16 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/10701/25
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернула ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому з урахуванням заяви про виправлення описки у позовних вимогах просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обчислення з 24.01.2025 її пенсії за віком без застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022, 2023, 2024 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 24.01.2025 перерахунок та виплату її пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що їй призначена пенсія за вислугу років, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII). Пояснює, що пенсію за вислугою років їй сплачували з 30.12.2014 по 13.01.2015 та починаючи з 14.01.2015 по 25.01.2025 пенсійне забезпечення не отримувала. З січня 2025 року їй призначено на пенсію за віком відповідно до Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058), однак під час розрахунку пенсії було застосовано показник середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки, тобто не за останні три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV.
08.05.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - Управління, відповідач) заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на їх безпідставність. Вважає, що кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії. Вважає, що застосування для обчислення пенсії показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020- 2022 роки у зв'язку з переходом з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону, чинним законодавством не передбачено.
12.05.2025 від позивачки надійшла до суду відповідь на відзив, в якому просить не приймати до уваги твердження представника відповідача. Звертає увагу суду на той факт, що пенсію за вислугу років (у позові помилково написано пенсію за віком) їй сплачували з 30.12.2014 по 13.01.2015, оскільки 14.01.2015 повернулась до роботи, про що свідчить довідка видана ліцеєм №7 м. Житомира № 3 від 14.01.2025 та починаючи з 14.01.2015 по 25.01.2025 жодної пенсії не отримувала.
30.05.2025 від позивачки надійшла заява про відшкодування судових витрат на професійну допомогу у розмірі 3 000 грн та зі сплати судового збору.
01.07.2025 від представника Управління надійшли заперечення на подану заяву, в якій просить відмовити у її задоволенні. Звертає увагу, що ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 про відкриття спрощеного позовного провадження суд визначив статус справи прийнятої у даній справі як справу незначної складності, а тому дана судова справи не вирізняється особливою складністю формування правової позиції та доказової бази; доведення неправомірності дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень тощо. Вважає, що для професійного адвоката, яким є представник позивача не складає великих зусиль здійснення процесу написання та складання адміністративного позову по даній справі. Крім цього наголошує, що відповідно до вимог Закону України "Про безоплатну правову допомогу" позивач має право на безоплатну правову допомогу, включаючи звернення з позовом до суду. З огляду на, що вважає витрати на професійну правничу допомогу, не відповідають ні складності справи, ні обсягу роботи, тому такі витрати є необґрунтованими та не можуть бути стягнутими з органу Пенсійного фонду.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вказує наступне.
Встановлено, що позивачка перебуває на обліку в Управлінні та в січня 2025 року її переведено з пенсії за вислугу років, призначеної за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) на пенсію за віком призначену на підставі норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
За матеріалами справи відслідковується, що під час розрахунку позивачки пенсії за віком, Управлінням застосовано показник середньої заробітної плати в Україні за 2014- 2016 роки (3764,40 грн), із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,17, 1,11, 1,11, 1.14,1,197, 1,0796, що становить 7994,47 грн (3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796).
Позивачка, не погоджуючись із здійсненим розрахунком своєї пенсії звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, на умовах і в порядку, передбаченому ч.2 ст. 40 Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022-2024 роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком.
У відповідь на звернення позивачки, Управління листом №16959-13597/З-02/8-0600/25 від 31.03.2025 повідомило, що її переведено з пенсії за вислугу років, призначену відповідно до Закону №1788-XII, на пенсію за віком, розмір якої було обчислено відповідно Закону №1058-IV та про відсутність підстав щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022-2024 роки.
Позивачка не погоджується із наведеними аргументами та вважає, що такі не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому відмова у задоволенні її заяви є протиправною і такою, що порушує її соціальні права на отримання належного розміру пенсійного забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначені Законом №1058-IV, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Згідно з статтею 8 Закону №1058-IV громадяни України мають право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами частин першої, другої статті 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Положеннями частини 2 статті 40 Закону №1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск: К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 +... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV регламентовано, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч.1 ст.40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Буквальний зміст наведених норм свідчить про те, що правила, які регулюють переведення з одного виду пенсії на інший поширюються виключно на ті три види пенсій, які призначаються за правилами Закону №1058-IV, тобто пенсії за віком, пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
У даних спірних правовідносинах мало місце призначення іншої пенсії (пенсії за віком), а тому, суд вважає, що має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
У ході судового розгляду встановлено, що позивачці призначено пенсію за віком відповідно до Закону №1788-XII, тобто вид пенсії, який передбачає інші підстави та порядок призначення.
Пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV позивачці призначено 25.01.2024, тобто звернувшись до відповідача про призначення такої пенсії, позивачка використала право на призначення такої пенсії в солідарній системі відповідно до Закону №1058-ІV вперше, шляхом переходу з одного виду пенсії на інший.
Отже, у випадку, коли особі було призначено пенсію за вислугою років відповідно до Закону №1788-XII та у подальшому при розрахунку пенсії за віком за Законом №1058-IV, такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, пенсії за вислугою років за іншим Законом.
Таким чином, при призначенні позивачці за віком в січня 2025 року відповідно до Закону №1058-ІV підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022-2024 роки (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), згідно з частиною 2 статті 40 цього Закону №1058-IV.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.01.2019 у справі №577/2457/17 (провадження № К/9901/19962/18).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем при призначенні позивачці пенсії за віком на підставі Закону № 1058-ІV неправомірно застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки, що є підставою для зобов'язання відповідача провести перерахунок призначеної позивачці пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022-2024 роки.
Щодо витрат на правову допомогу, слід вказати наступне.
При цьому, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Вказана позиція дотримана Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.03.2024 прийнятої у справі № 640/8316/20.
Отже, приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.2, 3 ст.30 Закону № 5076-VI).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування не відповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Натомість, у розумінні наведених положень КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо вона вважає, що не було дотримано вимоги стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у додатковій постанові від 23.08.2023 у справі № 640/18043/18.
Як свідчать матеріали справи, заперечень щодо співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт відповідачем не надано.
У той час, суд враховує, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі № 360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд зазначає, що згідно п. 4 ч.1 ст. 1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Як встановлено з матеріалів справи, на обґрунтування понесених судових витрат на правову допомогу матеріали справи містять копії наступних документів: договір № 30К/2025 від 03.03.2025, додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги № 30/К/2025 від 03.03.2025, акт №1 прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги № 30/К/2025 від 03.03.2025 та квитанцію про сплату витрат у розмірі 3 000 грн. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правової допомоги відсутній.
Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 по справі № 820/479/18, аналізуючи відповідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в частині відшкодування витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у зв'язку з розглядом справи, зробив висновок, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Згідно з висновками Верховного Суду викладених у постанові № 753/23491/16 від 20.03.2019 витрати на правову допомогу стягуються й у разі вчинення інших дій, безпосередньо пов'язаних з наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відтак, дослідивши надані суду докази на підтвердження понесених судових витрат зі сплати витрат на правову допомогу у сумі 3 000 грн, суд не вбачає підстав для їх відшкодування. В заявлених судових витратах не відслідковується їх співмірність наданих послуг на професійну правничу допомогу з їх оплаченою вартістю, їх розмір не є обґрунтованим та розумним.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги на відшкодування судових витрат зі сплати витрат на правову допомогу до задоволення не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат, судом вирішується відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022-2024 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 25.01.2025 пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022-2024 роки, із урахуванням різниці, що була виплачена.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 16 січня 2026 р.
16.01.26