14 січня 2026 р.Справа № 480/8546/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П'янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 (головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько) по справі № 480/8546/25
за позовом ОСОБА_1
до Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання протиправними та скасування постанов, стягнення матеріальної та моральної шкоди, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві у ВП №67399091:
про встановлення тимчасового обмеження боржника у керуванні транспортними засобами від 26.09.2025;
про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання від 26.09.2025;
про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 26.09.2025;
про накладення штрафу від 26.09.2025;
про арешт коштів боржника від 26.09.2025;
про арешт майна боржника від 26.09.2025;
про розшук майна боржника від 29.09.2025;
- стягнути з Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві на рахунок НОМЕР_1 , МФО 331467 АТ "Ощадбанк" кошти на користь ОСОБА_1 14 127,91 грн - завданої йому матеріальної шкоди в результаті списання з його вищевказаного банківського рахунку в АТ "Ощадбанк" коштів в розмірі 14 127,91 грн за наслідком неправомірних систематичних дій, вчинених старшим державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві;
- зобов'язати Подільський відділ державної виконавчої служби у м. Полтаві виключити з Єдиного реєстру боржників відомості про ОСОБА_1 ;
- стягнути з Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві на користь ОСОБА_1 кошти на рахунок НОМЕР_1 , МФО 331467, АТ "Ощадбанк" в сумі 5 000 грн за незаконне переслідування і заподіяну йому моральну шкоду внаслідок цілої низки неправомірних виконавчих дій, вчинених старшим державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві;
- зобов'язати Подільський відділ державної виконавчої служби у м. Полтаві, для виконання вимог п.6 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження", вжити заходів для закриття ВП №67399091 і негайного повернення стягувачу - ОСОБА_2 (надсилання по місцю її перебування Waisenhausstrasse 8, Solothum, Scheiz) виконавчого документу - судового наказу №553/2611/21 від 01.11.2021, виданого Ленінським районним судом м. Полтаві, з метою вжиття ОСОБА_2 заходів для приведення цього виконавчого документу у повну відповідність вимогам чинного законодавства.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 відмовлено у відкритті провадження по справі.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просив її скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано наявність у позивача права на оскарження постанов державного виконавця в порядку адміністративного судочинства на підставі ст. 287 КАС України.
Також, зауважує, що оскаржуваною ухвалою суд позбавляє позивача права на отримання відшкодування за заподіяну державним виконавцем матеріальну і моральну шкоду, оскільки зазначені вимоги мають розглядатись саме окружними адміністративними судами згідно п. 6 ч. 1 ст. 5, п. 6 ч. 2 ст. 245 КАС України.
Просить врахувати, що ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 29.08.2023 у справі № 553/2611/21 встановлено, що судового наказу № 553/2611/21, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 67399091 не існує. Як наслідок, спірні постанови прийняті державним виконавцем за відсутності правових підстав.
Звертає увагу, що суд першої інстанції залишав позов без руху лише з підстав не надання позивачем оскаржуваних постанов. На виконання вимог ухвали суду, ОСОБА_1 надав клопотання із зазначенням ідентифікатору доступу до ВП № 67399091 з метою надання суду доступу до спірних постанов.
Проте, в подальшому, суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження з інших підстав, ніж тих, що зазначались в ухвалі про залишення позову без руху.
Вважає, що постановлення такої ухвали на двадцятий день, тобто поза межами строку, встановленого на вирішення питання про відмову у відкритті провадження з дня отримання позову є порушенням норм КАС України з метою затягування часу для звільнення державного виконавця від відповідальності.
Подільський відділ державної виконавчої служби у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - відповідач) не подав відзив на апеляційну скаргу.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, судовим наказом Ленінського районного суду м. Полтави від 21.09.2021 у справі № 553/2611/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу (заробітку), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дати подання заяви до суду 20.09.2021 року та до досягнення дитиною повноліття.
05.11.2021 старшим державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавче провадження № 67399091 з примусового виконання судового наказу № 553/2611/21, виданого 01.11.2021, який вступив у законну силу 21.09.2021 про стягнення аліментів (а.с. 22).
26.09.2025 старшим державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) в межах виконавчого провадження № 67399091 прийнято наступні постанови:
- про встановлення тимчасового обмеження боржника у керуванні транспортними засобами, якою встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, якою встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві полювання до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, якою встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
- про накладення штрафу, якою у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на користь стягувача у розмірі 30% суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 12 873,16 грн;
- про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_3 у межах суми звернення стягнення, яка становить 55 783,69 грн;
- про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 у межах суми звернення стягнення, яка становить 55 783,69 грн;
Також, 29.09.2025 відповідачем прийнято постанову про розшук майна боржника, якою оголошено в розшук майно Shineray, реєстраційний номер НОМЕР_2 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_3 , що належить боржнику ОСОБА_3 .
Не погодившись із постановами від 26.09.2025 та постановою від 29.09.2025, вважаючи, що діями відповідача завдано матеріальної та моральної шкоди, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства з огляду на оскарження позивачем рішень державного виконавця, прийнятих в порядку контролю за виконанням судового рішення у цивільній справі щодо стягнення аліментів на утримання дитини.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом п. 5 ч.1 ст. 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
За частиною 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII установлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
За змістом ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Як убачається з матеріалів справи, предметом позову є постанови державного виконавця, прийняті в межах виконавчого провадження № 67399091, відкритого на підставі судового наказу Ленінського районного суду м. Полтави у справі № 553/2611/21.
Щодо постанов про встановлення тимчасового обмеження боржника у керуванні транспортними засобами, встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, арешт коштів боржника, арешт майна боржника, розшук майна боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Отже, припис вказаної статті КАС України застосовується лише у випадку, якщо інший нормативно-правовий акт не визначає інший порядок оскарження дій і бездіяльності державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Колегія суддів зазначає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1ст. 74 Закону № 1404-VIII).
За приписами ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Таким чином, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій/бездіяльності державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
Враховуючи, що виконавче провадження № 67399091 відкрито на підставі судового наказу Ленінського районного суду м. Полтави у цивільній справі № 553/2611/21, то справа щодо оскарження боржником ОСОБА_1 вищезазначених постанов, прийнятих в межах цього виконавчого провадження підлягає розгляду в порядку ЦПК, як вірно зазначив суд першої інстанції.
Щодо постанови про накладення штрафу на боржника у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 2610/27695/2012 відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, в якій, зокрема, оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, про те, що відповідно до ч.2 ст. 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченого ст. 549 Цивільного кодексу України, мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Поняття штрафу, вжите у ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.
У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIII, перераховуються на користь стягувача аліментів.
Указане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в ч. 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII, ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII, та штрафу, передбаченого ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIIІ - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII.
Це дає можливість тлумачити ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Також Великою Палатою Верховного Суду зауважилось, що відповідно до ч. 3 ст.195 Сімейного кодексу України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.
Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями ст. 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах.
Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні ч. 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному ч. 2 ст. 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.
В подальшому, саме такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 17.02.2022 у справі № 320/7038/20.
Колегія суддів зазначає, що позивач оскаржує рішення державного виконавця щодо накладення на нього штрафу фактично в порядку контролю за виконанням судового рішення у цивільній справі щодо стягнення аліментів на утримання дитини.
Враховуючи викладене, вірним є висновок суду першої інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу у цивільній справі щодо стягнення аліментів.
Доводи скаржника щодо наявності у нього права на звернення саме до адміністративного суду у випадку незгоди з постановами державного виконавця згідно ст. 287 КАС України колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на невірному тлумаченні норми права.
Колегія суддів зауважує, що ст. 287 КАС України чітко передбачено можливість оскарження учасниками виконавчого провадження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, в тому числі, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
В свою чергу, ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Враховуючи, що судовий наказ, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 67399091 видано Ленінським районним судом м. Полтави у цивільній справі № 553/2611/21, тому рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення мають оскаржуватись до суду, який видав виконавчий документ, яким в даному випадку є Подільський районний суд міста Полтави (колишня назва Ленінський районний суд м. Полтави).
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної та матеріальної шкоди.
Згідно з ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, вимоги про відшкодування шкоди можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними діями суб'єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
У цій справі вимоги ОСОБА_1 до суб'єкта владних повноважень не поєднані з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктами 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
З огляду на викладене та враховуючи те, що вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди не заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд таких позовних вимог має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 210/5258/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 263/5125/18, Верховного Суду від 31.07.2025 у справі № 520/34809/24.
Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а отже наявні підстави для відмови у відкритті провадження з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України та роз'яснення, що вирішення цього спору віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Доводи апелянта щодо безпідставного постановлення судом ухвали про відмову у відкритті провадження з підстав, що не були обставинами для залишення позову без руху колегія суддів відхиляє, оскільки п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України встановлений обов'язок суду відмовити у відкритті провадження якщо справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, встановлення таких обставин судом першої інстанції вже після залишення позову без руху не позбавляють можливості застосування зазначеної вище норми КАС України.
Доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції п'ятиденного строку на вирішення питання про відмову у відкритті провадження у справі колегія суддів вважає такими, що не є обов'язковими підставами для скасування судового рішення з підстав порушення норм процесуального права, передбаченими ч. 3 ст. 317 КАС України.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду . Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів зроблені з правильним застосуванням і дотриманням норм процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 по справі № 480/8546/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П'янова А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 16.01.2026 року