13 січня 2026 року м.Дніпросправа № 160/10037/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі № 160/10037/25 (суддя Лозицька І.О., справа розглядалася в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) було задоволено частково. Так, судом:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) щодо обмеження ОСОБА_1 пенсії, перерахованої з 01 березня 2025 року, максимальним розміром пенсії;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, перераховану з 01 березня 2025 року, без обмеження максимальним розміром пенсії з урахуванням проведених виплат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції набрало законної сили 02 вересня 2025 року.
Позивачу видано виконавчий лист.
22.10.2025 позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою, в якій просив прийняти рішення про встановлення судового контролю рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/10037/25 шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати в установлений судом термін звіт про виконання рішення суду у справі №160/10037/25 від 07.05.2025, з наданням копій підтверджуючих матеріалів, а саме протоколу перерахунку пенсії ОСОБА_1 та розрахунку заборгованості на доплату до пенсії за рішенням суду з 01.03.2025.
В обґрунтування заяви було зазначено, що після набрання рішення суду законної сили воно фактично не виконане, перерахунок пенсії позивачу не проведений. Крім того, наголошує, що з 01.09.2025 здійснено доопрацювання інформаційних систем Пенсійного фонду України для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року відмовлено позивачу у задоволенні його заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 160/10037/25.
З ухвалою суду першої інстанції від 23 жовтня 2025 року не погодився позивач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, позивач просить скасувати оскаржену ухвалу та задовольнити заяву позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем не виконується рішення суду. Вирішуючи питання щодо відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд першої інстанції не з'ясував причини, які призвели до невиконання судового рішення. Вказує, що законодавець не встановлює залежності звернення до суду із заявою в порядку статті 382 КАС України від того, чи здійснюється примусове виконання рішення суду органами державної виконавчої служби чи ні.
Відповідач своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу позивача не скористався.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.ст.311, 312 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Обов'язковість рішення також забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що при виконанні рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Після закінчення наданого строку, державний виконавець перевіряє виконання рішення суду. У разі невиконання рішення суду, державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу, вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання рішення державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу та попередження про кримінальну відповідальність, після чого звертається до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення за статті 382 Кримінального кодексу України.
Положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Позивач заяву про встановлення судового контролю обґрунтовує тим, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року відповідачем фактично не виконується.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви позивача, посилався на відсутність підтвердження звернення позивача до органів Державної виконавчої служби з метою примусового виконання виконавчого листа щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, перераховану з 01.03.2025, без обмеження максимальним розміром пенсії, з урахуванням проведених виплат, виданого судом у справі №160/10037/25.
Такі висновки суду є помилковими та суперечать самій суті інституту встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Норми ст.ст. 382, 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме не виконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Судовий контроль гарантує виконання судового рішення, що відповідає вимогам Конституції України та законів. Він забезпечує: своєчасне виконання - рішення виконується в розумні строки; належний спосіб- рішення виконується у спосіб, визначений судом; повний обсяг - рішення виконується повністю, відповідно до резолютивної та мотивувальної частини рішення.
Наявність механізму примусового виконання рішення суду відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» не нівелює право позивача (стягувача) на звернення до суду із заявою про встановлення судового контролю в порядку ст. 382 КАС України, крім того, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист.
Колегія суддів вважає, що стверджуючи про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд першої інстанції не з'ясував причини, які призвели до не виконання судового рішення та чи є вони об'єктивними.
Слід зазначити, що встановлення судового контролю, є правом а не обов'язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 382 КАС України.
Суд першої інстанції належним чином не дав оцінку доводам позивача, викладеним у його заяві, що є підставою для скасування оскарженої позивачем ухвали.
Натомість, доводи скаржника, що саме суд апеляційної інстанції має розглянути його заяву, подану в порядку ст.382 КАС України та винести окрему ухвалу є помилковими. За змістом ст.382 КАС України саме суд першої інстанції, може розглядати та вирішувати заяву, яка подається з метою здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги позивача, оскаржена ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду заяви позивача до суду першої інстанції.
Розподіл судових витрат відповідно до вимог ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.311, п.1,4 ч.1 ст.320, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі № 160/10037/25 - скасувати.
Справу № 160/10037/25 направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до ч.2 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак