Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 січня 2026 року Справа№200/8838/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу
Позивачка, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про визнання протиправною та скасування постанови серії ОПШ №084274 від 26.06.2025 року про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Витребувано у Державної служби України з безпеки на транспорті в строк подання відзиву на позовну заяву засвідчені належним чином копії: справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт з усіма наявними у ній матеріалами, за результатами розгляду якої прийнята постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 084274 від 26.06.2025 року; положення про Відділ державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що 26.06.2025 року Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, винесено постанову про застосування адміністративно господарського штрафу серії ОПШ №084274 у розмірі 17000 грн за порушення вимог ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт». Зазначила, що 30.05.2025 року ТОВ «Бастранс» використовував транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 для здійснення господарської діяльності з перевезення пасажирів, який належить позивачці, але на підставі тимчасового реєстраційного талону та договору оренди транспортного засобу використовується ТОВ «Бастранс». У даному випадку, позивачка не є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, що взагалі унеможливлює застосування до останньої адміністративно-господарського штрафу. Вважає, що у відповідача були відсутні підстави для застосування до позивачки адміністративно-господарського штрафу, а тому спірна постанова серії ОПШ №084274 від 26.06.2025 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідач через канцелярію суду у встановлені судом строки надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що на підставі направлення на перевірку Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (далі - Відділ) № ОНР 002302 від 23.05.2025, 30.05.2025 співробітниками Відділу проводилась рейдова перевірка за адресою: просп. Аерокосмічний, 22, м. Харків (АС-1). Був перевірений транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В ході перевірки зазначеного транспортного засобу було встановлено, що він належить позивачці та використовується останньою у господарській діяльності. На момент проведення перевірки було встановлено відсутність схеми маршруту, розкладу руху та таблиці вартості проїзду. У зв'язку з виявленням вищезазначеного порушення було складено акт № ОАР 063091 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30.05.2025, зі змістом якого водій ознайомлений, підписавши без зауважень, копію отримав. Позивачка була заздалегідь повідомлена про час та місце розгляду означеного акту. За результатами розгляду акту винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 084274 від 26.06.2025. Зазначив, що договір оренди не було надано ані під час проведення перевірки, ані під час проведення розгляду актів проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Пояснення з підтверджуючими доказами, що позивачка у спірних відносинах не була автомобільним перевізником, повинні були повідомлені відповідачу до моменту винесення спірної постанови. Крім того, зазначив про неспівмірність заявлених до відшкодування понесених витрат на правничу допомогу.
Крім того, позивачка подала до суду відповідь на відзив, зміст якої аналогічний викладеному у позовній заяві.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), була зареєстрована як фізична особа-підприємець у період з 01.03.2024 по 19.11.2025 року, основним видом діяльності є 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.
Відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI, номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 .
01 травня 2025 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «БАСТРАНС» укладено договір оренди транспортного засобу №1/05-25 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого вищезазначений транспортний засіб передано останньому у тимчасове користування. Згідно з п. 6.1 Договору строк дії договору вказано з 01 травня 2025 по 05 травня 2028 року.
08 травня 2025 року Територіальний сервісний центр №2348 видав тимчасовий реєстраційний талон серії ХХР №115123 про належність вказаного транспортного засобу ТОВ «БАСТРАНС».
23 травня 2025 року Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті видано направлення на рейдову перевірку №ОНР002302, зокрема, старшому державному інспектору Гончарову О.М. для проведення рейдової перевірки транспортних засобів автомобільних перевізників всіх форм власності, резидентів/нерезидентів України, громадян, водіїв щодо дотримання Закону України «Про автомобільний транспорт» та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільного транспорту на адміністративній території Донецької, Луганської та Харківської областях та міста Харкова у період з 26 травня 2025 року по 01 червня 2025 року.
Відповідно до акту № ОАР 063091 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30 травня 2025 року під час перевірки автомобільного транспорту марки Mercedes Sprinter 519 CDI, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 , виявлено порушення вимог ст. 39, 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутність на момент перевірки схеми маршруту, розкладу руху та таблиці вартості проїзду. Водій транспортного засобу не надав пояснень з приводу встановлених порушень.
10 червня 2025 року Відділ державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті запросив позивачку на розгляд справи про порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», призначений на 26 червня 2025 року з 09:00 по 10:00 год. в приміщенні за адресою: м. Харків, майдан Свободи, 5 Держпром, 6 під'їзд, 7 поверх.
Вказане повідомлення 11 червня 2025 року направлено позивачці засобами електронного поштового зв'язку на абонентську скриньку soblira2024@ukr.net.
26 червня 2025 року Відділ державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті виніс постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №084274, відповідно до якої за встановлене актом від 30.05.2025 року №ОАР 063091 порушення ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» постановлено стягнути з позивачки адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 грн.
Отже, спірною обставиною у справі є правові підстави для винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №084274 від 26 червня 2025 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 6 Законом України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті, здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю (пункт 7 Положення №103).
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 Положення №103).
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон № 2344-III).
Згідно з приписами статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Згідно зі статтею 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
За правилами частин першої та другої статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;
для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Суд звертає увагу, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозяться пасажири. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Тобто, положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалася у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії (постанови від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 06.09.2023 у справі № 120/5064/22, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21, від 27.03.2025 у справі №420/6854/23).
Отже, першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка і у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
Суд встановив, що відповідач при проведенні перевірки з наданих водієм документів, визначив Товариство з обмеженою відповідальністю «Бастранс» як особу, якій належить транспортний засіб відповідно до тимчасового реєстраційного талону серії ХХР №115123 від 08.05.2025 (дійсний до 05.05.2028 року), а також зазначено автомобільним перевізником ПП «Діамант» відповідно до паспорта автобусного маршруту регулярних перевезень.
Водночас у спірній постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу від 26 червня 2025 № 084274 відповідач визначив автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 .
Отже, матеріали у справі про порушення законодавства про автомобільний транспорт містять суттєві розбіжності, що у спірних правовідносинах виключає можливість достовірно визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Враховуючи те, що перевірку було проведено без належного з'ясування усіх складових виявленого порушення, суд дійшов висновку, що Відділ державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях прийняв спірну постанову необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 2422,40 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст.ст. 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надані наступні докази:
- Договір про надання правничої допомоги від 08.11.2025 року №2/8;
- додаткова угода № 1 від 08.11.2025 року до договору №2/8 від 08.11.2025 року про надання професійної правничої допомоги, відповідно до якого визначено загальну вартість за надані послуги в сумі 11 500 грн;
- акт №1 від 11.11.2025 року надання послуг до Договору №2/8 від 08.11.2025 року про надання професійної правничої допомоги, відповідно до якого визначено загальну суму наданих послуг в розмірі 7500 грн, відповідно до п. 3 якого визначено, що строк внесення клієнтом плати за надані послуги становить 10 робочих днів з моменту набрання законної сили рішенням по справі.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм суд дійшов до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд звертає увагу, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції»(Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд звертає увагу, що надані адвокатом документи свідчать про те, що адвокатом завищено розмір витрат на надану ним правову допомогу.
В свою чергу, враховуючи зміст позовної заяви, час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів даної адміністративної справи, складність даної адміністративної справи, а саме те, що вона відноситься до справ незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, а також те, що судова практика з приводу даних правовідносин сформована, суд дійшов висновку, що сума судових втрат на професійну правничу допомогу не є співмірною складності справи.
Суд зауважує, що позивачка вільна у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Отже, виходячи з предмета та підстав позову, наявну судову практику в аналогічних спорах, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, суд дійшов висновку, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 7000,00 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ №084274 від 26.06.2025 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (юридична адреса: 03150, м. Київ, просп. Антоновича, буд. 51, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень.
Рішення прийнято, складено в повному обсязі та підписано 15 січня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова