Справа № 344/3521/25
Провадження № 22-ц/4808/50/26
Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.
Суддя-доповідач Василишин Л. В.
13 січня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В.,
суддів: Максюти І. О., Томин О. О.,
секретаря Петріва Д.Б.
за участю представника апелянта Гоголя В.В.
представника відповідача Король К.В.
позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Пупенка І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Антоняка Т. М. в місті Івано-Франківську, у справіза позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року адвокат Пупенко І. В. звернувся до суду із позовом в інтересах ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
В обґрунтування позову зазначав, що СУ ГУНП України в Івано-Франківській області 05 жовтня 2015 року внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань кримінальне провадження № 12015090010004082 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України. Надалі, 21 липня 2017 року, ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за фактом неналежного виконання нею своїх професійних обов'язків, внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, за ч. 2 ст. 140 КК України.
Прокуратурою Івано-Франківської області затверджено та скеровано до Долинського районного суду Івано-Франківської області обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 140 КК України.
Відповідно до вироку Долинського районного суду Івано-Франківської області у справі № 343/1781/17 від 5 липня 2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України.
Не погодившись з вироком суду Івано-Франківська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року, апеляційну скаргу прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - залишено без змін.
Отже, відповідно до вироку Долинського районного суду Івано-Франківської області та ухвали Івано-Франківського апеляційного суду Мельник В. В. визнана невинуватою та виправдано за недоведеністю вчинення нею правопорушення за ч. 2 ст. 140 КК України.
Водночас незаконне перебування під слідством та судом завдало позивачці істотної моральної шкоди, оскільки вона необґрунтовано опинилася під кримінальним переслідуванням, внаслідок чого її ділова репутація зазнала значних втрат, що негативно позначилося на професійній діяльності та подальших кар'єрних перспективах. Незважаючи на відсутність доказів правопорушення сам факт слідчих дій викликав упереджене ставлення з боку колег, партнерів та роботодавців, що унеможливило нормальне ведення професійної діяльності.
Крім того, все це спричинило їй сильні душевні хвилювання, погіршились відносини у сім'ї, з оточуючими, знайомі відносились як до злочинця.
Сім років перебування під слідством знесилили позивачку як морально, так і фізично. Загострилися хвороби, цукровий діабет, постійний тиск, необхідність доводити свою невинуватість та невизначеність щодо майбутнього спричинили емоційне виснаження. Протягом цього тривалого періоду вона була змушена жити в умовах постійного стресу, захищаючи своє чесне ім'я від безпідставних звинувачень.
Крім того, моральні страждання, пов'язані з необхідністю захищати себе від безпідставних звинувачень, призвели до значного емоційного напруження та психологічного дискомфорту. Втрата довіри з боку оточення та ділового середовища спричинила серйозні труднощі з працевлаштуванням і професійною реалізацією. З огляду на ці обставини, завдана моральна шкода потребує відповідної компенсації, оскільки її наслідки мають довготривалий вплив на соціальне та професійне життя постраждалої особи.
На підставі викладеного, представник позивачки просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду у розмірі 704 000 грн.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2025 року до участі у справі залучено співвідповідачів: Головне управління національної поліції в Івано-Франківській області та Державну казначейську службу України.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 704 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Судовий збір віднесено на рахунок держави.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції погодився із доводами позову про те, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування позивачці було спричинено душевних хвилювань, страждань, а отже завдано моральної шкоди, оскільки перебуваючи у статусі підозрюваної та обвинуваченої вона була змушена брати участь у слідчих діях, відвідувати судові засідання, доводячи свою невинуватість.
Тривале кримінальне переслідування з боку органів досудового розслідування та прокуратури, а також перебування під судом безумовно мали вплив на зміну нормального життєвого укладу позивачки, що призвело до порушення її зв'язків з оточуючими, негативно вплинуло на її ділову репутацію, а також самопочуття та душевний стан.
При визначенні розміру завданої моральної шкоди суд керувався правовою позицією, викладеною у постанові Верховного суду від 25 січня 2023 року у справі № 753/22826/19 (провадження № 61-11439цс22), згідно з якою розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися з урахуванням мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи.
Отже, встановивши, що позивачка перебувала під слідством та судом у період з 21 липня 2017 року по 24 жовтня 2024 року, що становить 88 місяців, суд виснував, що гарантований Державою розмір відшкодування моральної шкоди за вказаний період становить 704 000 гривень (88 місяців х 8000 грн (розмір мінімальної заробітної плати).
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
В.о. керівника Івано-Франківської обласної прокуратури - Карабін Є. М. на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення не перевірив характер, тривалість та обсяг моральних страждань позивачки, не встановив, внаслідок яких конкретно протиправних дій спричинено шкоду останній та чим обґрунтовується її розмір. Крім того, позивачка не довела причинно-наслідковий зв'язок між діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою їй, а суд у свою чергу вказаних обставин не встановив, рішення суду ґрунтується виключно на відомостях, викладених позивачкою у позові.
Також в.о. керівника прокуратури вказує на те, що суд першої інстанції неправильно провів розрахунок моральної шкоди, оскільки моментом, з якого моральна шкода підлягає відшкодуванню, є дата оголошення ОСОБА_1 підозри - 21 липня 2017 року, а кінцевою є дата набрання виправдувальним вироком законної сили - 24 жовтня 2024 року. Тобто вказаний період часу становить 87 місяців та 4 дні, а не 88 місяців, як це вказав суд першої інстанції.
Враховуючи викладене, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову у заявленому позивачкою розмірі відмовити.
Позиція інших учасників справи
Представник ГУ НП в Івано-Франківській області - Король К. В. подала додаткові пояснення у справі, в яких просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову у заявленому ОСОБА_1 розмірі відмовити.
Проаналізувавши доводи поданих додаткових пояснень, суд уважає за необхідне не брати їх до уваги, оскільки такі містять вимогу, яка може бути предметом апеляційного оскарження шляхом подання апеляційної скарги, і саме за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право ухвалити рішення, про яке просить представник ГУ НП в Івано-Франківській області.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Пупенко І. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Зазначає, що доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив характер та обсяг моральних страждань позивачки є безпідставними, оскільки сам факт незаконного перебування під слідством і судом, тривалість цього періоду та його наслідки для особистого життя останньої, її здоров'я і професійної репутації уже встановлені вироком суду та підтверджені матеріалами справи і поясненнями ОСОБА_1 , а тому не потребують повторного доказування.
Крім того, представник позивачки не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір моральної шкоди. Зазначає, що період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом складає 87 місяців 4 дні, а тому розмір морального відшкодування у цій справі не може бути менший ніж 697066,67 грн (8000 грн *87 місяців + (8000 грн : 30 * 4)). Разом з тим, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05 березня 2025 року у справі № 161/170/24, суд може збільшити мінімальний розмір компенсації з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, а тому заявлення компенсації у розмірі, який незначно виходить за мінімальну межу, гарантовану законом, є логічно обґрунтованим та узгоджується із характером завданої шкоди.
Заяви (клопотання) учасників справи
У судовому засіданні представник апелянта вимоги скарги підтримав в повному обсязі, просив її задоволити.
Представник відповідача ГУ НП України в Івано-Франківській області вимоги скарги підтримала, вважає, що така підлягає до задоволення.
Позивачка та її представник вимоги скарги заперечили, вважають її безпідставною та просили відхилити.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що СУ ГУНП України в Івано-Франківській області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 05 жовтня 2015 року за № 12015090010004082, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України.
21 липня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за фактом неналежного виконання нею своїх професійних обов'язків, внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, за ч. 2 ст. 140 КК України.
Згідно із повідомленням про підозру, 25 вересня 2015 року о 11:45 год в акушерсько-гінекологічне відділення Долинської центральної лікарні, що по вул. Оксани Грицей, 15, в м. Долина Івано-Франківської області поступила на стаціонарне лікування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з діагнозом: вагітність І, 39-40 т.в., прееклампсія легкого ступеня.
У приміщенні акушерського відділення Долинської ЦРЛ, що по вул. Оксани Грицей, 15, в м. Долина Івано-Франківської області, 29 вересня 2015 року о 15:51 год, по закінченні пологів у ОСОБА_2 , які відбувались оперативним шляхом - операцією кесарів розтин, що була нестандартною та згідно з Клінічним протоколом «Акушерські кровотечі», затвердженим наказом МОЗ України № 676 від 31 грудня 2004 року «Про затвердження клінічних протоколів з акушерства та гінекологічної допомоги», відноситься до етіологічних чинників гіпотонічних післяопераційних кровотеч та ризику виникнення ДВЗ-синдрому в акушерстві, породілля була переведена в післяопераційну палату гінекологічного відділення вказаного медичного закладу.
ОСОБА_1 , займаючи посаду лікаря акушер-гінеколога акушер-гінекологічного відділення Долинської центральної районної лікарні згідно з наказом № 63 від 31 березня 1981 року, будучи медичним працівником першої кваліфікаційної категорії за спеціальністю «акушерство та гінекологія», тобто будучи, відповідно до ст. 74 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року, медичним працівником зі спеціальною освітою, а також маючи відповідно до своєї посадової інструкції № 1760, затвердженої головним лікарем Долинської ЦРЛ, обов'язки по організації чи самостійному проведенню лікування, лікарських маніпуляцій, кваліфікованому і своєчасному виконанню наказів, розпоряджень, нормативно-правових актів по своїй професійній діяльності, згідно з п. "а" ч. 1 ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров'я, зобов'язана надавати своєчасну та кваліфіковану медичну та лікарську допомогу.
Лікар ОСОБА_1 , у період часу з 16:00 години 29 вересня 2015 року по 08:00 години 30 вересня 2015 року, перебувала на чергуванні у вказаному відділенні, згідно з вимогами наказу МОЗ України № 624 від 03 листопада 2008 року «Про внесення змін до наказу МОЗ України» від 15 грудня 2003 року № 582 «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги», наказу МОЗ України № 676 від 31 грудня 2004 року «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги» та посадових інструкцій, повинна була у ранньому післяопераційному періоді здійснювати огляд і обстеження породіллі протягом,перших двох годин - кожні 15 хвилин та протягом третьої години - кожні 30 хвилин, та в наступний період ретельно документувати крововтрату, однак здійснювала такі огляди пацієнтки ОСОБА_2 несвоєчасно й без дотримання такого графіку спостережень, що у свою чергу призвело до того, що кровотеча в ранньому післяпологовому періоді виявлена не вчасно.
Крім цього, ОСОБА_1 під час свого чергування не оцінила об'єм крововтрати, яка складала більше 1,5 % від маси тіла породіллі, відповідно до клінічного протоколу «Геморагічний шок в акушерстві», затвердженого наказом МОЗ України № 782 від 29 грудня 2005 року «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги», так як маткову кровотечу в породіллі було діагностовано лише 30 вересня 2015 року о 08:05 год, що в той час вже потребувало оперативної зупинки кровотечі та якісного складу і об'єму інфузійно-трансфузійної терапії, через втрату крові породіллею, несвоєчасно повідомила про ускладнення в стані породіллі керівництво, не викликала лікарів, які володіють повним об'ємом і технікою оперативної зупинки кровотечі, що призвело до того, що подальша медична допомога надавалася несвоєчасно, неналежно та була неадекватною.
Подальші реанімаційні заходи щодо покращення життєвих показників хворої не дали результату, внаслідок масивної гіпотонічної маткової кровотечі в ранньому післяпологовому періоді, що призвела до гемарогічного шоку, який супроводжувався ДВЗ-синдромом та викликали поліорганну недостатність у пацієнтки. Остання о 21:30 годині померла у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Обласного перинатального центру по вул. Чорновола, 47 в м. Івано-Франківськ.
Прокуратурою Івано-Франківської області затверджено та скеровано до Долинського районного суду Івано-Франківської області обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 140 КК України.
Відповідно до вироку Долинського районного суду Івано-Франківської області у справі № 343/1781/17 від 05 липня 2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду у справі № 343/1781/17, від 24 жовтня 2024, апеляційну скаргу прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без задоволення, а вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області залишено без змін.
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення виходив із того, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування позивачці було спричинено моральну шкоду, оскільки перебуваючи у статусі підозрюваної та обвинуваченої вона була змушена доводити свою невинуватість, перенесла стрес та надмірні хвилювання за своє майбутнє.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Так, тривале кримінальне переслідування з боку органів досудового розслідування та прокуратури, а також перебування під судом безумовно мали вплив на життєвий уклад позивачки, негативно вплинули на її самопочуття та душевний стан, призвели до порушення зв'язків з оточуючими, вплинули на її ділову репутацію. Тривалість та характер досудового розслідування, судового процесу, тягар доказування невинуватості у вчиненні злочину безумовно призвели до моральних страждань та вимагали від позивачки значних зусиль на здійснення кроків, спрямованих на своє виправдання.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності достатніх доказів на підтвердження спричинення моральної шкоди та наявності причинного зв'язку не заслуговують на увагу, оскільки право на відшкодування моральної шкоди позивачка набула у зв'язку з набранням законної сили виправдувальним вироком суду щодо неї. Тобто факт заподіяння їй моральної шкоди у спірному випадку презюмується.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо неправильного визначення судом першої інстанції розміру моральної шкоди, то апеляційний суд у цій частині уважає за необхідне зазначити про таке.
З матеріалів справи встановлено, що період перебування позивачки під слідством і судом починається з моменту повідомлення їй про підозру у вчиненні злочину (21 липня 2017 року) та закінчується днем набрання законної сили виправдувальним вироком суду, який у цій справі настав разом з постановленням Івано-Франківським апеляційним судом ухвали (24 жовтня 2024 року).
Визначаючи розмір завданої моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка перебувала під слідством та судом у період з 21 липня 2017 року по 24 жовтня 2024 року, що становить 88 місяців, і, керуючись вимогами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 704 000 грн (88 місяців ? 8 000 грн - розмір мінімальної заробітної плати).
Разом з тим, як обґрунтовано зазначає апелянт, фактичний період з 21 липня 2017 року по 24 жовтня 2024 року становить 87 місяців і 4 дні.
Однак встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає виключно на визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшений, водночас суд вправі його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи. Отже, визначений законом розмір відшкодування є мінімально гарантованим державою, а суд, виходячи з обставин конкретної справи, може визначити більший розмір компенсації.
З урахуванням засад верховенства права, вимог розумності, виваженості та справедливості, а також усіх обставин справи, розмір моральної шкоди у сумі 704 000 грн, визначений судом першої інстанції, є належним, оскільки він не є меншим за мінімальний, водночас не перевищує меж розумного та достатнього відшкодування потреб позивачки і не призводить до її безпідставного збагачення.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині не є підставою для зміни розміру моральної шкоди, оскільки загалом визначений судом розмір відповідає обсягу спричиненої шкоди.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд уважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, їм надано правильну правову оцінку, рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 січня 2026 року.
Суддя-доповідач: Л. В. Василишин
Судді: І. О. Максюта
О. О. Томин