16 січня 2026 р.Справа №160/668/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-1), Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач-2) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду за допомогою підсистеми "Електронний суд" надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-1), Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач-2), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову ВЛК від 27.08.2025, якою ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 пов'язані з направленням ОСОБА_1 до військової частини без належного медичного нагляду;
- зобов'язати ВЛК провести повторний медичний огляд з урахуванням усіх наявних медичних документів.
15.01.2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , його посадовим особам, а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки: затримувати, доставляти, примусово супроводжувати мене до ТЦК та СП; направляти мене до військових частин; вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію постанови ВЛК від 27.08.2025 - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі. Заборонити органам Національної поліції України вчиняти будь-які дії щодо мого затримання, доставлення або примусового супроводу до ТЦК та СП у межах виконання оскаржуваної постанови ВЛК. Зупинити дію постанови ВЛК від 27.08.2025 щодо мене - до вирішення справи по суті.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду та ефективний захист моїх прав, з огляду на таке: постанова ВЛК, яка оскаржується, є чинною та використовується відповідачами як підстава для примусових дій щодо мене. Існує реальна загроза: мого затримання; примусового доставлення до ТЦК та СП; направлення до військової частини; фактичного виконання оскаржуваної постанови ВЛК до вирішення спору судом. У разі фактичного направлення до військової частини виконання майбутнього судового рішення стане надзвичайно ускладненим або неможливим. Заходи забезпечення позову є співмірними заявленим вимогам, не вирішують справу по суті та спрямовані виключно на збереження існуючого становища до ухвалення рішення судом.
Згідно ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи по суті заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно частини 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, законодавцем визначено чіткі підстави, за наявності яких допустимо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
З аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. До того ж, забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту заявнику до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає, що підстави, визначені статтею 150 КАС України є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Слід зазначити, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 (справа №826/9263/17, адміністративне провадження №К/9901/44796/18).
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 826/16911/18, від 25.03.2019 у справі № 826/10936/18, від 26.06.2019 у справі № 826/13396/18, від 30.09.2019 у справі № 420/5553/18, від 30.09.2019 у справі № 640/868/19, від 30.09.2019 у справі № 1840/3517/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19 та інших.
Як вбачається із заяви про забезпечення позову, така не містить посилання на беззаперечні мотиви, за якими позивач вважає, що захист прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також не вказано в чому полягає значимість таких зусиль і наскільки значні витрати будуть позивачем при цьому понесені.
Так, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду та ефективний захист моїх прав, з огляду на таке: постанова ВЛК, яка оскаржується, є чинною та використовується відповідачами як підстава для примусових дій щодо мене. Існує реальна загроза: мого затримання; примусового доставлення до ТЦК та СП; направлення до військової частини; фактичного виконання оскаржуваної постанови ВЛК до вирішення спору судом. У разі фактичного направлення до військової частини виконання майбутнього судового рішення стане надзвичайно ускладненим або неможливим.
Суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18.
Заява не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову та не містить доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, та порушення у зв'язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Суд вважає непереконливими твердження позивача про те, що існує ризик його затримання, що ускладнить захист порушеного права у суді, оскільки лише сама незгода позивача з висновком ВЛК не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Таким чином, підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні, оскільки позивач не навів належних доводів того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України окремо від рішення суду у випадку, передбаченому пунктом 2 частини 1 статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова