8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" січня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3624/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді ОСОБА_1
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова ( АДРЕСА_1 ) в інтересах держави
до 1) ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ), 2) ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), 3) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 )
про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно
за участю представників:
прокуратури - ОСОБА_4 , посвідчення №082999 від 13.10.2025;
відповідача 1 - не з'явився;
відповідача 2 - не з'явився;
відповідача 3 - не з'явився.
09.10.2025 керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , в якій просить суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.10.2013 №5046-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за №784;
- зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 53894763101 - нежитлові приміщення підвалу №21-4а, 21-7-:-21-10 загальною площею 53,6 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_5 - прийняти у власність зазначені приміщення,
а також судові витрати покласти на відповідачів.
Позов обґрунтовано незаконним обранням ІНФОРМАЦІЯ_6 способу приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.
Ухвалу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.10.2025 позовну заяву (вх.№3624/25 від 09.10.2025) керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.
22.10.2025 через кабінет Електронного суду від виконувача обов'язків керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_6 надійшли письмові пояснення (вх.№24522 від 22.10.2025).
Ухвалу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.10.2025 прийнято позовну заяву (вх.№3624/25 від 13.10.2025) керівника ІНФОРМАЦІЯ_7 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3624/25. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 26.11.2025. Зобов'язано Шевченківську окружну прокуратуру міста Харкова надати суду переклад українською мовою додатків до позовної заяви, здійснений в установленому законом порядку, у строк до 24.11.2025.
21.11.2025 через канцелярію суду прокуратур надав із супровідним листом переклад українською мовою додатків до позовної заяви (вх.№27147 від 21.11.2025).
Протокольною ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.11.2025 відкладено підготовче засідання на 10.12.2025.
Протокольною ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 24.12.2025.
Судове засідання, призначене на 24.12.2025, було знято з розгляду з технічних причин у зв'язку із відсутністю електроенергії у приміщенні суду, що підтверджується Актом відсутності електроенергії.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.12.2025 було повідомлено сторін про те, що наступне судове засідання у справі відбудеться 14.01.2026.
Присутній у судовому засіданні 14.01.2026 прокурор позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Відповідачі явку своїх представників у судове засідання 14.01.2026 не забезпечили, про причини неявки не повідомили. Про дату час та місце судового засідання відповідачів було повідомлено належним чином.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Суд зазначає, що всі процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією із КП " ІНФОРМАЦІЯ_8 " про доставку електронного листа в кабінет Електронного Суду.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_9 та ІНФОРМАЦІЯ_2 всю судову кореспонденцію в той же день було доставлено до їх електронних кабінетів, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Разом з цим, копії ухвал суду про відкриття провадження у справі від 27.10.2025, про відкладення підготовчого засідання від 26.11.2025, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 10.12.2025, про призначення судового засідання від 24.12.2025 суд з використанням установи поштового зв'язку АТ " ІНФОРМАЦІЯ_10 " направив рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , а саме: АДРЕСА_4 , яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження фізичної особи-підприємця.
Однак, вказану судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі №904/9904/17).
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( ІНФОРМАЦІЯ_11 ) та знаходяться у вільному доступі.
Відтак суд дійшов висновку, що відповідачів було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Разом з цим, частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
У судовому засіданні 14.01.2026 судом проголошено скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову присутніх учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.
Шевченківською окружною прокуратурою м.Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023222060000064 від 22.03.2023 за ч.2 ст.364 КК України.
Під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі №638/2612/23 в ІНФОРМАЦІЯ_1 отримано тимчасовий доступ до ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_6 .
Вивченням зазначеної приватизаційної справи встановлено, що 06.02.2013 між ІНФОРМАЦІЯ_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди нежитлових приміщень №4097 (надалі - Договір).
На підставі вказаного Договору в строкове платне користування ФОП ОСОБА_3 передані нежитлові приміщення підвалу №21-4а, 21-7-:-21-10 площею 53,6 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 (далі - майно), що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 06.01.2016.
Вартість об'єкту оренди склала 56 200 гривень.
Відповідно до п.4.8 Договору орендар зобов'язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з ІНФОРМАЦІЯ_12 до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягли за собою заміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП « ІНФОРМАЦІЯ_13 » технічний паспорт на це приміщення (будівлю) і не пізніше 1-го місяця після закінчення ремонтних робіт надати його орендодавцю з метою внесення змін до договору оренди.
Орендар звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_14 з листом від 19.03.2013 (вх.№4217 від 20.03.2013) про надання дозволу на викуп орендованого майна.
При цьому до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію шляхом викупу.
Рішенням 23 сесії ІНФОРМАЦІЯ_1 6 скликання від 17.04.2013 №1111/13 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
Пунктом 16 вказаного додатку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем - ФОП ОСОБА_3 підлягають:
- нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_5 площею 53,6 кв.м.
ФОП ОСОБА_3 31.05.2013 (тобто майже через 4 місяці після укладання договору оренди) до ІНФОРМАЦІЯ_14 подано заяву №2363 про приватизацію орендованого майна.
На підставі заяви орендаря ІНФОРМАЦІЯ_14 наказом від 31.05.2013 №1227 доручено ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 », як суб'єкту оціночної діяльності, провести оцінку майна, з метою визначення вартості об'єкту для приватизації шляхом викупу.
Суб'єктом оціночної діяльності ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість майна станом на 31.05.2013 склала 56 400 грн., без ПДВ, тобто всього лише на 200 грн. більше, а ніж вартість об'єкту згідно договору оренди.
Вивченням вказаного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід'ємні поліпшення, відсутні.
У подальшому, 28.10.2013 (тобто через 6 місяців після рішення міської ради про приватизацію комунального майна) між ІНФОРМАЦІЯ_2 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу №5046-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за № 856, на підставі якого шляхом викупу за 56 400 грн., без ПДВ, у власність ФОП ОСОБА_3 перейшло все майно, яке було орендовано на підставі договору оренди, а саме: нежитлові приміщення підвалу №21-4а, 21-7-:-21-10 площею 53,6 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 (далі - майно) (реєстраційний номер 53894763101).
Акт прийому-передачі складений 15.11.2013, в Державному реєстрі майно зареєстроване 19.03.2014.
11.11.2013 між ІНФОРМАЦІЯ_2 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін до договору №5046-В-С (надалі - Договір про внесення змін), яким викладено п.3.3 договору №5046-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, що стосувався порядку розрахунків за об'єкт приватизації, в новій редакції.
Згідно п.2 Договору про внесення змін усі інші умови договору №5046-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень залишаються без змін.
За змістом п.3 Договору про внесення змін від 11.11.2013 цей Договір про внесення змін є невід'ємною частиною договору №5046-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень.
Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на майно від 08.10.2025 №446908599 власником спірного майна на цей час є ОСОБА_3 .
Як стверджує прокурор, у даному випадку ФОП ОСОБА_3 дозвіл на проведення невід'ємних поліпшення не отримувала та жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді не здійснила. У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП ОСОБА_3 з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. ФОП ОСОБА_3 до органу приватизації, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_16 , не подавала документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_17 незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тобто відповідне рішення міської ради є незаконним, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
На підставі до ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
За ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У постанові Верховного Суду у справі №910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 08.02.2019 у справі №915/20/18.
Предметом позовних вимог у цій справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.10.2013 №5046-В-С, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , та зобов'язання останньої повернути ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 53894763101 - нежитлові приміщення підвалу №21-4а, 21-7-:-21-10 загальною площею 53,6 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_5 - прийняти у власність зазначені приміщення.
У зв'язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_17 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступають у даній справі відповідачами, прокурор звертається до суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача, без визначення органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №908/1664/19 зазначив, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача у справі, за наявності органу місцевого самоврядування, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не нівелює його обов'язку щодо дотримання порядку представництва, дотримання процедури, встановленої частинами 3 і 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та надання можливості такому органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави.
Як зазначив прокурор, право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.
В даному випадку прокурор звертається за захистом інтересів держави до суду як самостійний позивач, оскільки суб'єкт владних повноважень, до повноважень якого віднесені повноваження такого захисту, а саме ІНФОРМАЦІЯ_17 , є відповідачем за вказаним позовом, тому відповідне повідомлення про звернення до суду ІНФОРМАЦІЯ_9 не направлялось.
З урахуванням того, що ІНФОРМАЦІЯ_17 представляє інтереси міської громади, однак, у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і ІНФОРМАЦІЯ_2 , прокурор самостійно подає вказаний позов.
Звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_2 співвідповідачами у справі, суд вважає, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.
Аналогічна правова позиція викладена також у висновках Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18.
Таким чином, звертаючись до суду із позовною заявою, прокурором дотримано процедуру, встановлену ст.23 Закону України «Про прокуратуру».
При цьому, оцінка факту наявності чи відсутності порушеного інтересу держави, а також порушень норм чинного законодавства лежить у площині вирішення судом спору по суті позовних вимог.
За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора про необхідність у даній справі здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді в особі позивача.
При розгляді позовних вимог прокурора по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до ст.74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно зі ст.172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
Частиною 1 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, корпоративні права в юридичних особах, у тому числі банках, страхових компаніях чи інших господарських товариствах, майно житлового фонду, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Згідно із ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Як свідчать матеріали справи, нежитлові приміщення підвалу №21-4а, 21-7-:-21-10 площею 53,6 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 (далі - майно) належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, що підтверджується, зокрема, копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.04.2013 №3146538, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.11.2012, витягу про державну реєстрацію права від 12.11.2012 №36217154.
Рішенням 23 сесії ІНФОРМАЦІЯ_1 6 скликання від 17.04.2013 №1111/13 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
Пунктом 16 вказаного додатку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ФОП ОСОБА_3 підлягають нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_5 площею 53,6 кв.м.
У рішенні 23 сесії ІНФОРМАЦІЯ_1 6 скликання від 17.04.2013 №1111/13 зазначено, що його прийнято на підставі законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії ІНФОРМАЦІЯ_1 6 скликання від 23.12.2011 №565/11 (далі - Програма).
Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України "Про приватизацію державного майна (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Статтею 15 наведеного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; викупу об'єктів приватизації; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей.
Згідно із ст.16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію»).
За положеннями ч.ч.1,2 ст.5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: ІНФОРМАЦІЯ_18 , його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.
Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи малої приватизації. Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж.
За приписами ч.1 ст.2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
Частиною 6 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, його виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Відповідно до частини 1 ст.345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Частинами 1, 4 ст.289 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) передбачено, що орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Приватизація цілісних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом.
Рішенням 12 сесії 6 скликання ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.12.2011 №565/11, затверджено Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016, що оприлюднена на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначає основні цілі, пріоритети, завдання, способи приватизації комунального майна, групи об'єктів, що підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації та надходження коштів від приватизації до бюджету міста Харкова, завдання щодо реалізації стратегії відносин власності в 2012-2016 роки та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми.
Відповідно до п.5.4 вказаної програми продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
При цьому, відповідно до п.5.7 Програми приватизації орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснені за рахунок власних коштів поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна (будинки, споруди, приміщення).
За змістом ч.ч.1,3 ст.11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у відповідній редакції) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється ІНФОРМАЦІЯ_18 .
У статті 10 зазначеного Закону передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об'єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Відповідно до абзацу 1 ч.1 ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у відповідній редакції) приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений ІНФОРМАЦІЯ_18 . На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений ІНФОРМАЦІЯ_18 від 02.04.2012 № 439.
Згідно з п.8.1 зазначеного Порядку викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до п.3.3 розділу III та п.7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ІНФОРМАЦІЯ_19 від 27.02.2004 №377.
Відповідно до п.2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Пунктом 2.2 Порядку, затверджено перелік підтверджувальних документів про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації.
З урахуванням вищенаведених правових норм, суд дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_17 має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення ст.11, ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Аналогічна права позиція викладена у постанові ІНФОРМАЦІЯ_20 від 22.01.2021 у справі №922/623/20.
Згідно звіту суб'єкта оціночної діяльності ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » про оцінку вартість майна станом на 31.05.2013 склала 56 400 грн, без ПДВ, тобто всього лише на 200 грн більше, аніж вартість об'єкту згідно договору оренди.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що орендарем здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним приміщень за договором оренди нежитлових приміщень №4097 від 06.02.2013 в період перебування нерухомого майна в оренді.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності будь-якого погодження, дозвільної документації та письмової згоди ІНФОРМАЦІЯ_14 на здійснення будівельних робіт, пов'язаних із здійсненням невід'ємних поліпшень спірної нерухомості, розроблення проектно-кошторисної документації чи укладення договорів на виконання будівельних робіт, а відтак суд приходить до висновку про те, що ІНФОРМАЦІЯ_17 як орган місцевого самоврядування не мала права самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених вище законодавчих обмежень.
З огляду на зазначене, ІНФОРМАЦІЯ_17 незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним а й суперечить інтересам держави та територіальної громади, у зв'язку з тим, що він фактично свідчить про умисне не проведення конкурсного продажу цих об'єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об'єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об'єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.
Крім того, суд зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 та орендар були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено, що викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними шагами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Подібна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 17.06.2020р. у справі №922/2593/19, від 17.06.2020р. у справі №922/1958/19, від 23.06.2020р. у справі №922/1970/19, від 07.07.2020р. у справі №922/2932/19, від 08.07.2020р. у справі №922/1969/19.
В свою чергу відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які б підтверджували наявність у ІНФОРМАЦІЯ_1 права здійснювати приватизацію спірного майна шляхом викупу без урахування положень Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
При цьому суд зауважує, що невірне обрання способу приватизації є порушенням, допущеним не лише ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , але й набувачем майна - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 .
Так, відсутність поліпшень орендованого майна, як одна з необхідних умов для не застосування конкурсної процедури його приватизації, є подією (юридичним фактом), на яку має вплив виключно така особа, як орендар (покупець, набувач).
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Частинами 1 - 3, 5 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Оскільки договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.10.2013 №5046-В-С укладений на виконання рішення 23 сесії ІНФОРМАЦІЯ_1 6 скликання від скликання від 17.04.2013 №1111/13 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» (пункту 16 додатку), яке прийнято 1-им відповідачем по відношенню до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст вказаного Договору купівлі-продажу є таким, що суперечить ст.ст. 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що, в свою чергу, свідчить по його недійсність.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.10.2013 №5046-В-С, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за №784.
Щодо вимог прокурора про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 повернути ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 53894763101 - нежитлові приміщення підвалу №21-4а, 21-7-:-21-10 загальною площею 53,6 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 - прийняти у власність зазначені приміщення, суд зазначає, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.10.2013 №5046-В-С, які визнані судом обґрунтованими.
Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими зазначене майно було набуте у власність.
Критерій законності означає втручання держави у право власності особи, яке повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад, чи сфер людської діяльності.
Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі №297/616/17 наголошено, що вищезазначені висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст.1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
Судом встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, що повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) юридичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Суд дійшов висновку, що у даному випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного на той час законодавства, а саме п.1 ч.1 ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій самого відповідача.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно - задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.10.2013 №5046-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за №784.
Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 53894763101 - нежитлові приміщення підвалу №21-4а, 21-7-:-21-10 загальною площею 53,6 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 - прийняти у власність зазначені приміщення.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_21 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 , банк отримувач: ІНФОРМАЦІЯ_22 , рахунок НОМЕР_5 , код класифікації видатків бюджету - 0901010) судові витрати у розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн. 80 коп.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до ІНФОРМАЦІЯ_23 протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "15" січня 2026 р.
СуддяОСОБА_1