Справа № 601/2910/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/31/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ст.336 КК України
05 січня 2026 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду
в складі: головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2025 року,-
Вказаним вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,-
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України та призначено йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
Питання щодо речових доказів вирішено.
Згідно вироку, абзацом п'ятим статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим того ж дня Законом України №2102-ІХ з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 затвердженого Законом України № 2219-ІХ від 15 березня 2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 затвердженого Законом України № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, затвердженим Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України № 757/2022 від 07 листопада 2022 року, затвердженим Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16 листопада 2022 року № 2738-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години ЗО хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України № 58/2023 від 06 лютого 2023 року, затвердженим Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 07 лютого 2023 року № 2915-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-ІХ, Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX, Указом від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3429-ІХ, та Указом Президента України від 5 лютого 2024 року № 49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про проводження строку дії воєнного стану в Україні» від 6 лютого 2024 року № 3564-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про проводження строку дії воєнного стану в Україні» від 08 травня 2024 року №3684-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 14 травня 2024 року на 90 діб, Указом Президента України № 469/2024 від 23.07.2024 затвердженого Законом України № 3891-IX від 23 липня 2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, оголошено та провести загальну мобілізацію. Мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25.05.2022 на 90 діб згідно з Указом Президента від 17.05.2022. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №574/2022 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 15 серпня 2022 року №2501-IX проведення загальної мобілізації продовжено з 23 серпня 2022 року на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року № 758/2022 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 16 листопада 2022 року № 2739-ІХ продовжити з 21 листопада 2022 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року № 59/2023 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 7 лютого 2023 року № 2916-ІХ, Указом Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 1 травня 2023 року № 255/2023, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 2 травня 2023 року № 3058-ІХ, Указом Президента України від 26 липня 2023 року № 452/2023, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 27 липня 2023 року № 3276-ІХ, Указом Президента України від 6 листопада 2023 року № 735/2023, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 8 листопада 2023 року № 3430-ІХ, указом Президента України №50/2024, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації» 6 лютого 2024 року № 3565-ІХ продовжено з 14 лютого 2024 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб. Указом Президента України від 23 липня 2024 року №470/2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 08 травня 2024 року №3685-IX проведення загальної мобілізації продовжено з 14 травня 2024 року на 90 діб. Указом Президента України 23 липня 2024 року №470/2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 23 липня №3892-ІХ проведення загальної мобілізації продовжено з 12 серпня 2024 року на 90 діб.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до п.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: - щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.
Встановлено, що у ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 (надалі - ОСОБА_8 ) після введення воєнного стану в Україні відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (конкретна дата не встановлена), виник злочинний умисел на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зокрема, ОСОБА_8 , будучи військовозобов'язаним та придатним до військової служби згідно довідки військово-лікарської комісії №287/3 від 05.02.2024 та не мав відповідно до ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією.
ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи негативні наслідки, переслідуючи мету ухилитися від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в умовах особливого періоду, в порушення вимог вищевказаних нормативно-правових актів, будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про наслідки неявки за викликом, будучи належним чином повідомленим про зміст повістки на необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , що по АДРЕСА_2 , отримавши особисто 15.02.2024 року повістку з вимогою прибути о 08.30 год. 16.02.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки у складі команди № НОМЕР_1 для проходження військової служби у Збройних силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, не з'явився без поважних причин, чим вчинив кримінальне правопорушення, про що складено відповідний акт про відмову від отримання та підпису за отримання повістки від 15.02.2024 року.
ОСОБА_8 впродовж періоду часу з 16.02.2024 року не повідомив ІНФОРМАЦІЯ_4 про причини свої неявки.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_7 просить вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2025 року скасувати, а кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ст.336 КК України, закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
Вважає, що судом прийняте необґрунтоване та незаконне рішення за відсутності належних, допустимих і достатніх доказів вини ОСОБА_8 , а висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину побудовані на припущеннях та не відповідають фактичним обставинам справи.
Свої вимоги мотивує наступними доводами:
- суд першої інстанції не взяв до уваги доводи захисту про невинуватість ОСОБА_8 , а обґрунтував вирок лише на свідченнях працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 , які є зацікавленими особами, та акті про відмову від отримання та підпису за отримання повістки, підписаного цими ж працівниками, а з таких обставин неможливо визначити наявність або відсутність складу правопорушення. Так, свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які є зацікавленими
особами, оскільки працюють в ТЦК, під час досудового розслідування давали покази, що особу обвинуваченого не пам'ятають, а в суді надали показання лише після огляду ними акту про відмову від отримання та підпису за отримання повістки ОСОБА_8 від 15.02.2024 року, де ставили свої підписи;
- суд не взяв до уваги свідчення ОСОБА_11 , який пояснив, що ОСОБА_8 являється віруючим Помісної церкви Євангельських християн-баптистів тривалий час, а саме з 06.08.2014 року. Ця віра категорично не допускає носіння зброї, а його віросповідання є стійким і сформованим попередніми поколіннями, так як батько, мати, дід, баба обвинуваченого сповідують дану релігію вже багато років. Тому, адвокат вважає, що умислу і мети в ухиленні від призову під час мобілізації ОСОБА_8 не мав, так як являється членом релігійної організації Помісної церкви Євангельських християн-баптистів, що підтверджується довідкою № 97 від 23.08.24 року. Згідно «Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066, віросповідання Євангельських християн-баптистів, до яких він наложить, не допускає користування зброєю. Адвокат вважає, що ОСОБА_8 правомірно відмовився від військової служби, несумісної з його релігійними переконаннями, що не може оцінюватися як прояв ухилення від призову за мобілізацією і бути підставою кримінальної відповідальності. Право на таку відмову є абсолютним, не підлягає будь-яким обмеженням або відступам з боку держави за жодних обставин, у тому числі в умовах воєнного стану, відповідно до статей 8, 9, 24, 35, 64 Конституції України, частини 2 статті 4, частин 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція, ЄКПЛ). Положення частини 4 статті 35 Конституції України щодо права особи на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) у разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить її релігійним переконанням, підлягає застосуванню як норма прямої дії. Нотою до Ради Європи від 28 лютого 2022 року Україна відступила від зобов'язань за статтею 9 Конвенції лише у частині реалізації права, передбаченого статтею 34 Конституції України (свобода думки), однак не відступала від цієї статті ЄКПЛ у частині права за статтею 35 Основного Закону (свобода совісті і релігії). В умовах воєнного стану в Україні на підставі і в порядку, передбачених частиною 2 статті 64, пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції, законами не обмежувалося право людини на заміну військової служби альтернативною (невійськовою). Релігійні переконання, несумісні з військовою службою, становлять внутрішній аспект права людини на свободу світогляду і віросповідання, реалізація якого не може ставитися у залежність від належності до релігійних організацій, адже це є лише одним із способів колективного здійснення права за статтею 9 Конвенції, статтею 35 Конституції України; держава не вправі покладати на людину обов'язок доводити наявність відповідних переконань інакше, ніж шляхом їх вираження. Також зазначає, що Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на зазначене і положення статті 9 Конвенції, від яких Україна в умовах воєнного стану не відступала в порядку статті 15 Конвенції, особа не підлягає кримінальній відповідальності за статтею 336 КК за умови доведення несумісності виконання військового обов'язку з її релігійними переконаннями - підтвердження належними і достатніми доказами її участі у релігійних організаціях, що сповідують віровчення відповідного змісту, або наявності таких особистих глибоких, щирих і послідовних переконань;
- суд першої інстанції у вироку не навів власних мотивів відхилення наведених доводів сторони захисту, а натомість дослівно процитував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 13 червня 2024 року у справі № 601/2491/22. Так, весь текст мотивувальної частини вироку, починаючи з слів «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права...» і закінчуючи словами «... держави від військової агресії з боку іноземної країни» слово в слово скопійований з вищезазначеної постанови ВС, що свідчить про «шаблонний підхід» суду першої інстанції до вирішення справи, відсутність належного обґрунтування вини обвинуваченого у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні та необ'єктивність судового розгляду даної конкретної справи, в якій вирішується доля людини.
Також звертає увагу, що ОСОБА_8 декілька раз відвідував ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою оформлення обліково-військових документів, а сам факт вручення йому повістки 15.02.2024 року не пам'ятає, однак, декілька разів під час перебування в ТЦК показував довідку, що посвідчує належність до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю і заявляв, що хоче проходити військову службу на посадах, які не передбачають використання зброї. Проте, таке його прохання працівники ТЦК ігнорували. Так 23.08.2024 року ОСОБА_8 письмово звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою в якій просить надати можливість виконувати військовий обов'язок з врахуванням релігійних переконань шляхом проходження військової служби на посадах, які не вимагають участі у бойових діях та використання зброї. 22.10.2024 року він звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо ненадання відповіді на його заяву від 23.08.2024 року та зобов'язання розглянути таку заяву. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року позовні вимоги ОСОБА_8 задоволені в повному обсязі. 26.12.2024 року рішення суду набрало законної сили. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_4 так і не розглянув його заяву, а Кременецький районний суд без жодних на те підстав констатував у обвинуваченого умисні дії щодо ухилення від проходження військової служби.
Вважає, що за сукупністю вказаних доказів не доведено за критерієм «поза розумним сумнівом», що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.336 КК України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи захисника, який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав і просив оскаржений вирок скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості обвинуваченого і вичерпанням можливості їх отримати; прокурора, який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги за її безпідставністю; перевіривши доводи апеляційної скарги і матеріали кримінального провадження, колегія суддів з'ясувала наступне.
З установлених судом першої інстанції обставин справи, які підтверджуються даними наведених у в оскарженому вироку доказів, видно, що ОСОБА_8 , будучи військовозобов'язаним та визнаним придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, без поважних на те причин, умисно не прибув у визначений повісткою час 16.02.2024р. до призовного пункту, тобто умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
В апеляційній скарзі сторона захисту не заперечує, що в Україні в установленому законом порядку було розпочато мобілізацію і обвинувачений ОСОБА_8 був військовозобов'язаним та визнаний придатним за станом здоров'я для проходження військової служби.
Також, перевіркою матеріалів провадження в ході апеляційного розгляду вставлено, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення при викладених у вироку обставинах доведена зібраними по справі та дослідженими в судовому засіданні доказами, які детально проаналізовані у вироку.
Так, під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_8 вказав, що він був визнаний придатним до військової служби, але являється членом релігійної організації, яка не допускає користування зброєю. Також, обвинувачений стверджував, що не пам'ятає чи вручалась йому повістка на 16 лютого 2024 року і чи прибув він у ТЦК саме в той день.
Такі показання обвинуваченого та доводи його захисника про недоведеність факту вручення обвинуваченому повістки спростовуються викладеними в оскарженому вироку обставинами, які перевірені в ході апеляційного розгляду.
Так, даними акту від 15.02.2024р. зафіксовано відмову ОСОБА_8 від отримання та його відмову поставити особистий підпис за отримання повістки для прибуття 16.02.2024р. до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки для проходження військової служби у Збройних Силах України.
Дані вказаного Акту узгоджуються з даними рапорту старшого лейтенанта ОСОБА_12 , мобілізаційного розпорядження та поіменного списку резервістів, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 . Крім того, вказані письмові докази підтверджують, що обвинувачений ОСОБА_8 не був відправлений для служби в ЗСУ, оскільки 16.02.2024р. не прибув на за повісткою.
Зазначені у вказаних документах обставини ухилення обвинуваченого від призову під час мобілізації підтверджуються показаннями допитаних в ході судового і апеляційного розгляду свідків.
Зокрема, свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_9 вказали, що у їх присутності 15.02.2024р. ОСОБА_8 відмовився від отримання повістки на відправку в ЗСУ наступного дня і 16.02.2024р. на відправку не прибув. Також, ці свідки в судовому засіданні апеляційного суду оглянули та підтвердили достовірність відомостей, внесених до Акту про відмову від отримання та підпису за отримання повістки щодо ОСОБА_8 (а.к.п.80).
Колегія суддів відхиляє твердження сторони захисту про безпідставність врахування судом першої інстанції показань зазначених та інших свідків, оскільки їх показання є послідовними та узгоджуються з об'єктивними даними письмових доказів. Той факт, що свідки під час їх перехресного допиту давали показання після ознайомлення зі складеними за їх участю документами не може сам по собі свідчити про неправдивість їх показань, оскільки використання свідком нотаток не суперечить вимогам ч.13 ст.352 КПК України. Крім того, вказані свідки пояснили, що за спливом значного часу уже не пам'ятають деталей оформлення повісток саме ОСОБА_8 , оскільки вони є працівниками ТЦК і часто брали участь у оформленні таких документів. Разом з тим, при ознайомленні під час допиту з Актом від 15.02.2024р. обидва свідки категорично підтвердили апеляційному, що в ньому наявні саме їх підписи і внесені до цього Акту відомості відповідають дійсності.
Також, як видно зі змісту оскарженого вироку, вина ОСОБА_8 підтверджується показаннями свідка ОСОБА_13 , яка показала, що вона працювала в ІНФОРМАЦІЯ_6 на посаді головного спеціаліста мобілізаційного відділення і в лютому 2024 року вона особисто намагалась вручити ОСОБА_8 повістку на відправку в ЗСУ, але він відмовився від отримання повістки та від підпису, про що було складено акт відмови від отримання повістки. В день відправки команди ОСОБА_8 не з'явився. При цьому, свідок ОСОБА_13 наголосила. що обставини щодо обвинуваченого ОСОБА_8 добре пам'ятає, оскільки він на неї написав скаргу.
Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції обґрунтував вирок лише на сумнівних свідченнях свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є безпідставними, оскільки викладені у вироку висновку суду про доведеність обставин вчинення інкримінованого ОСОБА_8 злочину підтверджуються сукупністю даних письмових доказів та показань інших свідків, які узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності та належності.
Ретельно проаналізувавши докази в їх сукупності, суд першої інстанції дав їм належну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.
Доводи апеляційної скарги захисника про неповноту судового розгляду з тих підстав, що суд не взяв до уваги свідчення ОСОБА_11 про релігійні переконання обвинуваченого ОСОБА_8 та відсутність у нього умислу на ухилення від військової служби є безпідставними, оскільки як видно зі змісту вироку суд першої інстанції навів у вироку зміст показань свідка ОСОБА_11 і дав їм дав детальну оцінку, правильно зазначивши, що релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
Апеляційний суд вважає такий висновок правильним, обґрунтованим та переконливим, а тому повністю з ним погоджується, оскільки призов ОСОБА_8 на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що він був зобов'язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов'язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов'язаних із використанням зброї.
Також, питання, що аналогічні наведеним в апеляційній скарзі захисника, були предметом розгляду та оцінки Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду. За результатами розгляду об'єднана палата у постанові від 27 жовтня 2025 року (справа № 573/838/24) сформулювала висновок щодо правозастосування, відповідно до якого законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов'язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст.336 КК. Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.
В апеляційній скарзі захисник стверджує, що викладені у вироку мотиви і висновок суду першої інстанції про наявність у діях обвинуваченого складу злочину за ст. 336 КК обґрунтовані міркуваннями, що аналогічні висновкам Верховного Суду по справі №601/2491/22. Однак, такі доводи захисника не є підставою для скасування оскарженого вироку, оскільки відповідно до ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Також, відповідно до ч.6 ст.368 КПК обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги захисника про відсутність в обвинуваченого умислу на ухилення від служби у зв'язку з тим, що він декілька раз відвідував ТЦК з метою оформлення обліково-військових документів і заявляв, що хоче проходити військову службу на посадах, які не передбачають використання зброї, апеляційний суд вважає безпідставними. Такі доводи аналогічні доводам сторони захисту під час судового розгляду, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, правильно зазначивши, що ОСОБА_8 не прибув за бойовою повісткою 16.02.2024р. і вже після вчинення кримінального правопорушення та початку досудового розслідування почав звертатися до ТЦК і адміністративного суду із заявами про проходження альтернативної (невійськової) служби.
Таким чином, підстав для скасування і закриття провадження, як про це просить захисник, апеляційний суд не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Що стосується покарання, призначеного обвинуваченому, то воно визначене судом з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даних про особу обвинуваченого в мінімальному розмірі, передбаченому ст.336 КК.
Викладені в оскарженому вироку висновки суду першої інстанції щодо виду і розміру покарання узгоджуються з нормами ст. 65 КК України. Натомість апелянтом не наведено переконливих доводів на обґрунтування того, що призначене обвинуваченому покарання є неправильним, явно несправедливим через його суворість, та того, що саме застосування до нього інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням забезпечить його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Отже, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, місцевий суд вірно прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування ст. 75 КК України.
Окрім цього, колегія судів звертає увагу на те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням, за наведених у вироку обставин, може створити у обвинуваченого та інших осіб схильність до вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, а також хибне уявлення про безкарність за вчинення злочинів, і не буде досягнуто головної мети покарання - запобігати вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим та іншими особами.
Приймаючи до уваги сукупність наведених обставин, колегія суддів приходить до переконання, що визначені обвинуваченому вид, строк та форма відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства є співмірними вчиненому ним протиправному діянню, а також є справедливим і виваженим заходом примусу, що забезпечить виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів, як винним, так і іншими особами.
Істотних порушень норм кримінального процесуального закону під час провадження досудового розслідування по даному кримінальному провадженню та його розгляді в суді, які були б підставою для скасування постановлених щодо обвинуваченого судових рішень не встановлено.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2025 року - без змін.
Копію ухвали апеляційного суду надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді