справа №366/3433/25 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/1304/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
13 січня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 24 листопада 2025 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024112330000014 від 18 січня 2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 190 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 24 листопада 2025 року клопотання прокурора Вишгородської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_6 про накладення арешту на майно - задоволено.
Накладено арешт на вилучені 14 листопада 2025 року у ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ухвали слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року у справі №366/3433/25, речі, а саме:
- брелок (ключ) чорного кольору від автомобіля марки «PORSCHE» модель «CAYMAN 718», д.н.з. НОМЕР_1 , червоного кольору, з номером кузова « НОМЕР_2 », який вилучено та поміщено до спеціального пакету за № CRI199640;
- ноутбук марки «Lenovo», без серійного номеру, разом із зарядним пристроєм, який вилучено та поміщено до спеціального пакету за № WAR1718533.
Не погоджуючись з указаною ухвалою представник ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 подала до суду дві аналогічні за змістом та вимогами апеляційні скарги, які підлягають розгляду як одна, та просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Уважає, що оскаржувана ухвала постановлена з істотним порушенням норм кримінального процесуального законодавства України.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що стороною обвинувачення не наведено доказів того, що майно, на яке слідчим суддею накладено арешт, має ознаки речових доказів, передбачені частиною першою статті 98 КПК України.
Зазначає, що ноутбук марки «Lenovo», без серійного номеру, разом із зарядним пристроєм не підлягав відшуканню та вилученню відповідно до ухвали слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року та не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 167 КПК України.
Зауважує, що вказаний ноутбук не може бути використаний як доказ у вказаному кримінальному провадженні за частиною п'ятою статті 191 КК України, оскільки не містить ознак, зазначених частиною першою статті 98 КК України.
На переконання представника, брелок (ключ) чорного кольору від автомобіля марки «PORSCHE» модель «CAYMAN 718», д.н.з. НОМЕР_1 , під час проведення обшуку працівниками поліції цього автомобіля, який на праві власності належить ОСОБА_9 , який не є членом родини ОСОБА_8 , та який тимчасово перебував на території садиби ОСОБА_10 , не підлягав відшуканню та вилученню відповідно до ухвали слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року та не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 167 КПК України.
Вказує, що відсутня обґрунтована підозра щодо ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 2 частини другої статті 173 КК України).
Наголошує, що наслідки арешту майна для Самарівської районної ради Ковельського району Волинської області, яке передано у користування ОСОБА_11 , є обмеженням у користуванні у службових цілях, є перешкодою для роботи органу місцевого самоврядування в інтересах громади.
Зауважує, що розгляд справи про накладення арешту на майно відбувався без належного ознайомлення сторони захисту з клопотанням про накладення арешту.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 , яка вимоги апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі, думку прокурора ОСОБА_6 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Вишгородським районним управлінням поліції ГУНП в Київській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024112330000014 від 18 січня 2024 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 190 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_12 займається трейдингом на різних фінансових біржах, що полягає у купівлі продажу криптовалют, фіатних грошових коштів та проведенням інших фінансових операцій, використовуючи електронний гаманець в мережі «Ethereum» за ідентифікованим ОСОБА_12 номером НОМЕР_3 , на балансі якого останній зберігав грошові кошти на суму приблизно 585 000 доларів США.
Крім того, 18 січня 2024 року на адресу Вишгородської окружної прокуратури надійшла письмова заява про те, що ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на території міста Вишгород Київської області, по вулиці Симоненка, по власних справах, виявив відсутність вказаних грошових коштів в мережі «Ethereum» в сумі приблизно 585 000 доларів США, а також історію транзакцій та ряд незаконних операцій, які ОСОБА_12 не здійснював.
Під час аналізу гаманця потерпілого, встановлено ряд несанкціонованих транзакцій на гаманці невстановлених осіб та здійснено подальший аналіз транзакцій з гаманця потерпілого.
Крім того, в рамках вказаного кримінального провадження встановлено, що особи, відносно яких здійснюється досудове переслідування, є ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які імовірно причетні до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення.
У ході досудового розслідування встановлено, що у ОСОБА_8 перебувають у користуванні квартири за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , однак зареєстрований ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_8 після вчинення кримінального правопорушення, а саме після проведення незаконних транзакцій грошових коштів, що належать ОСОБА_12 , вчинених у період з 16 листопада 2023 року по 21 грудня 2023 року, одразу після останньої транзакції направився до пункту обміну та прийому валют, розміщеного за адресою: АДРЕСА_4 , де останнього виявлено на відеозаписах, отриманих в ході зібрання доказів у даному кримінальному провадженні, де зняв незаконно отримані грошові кошти, за які у подальшому придбав нерухоме майно, а саме квартири, які розташовані за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , які в свою чергу зареєстровані на його матір - ОСОБА_11 , з метою приховування вчиненого кримінального правопорушення та наслідків його вчинення, а також легковий автомобіль марки «PORSCHE» модель «CAYMAN 718», д.н.з. НОМЕР_1 , червоного кольору, з номером кузова « НОМЕР_4 », який 02 січня 2024 року був зареєстрований на ОСОБА_8 та 06 липня 2024 року зареєстрований на його матір - ОСОБА_11 , що підтверджує наміри останнього приховати наслідки вчинення ним кримінально протиправних діянь. У свою чергу ОСОБА_13 , отриманими грошовими коштами, що належать ОСОБА_12 внаслідок проведених протиправних транзакцій, розпорядився на власний розсуд.
14 листопада 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року у справі №366/3433/25 слідчим ВРЗЗС СВ Вишгородського РУП ГУНП в Київській області проведено обшук за адресою реєстрації та проживання ОСОБА_8 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого, виявлено та вилучено:
- брелок (ключ) чорного кольору від автомобіля марки «PORSCHE» модель «CAYMAN 718», з д.н.з. НОМЕР_1 , червоного кольору, з номером кузова « НОМЕР_4 », вилучено та поміщено до спеціального пакету за №CRI199640;
- ноутбук марки «Lenovo», без серійного номеру, разом із зарядним пристроєм, вилучено та поміщено до спеціального пакету за №WAR1718533.
Постановою старшого слідчого СВ Вишгородського РУП ГУНП в Київській області від 14 листопада 2025 року вилучені 14 листопада 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 у справі №366/3433/25 предмети визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
20 листопада 2025 року до Іванківського районного суду Київської області надійшло клопотання прокурора Вишгородської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_6 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42024112330000014 від 18 січня 2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 190 КК України.
Ухвалою слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 24 листопада 2025 року клопотання прокурора Вишгородської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_6 про накладення арешту на майно - задоволено.
Накладено арешт на вилучені 14 листопада 2025 року у ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ухвали слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року у справі №366/3433/25, речі, а саме:
- брелок (ключ) чорного кольору від автомобіля марки «PORSCHE» модель «CAYMAN 718», д.н.з. НОМЕР_1 , червоного кольору, з номером кузова « НОМЕР_2 », який вилучено та поміщено до спеціального пакету за № CRI199640;
- ноутбук марки «Lenovo», без серійного номеру, разом із зарядним пристроєм, який вилучено та поміщено до спеціального пакету за № WAR1718533.
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на наступне майно: брелок (ключ) чорного кольору від автомобіля марки «PORSCHE» модель «CAYMAN 718», д.н.з. НОМЕР_1 , червоного кольору, з номером кузова « НОМЕР_2 »; ноутбук марки «Lenovo», без серійного номеру, разом із зарядним пристроєм, виявлене та вилучене 14 листопада 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року у справі №366/3433/25 під час проведення обшуку за адресою реєстрації та проживання ОСОБА_8 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вказані матеріальні об'єкти можуть зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі були предметом кримінально протиправних дій, а отже відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що слідчим у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апелянта про те, що стороною обвинувачення не наведено доказів того, що майно, на яке слідчим суддею накладено арешт, має ознаки речових доказів, передбачені частиною першою статті 98 КПК України; вказаний ноутбук не може бути використаний як доказ у вказаному кримінальному провадженні за частиною п'ятою статті 191 КК України, оскільки не містить ознак, зазначених частиною першою статті 98 КК України, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вказані матеріальні об'єкти можуть зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі були предметом кримінально протиправних дій, а отже відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
При цьому, брелок (ключ) чорного кольору від автомобіля марки «PORSCHE» модель «CAYMAN 718», з д.н.з. НОМЕР_1 , червоного кольору, з номером кузова « НОМЕР_4 » та ноутбук марки «Lenovo», без серійного номеру, разом із зарядним пристроєм визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, про що була винесена відповідна постанова.
Аргументи скаржника, що відсутня обґрунтована підозра щодо ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 2 частини другої статті 173 КК України), не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Як убачається з положень частини сьомої статті 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
З урахуванням наведеного, відсутність вказаних матеріальних об'єктів у переліку, щодо якого прямо було надано дозвіл на обшук в ухвалі слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року у справі №366/3433/25 про надання дозволу на проведення обшуку, не є перешкодою для тимчасового вилучення такого майна та звернення у подальшому з клопотанням про арешт майна з дотриманням вимог частини п'ятої статті 171 КПК України.
Аргументи апелянта про те, що наслідки арешту майна для Самарівської районної ради Ковельського району Волинської області, яке передано у користування ОСОБА_11 , є обмеженням у користуванні у службових цілях, є перешкодою для роботи органу місцевого самоврядування в інтересах громади, не є достатньою підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження та матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
Посилання представника на те, що розгляд справи про накладення арешту на майно відбувався без належного ознайомлення сторони захисту з клопотанням про накладення арешту, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Крім того, права власника майна відновлені під час апеляційного розгляду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Іванківського районного суду Київської області від 24 листопада 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4