8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" січня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3633/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Христенко І.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом L.Q. Alliance sp. z o.o., Познань, Республіка Польща
до Приватного підприємства "Упак-26", м.Харків (адреса: 61057, м. Харків, провулок Кравцова, буд. 4, кв.12)
про стягнення 346226,19 грн
за участю представників:
позивача - Самарцев Я.Ю. (адвокат, ордер АА №1630152 від 09.10.2025);
відповідача - не з'явився.
10.10.2025 року позивач - L.Q. Alliance sp. z o.o. звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Упак-26" про стягнення 346226,19 грн, з яких: 339431,67 грн - основна заборгованість за невиконання зобов'язання за Контрактом (договором) №0001 від 07.07.2023 року; 1633,83 грн - інфляційне збільшення; 5160,69 грн - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.10.2025 року відкрито провадження у справі №922/3633/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.11.2025 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 09.12.2025 року.
Протокольною ухвалою суду від 09.12.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.12.2025 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 06.01.2026 року.
Представник позивача в судовому засіданні 06.01.2026 року позовні вимоги підтримував в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 06.01.2026 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, з огляду на наступне.
Ухвали суду направлялись на юридичну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61057, м. Харків, провулок Кравцова, буд. 4, кв.12.
Однак, ухвали повернулись до суду без вручення відповідачу, з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
Під час розгляду справи судом перевірено юридичну адресу відповідача згідно з даними ЄДРЮО, яка залишилася незмінною.
Інформації про іншу адресу відповідача у суду немає.
Згідно з 5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17).
Тобто, неотримання поштової кореспонденції в точці видачі є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо належного отримання листа, тобто є його власною волею.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відтак, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і не вручено підприємством зв'язку з посиланням на "за закінченням терміну зберігання", вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання відповідачем кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та, яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
Відзив на позов відповідачем до суду надано не було.
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки явка в судове засідання представника відповідача обов'язковою не визнавалася, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього за наявними в справі матеріалами, як це передбачено ст.202 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
07 липня 2023 року Приватне підприємство «УПАК 26» (далі - Покупець/Позивач) в особі Іванова Дмитра Віталійовича, який діяв на підставі Статуту з одного боку, та «L.Q. Alliance» (далі - Постачальник/Позивач), в особі Владислава Левченка, який є Директором, з другого боку, уклали Контракт №0001 (далі - Контракт).
Відповідно до умов Контракту Постачальник зобов'язується доставити на Територію України та передати у власність Покупця наступне майно:
Вакуумна пакувальна машина Proft Une 260 - Польща Кавомолка Lelit William PL71 - Італія Холодильна вітрина регульована Arctic Hendi 233207 - Польща
Кавоварка Ledit GiuliettaX - Італія Холодильник MPRO GRE4600 - Польща Пароконвектомат Forgast 6 GN - Польща
(далі «Товар») зазначений у а Покупець прийняти та оплатити Товар в строки, встановлені Контрактом (п.1.1. Контракту).
Відповідно до п.2.1. Контракту Постачальник зобов'язується передати товар покупцю на умовах, встановлених відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року :
- СІР м. Київ (Україна)
Пунктом 2.2. Контракту встановлено, що Моментом переходу права власності на Товар до Покупця є дата передачі Товару агентом Постачальника Покупцю в порту прибуття Товару.
Строк поставки Товару складає 90 календарних днів з моменту вкладення цього Контракту (пункт 2.3. Контракту).
Відповідно до п.3.1. загальна вартість контракту складає 30,000 злотих.
Пунктом 3.2. Контракту визначено, що валюта Контракту та валюта платежів - Польський злотий.
Згідно з п.4.1. Контракту Покупець зобов'язується перерахувати 100% вартості Контракту або окремо за кожну одиницю Товару зазначену у відповідному інвойсі та Пункті 1.1 цього Контракту прямим банківським переказом на рахунок Постачальника протягом 90 календарних днів з дати переходу права власності на Товар. У банківському переказі обов'язково повинен бути вказаний номер Контракту та інвойсу за кожну окрему одиницю Товару.
Як зазначає позивач, на виконання вимог укладеного контракту 20.07.2023 «L.Q. Alliance» (позивач) доставив на Територію України та передав у власність ПП «УПАК 26» (відповідача) наступне майно, яке є предметом договору:
Вакуумну пакувальну машину Profi Line 260 - Польща
Кавомолку Lelit William PL71 - Італія
Холодильну вітрину регульовану Arctic Hendi 233207 - Польща
Кавоварку Lellit GiuliettaX - Італія
Холодильник MPRO GRE4600 - Польща
Пароконвектомат Forgast 6 GN - Польща
Виконання поставки позивачем підтверджується міжнародною товаро-транспортною накладною CMR A№702679, а саме пунктом 24, у якому відповідачем поставлено підпис про отримання вказаних товарів.
Таким чином, за твердженнями позивача, на виконання зобов'язання за укладеним контрактом поставки ПП «УПАК 26» (покупець), протягом 90 календарних днів з дати отримання товару повинен був перерахувати на рахунок «L.Q. Alliance» (постачальника) кошти за товар, у розмірі передбаченому договором.
А саме, пунктом 3 договору передбачено, що загальна вартість контракту складає 30,000 (тридцять тисяч) польських злотих.
Додатковими умовами договору (контракту) п. 7 також передбачено, що Контракт вступає в дію після його підписання уповноваженими представниками Сторін.
Всі податки, адміністративні формальності на території Постачальника несе і здійснює Постачальник (позивач), і на території країни Покупця несе і здійснює Покупець (відповідач).
Дія цього Контракту закінчується після виконання Сторонами обумовлених зобов'язань.
Жодна зі Сторін не має права передавати свої обов'язки по даному Контракту третім особам без письмового погодження на те другої Сторони.
Таким чином, як зазначає позивач, «L.Q. Alliance» своє зобов'язання за вказаним договором виконало в повному обсязі, однак від дня такого виконання і до моменту подачі позовної заяви Відповідачем оплату не здійснено, а на зв'язок взагалі перестав виходити.
Відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по оплаті товару не виконав і допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим, позивачем на суму боргу нараховано 1633,83 грн - інфляційне збільшення та 5160,69грн 3% річних за період з 07.07.2023 до 07.01.2024.
В позовній заяві «L.Q. Alliance» зазначає, що на сьогоднішній день сума заборгованості відповідача за невиконання даного контракту складає 30000,00(тридцять тисяч) польських злотих, що еквівалентно 339431,67 грн (сума боргу) + 1 633,83 (інфляційне збільшення) + 5 160,69 (3% річних) = 346 226,19 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтями 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На виконання умов договорів позивач свої зобов'язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами контракту, поставив відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до п.2.1. Контракту Постачальник зобов'язується передати товар покупцю на умовах, встановлених відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року :
- СІР м. Київ (Україна)
Пунктом 2.2. Контракту встановлено, що моментом переходу права власності на Товар до Покупця є дата передачі Товару агентом Постачальника Покупцю в порту прибуття Товару.
Згідно з п.4.1. Контракту Покупець зобов'язується перерахувати 100% вартості Контракту або окремо за кожну одиницю Товару зазначену у відповідному інвойсі та Пункті 1.1 цього Контракту прямим банківським переказом на рахунок Постачальника протягом 90 календарних днів з дати переходу права власності на Товар. У банківському переказі обов'язково повинен бути вказаний номер Контракту та інвойсу за кожну окрему одиницю Товару.
Як зазначає позивач, на виконання вимог укладеного контракту 20.07.2023 року “L.Q. Alliance» (позивач) доставив на Територію України та передав у власність ПП “УПАК 26» (відповідача) наступне майно, яке є предметом договору:
Вакуумну пакувальну машину Profi Line 260 - Польща
Кавомолку Lelit William PL71 - Італія
Холодильну вітрину регульовану Arctic Hendi 233207 - Польща
Кавоварку Lellit GiuliettaX - Італія
Холодильник MPRO GRE4600 - Польща
Пароконвектомат Forgast 6 GN - Польща
30.07.2023 року позивачем виставлено інвойс, в якому зазначено термін оплати за триманий відповідачем товар у сумі 30000,00 злотих - 14.10.2023 року.
Повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.
Отже відповідач прийняв відповідний товар, що підтверджується міжнародною товаро-транспортною накладною CMR A№702679 від 09.07.2023 року, а саме пунктом 24, у якому відповідачем поставлено підпис про отримання вказаних товарі, накладною від 18.07.2023 року, обтяжувальною нотою, та іншими документами, наданими до позовної заяви, проте оплату за отриманий товар не здійснив.
На підтвердження позовних вимог, позивачем разом з позовною заявою надано зокрема копії переписки через застосунок-месенджер "Telegram".
Суд з цього приводу зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 виснувала, що повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до ст. 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами в месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності й допустимості таких доказів, а також обсягу обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.
Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
У цій справі позивач надав суду роздруківки електронного листування, за його твердженням, між позивачем та відповідачем. При цьому, з даної переписки не можливо встановити авторів цього листування та його зміст.
Відповідач до суду не надав жодних пояснень, які б підтвердити або спростувати зазначені в переписці обставини.
Крім того, умовами контракту не передбачено можливості обміну інформацією через будь-які месенджери.
Враховуючи зазначене, суд не має правових підстав приймати даний доказ як належний та достовірний.
Статтею 664 ЦК України встановлено момент виконання обов'язку продавця передати товар.
Відповідно до чч.1,2 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до ст.334 ЦК України момент набуття права власності за договором право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що товар, визначений умовами договору, був доставлений на територію України та переданий у власність ПП “УПАК 26» (відповідача) 20.07.2023 року.
Також, представник позивача зазначав, що під час складання розрахунку по нарахуванню 3% річних та інфляційних було допущено арифметичну помилку, та невірно визначено початок нарахування 3% річних та інфляційних, а саме, вважав вірний період нарахування річних та інфляційних, починаючи на 91 день після поставки товару (20.07.2023), тобто з 19.10.2023 по кінцевий період, визначений в позовній заяві.
Враховуючи вимоги статей 530 ЦК України та умови контракту, строк оплати за отриманий товар за контрактом є таким, що настав 18.10.2023 (90 календарних днів з дати переходу права власності на Товар, тобто з 20.07.2023).
Отже, враховуючи те, що відповідач зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав, на час розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати вартості отриманого товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 339431,67 грн основного боргу підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 5160,69 грн та інфляційні втрати в розмірі 1633,83 грн за прострочення оплати товару.
Щодо стягнення 3% річних у розмірі 5160,69 грн та інфляційних втрат у розмірі 1633,83 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.
“L.Q. Alliance» (позивач) як Постачальник виконав свої зобов'язання по Договору у повному обсязі, проте Відповідач умови Договору щодо своєчасної оплати отриманого товару у встановлені Контрактом строки не виконав, внаслідок чого Відповідачу нараховані 3% річних у сумі 5160,69 грн та індекс інфляції у сумі 1633,83грн.
Як зазначено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.10.2020 року у справі №911/19/19 суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України суд з'ясував обставини щодо правильності здійснення позивачем відповідних розрахунків.
Як вже зазначалось вище по тексту судового рішення, в судовому засіданні представник позивача підтвердив, що товар, визначений умовами договору, був доставлений на територію України та переданий у власність ПП “УПАК 26» (відповідача) 20.07.2023 року.
Також, представник позивача зазначав, що під час складання розрахунку по нарахуванню 3% річних та інфляційних було допущено арифметичну помилку, та невірно визначено початок нарахування 3% річних та інфляційних, а саме, вважав вірний період нарахування річних та інфляційних, починаючи на 91 день після поставки товару (20.07.2023), тобто з 19.10.2023 по кінцевий період, визначений в позовній заяві.
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача, який міститься в позовній заяві, є невірним, оскільки позивачем невірно визначено початковий період нарахування 3% річних та інфляційних.
При цьому суд зазначає, що строк оплати боргу в розмірі 339431,67 грн настав 18.10.2023 (90 днів з дня поставки).
Таким чином, прострочення з оплати починається на наступний день, тобто з 19.10.2023 року.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, враховуючи вірний початок прострочення (з 19.10.2023) та визначений позивачем кінцевий період нарахування (07.01.2023), суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 2259,24 грн 3% річних.
В частині стягнення 2901,45 грн 3% річних суд відмовляє, у зв'язку з невірним розрахунком.
Щодо інфляційних втрат, суд встановив, що хоча й період нарахування визначений позивачем невірно, але загальна вірна сума інфляційних є більшою. Разом із тим, враховуючи, що згідно з ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд вважає правомірним стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних в межах заявленої суми в розмірі 1633,83 грн.
Отже позовні вимоги в частині стягнення 1633,83 грн інфляційних підлягають задоволенню.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з чч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Верховний Суд з посиланням на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, з-поміж іншого зазначив, що "концепція негативного доказу", закріплена у частині десятій статті 81 ГПК України, не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані до матеріалів справи, та надана їм правова оцінка.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази підтверджують обставини, які є предметом доказування у справі.
Під час розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості не надав, також не надав суду жодних доказів, які б спростовували позовні вимоги.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд визнає позовні вимоги правомірними, обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та не спростованими відповідачем.
Однак, з урахуванням відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 2259,24 грн 3% річних, позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судового збору суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи часткову відмову в позові, судовий збір в розмірі 5149,87 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта покладається на позивача, у зв'язку з частковою відмовою в позові.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19,124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76-80, 86, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Упак-26" (адреса: 61057, м.Харків, пров.Кравцова, буд.4, кв.12; код ЄДРПОУ 33203981) на користь L.Q. Alliance sp. z o.o. (адреса: 60-789, Республіка Польща, м.Познань, вул.Казимири Іллаковичувни, 14/1; код ЄДРПОУ 7812020947) основну заборгованість за невиконання зобов'язання за Контрактом (договором) №0001 від 07 липня 2023 року у розмірі 339431,67 грн, інфляційне збільшення у розмірі 1633,83 грн, 3% річних у розмірі 2259,24 грн, а також 5149,87 судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "15" січня 2026 р.
СуддяК.В. Аріт