вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" січня 2026 р. Справа № 910/12928/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Марченка Мирослава Максимовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025
у справі № 910/12928/24 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за первісним позовом Фізичної особи-підприємця Мєщаніна Миколи Петровича
до Фізичної особи-підприємця Марченка Мирослава Максимовича
про розірвання договору оренди, зобов'язання звільнити приміщення та стягнення коштів
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Марченка Мирослава Максимовича
до Фізичної особи-підприємця Мєщаніна Миколи Петровича
про стягнення упущеної вигоди, витрат на проведення ремонту та будівельні матеріали у розмірі 560 157,79 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Мєщаніна Миколи Петровича (далі - позивач; ФОП Мєщанін М.П.) до Фізичної особи-підприємця Марченка Мирослава Максимовича (надалі - відповідач; ФОП Марченко М.М.; апелянт; скаржник) про розірвання договору оренди, зобов'язання звільнити приміщення та стягнення 37 313,19 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФОП Марченко М.М. неналежно виконував свої обов'язки орендаря за договором оренди, не сплачував своєчасно та в повному обсязі орендну плату за користування приміщенням та відмовився від підписання додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати. При цьому, на неодноразові вимоги позивача звільнити приміщення відповідач не реагував. З урахуванням зазначеного, ФОП Мєщаніним М.П. звернувся до господарського суду з позовом, у якому просив стягнути з ФОП Марченка М.М. заборгованість по орендній платі в розмірі 30 000,00 грн, яка утворилася за період липень-вересень 2024 року, заборгованість по комунальним платежам - 2 213,19 грн та пеню за прострочення сплати орендних платежів - 5 100 грн за період з 01.07.2024 по 10.10.2024.
Також з огляду на систематичне невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати орендних платежів, керуючись положеннями ст. 783, ч. 3 ст. 653, ст. 785 ЦК України та ч. 4 ст. 188 ГК України, ФОП Мєщанін М.П. заявлено вимоги про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2022, укладеного між ним та ФОП Марченком М.М. та зобов'язання відповідача звільнити від нежитлові приміщення загальною площею 34,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Смілянська, 3, групи нежитлових приміщень № 35.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12928/24.
До суду від відповідача надійшли: відзив на позовну заяву та зустрічний позов до Фізичної особи-підприємця Мєщаніна М.П. про стягнення упущеної вигоди, витрат на проведення ремонту та будівельні матеріали у розмірі 560 157,79 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 прийнято зустрічний позов Фізичної особи-підприємця Марченка М.М. (в подальшому - позивач за зустрічним позовом) до Фізичної особи-підприємця Мєщаніна М.П. (далі по тексту - відповідач за зустрічним позовом) про стягнення упущеної вигоди, витрат на проведення ремонту та будівельні матеріали у сумі 560 157,79 грн до спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов об'єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 910/12928/24.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ФОП Марченко М.М. наголошує на наявності підстав для стягнення з ФОП Мєщаніна М.П. понесених ним витрат на проведення ремонту у розмірі 193 796,00 грн, витрат на будівельні матеріали у сумі 100 266,79 грн відповідно до п. 9.9 договору оренди, а також упущену вигоду через дострокове розірвання договору оренди та перешкоджання господарській діяльності ФОП Марченка М.М. - 266 095,00 грн. Позивач за зустрічним позовом зазначав, зокрема, що ним фактично не проводилася господарська діяльність в орендованому приміщенні, оскільки такій діяльності чинились перешкоди з боку представників первісного орендодавця (ОСОБА_1.). Крім того, ФОП Мєщаніна М.П. неодноразово було повідомлено про відсутність енергопостачання в приміщенні, однак жодних заходів останній для вирішення зазначеної проблеми не здійснив, що доводить заявлені вимоги про стягнення упущеної вигоди.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 первісний позов задоволено частково. Розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 01.07.2022, укладений між фізичною особою-підприємцем Мєщаніним М.П. та фізичною особою-підприємцем Марченком М.М. Зобов'язано фізичну особу-підприємця Марченка М.М. звільнити нежитлові приміщення загальною площею 34,0 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Смілянська, буд. 3, група нежитлових приміщень № 35. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Марченка М.М. на користь Фізичної особи-підприємця Мєщаніна М.П. заборгованість по орендній платі - 30 000,00 грн, пеню - 582,52 грн та судовий збір - 8 537,75 грн. У іншій частині первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Як зазначено місцевим господарським судом:
- оскільки відповідачем за первісним позовом не було спростовано обставин щодо користування ним орендованим приміщенням у спірний період, підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача за первісним позовом заборгованості по орендній платі - 30 000,00 грн;
- перевіривши здійснений ФОП Мєщаніним М.П. розрахунок пені за прострочення оплати орендних платежів за загальний період з 01.07.2024 по 10.10.2024, такий є необґрунтованим, зважаючи, що позивачем за первісним позовом не було враховано ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України, згідно з якими розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Тому, здійснивши власний перерахунок пені, не виходячи за межі визначеного позивачем загального періоду прострочення, з відповідача за прострочення оплати заборгованості по орендним платежам слід стягнути пеню у розмірі 582,52 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені слід відмовити;
- позивачем за первісним позовом не підтверджено належними та допустимими доказами заявлений обсяг споживання спірних послуг та їх вартість, у зв'язку із чим позовні вимоги в частині стягнення з ФОП Марченка М.М. компенсації вартості комунальних послуг у розмірі 2 213,19 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають;
- істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди, як систематичне невнесення орендної плати або сплата не в повному обсязі, а також невиконання сторонами інших своїх зобов'язань, в тому числі несплата інших обов'язкових платежів, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю). Поряд з тим, як вже зазначалось, ФОП Мєщанін М.П. неодноразово звертався до ФОП Марченка М.М. із вимогами про звільнення орендованого приміщення, однак, останній таких вимог не виконав. Отже, вимога позивача про розірвання договору оренди є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню;
- зважаючи, що вимога первісного позову про розірвання договору оренди визнана обґрунтованою, що має наслідком його припинення, отже, вимога про зобов'язання відповідача за первісним позовом звільнити вищевказане приміщення також підлягає задоволенню.
Щодо вимог за зустрічним позовом суд першої інстанції вказав, що:
- беручи до уваги вже встановлені при розгляді первісного позову обставини щодо порушення ФОП Марченком М.М. своїх договірних зобов'язань зі сплати, зокрема, орендної плати, що мало наслідком розірвання договору оренди, у даному випадку останній втратив своє право вимагати від ФОП Мєщаніна М.П. відшкодування витрат на ремонт та будівельні матеріали. Таким чином, у цій частині зустрічних позовних вимог варто відмовити через їх недоведеність та необґрунтованість;
- позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами наявності причинно-наслідкового зв'язку між заявленими до відшкодування збитками у вигляді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) у розмірі 266 095,00 грн та протиправною поведінкою ФОП Мєщаніна М.П., у зв'язку з чим наявні підстави для відмови в зустрічному позові.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ФОП Марченко М.М. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову ФОП Мещаніна М.П. до ФОП Марченка М.М. відмовити, зустрічний позов ФОП Марченка М.М. до ФОП Міщаніна М.П. задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та, зокрема, про те що, місцевим господарським судом не було належним чином досліджено правові підстави для розірвання договору оренди у господарських правовідносинах, не враховано всіх обставин справи, що визначають доброчесність та послідовність орендодавця; не досліджено належним чином обставини зміни банківських реквізитів орендодавця без повідомлення орендаря; фактичного припинення доступу до приміщення шляхом відключення електропостачання, а також не надано належної оцінки доказам, які підтверджують понесені витрати на поліпшення орендованого приміщення та розмір упущеної вигоди, спричиненої неправомірною поведінкою орендодавця.
Апелянт зазначає, що одностороння відмова від договору оренди з ініціативи однієї із сторін є недопустимою, якщо інше прямо не передбачено законом. Розірвання договору оренди в односторонньому порядку можливе виключно з підстав, передбачених статтею 783 ЦК України, яка має імперативний характер та встановлює вичерпний перелік таких підстав. Аналіз положень пунктів 4.3, 9.4, 9.5 договору, а також пункту 6 додаткової угоди свідчить про наявність у правочинах умов, які не узгоджуються з вимогами статей 291 ГК України та 782, 783 ЦК України. Зміст цих положень не відповідає вичерпному переліку підстав для дострокового розірвання договору найму (оренди), встановленому законом, а тому вони є нікчемними за своєю правовою природою. Крім того, як вважає скаржник, з наданих позивачем доказів не вбачається наявності жодної із законодавчо визначених підстав для розірвання договору, що свідчить про неправомірність вчинених ним дій щодо дострокового припинення зобов'язань за договором оренди.
Також апелянт, посилаючись на положення п.п. 9.5., 9.9 договору та п.п. 2 - 6 відповідних додаткових угод, вказує, що сам факт повідомлення однією зі сторін про намір розірвати договір без згоди іншої сторони не породжує автоматичного припинення договору, якщо інше прямо не передбачено договором чи законом. Відсутність у пункті 9.5 договору конкретних умов або механізму одностороннього припинення договору (зокрема, без погодження іншої сторони чи без звернення до суду) означає, що таке припинення має відбуватись у судовому порядку відповідно до ст. 188 ГК України.
На думку апелянта, закріплення в додатковій угоді умови про обов'язковість підписання будь-яких майбутніх змін до договору, під загрозою розірвання з ініціативи орендодавця, є формою порушення свободи договору, закріпленої в ст. 3 ЦК України. Це фактично позбавляє особу реального вибору та непропорційно обмежує її майнові права. Крім того, відповідач звертає увагу на суперечливу поведінку орендодавця.
Скаржником зазначається, що у матеріалах справи містяться докази спроб останнього здійснити оплату своїх зобов'язань, згідно з договором. Такими, зокрема, є платіжні інструкції кредитового переказу коштів від 02.07.2024 №№ 107 та 163. Вказані докази підтверджують отримання повідомлення про повернення на рахунок відповідача сплачених коштів орендної плати з призначенням платежу «Хибний платіж». Заявник неодноразово просив позивача за первісним позовом надати нові, вірні, реквізити для здійснення оплати своїх зобов'язань за договором. Натомість такого вчинено не було. Відсутність оновлених реквізитів фактично унеможливила виконання заявником своїх зобов'язань, що суперечить ст. 526 ЦК України (зобов'язання мають виконуватися належним чином).
В межах вимог за первісним позовом про сплату пені при відмові від одержання орендної плати, скаржником вказується, що з огляду на фактичну неможливість виконати ним свій обов'язок щодо сплати орендної плати у зв'язку зі зміною банківських реквізитів орендодавцем без належного повідомлення про це, останній, попри власну недобросовісну поведінку, звертається до суду з вимогами щодо стягнення заборгованості за період, упродовж якого орендар не мав реальної можливості здійснювати господарську діяльність через відключення електропостачання з ініціативи самого орендодавця. Більше того, позивач за первісним позовом також вимагає стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати, яка не була проведена винятково з причин, що виникли з його ж боку. У разі належного повідомлення орендодавцем про зміну реквізитів або відсутності такої зміни взагалі, орендар мав би можливість своєчасно та у повному обсязі здійснити оплату, що виключало б підстави для нарахування пені. Водночас, попри належну добросовісну поведінку з боку орендаря, який намагався виконати свої зобов'язання зі сплати орендних платежів, дії орендодавця щодо неповідомлення про зміну банківських реквізитів та ненадання актуальних реквізитів для оплати призвели до повернення коштів та фактичного блокування можливості належного виконання орендарем умов договору.
На переконання апелянта, судом 1-ої інстанції належним чином не досліджено також й удаване досудове врегулювання спору шляхом цілеспрямованої зміни контактних даних орендаря у листуванні з номеру 0994941626 на номер 0999494162 (поштова накладна № 0110400413223).
Зазначена поведінка орендодавця, як вважає скаржник, суперечить основоположним засадам цивільного права, зокрема принципам добросовісності, розумності та справедливості, й унеможливлює визнання дій орендодавця щодо розірвання договору правомірними або такими, що здійснені з дотриманням вимог чинного законодавства.
Окремо апелянт звернув увагу, що неодноразово зазначав орендодавцю у досудовому врегулюванні спору та в суді першої інстанції, що з незрозумілих для нього причин у орендованому нежитловому приміщення відключене енергопостачання, що фактично унеможливлює проведення господарської діяльності. Про даний факт орендар також повідомляв орендодавця у відповідних листах, на що реагування не відбулося. Так само не дало результату направлення запиту до ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ». Однак, відповідно до ч. 1 ст. 767 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню. Разом з тим, орендодавець, як фактичний користувач майна за договором позички, не забезпечив належного доступу до електромережі у приміщенні, що є істотним порушенням його договірних обов'язків. Зокрема відсутність такого доступу ніяк не пов'язано з технічними несправностями обладнання чи комунікацій, а тому спричинено умисними діями орендодавця перешкодити у володінні та користуванні орендованим нерухомим майном, що використовувалося в господарській діяльності. Вказане відключення енергопостачання, про яке неодноразово повідомляв орендар, позбавило останнього можливості ефективного та цільового використання об'єкта оренди та фактично унеможливило здійснення господарської діяльності. Також скаржник вказує, що орендодавець ухилявся від підписання акта відсутності електропостачання, не реагував на повідомлення та звернення заявника з приводу відключення електропостачання, що унеможливило документальне оформлення цього факту в порядку, визначеному договором. Відтак, посилання суду першої інстанції на відсутність акта як на підставу для ігнорування обставин щодо припинення електропостачання є необґрунтованим, оскільки саме недобросовісна поведінка орендодавця виключала можливість належного оформлення акта.
Додатково апелянт акцентує, що 22.05.2024 ним було подано заяву до Солом'янського ГУ НП за фактом того, що особа на ім'я Пожарський М.В. (називаючись представником ОСОБА_1. (первісний орендодавець), здійснював дії для перешкоджання господарській діяльності відповідача за адресою: м. Київ, вул. Смілянська, буд. 3, група нежитлових приміщень № 35, а саме здійснювала дії щодо винесення речей з приміщення та погрозами замінити замки приміщення. Однак, жодних документів щодо його відношення до даного приміщення надано в той момент не було. При цьому, як зазначає апелянт, позивачем за первісним позовом додано до матеріалів справи довіреність від 30.06.2024, згідно якої Пожарський М.В. є повіреним ОСОБА_1. Вказаний факт перекликається із суперечливою та недобросовісною поведінкою орендодавця, відсутності реального досудового врегулювання спору і фактом відключення електроенергії, та свідчить про спроби призупинити підприємницьку діяльність заявника, що може трактуватися не інакше як недобросовісна конкуренція зі сторони позивача за первісним позовом.
Також необґрунтованою апелянт вважає позицію суду першої інстанції щодо відхилення доводів про неможливість використання приміщення для господарської діяльності у зв'язку з його неналежним станом/відсутністю енергопостачання також судом, оскільки таке приміщення було ним прийнято за Актом від 01.07.2022 без будь-яких претензій та зауважень до його стану, оскільки відсутність будь-яких дій з боку орендодавця щодо усунення перешкод, а також повне ігнорування запитів та повідомлень, свідчить про штучне створення умов, які унеможливлювали здійснення господарської діяльності скаржником.
Апелянт підкреслює, що у зв'язку з відсутністю доступу до електромережі орендованого приміщення, що була спричинена саме бездіяльністю або прямими діями орендодавця, він був фактично позбавлений можливості використовувати майно за цільовим призначенням - для провадження господарської діяльності. У матеріалах справи міститься достатньо доказів того, що обмеження електропостачання не залежало від волі орендаря, а навпаки - було зумовлено діями самого орендодавця, зокрема відновлення електропостачання. Така поведінка орендодавця, на думку скаржника, створила об'єктивні перешкоди для використання приміщення, що, відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України, є підставою для звільнення наймача від обов'язку сплачувати орендну плату за весь період, коли майно не могло бути використане ним з незалежних причин. Тому висновок суду першої інстанції про наявність у орендаря заборгованості за орендними платежами є необґрунтованим та таким, що прямо суперечить положенням матеріального права й усталеній судовій практиці.
В частині відшкодування ремонтних робіт, апелянт акцентує, що позивач за первісним позовом у листі від 13.06.2024 самостійно просив надати докази витрат на утримання орендованого приміщення та упущену вигоду, які були надані відповідачем за первісним позовом, проте після їх отримання не оплатив такі витрати. Також листом від 01.08.2024 позивач за первісним позовом визнає факт проведення ремонтних робіт, не заперечує їх обсяг і характер, а також фактично погоджується з необхідністю їх компенсації, що підтверджується його пропозицією про часткове відшкодування витрат. Не дивлячись на вищезазначене, орендодавець звернувся із позовною заявою до суду. Втім, на переконання позивача, місцевий господарський суд безпідставно відмовив у задоволенні вимог щодо компенсації витрат, не надавши належної оцінки зібраним доказам у сукупності, проігнорувавши правове значення визнання позивачем за первісним позовом факту проведення ремонту, а також не врахувавши імперативні приписи цивільного законодавства. Такий підхід призвів до формального розгляду справи та необґрунтованих висновків про нібито недоведеність належності матеріалів до об'єкта оренди.
Також згідно доводів апелянта, суд першої інстанції фактично проігнорував правову природу упущеної вигоди. Замість всебічного аналізу наданих скаржником документів, зокрема розрахунку недоотриманого прибутку на суму 150 000 грн, який базується на реальних, підтверджених показниках попередньої господарської діяльності, суд обмежився формальним підходом та не врахував реальність і ймовірність отримання відповідного доходу за відсутності неправомірних дій орендодавця.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2025, апеляційна скарга у справі № 910/12928/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Марченка М.М. на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/12928/24. Розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Марченка М.М. на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/12928/24 призначено на 24.09.2025.
На адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ФОП Мєщанін М.П. просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Згідно аргументів позивача, зважаючи, що численні спроби вирішити конфлікт з відповідачем шляхом переговорів залишилися безрезультатними, і заходи досудового врегулювання спору не увінчалися успіхом, ФОП Мєщанін М.П. змушений був звернутися до суду для вирішення питання в судовому порядку з метою захисту своїх законних прав та інтересів. Позивач погоджується з висновками суду першої інтенції, викладеними у оскаржуваному рішенні та вважає такі обґрунтованими.
У зв'язку з перебуванням судді Євсікова О.О. у відпустці, судове засідання у справі № 910/12928/24, призначене на 24.09.2025, не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Марченка М.М. на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/12928/24 призначено на 03.11.2025.
У судовому засіданні 03.11.2025 представник апелянта надав пояснення по суті спору. Вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову ФОП Мещаніна М.П. до ФОП Марченка М.М. відмовити, зустрічний позов ФОП Марченка М.М. до ФОП Міщаніна М.П. задовольнити.
В судовому засіданні оголошено перерву до 12.01.2026.
Представник позивача в судовому засіданні 12.01.2026 проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Представник апелянта в судове засідання 12.01.2026 не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про призначення розгляду справи на вказану дату.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника відповідача судом обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованого клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника ФОП Марченка М.М., який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених апелянтом доводів та вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 01.07.2022 між Фізичною особою ОСОБА_1 (орендодавець) (далі - фізична особа ОСОБА_1.) та Фізичною особою-підприємцем Марченком М.М. (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення (скорочено - Договір оренди; Договір), відповідно до п.п. 1.1., 1.2., 1.4. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , група нежитлових приміщень № 35, загальна площа - 34,0 кв.м. (надалі - приміщення; об'єкт оренди).
Пунктом 2.1. Договору оренди визначено, що приміщення надається орендареві для здійснення господарської діяльності не забороненої діючим законодавством України.
Відповідно до п. 3.2. Договору приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.
01.07.2022 між фізичною особою ОСОБА_1 та ФОП Марченко М.М. підписано Акт приймання-передачі нежитлового приміщення згідно з Договором, яким зафіксовано передачу приміщення відповідачу в користування. Претензії та зауваження щодо приміщення та порядку передачі згідно з вказаним Актом відсутні, приміщення придатне для використання за цільовим призначенням.
Термін дії Договору оренди - 35 місяців з моменту його підписання (п. 4.1. Договору оренди).
Орендна плата за користування об'єктом оренди здійснюється орендарем щомісячно не пізніше 5 (п'ятого) числа за поточний звітний місяць. Нарахування орендної плати починається з наступного дня після закінчення ремонтних канікул терміном три календарних місяці, у зв'язку з чим після підписання даного договору орендар зобов'язується сплатити орендну плату за перший та останній місяці оренди (пункти 5.1., 5.2. Договору оренди).
В п. 5.4. Договору оренди визначається розмір щомісячної орендної плати.
Відповідно до п. 5.5. Договору оренди визначено, що на проведення капітального ремонту в приміщенні орендодавець надає орендарю ремонтні канікули, що становлять три календарні місяці з моменту підписання Акта прийому-передачі приміщення. На період ремонтних канікул встановлюється спеціальний розмір орендної плати в сумі 100 гривень, у зв'язку з необхідністю проведення орендарем ремонтних робіт для можливості в подальшому здійснювати господарську діяльність, передбачену в п. 2.1. даного договору.
В суму орендної плати не входять витрати на оплату спожитих орендарем комунальних послуг (електроенергія, водопостачання, водовідведення, опалення, послуги вивезення твердих побутових відходів) та послуги з утримання будинку та прибудинкової території, що споживаються орендарем в процесі експлуатації приміщення (п. 5.6. Договору оренди).
01.07.2022 між Фізичною особою ОСОБА_1 та ФОП Марченком М.М. укладено Додаткову угоду до Договору оренди, у якій сторони домовились, що після закінчення ремонтних канікул та в період офіційно встановленого військового стану орендна плата може бути підвищена орендодавцем в односторонньому порядку до 10 000,00 грн за кожний календарний місяць строку оренди, з урахуванням оплати, передбаченої п. 5.4. Договору. У такому випадку орендар також здійснює відповідну доплату за останній місяць оренди.
В п. 2 вказаної вище додаткової угоди погоджено, що після офіційного припинення військового стану орендна плата може бути підвищена орендодавцем в односторонньому порядку до 23 500,00 грн за кожний календарний місяць строку оренди, з урахуванням оплати, передбаченої п. 5.4. Договору. У такому випадку орендар також здійснює відповідну доплату за останній місяць оренди.
В п. 5 додаткової угоди від 01.07.2022 до Договору оренди погоджено, що орендна плата може бути переглянута за домовленістю сторін, якщо військовий стан буде подовжено пізніше 31.12.2022, а цінова пропозиція на ринку аналогічного орендованого нерухомого майна зміниться, у зв'язку з чим сторони підписують додаткову угоду.
Водночас, 18.10.2022 між Фізичною особою ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем Мєщаніним М.П. було укладено договір безоплатного користування майном (позички), відповідно до п.п. 1.1., 2.1. якого та згідно з актом приймання-передачі майна від 18.10.2022 Фізична особа ОСОБА_1 передав в безоплатне тимчасове користування ФОП Мєщаніну М.П. майно, зокрема, нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , група нежитлових приміщень № 35, загальною площею 34,0 кв.м.
Відповідно до п. 5.1 зазначеного договору безоплатного користування майном (позички) від 18.10.2022, цей договір укладено строком на 3 (три) роки з дня його підписання сторонами. Остаточною датою користування майном визначено 17.10.2025.
При цьому, 18.10.2022 між Фізичною особою ОСОБА_1 , ФОП Марченком М.М. та ФОП Мєщаніним М.П. було укладено додаткову угоду до Договору оренди від 01.07.2022, у якій зазначено, що на підставі договору безоплатного користування майном (позички) від 18.10.2022 сторони погодилися замінити одну із сторін Договору оренди нежитлового приміщення № б/н від 01.07.2022, укладеного між Фізичною особою ОСОБА_1 та ФОП Марченком М.М., а саме передати новому орендодавцю - ФОП Мєщаніну М.П. усі права та обов'язки первісного орендодавця - Фізичної особи ОСОБА_1. за Договором оренди від 01.07.2022.
В п. 2 вказаної додаткової угоди передбачено, що після її підписання сторонами новий орендодавець (позивач за первісним позовом) стає стороною Договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2022 і є повним правонаступником первісного орендодавця відносно його прав та обов'язків за вказаним договором оренди.
Крім того, додатковою угодою від 18.10.2022 сторони погодили, що починаючи з 01.11.2022 до дати офіційного припинення військового стану розмір щомісячної орендної плати, яку орендар буде сплачувати орендодавцю, з урахуванням знижки, складатиме 10 000,00 грн (п. 4 додаткової угоди від 18.10.2022).
Сторони дійшли згоди, що після офіційного припинення військового стану розмір щомісячної орендної плати, яку орендар буде сплачувати орендодавцю, складатиме 23 500,00 грн (п. 5 додаткової угоди від 18.10.2022).
Пунктами 6, 7 додаткової угоди від 18.10.2022 передбачено, що дана додаткова угода вступає в дію з моменту її підписання сторонами, є невід'ємною частиною Договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2022 та діє до закінчення терміну його дії.
13.06.2024 між Фізичною особою ОСОБА_1 та ФОП Мєщаніним М.П. укладено Угоду про розірвання Договору безоплатного користування майном (позички) від 18.10.2022, відповідно до п. 1 якої сторони домовились розірвати договір позички за взаємною згодою з 15.07.2024, останнім днем позички вважати 15.07.2024. Водночас, за умовами п. 4 вказаної угоди, користувач має забезпечити звільнення приміщення до 15.07.2024, а у разі неможливості звільнення приміщення, він має повідомити позичкодавця, і в такому випадку договір позички буде продовжений на строк до звільнення приміщення, але не довше, ніж строк дії Договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2022.
Позивач за первісним позовом зазначав, що ФОП Марченко М.М. неналежно виконував свої обов'язки орендаря за Договором оренди, не сплачував своєчасно та у повному обсязі орендну плату за користування приміщенням та відмовився від підписання додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати. При цьому, на неодноразові вимоги позивача звільнити приміщення відповідач за первісним позовом не реагував та приміщення не звільнив. У зв'язку із чим позивач просив: стягнути заборгованість за Договором оренди та пеню за прострочення сплати орендних платежів, а також розірвати Договір та зобов'язання відповідача за первісним позовом звільнити нежитлові приміщення.
ФОП Марченко М.М. заперечував щодо заявлених ФОП Мєщаніним М.П. позовних вимог, зазначаючи про суперечливу поведінку позивача за первісним позовом, який у своїх листах до відповідача за первісним позовом зазначає про свою готовність продовжити дію Договору оренди на попередніх умовах та компенсувати відповідачу понесені ним витрати на ремонт, однак всупереч цьому звернувся з позовом до суду. За доводами відповідача за первісним позовом, ФОП Мєщанін М.П., не дивлячись на свої вимоги щодо звільнення орендованих приміщень ФОП Марченком М.М., сам не з'являвся для передачі останнім цих приміщень та повернення ключів від них, що було зафіксовано актом від 15.07.2024.
Також відповідач за первісним позовом заперечив щодо задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати та комунальних платежів. Зокрема, ФОП Марченко М.М. зауважив, що він не знав про існування заборгованості по оренді, оскільки ФОП Мєщанін М.П. не направляв йому вимог щодо здійснення орендних платежів та відшкодування комунальних витрат. Крім того, зазначив про ненадання позивачем за первісним позовом належних доказів на підтвердження заявлених до стягнення витрат по комунальним платежам.
Крім цього, з урахуванням зазначених обставин, а також посилаючись на порушення ФОП Мєщаніним М.П. договірних зобов'язань, ФОП Марченко М.М. звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив стягнути з ФОП Мєщаніна М.П. понесені витрати на проведення ремонту у розмірі 193 796,00 грн, витрати на будівельні матеріали у розмірі 100 266,79 грн відповідно до п. 9.9. Договору оренди, а також упущену вигоду через дострокове розірвання Договору оренди та перешкоджання господарській діяльності ФОП Марченка М.М. у розмірі 266 095,00 грн.
ФОП Мєщанін М.П. в заперечення щодо зустрічних позовних вимог зазначив, що надані ФОП Марченком М.М. докази нібито понесення ним витрат на проведення ремонту орендованого приміщення не є належними, а також не доведено, що закуплені будівельні матеріали були використані саме на орендованому приміщенні. ФОП Мєщанін М.П. зазначив й те, що позивачем за зустрічним позовом досі не звільнено орендоване ним приміщення за Договором оренди, акт приймання-передачі не підписано, як і не сплачено всієї заборгованості по цьому Договору. Крім того, не доведено належними доказами і неможливість провадження господарської діяльності в зазначеному приміщенні, у зв'язку з чим вимогу про стягнення коштів упущеної вигоди відповідач за зустрічним позовом вважає необґрунтованою та безпідставною.
Подібні за змістом доводи наведені сторонами у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.
З огляду на вказані фактичні обставини цієї справи, колегія суддів вказує таке.
Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься також у ст. 193 ГК України.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є договором оренди, який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України, глави 30 Господарського кодексу України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (ч. 1 ст. 765 ЦК України).
За змістом ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Порядок сплати орендної плати за договором сторони визначили у розділі 6 договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Внаслідок укладення 18.10.2022 між Фізичною особою ОСОБА_1., ФОП Марченком М.М. та ФОП Мєщаніним М.П. додаткової угоди до Договору оренди від 01.07.2022, ФОП Мєщанін М.П. набув всіх прав та обов'язків орендаря за Договором оренди від 01.07.2022, зокрема, на своєчасне отримання від орендаря орендної плати.
Вказаною додатковою угодою від 18.10.2022 також було встановлено розмір орендної плати, який має сплачуватись орендарем щомісячно, починаючи з 01.11.2022 та до припинення воєнного стану.
Водночас, із долученого до матеріалів справи листування між сторонами встановлено, що ФОП Мєщанін М.П. звернувся до ФОП Марченка М.М. із листом від 23.02.2024, у якому висловив свій намір щодо встановлення щомісячної орендної ставки в сумі 23 500,00 грн, у зв'язку з чим пропонував підписати відповідну додаткову угоду. Відповідач за первісним позовом надав відповідь листом від 27.02.2024, у якому відмовився від укладення додаткової угоди стосовно зміни розміру орендної плати.
Надалі ФОП Мєщанін М.П. звернувся до ФОП Марченка М.М. із листом від 23.04.2024, у якому у зв'язку з відмовою останнього від підписання додаткової угоди про збільшення орендної плати та неодноразовим порушенням строків відшкодування комунальних платежів, просив у найкоротший термін повернути приміщення з оренди.
У листі-претензії від 06.05.2024 № 06-05/1 до позивача за первісним позовом ФОП Марченко М.М. зазначив про невідповідність орендованих за Договором оренди приміщень вимогам установлених будівельних норм, через ряд недоліків, які запропонував усунути та виплатити компенсацію за усунені недоліки або зарахувати її в рахунок майбутньої орендної плати.
Листом-запрошенням від 06.05.2024 № 06-05/2 ФОП Марченко М.М. запросив ФОП Мєщаніна М.П. або його уповноваженого представника для фіксації зазначених у попередньому листі недоліків.
Крім того, ФОП Марченко М.М. листом від 08.05.2024 повідомив ФОП Мєщаніна М.П. про подальші наміри використання приміщення та запропонував укласти додаткову угоду щодо врегулювання правил утримання нежитлових приміщень та орендної плати.
13.06.2024 ФОП Мєщанін М.П. звернувся до ФОП Марченка М.М. із листом, у якому повідомив про свої наміри розірвати Договір оренди та просив надати документальне підтвердження понесених орендарем витрат на будівельно-монтажні роботи, транспорт, придбання будівельних матеріалів для вдосконалення приміщення, а також підписати акт приймання-передачі приміщення, передати ключі та звільнити приміщення до 13.07.2024.
03.07.2024 вищевказаний лист-вимогу від 13.06.2024 на адресу ФОП Марченка М.М. було направлено повторно.
У відповідь на лист ФОП Мєщаніна М.П. від 13.06.2024 відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) направив лист від 08.07.2024, у якому висловив свою незгоду із вимогами про звільнення орендованого приміщення, з огляду на їх невідповідність умовам Договору та законодавству. Також ФОП Марченко М.М. просив відшкодувати понесені ним витрати, після чого приміщення буде ним звільнено.
Разом із листом від 11.07.2024 ФОП Марченко М.М. надав ФОП Мєщаніну М.П. відповідні документи на підтвердження понесених витрат на проведення ремонту орендованого приміщення, а також надав розрахунок упущеної вигоди.
12.07.2024 ФОП Мєщанін М.П. направив ФОП Марченку М.М. черговий лист, у якому у зв'язку із припиненням у ФОП Мєщаніна М.П. з 15.07.2024 права здавати приміщення в оренду, просив не затягувати зі звільненням займаного приміщення та наданням необхідних документів відповідно до листа від 13.06.2024.
Листом від 18.07.2024 ФОП Марченко М.М. надав копії відповідної кошторисної документації на підтвердження понесених витрат на поліпшення приміщення, наголосив ФОП Мєщаніну М.П. про неотримання ним листа від 13.06.2024. Просив надати документи, що підтверджують розірвання договору безоплатного користування майном (позички), укладеного між Фізичною особою ОСОБА_1. та ФОП Мєщаніним М.П. стосовно нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Смілянська, 3, група нежитлових приміщень № 35, копію вказаного договору та інші документи, що підтверджують припинення права ФОП Мєщаніна М.П. здавати вказане приміщення в оренду. Зазначив, що оскільки ФОП Марченко М.М. не є суборендарем зазначеного приміщення, а є його орендарем, то навіть у випадку розірвання між ОСОБА_1. та ФОП Мєщаніним М.П. договору безоплатного користування майном (позички), він не має жодного відношення до цих правовідносин. Також у вказаному листі ФОП Марченко М.М. повідомив про вчинення представником ОСОБА_1. примусових дій стосовно винесення речей орендаря з приміщення, з приводу чого ним було подано відповідне звернення до правоохоронних органів.
У листі від 01.08.2024 ФОП Мєщанін М.П. повідомив ФОП Марченка М.М. про готовність компенсувати останньому 20 000,00 грн витрат на поліпшення приміщення та у разі відмови від цієї пропозиції - продовжити договір оренди на попередніх умовах. Крім того, зазначив, що реквізити для оплати орендної плати не змінилися. Листом від 10.09.2024 ФОП Мєщанін М.П. просив ФОП Марченка М.М. сплатити наявну заборгованість по орендній платі.
З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що відповідно до пунктів 8.2., 8.4. Договору орендар вважається таким, що припинив користування приміщенням з моменту підписання обома сторонами акта приймання-передачі та повернення одного екземпляру акта приймання-передачі орендодавцю. Якщо даний Договір буде розірвано сторонами достроково, то орендар повинен звільнити приміщення та повернути його орендодавцю в строк, указаний в угоді про розірвання договору оренди та в акті приймання-передачі.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази підписання сторонами відповідної угоди про розірвання Договору оренди, а також акта приймання-передачі та повернення приміщення з оренди.
Там самим, ФОП Марченко М.М. продовжував користуватись орендованим приміщенням та правовідносини між сторонами не були припиненими.
Про це, за висновками судової колегії, слушно вказав суд першої інстанції.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Частиною 5 ст. 762 ЦК України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частиною 3 ст. 285 ГК України передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Отже, зважаючи на користування орендарем орендованим приміщенням у спірний період (липень - вересень 2024 року), на переконання колегії суддів обґрунтованими є висновки суду попередньої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по орендній платі у розмірі 30 000,00 грн (сума орендних платежів відповідно до погодженого сторонами у додатковій угоді від 18.10.2022 до Договору оренди розміру щомісячної орендної плати).
Щодо доводів апелянта про неможливість використання приміщення для господарської діяльності у зв'язку з його неналежним станом/відсутністю енергопостачання, то вони судовою колегією відхиляються, оскільки приміщення було ним прийнято за Актом від 01.07.2022 без будь-яких претензій та зауважень щодо його стану. Водночас, саме на ФОП Марченка М.М. Договором оренди було покладено обов'язок зі збереження приміщення та не допущення його погіршення, крім нормального фізичного зносу, запобігання його псуванню або пошкодженню, дотримання правил користування електричною енергією (пп. 7.1.3. п. 7.1.3.). Водночас, доводи скаржника про створення йому об'єктивних перешкод для використання приміщення, що, відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України, є підставою для звільнення наймача від обов'язку сплачувати орендну плату за весь період, визнаються колегією суддів необґрунтованими на підставі вищезазначеного.
В свою чергу, судом апеляційної інстанції відхиляються, як невмотивовані, доводи апелянта щодо фактичного унеможливлення виконання орендарем своїх зобов'язань по сплаті орендної плати через відсутність оновлених реквізитів для оплати, оскільки згідно листа орендодавця (а.с. 51 т. 1), останній зазначав про незмінність реквізитів для сплати орендної плати.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В пп. 7.1.4. п. 7.1. Договору оренди передбачено, що у випадку порушення орендарем строку оплати, визначеного п. 5.1. даного договору, орендар сплачує пеню у розмірі 0,5% від орендної ставки у відповідний місяць за кожний день прострочення платежу.
В той же час, за ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та, зокрема, викладена в постановах Верховного Суду від 04.07.2024 у справі № 910/4629/21, від 23.10.2025 у cправі № 910/16298/24.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період з 01.07.2024 по 10.10.2024, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при їх обчисленні позивачем, останнім допущено арифметичну помилку, зважаючи на: 1) розмір пені за прострочку платежу, який не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; 2) дату початку періоду прострочення відповідача зі сплати орендних платежів (не пізніше 5 (п'ятого) числа за поточний звітний місяць - п. 5.1. Договору).
Так, судова колегія вважає вмотивованими висновки суду попередньої інстанції, що відповідна частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню згідно арифметично правильного розрахунку пені, проведеного та визначеного господарським судом 1-ої інстанції, що за період з 06.07.2024 по 10.10.2024 становить 582,52 грн, що складає:
Період розрахункуКількість днів у періодіСума
06.07.2024 - 31.07.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ) 10 000,00 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366 ) x 26 днів (прострочення) : 10026184,70 грн
Всього штрафних санкцій за період: 184,70 грн
Період розрахункуКількість днів у періодіСума
06.08.2024 - 31.08.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ) 10 000,00 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366 ) x 26 днів (прострочення) : 10026184,70 грн
Всього штрафних санкцій за період: 184,70 грн
Період розрахункуКількість днів у періодіСума
06.09.2024 - 30.09.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ) 10 000,00 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366 ) x 25 днів (прострочення) : 10025177,60 грн
Всього штрафних санкцій за період: 177,60 грн
Період розрахункуКількість днів у періодіСума
06.10.2024 - 10.10.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ) 10 000,00 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366 ) x 5 днів (прострочення) : 100535,52 грн
Всього штрафних санкцій за період: 35,52 грн
Поряд із цим, колегією суддів критично оцінюються аргументи скаржника щодо фактичної неможливості виконати ним свій обов'язок щодо сплати орендної плати за спірний період, що виключало б прострочення у їх здійсненні.
Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості по комунальним платежам у розмірі 2 213,19 грн, колегія суддів зазначає таке.
ФОП Мєщанін М.П. на підтвердження зазначеної суми боргу надав відповідні акти звірки з обслуговуючими організаціями, а саме: Акт звіряння взаєморозрахунків плати за абонентське обслуговування послуги з постачання теплової енергії від 31.08.2024 із КП "Київтеплоенерго", у якому визначено заборгованість фізичної особи ОСОБА_1. за особовим рахунком № НОМЕР_1 у розмірі 305,07 грн; Акт звірки взаємних розрахунків із КП "Київкомунсервіс" за договором від 01.02.2023 № ВП-26958-Сл, згідно з яким визначено заборгованість фізичної особи ОСОБА_1. у розмірі 1 250,44 грн; Акт звіряння розрахунків за експлуатаційні послуги із КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва", яким визначено заборгованість фізичної особи ОСОБА_1. за договором № 320/902 від 03.10.2022 у розмірі 657,68 грн.
Як визначено у Договорі оренди (п. 5.6.) витрати на оплату спожитих орендарем комунальних послуг та послуг з утримання будинку та прибудинкової території, не включаються до складу орендної плати.
Відповідно до п. 5.7. Договору оренди розмір витрат за спожиті орендарем комунальні послуги та послуги з утримання будинку та прибудинкової території вираховується за показниками лічильників (кількість спожитої електроенергії, води та інше), за їх наявності, або на підставі рахунків, виставлених надавачами відповідних послуг, та відшкодовується орендарем у встановлені ними строки та сумах.
Водночас, надані позивачем за первісним позовом докази в підтвердження наявності боргу по комунальним платежам у загальному розмірі 2 213,19 грн не є належними доказами, що у розумінні вищевказаного пункту Договору оренди підтверджують розмір відповідних витрат.
Про це, за висновками судової колегії, обґрунтовано вказав й суд першої інстанції.
Судова колегія зазначає, що загальні правила надання послуг визначені, зокрема, ЦК України, статтею 901 якого передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частиною першою статті 903 ЦК України унормовано, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. При цьому загальне правило статті 903 ЦК України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв'язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання. Тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.
Водночас положення статей 901, 903 ЦК України, що презюмують виникнення правовідносин щодо надання послуг за договором, не виключають застосування до цих правовідносин у передбачених Законом випадках положень частини третьої статті 11 ЦК України, за якими цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Правовідносини з надання/споживання/оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов'язку - позадоговірний. Тобто, за відсутності доказів факту надання/отримання та розміру отриманої (спожитої) відповідної послуги обов'язок з її оплати не виникає.
Отже, для встановлення розміру вартості спожитих послуг, визначальним є факт споживання відповідної послуги та її розмір.
Разом з тим, позивач за первісним позовом не надав доказів укладення договорів з відповідним надавачем комунальної послуги, із зазначенням тарифів (вартості) таких послуг, рахунків, виставлених таким постачальником послуг у спірний період, які підтверджують їх обсяг у спірному періоді, обґрунтованих розрахунків обсягу і вартості наданих послуг саме відповідачу за договором.
Надані позивачем акти звіряння розрахунків не можуть вважатися належними доказами на підтвердження розміру витрат за комунальні послуги, оскільки не вважаються первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". За висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 по справі № 916/2403/18, від 19.09.2019 по справі № 910/14566/18, від 04.12.2019 по справі № 916/1727/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання осіб.
Отже, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом та може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, лише за наявності первинних документів.
За наведених обставин, позивачем за первісним позовом не підтверджено належними та допустимими доказами заявлений обсяг споживання спірних послуг та їх вартість, у зв'язку із чим, позовні вимоги в частині стягнення з ФОП Марченка М.М. компенсації вартості комунальних послуг у розмірі 2 213,19 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Аналогічних правомірних висновків дійшов й суд 1-ої інстанції.
При цьому, апелянтом в апеляційній скарзі не наводиться обґрунтувань щодо відповідної частини оскаржуваного рішення. Однак, зважаючи на вимоги скаржника про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 повністю та ухвалення нового, яким у задоволенні первісного позову ФОП Мещаніна М.П. до ФОП Марченка М.М., на думку апелянта, слід відмовити, колегією суддів наведено висновки щодо вказаної частини позовних вимог позивача.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
За змістом ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне, зокрема, розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Таким чином, з врахуванням вищенаведених норм, договір може бути розірвано стороною та на момент розірвання договір має бути чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення).
Частиною 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Крім того, приписами ст. 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо, зокрема, наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі.
Відповідно до п. 4.2. Договору оренди цей договір може бути розірваний за домовленістю сторін, про що укладається додаткова угода до цього договору.
Пунктом 4.3. Договору оренди передбачено, що цей договір може бути розірваний в односторонньому порядку, крім п. 4.2. Договору, якщо: орендар використовує приміщення всупереч умовам Договору; орендар не сплачує плату за оренду та комунальні платежі більше місяця з дня закінчення строку платежу.
Відповідно до п. 9.4. Договору оренди у випадку порушення орендарем строків оплати згідно розділу 5 цього Договору, орендодавець залишає за собою право розірвати договір достроково, а орендар зобов'язаний звільнити приміщення в строк, передбачений п. 8.1. даного Договору, а саме - не пізніше 5 (п'яти) робочих днів за актом приймання-передачі приміщення.
Згідно наявним у матеріалах справи доказів вбачається, що сторонами не було досягнуто згоди щодо розірвання Договору оренди, а орендарем не спростовано допущених ним порушень договірних зобов'язань в частині сплати орендних платежів.
За наведеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди, як систематичне невнесення орендної плати або сплата не в повному обсязі, а також невиконання стороною інших своїх зобов'язань, в тому числі несплата інших обов'язкових платежів, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання Договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).
За приписами ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
В пп. 7.1.6. п. 7.1. Договору оренди визначено обов'язок орендаря, зокрема, при розірванні Договору повернути приміщення орендодавцю у стані не гіршому, ніж на момент передачі орендарю.
Приміщення, що передане в оренду, повинно бути повернуто орендодавцю у тому ж стані, в якому воно було передано в оренду, з урахуванням нормального зносу (п. 8.3. Договору).
Як вже зазначалось, ФОП Мєщанін М.П. неодноразово звертався до ФОП Марченка М.М. із вимогами про звільнення орендованого приміщення, однак, останній таких вимог не виконав.
Таким чином, у зв'язку з розірванням Договору оренди між сторонами, у відповідача відсутні підстави для користування приміщеннями за адресою: м. Київ, вул. Смілянська, буд. 3, група нежитлових приміщень № 35.
Зважаючи, що вимога первісного позову про розірвання договору оренди визнана судом обґрунтованою, що має наслідком його припинення, отже, вимога про зобов'язання відповідача за первісним позовом звільнити приміщення також підлягає задоволенню.
Вказані висновки суду 1-ої інстанції, з огляду на наведені обставини даної справи, судова колегія вважає обґрунтованими.
В свою чергу, на переконання колегії судів необґрунтованими є доводи апелянта щодо унеможливлення здійснення ним господарської діяльності згідно Договору з огляду на зазначені вище висновки.
Окремо судова колегія вказує, що інші доводи апелянта в частині висновків місцевого господарського суду щодо первісного позову, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті до уваги апеляційним господарським судом однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги.
В частині зустрічних позовних вимог ФОП Марченка М.М. про стягнення з ФОП Мєщаніна М.П. упущеної вигоди, витрат на проведення ремонту та будівельні матеріали у розмірі 560 157,79 грн, судова колегія зазначає наступне.
Згідно з приписами ст. 776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: 1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за найм речі, або вимагати відшкодування вартості ремонту; 2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
За положеннями частин 1, 3 ст. 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за найм речі.
Відповідно до положень ст. 779 ЦК України наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.
У п. 9.9. Договору оренди визначено, що у випадку дострокового розірвання цього договору з ініціативи орендодавця, крім підстав, передбачених п. 4.3. даного Договору, орендодавець відшкодовує орендарю його документально підтверджені затрати по проведенню поточного ремонту, оздоблення та удосконалення приміщення для здійснення господарської діяльності орендаря. Витрати на будівельно-монтажні роботи, транспорт та придбання будівельних матеріалів для удосконалення приміщення повинні бути підтверджені відповідними договорами, актами, накладними, рахунками, квитанціями, експертними висновками. При цьому вартість будівельних матеріалів відшкодовується враховуючи їх фізичний знос за час фактичного користування приміщенням.
На підтвердження понесених витрат на проведення ремонту орендованого приміщення у розмірі 193 796,00 грн та витрат на будівельні матеріали у розмірі 100 266,79 грн ФОП Марченком М.М. долучено до матеріалів справи: Кошторис на проведений ремонт за адресою: м. Київ, вул. Смілянська, 3, який підписано позивачем за зустрічним позовом та ФОП Алєйніковим Є.В.; Кошторис на будівельні матеріли для проведення ремонту за адресою: м. Київ, вул. Смілянська, 3, підписаний ФОП Марченком М.М.
В той же час, з огляду на приписи п. 9.9. Договору оренди, вказані докази не можуть вважатися належними та такими, що підтверджують дійсне здійснення позивачем за зустрічним позовом ремонту орендованого приміщення. При цьому, з наявних в матеріалах справи фіскальних чеків щодо купівлі будівельних матеріалів, рахунків-фактур, видаткових накладних, ТТН, актів здачі-приймання робіт, які надавались ФОП Мєщаніну М.П. із листом від 18.07.2024, не вбачається реальність використання відповідних матеріалів саме під час ремонту в орендованому приміщенні. Крім того, судовою колегією акцентується, що за змістом п. 9.9. Договору орендодавець відшкодовує орендарю його документально підтверджені затрати по проведенню поточного ремонту, оздоблення та удосконалення приміщення у випадку дострокового розірвання цього договору з ініціативи орендодавця, крім підстав, передбачених п. 4.3. даного Договору, до яких віднесено, зокрема, не сплату орендарем орендної плати та комунальних платежів більше місяця з дня закінчення строку платежу.
За вказаного, колегія суддів зазначає, що беручи до уваги встановлені при розгляді первісного позову обставини щодо порушення ФОП Марченком М.М. своїх договірних зобов'язань зі сплати, зокрема, орендної плати, що мало наслідком розірвання Договору оренди, у даному випадку останній втратив своє право вимагати від ФОП Мєщаніна М.П. відшкодування витрат на ремонт та будівельні матеріали. Тому, висновки суду першої інстанції про відмову у цій частині зустрічних позовних вимог через їх недоведеність та необґрунтованість, як вважає судова колегія, - є обґрунтованими.
Поряд із цим, беручи також до уваги зазначені у цій постанові висновки щодо первісного позову, аргументи скаржника про безпідставну відмову місцевим господарським судом у задоволенні вимог щодо компенсації витрат, ненадання останнім належної оцінки зібраним доказам у сукупності, разом з ігноруванням правового значення визнання позивачем за первісним позовом факту проведення ремонту, а також неврахування імперативних приписів цивільного законодавства, - колегією суддів оцінюються критично.
Щодо вимог зустрічного позову в частині стягнення з ФОП Мєщаніна М.П. упущеної вигоди у розмірі 266 095,00 грн, слід зазначити таке.
Упущена вигода є частиною збитків відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Пунктом 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Збитки - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.
У цих висновках Суд звертається до сталої правової позиції в питанні критеріїв та підстав для стягнення упущеної вигоди, що неодноразово та послідовно викладалась, зокрема Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, а також Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18 від 07.11.2023 у справі № 922/3928/20, від 30.06.2025 у cправі № 904/1143/21 (904/5094/22).
Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (аналогічний висновок сформовано у постанові Верховним Судом України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18)). Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Позивач за зустрічним позовом зазначає, що упущена вигода пов'язана із одностороннім розірванням Договору оренди, однак, як вже зазначалось, доказів повернення ним приміщення орендодавцю матеріали справи не містять та ФОП Марченком М.М. не доведено обставин фактичного припинення користування орендованим приміщенням.
У зв'язку із зазначеним, як вважає колегія суддів правильними є висновки місцевого господарського суду про те, що позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими, в силу ст.ст. 76, 77 ГПК України, доказами наявності причинно-наслідкового зв'язку між заявленими до відшкодування збитками у вигляді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) у розмірі 266 095,00 грн та протиправною поведінкою ФОП Мєщаніна М.П., що є підставою для відмови в задоволенні цієї частини зустрічного позову.
За наведеного, аргументи скаржника про фактичне ігнорування судом попередньої інстанції правової природи упущеної вигоди, колегія суддів вважає невмотивованими.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги, що оскаржуване є необґрунтованим та, зокрема про те що, місцевим господарським судом не було належним чином досліджено правові підстави для розірвання договору оренди у господарських правовідносинах, не враховано всіх обставин справи, що визначають доброчесність та послідовність орендодавця; не досліджено належним чином обставини зміни банківських реквізитів орендодавця без повідомлення орендаря; фактичного припинення доступу до приміщення шляхом відключення електропостачання, а також не надано належної оцінки доказам, які підтверджують понесені витрати на поліпшення орендованого приміщення та розмір упущеної вигоди, спричиненої неправомірною поведінкою орендодавця, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/12928/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження ФОП Мєщаніна М.П. знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених ФОП Марченком М.М. в апеляційній скарзі доводів у цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (ФОП Марченка М.М.).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Марченка Мирослава Максимовича на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/12928/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/12928/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на ФОП Марченка М.М.
4. Справу № 910/12928/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.01.2026.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак