15 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/14080/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.
та представників:
позивача - Новіков Я. А.
відповідача - Шельчук Т. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 (головуючий - Ходаківська І.П., судді Владимиренко С.В., Демидова А.М.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2025 (суддя - Щербаков С.О.)
у справі № 910/14080/24
за позовом ОСОБА_1
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське"
про визнання незаконними та скасування рішення загальних зборів
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лисогорське" про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів ОСББ "Лисогорське" від 17.06.2021 в частині встановлення внеску на утримання (управління) будинку, прибудинкової території, встановлення внеску на благоустрій, розвиток вулиць та мікрорайону.
2. Позовні вимоги обґрунтованиі тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , де створено та функціонує ОСББ "Лисогорське". Вказана квартира була передана позивачем в оренду ФОП Білій К. В. (орендар) на підставі договору оренди квартири від 13.08.2021. Орендар дізнавшись про підвищення внесків, пред'явив позивачу негативні зауваження та висловив небажання в подальшому орендувати вказану квартиру. Інші орендарі також відмовлялись орендувати квартиру за завищеними внесками, які встановив відповідач. Внаслідок цього позивач поніс економічні втрати у вигляді недоотриманого доходу. Станом на день подання позову квартира порожня з грудня 2022 року, але підвищена плата нараховується. На звернення позивача до відповідача, про те що орендарів немає, позивач отримав відмову, оскільки не надано доказів, що договір розірвано, а тому повернути платіж до загального рівня не є можливим. Також позивач вказує, що інші власники здають квартири в оренду, але підвищена плата застосовується тільки до позивача. Позивач, як власник квартири, не може висловити свою думку на зборах тому, що такі збори відповідач не проводить більш ніж три роки. Рішення відповідача порушує право позивача на вільне використання права власності, здійснення підприємницької діяльності та отримання очікуваного фінансового доходу, з огляду на що позивач вважає, що спірне рішення відповідача не ґрунтується на діючих нормах житлового законодавства України та порушує права, оскільки встановлення загальними зборами відповідача окремих тарифів для орендарів приміщень є незаконним і підлягає скасуванню, адже загальні збори ОСББ мають повноваження встановлювати тарифи лише співвласникам, як визначено вимогами Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у задоволенні позову відмовлено.
4. В обґрунтування прийнятих у справі судових рішень, суди першої і апеляційної інстанцій зазначили, що позивача завчасно було повідомлено про проведення загальних зборів, рішення прийнято за наявності кворуму, загальними зборами співвласників з питань, включених до порядку денного загальних зборів. При цьому, позивач не навів підстав, з якими закон пов'язує визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників, і не довів обставин порушення його прав внаслідок проведення та прийняття рішень загальними зборами співвласників ОСББ "Лисогорське", оформлених протоколом № 3 від 17.06.2021.
5. Разом з цим суди зазначили, що позивачем в обґрунтування своїх доводів не надано до матеріалів справи доказів розірвання договору оренди, укладеного 13.08.2021 між позивачем та ФОП Білою К. В. (орендар) щодо квартири АДРЕСА_1 ), доказів звернення ФОП Білої К. В. до позивача щодо небажання в подальшому орендувати вказану квартиру, у зв'язку з підвищенням внесків та доказів відмови інших орендарів від найму вказаної квартири внаслідок встановлення іншого розміру внесків для орендарів приміщень у багатоквартирному будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
6. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2025 та ухвалити нове рішення у справі, яким позов задовольнити.
7. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 916/3574/21.
8. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 21-23 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
9. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
Позиція інших учасників справи
10. Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти доводів скаржника та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
11. 11.01.2018 рішенням установчих зборів ОСББ "Лисогорське", оформленим протоколом № 1, затверджений статут ОСББ "Лисогорське".
12. 30.01.2018 проведена державна реєстрація ОСББ "Лисогорське", що вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (номер запису: 10711020000040125).
13. У позові ОСОБА_1 зазначив, що він є власником квартири АДРЕСА_2 , де створено та функціонує ОСББ "Лисогорське".
14. Позивач також зазначив, що 03.06.2021 на його електронну пошту надійшло повідомлення про скликання загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 та проект порядку денного зборів.
15. 17.06.2021 відбулися загальні збори співвласників ОСББ "Лисогорське" за місцезнаходженням: 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 40, оформлені протоколом № 3, на яких було прийнято рішення, зокрема, про:
1) встановлення з 01 липня 2021 року щомісячного внеску на утримання (управління) будинку та прибудинкової території в розмірі:
- 11,80 грн (одинадцять гривень вісімдесят коп.) за 1 кв. м. на місяць-для власників житлових приміщень;
- 14,16 грн (чотирнадцять гривень шістнадцять коп.) за 1 кв. м. на місяць - для власників нежитлових приміщень та орендарів житлових приміщень;
2) встановлення з 01 липня 2021 року щомісячного внеску на благоустрій, розвиток вулиці та мікрорайону в розмірі:
- 500 (п'ятсот) гривень на місяць - для власників житлових приміщень;
- 600 (шістсот) гривень на місяць - для власників нежитлових приміщень та орендарів житлових приміщень.
16. У загальних зборах взяло участь 65,16 % співвласників загальною площею 1 043, 28 кв. м.
17. Як вбачається з матеріалів справи, 13.08.2021 між ФОП Плотиця Євгеном Михайловичем (орендодавець) та ФОП Білою Катериною Валеріївною (орендар) було укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1 .
18. За умовами пунктів 11.1, 11.3 цього договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом одного року. У разі відсутності письмового повідомлення однієї зі сторін про розірвання або про зміну договору за один місяць до закінчення строку дії договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені договором.
19. Договір є чинним, доказів розірвання або визнання його недійсним у судовому порядку в матеріалах справи відсутні.
Позиція Верховного Суду
20. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав передбачених пунктами 3 і 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, виходячи з наступного.
21. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
22. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
23. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
24. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
25. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
26. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
27. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
29. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
30. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
31. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
32. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
33. Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
34. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц
35. Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Верховного Суду у справі, на яку посилається скаржник, колегія суддів звертає увагу, що правовідносини у наведеній скаржником справі не є подібними зі справою, що переглядається, з огляду на підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин, фактичні встановлені судами обставини. Так, у цій справі та у справі, на яку посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв'язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.
36. Так у наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 916/3574/21 міститься висновок, який цитує скаржник у касаційній скарзі про те, що: "… інтереси окремого власника можуть не збігатися з інтересами інших співвласників багатоквартирного будинку. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суд має враховувати баланс інтересів усіх співвласників та самого об'єднання …".
37. Разом з цим, у справі № 916/3574/21 предметом спору були рішення зборів співвласників будинку про припинення юридичної особи - ОСББ та призначення ліквідаційної комісії, її голови і строків заявлення кредиторами своїх вимог. Підставами обґрунтування позовних вимог було те, що при створенні ОСББ допущені істотні порушення, а саме: відсутні докази, що участь в установчих зборах брали саме власники квартир, неможливість визначення загальної площі будинку, яка повинна бути врахована при підрахунку голосів, та способу такого підрахунку, результат голосування зазначено друкарським засобом, що унеможливило власноручне засвідчення особою, яка брала участь у зборах, свого волевиявлення та надало можливість маніпулювати дійсними результатами голосування; недостатності документів, наданих державному реєстратору, для проведення державної реєстрації ОСББ; установчі збори протиправно обрали членів правління, що належало до виключної компетенції загальних зборів співвласників; створення юридичної особи - ОСББ не було спрямоване на належне утримання та використання спільного майна співвласників, а мало на меті лише забезпечення комерційних інтересів одного із співвласників.
38. Відмова судів у позові мотивована тим, що позивач не довів обставин порушення його прав та/або інтересів самим фактом створення ОСББ, а також правомірності та законності свого інтересу у ліквідації юридичної особи, не обґрунтував співмірності балансу своїх прав, прав і законних інтересів інших співвласників багатоквартирного будинку, які не вимагають припинення відповідача. Звернули увагу на те, що такі вимоги про визнання недійсними рішень установчих зборів ОСББ про створення такого об'єднання за своєю метою фактично спрямовані на припинення вже створеного об'єднання, а не на захист прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача.
39. Наведене свідчить про те, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.11.2023 у справі № 916/3574/21, на які послався позивач у касаційній скарзі, були зроблені в інших, ніж у цій справі правовідносинах, а саме: за інших фактичних обставин, на які посилалися сторони та були встановлені судами попередніх інстанцій, з урахуванням тих конкретних обставин, що склалися у справі, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
40. Так, Верховний Суд зазначає, що з огляду на сукупність встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин у цій справі та зміст правових висновків викладених у постанові Верховного Суду на неврахування яких посилається скаржник, в контексті цієї справи, фактично зводяться до намагання заявника здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.
41. Окрім цього, Верховний Суд наголошує, що цитування скаржником витягів з окремих висновків, наведених у вказаній вище постанові Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Водночас зміст зазначеної скаржником постанови Верховного Суду не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цій постанові.
42. Таким чином, за результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків судів попередніх інстанцій Судом встановлено, що правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначеній позивачем справі хоча і в певній частині мають однакове правове регулювання, але істотно відмінні за змістовним критерієм (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданій справі з іншого), підставами заявленого позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення.
43. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
44. Оскільки наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
45. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
46. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
47. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
48. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
49. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
50. Отже, з'ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
51. Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
52. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 8 цієї постанови), скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для відмови у задоволені позову.
53. Верховний Суд також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).
54. Стаття 2 ГПК України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
55. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.
56. З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.
57. Щодо оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
58. Обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
59. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
60. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
61. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
62. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
63. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з'ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.
64. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову.
65. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
66. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
67. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
68. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
69. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
70. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
71. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
72. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів першої і апеляційної інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.
73. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова- без змін.
Розподіл судових витрат
74. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2025 у справі № 910/14080/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2025 у справі № 910/14080/24 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2025 у справі № 910/14080/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
О. О. Мамалуй