58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua
13 січня 2026 року Справа № 926/3908/25
За позовом Фізичної особи-підприємця Гудзь Андрія Михайловича
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЛАК"
про стягнення заборгованості за виконане перевезення в сумі 35 000,00 грн
Суддя Проскурняк О.Г.
Секретар судового засідання Гончар А.Ю.
Представники сторін: не з'явились.
СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець Гудзь Андрій Михайлович звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЛАК" про стягнення заборгованості за виконане перевезення в сумі 35 000,00 грн.
Позов обґрунтований, тим що 30 квітня 2025 року між сторонами укладено Договір-заявку на перевезення вантажу. Позивач зазначає, що він в повному обсязі виконав свої зобов'язання за Договором. При цьому, відповідачем не виконав умови Договору щодо сплати вартості наданих послуг з перевезення вантажу в сумі 35 000,00 грн., внаслідок чого виникла заборгованість.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2025 року, судову справу № 926/3908/25 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 19 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 16 грудня 2025 року.
Ухвалою суду від 16 грудня 2025 року закрито підготовче провадження у справі № 926/3908/25; призначено справу до розгляду по суті на 13 січня 2026 року.
Позивач явку належного представник в судове засідання вкотре на забезпечив. При цьому, у своєму клопотанні від 01 грудня 2025 року просив здійснювати розгляд без участі представник позивача, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач явку належного представник в судове засідання вкотре на забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання.
Відповідно до частини 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу, Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Як вбачається з довідки про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача, останній отримав ухвалу суду від 16 грудня 2025 року - 17 грудня 2025 року о 15:31.
Згідно частини 1 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відтак, з огляду на зазначене вище, неявку представника відповідача в судове засідання, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не повідомив про причини такої неявки, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами.
В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалося, у зв'язку з відсутністю учасників справи.
На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято 13 січня 2026 року за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, 30 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛІЛАК» (далі - Замовник) та ФОП Гудзь Андрієм Михайловичем (далі - Перевізник) та укладено разовий договір-заявку на перевезення вантажу (надалі - Договір).
Частинами 1, 2 статті 909 ЦК України унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Згідно умов Договору, перевізнику необхідно було здійснити перевезення вантажу за маршрутом Глибока-Дніпро, з датою вивантаження 02 травня 2025 року. Розрахунок за договором здійснюється у безготівковій формі за оригіналами зі сплатою 35 000,00 грн.
Згідно частини 3 статті 909 ЦК України визначено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Виконання умов договору щодо здійснення перевезення вантажу та отримання товару вантажоодержувачем, підтверджується Товарно-транспортною накладною від 01 травня 2025 року № Л-3453.
Крім цього, в матеріалах справи наявний Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 28 від 02 травня 2025 року на суму 35 000,00 грн, який підписаний та скріплений печатками сторін.
Документи, що є підставою проведення оплати, 03 травня 2025 р. були направлені на адресу ТОВ “ЛІЛАК» поштовим перевізником ТОВ “НОВА ПОШТА» за Експрес-накладною №59001369304891
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором щодо сплати наданих послуг з перевезення на суму 57 000,00 грн, в строки визначені пунктом 2 Договору.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 526, 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно положень статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Підпунктом 2.1. частини 2 статті 4 вказаного Закону України “Про судовий збір» унормовано, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставку судового збору встановлено у такому розмірі: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 1 січня 2025 року статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Відтак, розмір судового збору, що підлягає оплаті за подання позовної заяви майнового характеру про стягнення 35 000,00 грн становить 3 028,00 грн.
В той же час, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України “Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Крім цього, положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
21 жовтня 2025 року між Фізичною особою-підприємцем Гудзь Андрієм Михайловичем (далі - Довіритель, Клієнт) та Лоза Віктором Миколайовичем (далі - Повірений, Адвокат) укладено договір про правову допомогу.
Згідно змісту пункту 1.1. Договору про правову допомогу, за цим Договором повірений зобов'язується від імені і за рахунок Довірителя здійснити наступні дії: Надати правову допомогу у спорі з ТОВ “ЛІЛАК».
Відповідно до пунктів 2.1., Договору про правову допомогу, за здійснення дій, що визначені у п. 1.1 цього Договору, Довіритель сплачує Повіреному винагороду в розмірі 8 300,00 грн..
В акті приймання-передачі наданих послуг від 24 жовтня 2025 року детально описано надані послуги та витрачений на них час.
Підписанням цього Акту, Клієнт підтвердив, що всі зазначені послуги були надані Адвокатом у повному обсязі на суму 8 300,00 грн.
Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 05-10, ФОП Гедзь А.М сплатив 8 300 грн на користь адвоката Лози В.М.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За обставинами справи, докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем під час звернення з позовом до суду.
Аналізуючи заявлену позивачем до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21, визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
В пункті 2.3. Договору про правову допомогу, Клієнт та Адвокат узгодили, що при задоволенні позову, Довіритель сплачує Повіреному премію (гонорар успіху) в розмірі 1 500,00 грн
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як “гонорар успіху», проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування “гонорару успіх» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як “гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72).
З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Зазначена позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/3547/21 від 27.09.2022.
Отже, заявлена позивачем до стягнення з відповідача на підставі договору про надання правової допомоги сума як гонорар успіху не є безумовною підставою для відшкодування її в зазначеному розмірі за рахунок відповідача. Наразі судом враховано, що судові витрати на правничу допомогу у вигляді “гонорару успіху» за своєю суттю є додатковою оплатою за успішне завершення справи в суді (“гонорар успіху») до оплати за фактично надані послуги, про яку сторони договору про надання правової допомоги також домовились у договорі про надання правової допомоги.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює вказані обставини критично з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).
Суд констатує, що така додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як "гонорар успіху", за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні пункту 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18 зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, з огляду на зазначене вище та задоволення позову, суд дійшов висновку сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, з урахуванням коефіцієнту 0.8 та 8 300,00 витрат на професійну правову допомогу слід покласти на відповідача.
В той же час, суд відмовляє у стягненні з відповідача 1 500,00 грн відшкодування “гонорару успіху», який має бути сплачений позивачем адвокату.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 13, 73 - 79, 86, 123, 129, 194, 219, 222 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІЛАК» (58005, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м. Чернівці, вул. Кушніренка Андрія, будинок 7А, код ЄДРПОУ 40220106) на користь Фізичної особи-підприємця Гудзь Андрія Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість за договором перевезення в сумі 35 000,00 грн, судовий збір в сумі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 8 300,00 грн.
3. Відмовити у стягненні з відповідача 1 500,00 грн відшкодування “гонорару успіху», який має бути сплачений позивачем адвокату.
Повний текст рішення складено та підписано - 16 січня 2026 року
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Г. Проскурняк