поз.1-16,21-32,І-VIII, приміщення 11 поз.1-30, І-V, приміщення XV,XVI загальною площею 973,4 кв.м на IV поверсі; приміщення 12, XVII площею 108,9 кв.м в мезоніні; вхід в підвал а(13), приямок а(11); загальна площа 2710,6 кв.м; приміщення ІІІ-го поверху, що складаються з: приміщення 8 поз. 1-22, 27,28, І-VII площею 493,4 кв.м, сходові клітини на ІІ-му поверсі поз.VI-1 площею 16,0 кв.м, на ІІІ-му поверсі VII-1 площею 15,8 кв.м, на IV-му поверсі XIV-1 загальною площею 16,0 кв.м, загальною площею 541,2 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 435831912101).
Позов мотивовано порушенням вимог законодавства при проведенні реалізації спірного майна при продажу його в межах справи про банкрутство ТОВ "Конкорд-Фінанс" та наявністю підстав для його витребування на користь
Дніпровської міської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 року у цій справі в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що ймовірні порушення, допущені органами влади при передачі майна у власність у 1990-х роках та оформлення права власності, що відбулося у 2023 році, не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі у власність у 2025 році без належного обґрунтування державного інтересу, якщо такі порушення не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самого набувача майна. Водночас, винної протиправної поведінки відповідачів 1 та 2 щодо набуття майна не встановлено.
Також суд першої інстанції константував на відсутність пропозицій щодо можливих варіантів надання відповідачу-1 справедливої компенсації.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Дніпропетровська обласна прокуратура звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує наступні доводи:
В межах справи про банкрутство було реалізовано на прилюдних торгах майно, що належить боржнику - Приватному акціонерному товариству "Конкорд Фінанс", а саме: частину гуртожитку, що розташована за адресою: м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, 1.
Вказаний продаж частини будівлі гуртожитку в провадженні у справі про банкрутство ТОВ "Конкорд-Фінанс" вчинено з порушенням пункту 3 Розділу VІІІ Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", частини 7 статті 61, частини 4 статті 62 Кодексу України з питань банкрутства.
За доводами скаржника, всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад у порядку, визначеному законом, а відтак, включення до ліквідаційної маси банкрута гуртожитку та його продаж, суперечить вказаним нормативно-правовим актам, а правочин щодо продажу майна, вчинений на аукціоні, є недійсним.
Апелянт наголошує, що спірна будівля була збудована та введена в експлуатацію як гуртожиток, та протягом часу експлуатації вказаний правовий статус будівлі в установленому законом порядку не змінювався. Вказана будівля заінвентаризована та зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як гуртожиток, та з прилюдних торгів в справі про банкрутство ПрАТ "Конкорд Фінанс" відчужена як гуртожиток.
Скаржник вказує, що належність спірної будівлі до гуртожитку підтверджується рішенням господарського суду Дніпропетровської області (головуючий суддя Владимиренко І.В.) від 23.01.2023 року у справі №904/9612/21 (200/17645/15-ц).
Апелянт зазначає, що дійсно, у Акті приймання державною комісією будинку гуртожитку Дніпропетровського авторемонтного заводу, затвердженого Актом Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих від 21.07.1957 року №771, адреса будівлі зазначена, як "вулиця Карла Лібкнехта, 95", та така ж адреса зазначена і в технічному паспорті на будівлю гуртожитку, виготовленому в 1962 році. Однак, вже в технічному паспорті на цю ж будівлю, виготовленому у 1991 році, назва будівлі вже зазначена, як "вул. Героїв Сталінграду, 1".
Разом з тим, будівля гуртожитку збудована Дніпропетровським авторемонтним заводом Міністерства шосейних доріг та автотранспорту УРСР до 1991 року, та у 1957 році могла бути збудована виключно за державні кошти, що змістом оскаржуваного рішення не спростовано. Саме по собі посилання на недоведеність вказаного факту, на думку скаржника, суперечить наданим до справи доказам введення державним підприємством спірної будівлі в експлуатацію як гуртожитку.
Апелянт вважає, що оскільки на час набуття спірною будівлею статусу гуртожитку законодавство не вимагало реєстрації їх у виконавчому комітеті районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів, відсутність такої реєстрації вказаного статусу не спростовує.
На підтвердження того, що спірна будівля збудована саме в 1957 році прокурором також долучено до матеріалів справи копії поверхових планів будівлі за 1962, 1991 та 1998 роки, з яких можливо встановити, що це технічна інвентаризації одної і тої ж будівлі.
Скаржник зазначає, що до спірних правовідносин судом першої інстанції мав бути застосований правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.03.2024 року у справі №911/121/22, зокрема, щодо того, що гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, мають бути передані у власність територіальних громад, за винятком тих, які перебувають у віданні чи в оперативному управлінні окремих відомств (казенних установ), та які побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти. Побудовані за державні кошти гуртожитки, які були відчужені на користь фізичних або юридичних осіб, підлягають витребуванню на користь територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування.
Таким чином, скаржник переконаний, що ліквідатор ПрАТ "Конкорд Фінанс" мав визначений Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" обов'язок передати частину гуртожитку, як об'єкт житлового фонду, територіальній громаді міста на безкомпенсаційній, частково компенсаційній чи компенсаційній основі.
Також скаржник вважає, що в даному випадку арбітражний керуючий ПрАТ "Конкорд Фінанс", діючи в інтересах заставного кредитора, мав звернутися до Дніпровської міської ради з пропозицією передачі спірної частини гуртожитку на компенсаційній основі, і тільки у випадку відмови чи не повідомлення органу місцевого самоврядування про наміри придбання майна протягом 30 днів з часу отримання повідомлення, міг відчужувати це майно як предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.
При цьому, арбітражний керуючий ПрАТ "Конкорд Фінанс" був достеменно обізнаний про те, що спірна частина будівлі є гуртожитком та відноситься до житлового фонду, положення частини сьомої статті 61 Кодексу з процедур банкрутства України також вказаній особі, на думку апелянта, були відомі.
Незважаючи на це, арбітражний керуючий ПрАТ "Конкорд Фінанс" не звернувся до Дніпровської міської ради з приводу передачі спірної частини гуртожитку на компенсаційній основі, що безумовно свідчить про недобросовісність поведінки відповідача-2.
Крім того, апелянт звертає увагу, що за змістом оголошення, розміщеного арбітражним керуючим ПрАТ "Конкорд Фінанс" Потупайло Н.І. зазначено, що: "частина приміщення використовується як гуртожиток та передана мешканцям цього гуртожитку. Рішеннями Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.09.2005 року та від 16.02.2007 року право проживання у гуртожитку визнано за 8 (восьма) особами. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.03.2014 року встановлено, що у будівлі гуртожитку постійно проживають та зареєстровані фізичні особи, згідно вимог ЖК".
Тобто, зі змісту оголошення можливо достеменно встановити, що на продаж виставлена частина гуртожитку, в якій на законних підставах проживають фізичні особи.
Відповідно, ФОП Ніколаєва Т.Є., приймаючи участь у торгах, була достеменно обізнана про те, що на продаж у процедурі банкрутства виставлено об'єкт житлового фонду - гуртожиток з реально існуючими мешканцями.
На думку скаржника, зазначені обставини дозволяють стверджувати про недобросовісність дій і відповідача-1, що протиправно залишено поза увагою суду.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу Дніпропетровська міська рада просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати.
В обґрунтування відзиву зазначає, що станом на дату відкриття провадження у справі про банкрутство спірна будівля обліковувалась в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно саме як гуртожиток.
Статус будівлі, як об'єкта нерухомого майна, а саме - гуртожитку, офіційно зафіксований під час введення його в експлуатацію 21.07.1957 року, що підтверджується Актом приймання державної комісії будинку гуртожитку Дніпропетровського авторемонтного заводу, матеріалами інвентарної справи на будівлю, яка оглянута судом, інформацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в судових рішеннях по справі № 904/9612/21 (200/17645/15-ц) (рішення ГСДО від 18.01.2023 року та постанова ЦАГС від 06.09.2023 року).
Таким чином, на думку міської ради, будівля гуртожитку підлягала передачі у комунальну власність Дніпровської міської територіальної громади.
Решта доводів відзиву збігається із доводами апеляційної скарги.
Відповідач-1 згідно відзиву на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає наступні доводи:
Станом на дату набрання чинності Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" з 01.01.2009 року спірна частина будівлі на законних правових підставах перебувала у власності ПрАТ "Конкорд Фінанс" та була об'єктом іпотеки за договором 21.12.2007 року.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера його дії не розповсюджується на гуртожитки у приватній власності, тобто, даний Закон жодним чином не може бути застосовано до правовідносин щодо спірної частини будівлі ні з дати набрання ним чинності з 01.01.2009 року (приватна власність ПрАТ "Конкорд- Фінанс"), ні щодо прав власності відповідача-1.
Мораторій на відчуження гуртожитків, що перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності або увійшли до статутних фондів чи капіталів акціонерних чи колективних товариств (організацій), створених у процесі приватизації чи корпоратизації (у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), був введений в дію з дня опублікування Закону № 500, тобто з 01.01.2009 року.
Станом на 09.01.2009 року спірний гуртожиток (частина будівлі) вже перебував у приватній власності ЗАТ "Конкорд Фінанс" - з 2005 року, та перебував в іпотеці у Акціонерного товариства "Альфа-Банк" за договором іпотеки від 07.02.2008 року.
Отже, дія Закону "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та мораторію на відчуження за даним Законом, що вступив в дію з 01.01.2009 року, жодним чином не може мати зворотної дії на правовідношення - перехід права власності на гуртожиток (частину будівлі) до ПрАТ "Конкорд Фінанс", що виникли до початку його дії.
Позовна вимога позивача з обґрунтуванням про застосування Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" щодо передачі спірної частини будівлі у зв'язку з мораторієм на відчуження, є порушенням ст. 58 Конституції України та рішень Конституційного Суду України щодо загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Також відповідач-1 зазначає, що відповідач-2 звертався до позивача з листом (заявою) на ім'я міського голови м. Дніпропетровська Філатова Б.А., зареєстрованим 02.02.2016 року за вх. № 11/167, з проханням створити робочу групу зі складу працівників міськради з метою передачі гуртожитку у комунальну власність міста.
Жодної відповіді на адресу ПрАТ "Конкорд Фінанс" з цього приводу не надходило.
Відповідач-1 вважає, що в розумінні закону та судової практики це суперечлива поведінка позивача, яка є складовою принципу добросовісності, дотримання якого є обов'язковим в усіх правовідносинах, та виключає можливість використання позивачем способів судового захисту своїх прав, оскільки відсутній обов'язковий елемент - порушення права, що, на думку позивача, підлягає захисту.
Відповідач-1 зауважує, що процес корпоратизації ВАТ "ДДАЗ" не був завершений, акції Товариства підлягали розміщенню серед осіб приватного права. Тобто, держава, як первісний засновник Товариства, не була власником 100 % акцій статутного фонду ВАТ "ДДАЗ". При цьому, процес корпоратизації не був єдиним та завершальним етапом перетворення державного підприємства у ВАТ "ДДАЗ".
Процес корпоратизації був завершений процесом приватизації майна ВАТ "ДДАЗ", що підтверджується Наказом Фонду державного майна України від 06.02.1995 року № 40-ДПК "Про прийняття рішення щодо приватизації корпоративних об'єктів".
Належне відчуження будівлі колишнього гуртожитку відбувалось лише після надання дозволу Фондом державного майна на приватизацію майна - Наказ Фонду державного майна України від 06.02.1995 року № 40-ДПК "Про прийняття рішення щодо приватизації корпоративних об'єктів". Тобто, відбулась як зміна організаційно-правової форми Товариства, так зміна і правового режиму переданого йому майна.
Положення Статуту ВАТ "ДДАЗ" не містили жодних обмежень щодо правового режиму майна, переданого до статутного капіталу Товариства.
Відповідач-1 наголошує, що станом на 2005 року (перехід гуртожитків у державний житловий фонд) спірна частина будівлі вже перейшла (у 1998 році) у власність корпоратизованого, такого, чиї акції не належать державі, ВАТ "ДДАЗ" з подальшим продажем у приватну власність на підставі дозволу від ФДМУ про право приватизації майна - Наказу від 06.02.1995 року № 40-ДПК "Про прийняття рішення щодо приватизації корпоративних об'єктів" (тобто, завершення процесів корпоратизації та приватизації).
При цьому, позивач, витребуючи майно у добросовісного набувача, не запропонував у своїй позовній заяві ніякої компенсації відповідачу-1 щодо вартості придбаного ним спірного майна та понесених витрат відповідача-1, з огляду на відсутність норми у законодавстві безкомпенсаційного вилучення гуртожитку без погодження власника та відсутності законодавчого регулювання такого механізму.
Конструкція, за якої добросовісний набувач - відповідач-1 втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 Цивільного кодексу України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, особливо з огляду на відсутність однієї з головних підстав позову - мети - відстуність суспільної необхідності витребування майна у зв'язку із врегулюванням відповідачем -1 питання з мешканцями гуртожитку щодо "права на житло".
Відповідач-1 вважає, що в даному випадку відсутній правовий зв'язок житлової будівлі за адресою вул. Героїв Сталінграду, 1 (наразі - проспект Богдана Хмельницького) та її частини за літ. А-4, а також витребовуваної позивачем частини будівлі гуртожитку (яка за доводами позивача побудована за державні кошти) за адресою вул. Карла Лібкнехта, 95, що оглядався комісією за Актом від 1957 року. Наведене позивачем взагалі ігнорується та не доводиться жодним доказом у справі № 904/9612/21 (904/4299/24).
Вважає, що позивач не зміг довести належними та достатніми доказами статус спірної частини будівлі саме як "гуртожитку", побудованого до 1991 року за загальнодержавні кошти, що є обов'язковими критеріями за підставами позову, визначеними самим позивачем, а саме - сфера дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Відповідач-1 зауважує, що на підставі відсутності порушення порядку організації та проведення аукціону від 22.12.2023 року відсутня і правова підстава з визнання результатів аукціону недійсними відповідно до ст. 73 КУзПБ.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-2 згідно відзиву на апеляційну скаргу просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування зазначає наступне:
Матеріалами справи підтверджується вибуття гуртожитку з власності держави на законних підставах. Корпоратизація була передумовою для проведення процедури приватизації. Процедура приватизації була завершена шляхом продажу акцій, що належали державі у господарському товаристві, приватним особам.
При цьому, відчуження майна не стосувалось прав та інтересів держави, оскільки майно вже не мало статусу державного майна.
Спірні приміщення гуртожитку виступали забезпеченням за зобов'язаннями ПрАТ "Конкорд Фінанс" перед АТ "Сенс Банк" та були внесені до реєстру вимог кредиторів, як вимоги, забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника, а відомості про майно боржника, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором, були внесені окремо до реєстру вимог кредиторів боржника.
Отже, в діях ліквідатора відсутні порушення положень КУзПБ, які визначають порядок формування ліквідаційної маси та продажу майна банкрута на аукціоні.
При цьому, безоплатна передача активів боржника, які належать йому на праві власності, в процедурі ліквідації є прямо забороненою нормами КУзПБ.
Третя особа переконана, що наслідком задоволення вимог апелянта є порушення принципів співмірності втручання у приватну власність добросовісного набувача та "справедливого балансу" між публічними інтересами держави та приватними інтересами власника, а також це створить додаткові підстави для судових спорів між сторонами.
Згідно пояснень на відзив позивача на апеляційну скаргу відповідач-1 зазначає обставини та доводи, вказані у відзиві відповідача-1 на апеляційну скаргу.
Також відповідачем-1 до суду було подано пояснення, в яких відповідач-1 повідомив про отримання від Дніпропетровської міської ради листа № 7/11-2093 від 17.09.2025 року щодо можливості проведення огляду співробітниками Дніпропетровської міської ради спірної частини будівлі для визначення можливого розміру компенсації та врегулювання спірних відносин у даній справі.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.03.2025 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено на 06.10.2025 року на 09:30 год.
У судовому засіданні 06.10.2025 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.10.2025 року о 11:30 год.
У судовому засіданні 13.10.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що в провадженні господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/9612/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Конкорд Фінанс", спірну частину будівлі гуртожитку літ. А-4 якого було включено до ліквідаційної маси та продано з прилюдних торгів.
На підставі протоколу про проведення аукціону, складеного ТОВ "ЗЕ ТЕНДЕР" від 22.12.2023 року, акту про придбання майна на аукціоні, складеного ПАТ "Конкорд Фінанс" та ОСОБА_1 від 12.01.2024 року, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л.О. видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 27.02.2024 року № 775 і зареєстровано право приватної власності Ніколаєвої Т.Є на частину будівлі гуртожитку площею 3251,8 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 435831912101).
Відповідно до свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 27.02.2024 року, Ніколаєвій Тетяні Євгенівні належить на праві власності нерухоме майно, що складається з частини будівлі гуртожитку літ. А-4: приміщення ІХ (поз. 1-10) заг.пл. 201,7 кв.м.в підвалі; приміщення 5 поз. 1-17, 22-36, І-ІІІ, приміщення 6 поз. 1-5, І, приміщення 7 поз. 1-29, І,ІІ, приміщення ІV, V загальною площею 953,5 кв.м на ІІ поверсі; приміщення 9 поз. 1-27, І-VІ, приміщення ХІ, ХІІ загальною площею 473,1 кв.м на ІІІ поверсі; приміщення 10 поз. 1-16,21-32,І - VІІІ, приміщення 11 поз 1-30, І-V, приміщення ХV,ХVІ загальною площею 973,4 кв.м. на ІV поверсі; приміщення 12, ХVІІ площею 108,9 кв.м. в мезоніні; вхід в підвал а13}, приямок а11 }; Загальна площа 2710,6 кв.м.; приміщення ІІІ-го поверху, що складаються з: приміщення 8 поз. 1-22, 27, 28, І- VІІ площею 493,4 кв.м., сходові клітини на ІІ-му поверсі поз. VІ-1 площею 16,0 кв.м., на ІІІ-му поверсі VІІ-1 площею 15,8 кв.м., на ІV-му поверсі ХІV-1 загальною площею 16,0 кв.м., загальна площа 541,2 кв.м.; у загальному користуванні приміщення -1 -:- І-4; ІІ-1, ІІ-2, ІІІ-1, ІІІ-2 на І поверсі : площа 104,5 кв.м.; ганок а {14}, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , номер реєстраційної справи: 435831912101, яке придбане нею за 13 228 478,00 грн. (тринадцять мільйонів двісті двадцять вісім тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 00 копійок) без ПДВ, що раніше належало Приватному акціонерному товариству "Конкорд Фінанс", код ЄДРПОУ 33517633.
Дніпропетровська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовною вимогою про визнання недійсними результатів аукціону з продажу нерухомого майна в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Конкорд Фінанс", який відбувся 22.12.2023 року, затверджений протоколом про проведення аукціону № BRD001UA-20231209-01111 та витребування від Ніколаєвої Тетяни Євгенівни на користь Дніпровської міської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради частину будівлі гуртожитку літ. А-4, що розташована за адресою: м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, будинок 1, загальною площею 3251,8 кв.м.
Щодо представництва інтересів позивача прокурором.
Відповідно до абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до абз.1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Дніпропетровська обласна прокуратура в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" направила лист № 15/4/-652вих-24 від 08.08.2024 року, в своєму листі повідомила Дніпровську міську раду про встановлені порушення інтересів держави.
Дніпропетровською обласною прокуратурою було дотримано вимоги ст.23 Закону України "Про прокуратуру", а отже, прокурором дотримано порядок представництва інтересів держави в суді.
Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо доводів прокурора про порушення прав та інтересів держави.
Судом першої інстанції встановлено, що Відкрите акціонерне товариство "Другий Дніпропетровський авторемонтний завод" було створено шляхом корпоратизації державного підприємства. Корпоратизація підприємства відбулась згідно з Наказом Міністерства транспорту України від 27.08.1993 року № 54 у порядку, передбаченому Указом Президента "Про корпоратизацію підприємства" від 15.06.1993 року № 210/93 та Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 року № 508, якою затверджено Положення про порядок корпоратизації підприємств.
Засновником товариства виступило Міністерство транспорту України, яким 30.08.1994 року затверджено Акт оцінки майна товариства, та листом № 01-07-137 від 24.03.1998 року підтверджено, що спірне майно увійшло до статутного фонду товариства.
Завершення корпоратизації було передумовою для проведення процедури приватизації в результаті продажу акцій, що належали державі, приватним особам.
Відповідно до Розпорядження Регіонального відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області від 07.08.1997 року № 12/201/9Р процес реалізації акцій ВАТ "ДДАЗ" був завершений, тобто процес корпоратизації був завершений.
Як встановлено судом першої інстанції, будівля за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького (колишня назва - вулиця Героїв Сталінграда), буд. 1 належала на праві власності Відкритому акціонерному товариству "Другий Дніпропетровський авторемонтний завод" на підставі реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 17.04.1998 року, яка була передана за актом приймання-передачі від 24.09.1998 року № 01-07-137.
Згодом, протоколом засідання (зборів) членів Наглядової ради ВАТ "ДДАЗ" від 03.12.1999 року було створено ЗАТ "Житлово-експлуатаційне управління", до статутного капіталу якого було внесено частину приміщення гуртожитку, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 1 (літ А-4), право власності на яке було зареєстровано за товариством на підставі свідоцтва про право власності від 26.10.2000 року.
Тобто, саме у процесі корпоратизації державне підприємство перетворилося у корпоративне, та за наслідками такого перетворення держава набула корпоративні права взамін переданому до статутного фонду такого товариства майна та стала власником акцій товариства до їх відчуження в установленому законодавством порядку, а товариство набуло майно у власність. Для цього вирішувалось питання про затвердження оцінки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій товариства.
Відповідно, держава, як первісний засновник товариства, станом на дату належного відчуження спірного гуртожитку, не була власником 100% акцій товариства.
Так, станом на дату відчуження спірного гуртожитку 66,998 % пакету акцій ВАТ "ДДАЗ" вже були реалізовані в ході пільгового періоду серед осіб приватного права. Отже, вчинення подальшого відчуження гуртожитку не стосувалось прав та інтересів держави.
Порядок передачі гуртожитку до ВАТ "ДДАЗ" відповідав нормам законодавства, що діяло на час такої передачі, передача була погоджена з органами, що управляють державним майном - Кабінетом Міністрів в особі Міністерства транспорту та Регіональним відділенням Фонду державного майна України. Продаж у приватну власність спірної частини гуртожитку відбувся належним власником.
Позивач був обізнаний про вказані обставини, про що свідчить свідоцтво про право власності на гуртожиток від 26.10.2000 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.10.2000 року № 2739.
З 2000 року ЗАТ "Житлово-експлуатаційне управління" здійснювало відчуження приміщень будівлі гуртожитку на користь приватних осіб на оплатній основі за договорами купівлі-продажу.
Зокрема, у 2002 році ЗАТ "Житлово-експлуатаційне управління" продало ПП телерадіокомпанія "Магія" частину будівлі гуртожитку літ. А-4, загальною площею 3251,8 кв.м за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, будинок 1.
09.12.2005 року частина будівлі гуртожитку за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, будинок 1, літ. А-4 була відчужена на користь ВАТ "Конкорд Фінанс" на підставі договору купівлі-продажу ВСК № 303701, ВСК № 303702, реєстр 7113, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. та договору про внесення змін до договору купівлі-продажу ВСК № 916332, реєстр 7298 від 15.12.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А.
Щодо вимог позивача про визнання недійсними результатів аукціону з продажу нерухомого майна.
Відповідно до іпотечного договору № 1001 від 21.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гупало К.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3285, частина будівлі гуртожитку літ. А-4, загальною площею 3251,8 кв. м., розташованого за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, будинок 1 (літ. А-4), була передана Закритим акціонерним товариством "Конкорд Фінанс", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Конкорд Фінанс", в іпотеку Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку "УКРСОЦБАНК" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа Банк") в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором про надання мультивалютної відновлювальної кредитної лінії № 085/170-7 від 21.12.2007 року.
Докази того, що даний іпотечний договір визнано недійсним, в матеріалах справи відсутні.
Позичальником не було виконано зобов'язання за договором про надання мультивалютної відновлювальної кредитної лінії № 085/170-7 від 21.12.2007 року, відповідно, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до п. 4.1. іпотечного договору № 1001 від 21.12.2007 року. Дану обставину скаржник не заперечував.
20.12.2021 року господарським судом Дніпропетровської області було прийнято ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Конкорд Фінанс" за заявою Акціонерного товариства "Альфа-Банк".
До ліквідаційної маси включено спірну частину будівлі гуртожитку, розташовану за адресою: м. Дніпро (колишня назва - м. Дніпропетровськ), проспект Богдана Хмельницького (колишня назва - вул. Героїв Сталінграда), будинок 1 (літ. А-4).
Згідно з ч. 6 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово. Арбітражний керуючий здійснює погашення вимог забезпеченого кредитора протягом 10 робочих днів з дня надходження коштів від реалізації предмета забезпечення.
Відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства оплата витрат, пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури, здійснюється у такому порядку: у першу чергу оплачуються витрати, пов'язані з проведенням ліквідаційної процедури, та сплачується винагорода ліквідатора; у другу чергу виконуються зобов'язання перед особами, які після відкриття провадження у справі про банкрутство боржника надавали кредитування, поставляли сировину, комплектуючі з відстроченням платежу.
За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, що є предметом забезпечення, відшкодовуються витрати, пов'язані з утриманням, збереженням та визначенням вартості такого майна. Склад та розмір таких витрат підлягають погодженню забезпеченим кредитором. Кошти, що залишилися після здійснення зазначених виплат, використовуються виключно для задоволення вимог кредиторів за зобов'язаннями, які забезпечують таке майно.
Згідно ст. 62 Кодексу України з процедур банкрутства усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.
За ст. 75 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий визначає умови продажу за погодженням з комітетом кредиторів та забезпеченим кредитором (щодо майна, яке є предметом забезпечення). Якщо майно є предметом забезпечення, арбітражний керуючий зобов'язаний направити умови продажу забезпеченому кредитору.
Отже, відповідно до ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства, вказує про первинність та пріоритетність задоволення вимог забезпеченого кредитора у процедурі банкрутства.
Арбітражний керуючий-ліквідатор зобов'язаний включити до ліквідаційної маси все майно, що належить боржнику.
Арбітражний керуючий-ліквідатор повинен передати гуртожиток у власність територіальних громад виключно, якщо така процедура передбачена законодавством.
Згідно ч. 7 ст. 61 Кодексу України з питань банкрутства у разі ліквідації підприємства-банкрута, зобов'язаного згідно із законодавством передати територіальній громаді об'єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об'єкти комунальної інфраструктури, ліквідатор передає, а орган місцевого самоврядування приймає такі об'єкти без додаткових умов у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 62 Кодексу України з питань банкрутства за наявності у складі майна банкрута майна, виключеного з обігу, ліквідатор зобов'язаний передати його відповідним особам в установленому порядку.
Враховуючи, що спірне нерухоме майно не відноситься до об'єктів житлового фонду (гуртожитки, дитячі дошкільні заклади) та до об'єктів комунальної інфраструктури, у ліквідатора були відсутні правові підстави для передачі до органів місцевого самоврядування без додаткових умов спірного об'єкту нерухомого майна.
Отже, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом порушення порядку організації та проведення аукціону від 22.12.2023 року не встановлено, відповідно, відсутні правові підстави для визнання результатів аукціону недійсними відповідно до ст. 73 Кодексу України з процедур банкрутства.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на розповсюдження на спірне майно дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", оскільки станом на дату набрання чинності вказаного Закону спірний об'єкт вже вибув на достатніх та належних правових підставах з державної власності, був у приватній власності ПрАТ "Конкорд Фінанс", більш того, був об'єктом договору іпотеки від 21.12.2007 року.
При цьому, ст. 1 вказаного Закону визначено, що цей Закон не поширюється на гуртожитки, що на законних підставах знаходяться у приватній власності, у тому числі ті, що передані територіальним громадам у постійне чи тимчасове користування.
Також колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника, що будівля гуртожитку збудована Дніпропетровським авторемонтним заводом Міністерства шосейних доріг та автотранспорту УРСР до 1991 року, та у 1957 році була збудована виключно за державні кошти, оскільки таке твердження не підтверджується належними доказами.
Посилання скаржника на необхідність застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.03.2024 року по справі № 911/121/22 є необгрунтованим, оскільки обставини вказаної справи не є тотожними обставин справи № 904/9612/21 (904/4299/24), відповідно, не можуть бути застосовані при розгляці даної справи.
Щодо добросовісності набувача права власності на спірне майно.
Як вказано вище, на підставі протоколу про проведення аукціону, складеного ТОВ "ЗЕ ТЕНДЕР" від 22.12.2023 року, Акту про придбання майна на аукціоні, складеного ПАТ "Конкорд Фінанс" та ОСОБА_1 від 12.01.2024 року, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л.О. видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 27.02.2024 року № 775 і зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на частину будівлі гуртожитку площею 3251,8 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 435831912101).
Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі N 908/976/19 (провадження N 12-10гс21) зазначено, наступне:
"5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягарі. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.
5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.
5.60. Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).
5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)).
5.63. На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 року по справі № 910/20528/21, який зробив наступний правовий висновок:
"Добросовісний набувач не може відповідати через порушення інших осіб, допущені в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а отже втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною і покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар".
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів 2, 4 7 та 11 до Конвенції" і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Згідно з практикою ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
"Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Оцінюючи виправданість втручання у право власності відповідача стосовно критерію досягнення мети із задоволення "суспільного", "публічного", "загального" інтересу, суд зазначає, що прокурор вказував у позові як підставу свого звернення до суду - порушення інтересів держави у сфері цивільного захисту населення та право громадян на забезпечення засобами колективного захисту та їх використання.
Отже необхідною є оцінка співвідношення конкуруючих інтересів: права добросовісного набувача на мирне володіння набутим майном та загальносуспільного інтересу, вираженого у необхідності повернення майна до державної (комунальної) власності з метою забезпечення цивільного захисту населення. За таких умов суд враховує норми відповідного законодавства.
Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила".
Оскільки особу позбавляють права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку має місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбувається порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Відносно третього критерію (чи є таке втручання в право на мирне володіння майном пропорційним визначеним цілям) суд також зауважує, що у своєму позові прокурор не навів жодної аргументації стосовно компенсації втрат відповідача-1 у випадку задоволення позовних вимог. На це також вірно звернув увагу і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
В позові та під час розгляду справи прокурор не навів жодних можливих варіантів чи пропозицій відповідачу-1 щодо такої компенсації - у тому числі з урахуванням понесених ОСОБА_1 витрат, в т.ч. на врегулювання житлових прав мешканців.
Відсутність притягнення до відповідальності посадових осіб, котрі допустили, на думку прокурора, порушення, з одночасним втручанням у право відповідача-1 мирно володіти майном, без надання останньому відповідної компенсації, непропорційно обтяжує тягар, покладений на добросовісного набувача цього майна.
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Добросовісний набувач не може бути лише однією особою, яка відповідає та зазнає негативних майнових наслідків у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для приватизації державного майна та при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Факт незаконного, на думку прокурора, відчуження майна та подальша державна реєстрація права приватної власності не повинен породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, однак, такі обставини мали би стати підставою для виникнення обов'язку здійснити все необхідне, щоб відшкодувати негативні матеріальні наслідки, завдані таким відчуженням.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ймовірні (недоведені) порушення, допущені органами влади при передачі майна у власність у 1990-х роках та оформленні права власності, що відбулося у 2023 році, не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі у власність у 2025 році без належного обґрунтування державного інтересу, якщо такі порушення не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самого набувача майна.
Колегія суддів зазначає, що у цій справі за обставин придбання ОСОБА_1 нерухомого майна - частини будівлі гуртожитку літ.А-4, площею 3251 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за процедурою реалізації майна на прилюдних торгах і відсутності в Реєстрі відомостей щодо обтяжень вказаного нерухомого майна, не має підстав вважати, що ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем.
В свою чергу позивач, зазначаючи, що ОСОБА_1 при придбані нерухомого майна на прилюдних торгах ніби-то повинна була враховувати його статус, фактично покладає на відповідача-1 додатковий обов'язок щодо перевірки цього майна перед його придбанням, крім перевірки відомостей, які містяться в Реєстрі.
Частина будівлі гуртожитку літ. А-4, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 3251,8 кв.м, є приватною власністю. Позивач ніколи не був власником (чи неволодіючим власником) вказаного майна, а отже його права не порушуються.
Під час передачі частини будівлі гуртожитка у статутний капітал ЗАТ "ЖЕУ" акції ВАТ "ДДАЗ" не належали державі, а повноваження ВАТ "ДДАЗ" на передачу майна були реалізовані органами управління товариства на підставі Закону України "Про господарські товариства" та Статуту. Таким чином, всі послідуючі відчуження спірного об'єкта нерухомості здійснювались належним чином згідно чинного законодавства України як об'єкта приватної власності.
Отже, позивач не довів наявності правового зв'язку між позивачем та спірною частиною будівлі гуртожитку А-4, не довів приналежність майна державі станом на час розгляду даної справи та незаконність вибуття спірного майна з державної власності.
При цьому, суд констатує відсутність на момент прийняття оскаржуваного рішення пропозицій щодо можливих варіантів надання відповідачу-1 справедливої компенсації.
На підставі вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість висновків оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції вірно визначив, що витребування від Ніколаєвої Тетяни Євгенівни на користь Дніпровської міської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради частини будівлі гуртожитку літ. А-4, що розташована за адресою: м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, 1, загальною площею 3251,8 кв.м. не підлягає задоволенню.
З урахуванням вищезазначеного апеляційний суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст.269 ГПК України).
Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За висновками колегії суддів апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 року у справі №904/9612/21 (904/4299/24) - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Постанова складена в повному обсязі 19.01.2026 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков