09 січня 2026 року
м. Київ
справа № 161/12814/23
провадження № 61-10089св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 квітня 2024 року під головуванням судді Олексюка А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» про захист особистих немайнових прав, з причин розповсюдження недостовірної інформації, її збирання, зберігання, використання та поширення, відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- вважати інформацію «Факту аварії» 18 жовтня 2021 року на котельній дільниці Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» (далі - ТОВ «ЛКПФ») недостовірною та спростувати;
- визнати недостовірною в контексті інформацію: «відсутність знань», «по вище вказаному факту аварії», « ОСОБА_1 через незнання алгоритмів роботи автоматики на котельній дільниці» та «неузгодженість своїх дій з черговим персоналом дільниці» - поширену відповідачем ТОВ «ЛКПФ» - твердженням;
- зобов'язати ТОВ «ЛКПФ'спростувати недостовірну інформацію у спосіб тотожний її поширенню в 10-денний термін за рішенням суду;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 завдану майнову шкоду в сумі 20 000 грн витрати на правову допомогу, складання та підготовку процесуальних документів, адвокатських консультаційних, поточних витрат та завдану моральну шкоду у розмірі 800 000 грн.
В обґрунтування вимог вказував, що предметом цього позову є саме зібрана недостовірна інформація в листах та поширена в контексті відповідачем недостовірна інформація: «відсутність знань», «по вище вказаному факту аварії», « ОСОБА_1 через незнання алгоритмів роботи автоматики на котельній дільниці» та «неузгодженість своїх дій з черговим персоналом дільниці». Як дипломований спеціаліст з вищою освітою він був атестований державною екзаменаційною комісією та допущений відповідачем до виконання обов'язків чергового слюсаря з КВПіА 6-го розряду на об?єкті котельної дільниці (КД) згідно з КЗпП України для виконання ремонтних робіт конкретного обладнання КВПіА ТОВ «ЛКПФ». Відповідач, з порушенням норм чинного законодавства, вчинив порушення немайнових прав: честі, втручання в особисте життя із збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації. Твердження: «відсутність знань», «незнання» - ніякими екзаменаційними чи атестаційними перевірками, експертними висновками не встановлені. Стверджування про «факт аварії» є «психічним» тиском, бо «факту аварії» 18 жовтня 2021 року не було. Завдана моральна шкода полягала у втручанні в особисте життя, душевному болі, стражданнях, переживаннях.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 16 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що немає підтвердження факту поширення відповідачем про позивача недостовірної інформації, яка порушувала його особисті немайнові права, завдання позивачу відповідачем шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджання позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Позивач не довів того, що відповідач вчинив якісь діяння, яке порушило б немайнові права позивача. Що стосується висловлювань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших працівників ТОВ «ЛКПФ», на які посилається позивач, то суд до них ставиться критично, оскільки останні не є відповідачами у справі. Вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про спростування неправдивої інформації, а тому не підлягали до задоволення.
Волинський апеляційний суд постановою від 12 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 квітня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 вимагав спростувати на його думку неправдиву інформацію, яка викладена і поширена в наказі про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та у відзивах відповідача, наданих у справі, які були предметом судового розгляду трудового спору і яким надана правова оцінка у рішеннях суду у справі № 161/927/22, за наслідками розгляду якої у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності відмовлено, тому безпідставними є доводи позивача про поширення недостовірної інформації.
Крім того, позивач у своїй позовній заяві виокремив слова та вислови із тексту наказу, відзивів у справі № 161/927/22, та просив спростувати їх, як самостійну недостовірну інформацію. Проте зазначені позивачем слова і вислови є складовими тексту у названих ним документах, і саме текст надає відповідний зміст як зазначеним словам і висловам, так і документам, в яких він викладений, яким надавалась правова оцінка при розгляді справи № 161/927/22.
Зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що суд не встановив дійсних обставин справи, позивач не повідомив, які саме обставини необхідно встановити.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 квітня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 12 червня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/3682/17, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17, від 24 липня 2019 року у справі № 359/4316/17, від 30 березня 2020 року у справі № 489/7807/18, від 27 січня 2020 року у справі № 451/784/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 554/5732/20, від 20 січня 2022 року у справі № 462/2690/20, від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17, від 06 липня 2022 року у справі № 552/5178/19. Крім того, заявник просить відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 753/21884/17. Також зазначає, що суди: належним чином не дослідили зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів чи інше клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
В касаційній скарзі заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на виключну правову проблему, необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2024 року від ТОВ «ЛКПФ» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який Верховний Суд ухвалою від 29 жовтня 2024 року залишив без розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
12 серпня 2024 року цивільна справа № 161/12814/23 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Відповідно до наказу «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 27 жовтня 2021 року № 8-С ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни, невиконання своїх безпосередніх обов'язків та вчинення дій, які призвели до виникнення аварійної ситуації на обладнанні котельної дільниці 18 жовтня 2021 року оголошено догану.
Зазначений наказ був оскаржений ОСОБА_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у справі № 161/927/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ЛКПФ» про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати та підстав звільнення, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Відповідач подавав відзив на позовну заяву та на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому обґрунтовував підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , з посиланням на текст доповідних листів, які передували винесенню наказу про дисциплінарну відповідальність.
Постановою Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 161/927/22 рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади слюсара з КВПіА допоміжних дільниць 6 розряду ТОВ «ЛКПФ» відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, з 01 грудня 2021 року на 08 грудня 2021 року.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у незміненій частині та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року залишено без змін.
При розгляді справи № 161/927/22 предметом дослідження була службова записка начальника служби КВПА ТОВ «ЛКПФ» ОСОБА_2. від 30 серпня 2021 року, яка передувала винесенню наказу від 27 травня 2021 року № 8-С, у якому, на думку позивача, поширено недостовірну інформацію.
Саме у справі № 161/927/22 ТОВ «ЛКПФ» подано відзиви, в яких викладену інформацію щодо окремих тверджень, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати.
В мотивувальній частині постанови апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 161/927/22 встановлено такі обставини:
«… що позивач ОСОБА_1 , як убачається із копії трудової книжки НОМЕР_1 приєднаної до матеріалів справи, з 24 липня 2018 року працював на різних посадах у ТзОВ «Луцька картонно-паперова фабрика», а з 21 жовтня 2020 року був переведений на посаду слюсаря контрольно-вимірювальних приладів і автоматики (КВПіА) допоміжних дільниць (черговим) 6 розряду, на якій працював до моменту звільнення.
13 вересня 2021 року адміністрацією роботодавця було видано наказ № 5-С про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та оголошено йому догану за порушення трудової дисципліни, невиконання своїх безпосередніх обов'язків та розпорядження керівника, що мало місце 25 серпня 2021 року. 27 жовтня 2021 року адміністрація відповідача видала наказ № 8-С про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, невиконання своїх обов'язків та вчинення дій, які призвели до виникнення аварійної ситуації на обладнанні котельної дільниці 18 жовтня 2021 року, за що останньому оголошено догану.
Факт виникнення аварійної ситуації за заявою позивача був предметом додаткової перевірки, що проводилась адміністрацією роботодавця, яка підтвердила наявність його вини у збої в роботі обладнання котельної дільниці, що могло призвести до повної зупинки виробництва.
Також встановлено, що 29 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 подав заяву відповідачу, у якій просив звільнити його з роботи за угодою сторін, з 01 грудня 2021 року».
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності.
Разом з цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Статтею 34 Конституції України передбачено, що здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
За змістом цієї норми утрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.
Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежить від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.
Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з відсутністю юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, поняття якого викладено у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
При цьому, суди правильно наголосили, що сторони перебували у трудових відносинах, у межах яких відповідачем видано наказ про застосування до позивача дисциплінарного стягнення, законність якого підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.
Так, наказ від 27 жовтня 2021 року № 8-С про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності був предметом розгляду у справі № 161/927/22.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у справі № 161/927/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ЛКПФ» про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати та підстав звільнення, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 161/927/22 рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади слюсара з КВПіА допоміжних дільниць 6 розряду ТОВ «ЛКПФ» відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, з 01 грудня 2021 року на 08 грудня 2021 року.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
У справі № 161/927/22 судами не встановлено порушення законних прав та інтересів ОСОБА_1 або неправомірності дій відповідача при винесенні оспорюваного наказу. При розгляді цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій надано відповідну правову оцінку як обставинам справи, що слугували підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, так і правомірності винесеного роботодавцем наказу, та констатовано законність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «ЛКПФ», яке оформлено наказом від 27 жовтня 2021 року № 8-С.
Отже законність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили, спростовує твердження позивача про приниження його честі, гідності та ділової репутації саме інформацією, викладеною в наказі від 27 жовтня 2021 року № 8-С та відзивах відповідача, поданих у справі № 161/927/22.
У справі, яка переглядається, зважаючи на процесуальну законність дій сторін у справі - відповідача, як роботодавця, - накласти на підставі та у порядку, визначеному КЗпП України, на позивача (працівника) стягнення, а позивача (працівника) - право на оскарження дисциплінарного стягнення, яким ОСОБА_1 безпосередньо скористався, викладена інформація у наказі про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та відзивах відповідача, поданих у справі № 161/927/22, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, не є такою, що підлягає спростуванню в розумінні положень статті 277 ЦК України.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі і гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
З огляду на безпідставність позову про спростування інформації, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди.
Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 161/12420/22 та від 29 квітня 2021 року у справі № 753/21884/17, підстав для відступу від яких Верховний Суд не вбачає.
При цьому, заявник не навів в касаційній скарзі вмотивованого обґрунтування щодо відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 753/21884/17.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі
№ 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/3682/17, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17, від 24 липня 2019 року у справі № 359/4316/17, від 30 березня 2020 року справі № 489/7807/18, від 27 січня 2020 року у справі № 451/784/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 554/5732/20, від 20 січня 2022 року у справі № 462/2690/20, від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17, від 06 липня 2022 року у справі № 552/5178/19 колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди: належним чином не дослідили зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів чи інше клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, не заслуговують на увагу, оскільки заявник не зазначив які саме докази були не досліджені, які саме клопотання були необґрунтовано відхилені судами та в чому полягає необґрунтованість такого відхилення, які саме обставини суди встановили на підставі недопустимих доказів і на підставі яких саме недопустимих доказів.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
В касаційній скарзі заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на виключну правову проблему, необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів Верховного Суду не знаходить правових підстав для задоволення вказаного клопотання.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявник не навів мотивів та аргументів для такої передачі, наведені заявником обґрунтування у розумінні положень частини п'ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, немає.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 квітня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 12 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров