16 січня 2026 р. Справа № 120/12815/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
11.09.2025 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправним та скасування рішення відповідача, оформленого листом № 10305 від 05.08.2025, щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі рапорту від 30.07.2025 за сімейними обставинами (відповідно до абз. 13 п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу");
- зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби із зазначених підстав за станом здоров'я, видавши відповідний наказ.
Ухвалою суду від 16.09.2025 вказану позовну заяву залишено без руху, водночас позивачу встановлено 10-денний строк з дня отримання копії ухвали для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви, а саме уточнення змісту заявлених позовних вимог, визначення належного предмету спору та способу захисту порушеного права (або ж наведення щодо цього додаткового обґрунтування).
08.10.2025 поштою до суду надійшло клопотання, в якому позивач просить продовжити йому строк для усунення недоліків позовної заяви у зв'язку зі значним обсягом роботи, необхідної для виправлення таких недоліків.
Ухвалою суду від 09.10.2025 позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви згідно з ухвалою суду від 16.09.2025 - на 10 календарних днів з дня отримання ухвали.
13.10.2025 поштою до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач уточнює позовні вимоги та просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову військової частини НОМЕР_2 у звільненні позивача з військової служби, викладену у листі від 05.08.2025 № 10305;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби згідно з абз. 13 пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, на підставі поданого рапорту від 30.07.2025.
Ухвалою суду від 17.10.2025 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
03.11.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованим і такими, що суперечить чинному законодавству, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження наявності всіх умов, передбачених підпунктом "г" пункту 2 частини 4 (за підпунктом 12 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" для звільнення з військової служби, зокрема документального підтвердження, що інші члени сім'ї його батька (сестра ОСОБА_2 ) самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК. При цьому, як стверджує відповіда, факт перебування сестри позивача у статусі опікуна свого діда ОСОБА_3 не є належним доказом її нездатності здійснювати догляд за батьком у розумінні вимог зазначеної норми закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 .
Позивач є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 21.11.1985.
Батько позивача, ОСОБА_4 , має інвалідність першої групи "А" безстроково внаслідок загального захворювання, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААГ № 692864 від 27.05.2024, а також довідками від 02.12.2024 № 1293/0221-10 та від 26.06.2025 № 490/0221-07. Індивідуальна програма реабілітації інваліда за № 11330 від 27.05.2024 також засвідчує, що він потребує постійного стороннього догляду вдома.
Мати позивача, ОСОБА_6 , згідно з рішенням за № 17/02 від 20.06.2025 за станом здоров'я не може надавати соціальної послуги з догляду на професійній основі. Це також підтверджується консультативними висновками спеціалістів від 02.12.2024 та випискою від 02.12.2024.
Сестра позивача, ОСОБА_2 , є доглядальником за її дідом ОСОБА_3 , що підтверджується рішенням № 224 від 07.11.2024 та висновком № 6 від 23.10.2024.
Відповідно до довідки № 1153 від 17.07.2025, яка видана виконавчим комітетом Шаргородської міської ради, позивач ОСОБА_1 дійсно проживав разом з батьками до початку служби в ЗСУ (листопад 2022 року) за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації, згідно поданої заяви.
Як видно зі змісту акту обстеження сімейного стану військовослужбовця № 5652 від 18.07.2025, ОСОБА_4 потребує постійного сторонього догляду та допомоги, його жінка ОСОБА_6 за станом здоров'я не може надавати соціальні послуги з догляду на професійній основі. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (діти ОСОБА_4 ) є неповнолітніми, а тому не можуть здійснювати постійний догляд за батьком. ОСОБА_2 являється опікуном свого діда ОСОБА_3 .
У заяві від 09.12.2024 ОСОБА_4 виявив бажання, щоб догляд за ним здійснював його син ОСОБА_1 , оскільки він єдиний хто зможе піклуватися та надавати йому повне матеріальне утримання та забезпечення.
В липні 2025 року позивач подав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 із проханням про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Листом № 10305 від 05.08.2025 відповідач повідомив, що рапорт ОСОБА_1 був розглянутий командуванням, однак у зв'язку з відсутністю правових підстав для його звільнення зі служби за статтею 26 Закону № 2232-ХІІ, в задоволенні рапорту відмовлено.
Водночас причиною відмови є те, що, на думку командування, надані позивачем документи не підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого ступеня споріднення, здатних здійснювати догляд. Крім того, відсутні документи, які б свідчили, що такі особи самі потребують постійного догляду (рішення МСЕК або ЛКК).
Позивач вважає неправомірною відмову відповідача щодо його незвільнення з військової служби, а тому вирішив звернутися до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі ? Закон № 2232-ХІІ, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі ? Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За змістом частини першої, другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Водночас згідно з ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, є різновидом військової служби.
В силу приписів ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 3 Закону № 2232-XII)
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
При цьому питання щодо звільнення з військової служби регламентуються статтею. 26 Закону № 2232-XII, зокрема, частиною четвертою цієї статті передбачені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1) та під час воєнного стану (пункт 2).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який відтоді неодноразово продовжувався та триває донині.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на таких:
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
У свою чергу, частиною 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
3) під час дії воєнного стану:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, зі змісту наведених правових норм висновується, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, за їх бажанням звільняються з військової служби під час воєнного стану у тому числі через необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю першої чи другої групи.
При цьому обов'язковою умовою реалізації військовослужбовцем права на звільнення з військової служби у цьому разі є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечувати такий догляд, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тобто законодавець визначив альтернативні документи, які можуть підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за особою і такими документи є або висновок МСЕК, або висновок ЛКК.
Разом з тим будь-які інші об'єктивні причини, окрім зазначених вище, які перешкоджають іншому члену сім'ї першого чи другого ступеня споріднення забезпечувати догляд відповідній особі замість військовослужбовця закон не допускає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у липні 2025 року позивач подав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 із проханням про його звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідач відмовив у задоволенні вказаного рапорту, посилаючись на ненадання військовослужбовцем документів, які б підтверджували відсутність інших членів сім'ї першого ступеня споріднення, здатних здійснювати догляд, а також відсутні документи, які б свідчили, що такі особи самі потребують постійного догляду (рішення МСЕК або ЛКК), маючи на увазі сестру позивача ОСОБА_2 .
Оцінюючи правомірність оскаржуваної відмови з урахуванням доводів позивача, суд зазначає таке.
Щодо необхідності доведення відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за хворим батьком позивача.
Нормами Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не передбачено переліку осіб, які відносяться до членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує постійного догляду.
Поряд з цим, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з абз. 2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України № 5-рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї"), до кола членів сім'ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки.
Житлове законодавство також широко використовує поняття "член сім'ї". Так, стаття 64 Житлового кодексу до членів сім'ї наймача відносить дружину наймача, їхніх дітей і батьків; членами сім'ї наймача також можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом і ведуть із ним спільне господарство.
Окрім кодифікованих нормативно-правових актів, законодавець застосовує поняття "член сім'ї" і в інших правових документах, де висловлені різні підходи до його розуміння: члени сім'ї - це особи, які перебувають у шлюбі; проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання (Закон України "Про попередження насильства в сім'ї"); члени сім'ї - це особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції"); члени сім'ї - це діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець);батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Отже, член сім'ї (у сімейно-правовому аспекті) - це особа, яка має тісний правовий зв'язок із сім'єю, що ґрунтується на шлюбі, спорідненні, усиновленні, інших формах влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, характеризується спільністю життя та інтересів, наявністю взаємних прав і обов'язків, передбачених сімейним законодавством.
Приписами абзацу другого частини першої статті 1265 Цивільного кодексу України унормовано, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Статтею 1261 Цивільного кодексу України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до статті 1262 Цивільного кодексу України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Безспірним є той факт, що ОСОБА_4 є батьком позивача ОСОБА_1 , а отже - членом сім'ї першого ступеня споріднення відповідно до положень чинного законодавства.
ОСОБА_4 є особою з інвалідністю першої групи "А" за загальним захворюванням (довідка МСЕК серії 12 ААГ № 692864 від 27.05.2024) та потребує постійного стороннього догляду та допомоги.
Водночас у рапорті позивач зазначив про відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати догляд за його хворою матір'ю.
Проте, як встановлено судом та визнається позивачем, у батька позивача є жінка ОСОБА_5 та донька ? ОСОБА_2 , тобто члени сім'ї першого ступеня споріднення.
При цьому мати позивача, ОСОБА_5 , згідно з рішенням ЛКК за № 17/02 від 20.06.2025 за станом здоров'я не може надавати соціальної послуги з догляду на професійній основі.
Водночас щодо рідної сестри позивача ОСОБА_2 , то суд враховує, що вона є повнолітньою та працездатною особою, а матеріали справи не містять доказів того, що за станом здоров'я вона сама потребує постійного стороннього догляду. Зокрема, позивачем не подано висновків МСЕК або ЛКК, які б підтверджували неможливість здійснення нею догляду за батьком, як умови необхідної умови для застосування проаналізованих вище підстав для звільнення з військової служби.
В цьому аспекті суд зауважує, що відповідно до статті 51 Конституції України та статті 202 Сімейного кодексу України діти зобов'язані утримувати своїх непрацездатних батьків.
Факт перебування ОСОБА_2 у статусі опікуна свого діда ОСОБА_3 сам по собі не свідчить про її нездатність забезпечувати догляд за батьком, оскільки чинне законодавство не пов'язує наявність у особи обов'язків опікуна щодо одного члена сім'ї з автоматичною втратою нею можливості або правового обов'язку піклуватися про іншого.
Суд повторює, що норми підпункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлюють чіткі та вичерпні умови звільнення військовослужбовця за сімейними обставинами, які не підлягають розширеному тлумаченню. Відповідні норми передбачають або відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, або наявність у таких осіб документально підтвердженої потреби у постійному догляді за висновком МСЕК чи ЛКК. При цьому закон не відносить до таких підстав виконання іншою особою функцій опікуна, наявність сімейних або соціальних зобов'язань чи зайнятість доглядом за іншими родичами.
Матеріалами справи не підтверджено, що виконання ОСОБА_2 обов'язків опікуна щодо діда є несумісним із здійсненням догляду за батьком позивача або об'єктивно унеможливлює такий догляд. Відсутні також докази того, що стан здоров'я, вік чи інші обставини перешкоджають їй виконувати обов'язок утримання та піклування про батька.
Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач обґрунтовано відмовив у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, а оскаржувана відмова є правомірною і такою, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, в силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Водночас згідно з пунктом 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Таким чином, перевіривши основні доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 належить відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач втрачає право на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.
Керуючись ст.ст. 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі розгляду справи в порядку письмового провадження зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 );
2) відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).
Повне рішення суду складено 16.01.2026.
Суддя Сало Павло Ігорович