16 грудня 2025 року місто Київ
справа № 755/5611/23
апеляційне провадження № 22-ц/824/15393/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання:Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Марфіної Н.В. від 7 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю "АЙМЕТЕР", товариство з обмеженою відповідальністю "АЙМЕТЕР СЕРВІС" про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю "АЙМЕТЕР" (далі ТОВ "АЙМЕТЕР"), товариство з обмеженою відповідальністю "АЙМЕТЕР СЕРВІС" (далі - ТОВ "АЙМЕТЕР СЕРВІС"), про стягнення коштів.
Позов обґрунтовано тим, що 4 липня 2017 року ОСОБА_3 видав на ім'я ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив останнього представляти інтереси з питань, пов'язаних з передачею в оренду належного позивачу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довіреності відповідачу були надані права: укладати та підписувати від імені довірителя відповідні договори оренди вказаного нерухомого майна (у разі необхідності договори про внесення змін та доповнень та договори про розірвання) з правом самостійного визначення як істотних, так і факультативних умов; отримувати грошові кошти від оренди нерухомого майна; проводити розрахунки в будь-якій формі; підписувати акти приймання-передачі та інші необхідні документи. Дана довіреність була видана строком на три роки до 4 липня 2020 року.
4 липня 2017 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ "АЙМЕТЕР" договір оренди нежитлового приміщення, загальною площею 1311,2 кв.м. У подальшому відповідач та ТОВ "АЙМЕТЕР" уклали дві додаткові угоди щодо продовження строку дії оренди.
3 січня 2018 року відповідач уклав з ТОВ "АЙМЕТЕР СЕРВІС" договір оренди нежитлового приміщення, загальною площею 202,68 кв.м.
8 вересня 2020 року позивач видав на ім'я відповідача наступну нотаріально посвідчену довіреність з аналогічними попередній довіреності повноваженнями представника. Дана довіреність була видана строком на три роки до 8 вересня 2023 року. 20 грудня 2022 року позивач скасував довіреність від 8 вересня 2020 року.
У період дії довіреностей з 4 липня 2017 року по 20 грудня 2022 року відповідач отримував від орендарів орендні платежі. Розмір орендних платежів від ТОВ "АЙМЕТЕР" склав 3 811 063 грн 50 коп., а від ТОВ "АЙМЕТЕР СЕРВІС" розмір орендних платежів склав 590 224 грн 48 коп.
Вказує, що відповідач протягом 2017-2022 років не виконував своїх зобов'язань за довіреностями та не передавав позивачу грошових коштів за договорами оренди. Позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення коштів, на яку отримав відповідь про те, що кошти від отриманих орендних платежів були витрачені на поточний ремонт та реконструкцію нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Проте жодних доказів на підтвердження цих обставин відповідач не надав.
В усному порядку сторони обумовили, що відповідач отримані від оренди грошові кошти поверне позивачу на його першу вимогу. Проте коштів або частини коштів відповідачем так і не повернуто.
Посилаючись викладене, позивач, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 4 401 287 грн 98 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 7 липня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 3 157 730 грн 98 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 428 грн 80 коп.
Частково задовольняючи позов, суд виходив з того, що у позивача наявне право вимоги до відповідача щодо отримання грошових коштів за укладеними ним договорами оренди, тобто наявності обов'язку передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення. Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд виходив з того, що є безпідставним включення до суми заборгованості податків, сплачених товариствами при здійсненні орендних платежів, та наявності доказів часткової сплати відповідачем за вказівкою позивача комунальних послуг та податкових зобов'язань. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки останній продовжився на період дії карантину та воєнного стану.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скаржник зазначає, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення не враховано наступне: долучені форми звітів про витрати у вигляді електронних таблиць; покази свідків, які підтвердили факт отримання коштів в інтересах позивача, а також твердження свідків про проведення позивачем нарад щодо реконструкції належного йому нерухомого майна; докази про сплату комунальних платежів за обслуговування нерухомого майна на суму 61 408 грн 59 коп.; платежі, здійснені в інтересах позивача на карткові рахунки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та позивачу на загальну суму 593 000 грн.
Судом також не взято до ваги, що у разі відсутності факту повернення отримання за першою довіреністю позивач не видав би другу довіреність та те, що відповідно до змісту довіреностей відповідач повинен був виконати певний обсяг роботи без отримання жодної оплати.
Вважає, що судом належним чином не досліджено надані відповідачем докази на підтвердження заперечень проти позовних вимог.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для скасування рішення. Надані відповідачем докази не спростовують обставин не повернення ним коштів після виконання доручення.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила задовольнити.
ОСОБА_3 , ТОВ "АЙМЕТЕР" та ТОВ "АЙМЕТЕР СЕРВІС" у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
4 липня 2017 року ОСОБА_3 (довіритель) видав довіреність ОСОБА_1 (представник). Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Б.Л.
Даною довіреністю представника було уповноважено на представництво інтересів довірителя в усіх державних та інших форм власності підприємствах, установах та організаціях, державних органах та органах місцевого самоврядування, а також перед фізичними та юридичними особами з питань, пов'язаних з наданням в оренду належного довірителю нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Зокрема представнику були надані наступні права: укладати та підписувати від імені довірителя відповідні договори оренди зазначеного вище нерухомого майна (у разі необхідності договори про внесення змін та доповнень та договори про розірвання) з правом самостійного визначення як істотних, так і факультативних умов; отримувати грошові кошти від оренди вказаного нерухомого майна; проводити розрахунки в будь-якій формі, підписувати акти приймання-передачі та іншінеобхідні документи.
Довіреність від 4 липня 2017 року видана на строк три роки і була дійсна до 4 липня 2020 року.
4 липня 2017 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ "АЙМЕТЕР" (орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 0407-1/2017.
Пунктом 1.1 Договору № 0407-1/2017 від 4 липня 2017 року визначено, що орендодавець передає орендарю, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1311,2 кв.м.
Відповідно до пункту 3.1 Договору № 0407-1/2017 від 4 липня 2017 року, умови даного договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, а саме з 1 квітня 2017 року.
ОСОБА_1 , як орендодавець, та ТОВ "АЙМЕТЕР", як орендар, уклали Додаткові угоди № 1 та № 2 до Договору оренди нежитлового приміщення № 0407-1/2017 від 4 липня 2017 року, якими в цілому змінено строк дії договору оренди до 31 грудня 2019 року.
3 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "АЙМЕТЕР СЕРВІС" було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 0301-1/2018.
Пунктом 1.1 Договору № 0301-1/2018 визначено, що орендодавець передає орендарю, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 202,68 кв. м.
У пунктах 3.2 Договору № 0407-1/2017 та Договору № 0301-1/2018 вказано, що якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна зі сторін не заявила про свій намір розірвати даний договір, строк його дії автоматично пролонгується на наступний календарний рік. Така пролонгація не обмежена за терміном і може здійснюватися щорічно.
8 вересня 2020 року Міцінський О.М. (довіритель) видав довіреність ОСОБА_1 (представник). Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Самко Н.Т.
Даною довіреністю представника було уповноважено на представництво інтересів довірителя в усіх державних та інших форм власності підприємствах, установах та організаціях, державних органах та органах місцевого самоврядування, а також перед фізичними та юридичними особами з усіх питань, пов'язаних з наданням в оренду належного довірителю нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 . Зокрема, представнику були надані наступні права: укладати та підписувати від імені довірителя відповідні договори оренди зазначеного вище нерухомого майна (у разі необхідності договори про внесення змін та доповнень та договори про розірвання) з правом самостійного визначення як істотних, так і факультативних умов; отримувати грошові кошти від оренди вказаного нерухомого майна; проводити розрахунки в будь-якій формі, підписувати акти приймання-передачі та інші необхідні документи.
Довіреність від 8 вересня 2020 року видана на строк три роки, тобто дійсна до 8 вересня 2023 року.
20 грудня 2022 року ОСОБА_3 скасував видану ОСОБА_1 довіреність від 8 вересня 2020 року.
Згідно повідомлення ТОВ "АЙМЕТЕР" від 21 лютого 2023 року, за договором оренди № 0407-1/2017 від 4 липня 2017 року, товариство сплатило орендодавцю ОСОБА_1 3 811 063 грн 50 коп. та має заборгованість за даним договором оренди в сумі 215 176 грн 50 коп.
Згідно повідомлення ТОВ "АЙМЕТЕР СЕРВІС" від 21 лютого 2023 року, за договором оренди № 0301-1/2018 від 8 вересня 2020 року, товариство сплатило орендодавцю ОСОБА_1 590 224 грн 48 коп. та має заборгованість за даним договором оренди в сумі 127 262 грн 72 коп.
28 лютого 2023 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 з вимогою передати отримані відповідачем грошові кошти за договорами оренди у загальному розмірі 4 401 287 грн 98 коп.
Відповідно до банківських виписок з рахунку ТОВ "АЙМЕТЕР", за договором оренди № 0407-1/2017 від 4 липня 2017 року товариство перерахувало на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 3 025 946 грн 70 коп., а з урахуванням сплачених податків сума становить 3 734 358 грн 30 коп.
Відповідно до банківських виписок з рахунку ТОВ "АЙМЕТЕР СЕРВІС", за договором оренди № 0301-1/2018 від 8 вересня 2020 року товариство перерахувало на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі 450 314 грн 24 коп., а з урахуванням сплачених податків сума становить 590 224 грн 48 коп.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (частина перша статті 1000 ЦК України).
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).
Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (частина перша статті 1004 ЦК України).
Повірений зобов'язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (стаття 1006 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 1007 ЦК України, довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.
Аналіз вищевказаних норм матеріального права дає підстави для наступних висновків:
традиційно в доктрині приватного права виокремлюють договірне представництво або добровільне, що виникає на підставі договору. Цим договором, зокрема, є договір доручення (глава 68 ЦК України);
довіреність видається однією особою іншій особі, тому видача довіреності є одностороннім правочином. Для цього не потрібна наявність волі іншої особи, тобто другої сторони договору доручення. Довіреність видається на підставі договору доручення (стаття 1003 ЦК України), при чому це робиться обов'язково (частина перша статті 1007 ЦК України). Це означає, що наявність довіреності свідчить про договірне представництво;
глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Формулювання, які вживаються в статті 1003 ЦК України і сутність правовідносин представництва, вимагають фіксації його повноважень, що може бути здійснено в договорі та/або в довіреності. Натомість в статті 1007 ЦК України міститься вимога видати довіреність повіреному і це означає, що вона є обов'язковою. Але можливо вчинити договір доручення в усній формі, й у цьому разі довіреність слугуватиме підтвердженням його укладання;
з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов'язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва;
видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв'язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред'являти вимогу про передачу одержаного у зв'язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України.
Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 458/229/18.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Установлено та не заперечується відповідачем, що за довіреністю відповідач був повіреним позивача. Укладаючи на підставі довіреністю з третіми особами договори оренди нежитлового приміщення, належного на праві власності позивачу, відповідач за змістом частини першої статті 237, частини першої статті 1000 ЦК України діяв від імені та в інтересах позивача, чому кореспондує визначений у пункті 3 частини 1 статті 1006 ЦК України обов'язок відповідача, як повіреного, передати позивачу гроші, отримані від оренди майна.
З матеріалів справи убачається, що ТОВ "АЙМЕТЕР" за договором оренди № 0407-1/2017 від 4 липня 2017 року перерахувало на рахунок ОСОБА_1 (повіреного) грошові кошти у загальній сумі 3 025 946 грн 70 коп., що з урахуванням сплачених податків становить 3 734 358 грн 30 коп.; ТОВ "АЙМЕТЕР СЕРВІС" за договором оренди № 0301-1/2018 від 8 вересня 2020 року перерахувало на рахунок ОСОБА_1 (повіреного) грошові кошти у загальній сумі 450 314 грн 24 коп., що з урахуванням сплачених податків становить 590 224 грн 48 коп.
Матеріали справи не містять належних доказів передачі позивачу відповідачем отриманих останнім грошових коштів від оренди майна.
Ураховуючи вказані норми матеріального права та дотримуючись норм процесуального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, в тому числі урахувавши докази часткової сплати відповідачем за вказівкою позивача комунальних послуг та податкових зобов'язань, а також беручи до уваги безпідставність включення до суми стягнення податків, сплачених товариствами при здійсненні орендних платежів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 3 157 730 грн 98 коп.
Доводи скаржника про те, що у разі відсутності факту передання грошових коштів позивачу від оренди майна за першою довіреністю, позивач би не видав другу довіреність, не спростовують висновку суду першої інстанції, оскільки фактично є власними роздумами відповідача та не містять жодного правового підґрунтя.
Колегія суддів вважає недоречними доводи скаржника про те, що за змістом виданих позивачем довіреностей відповідач повинен був виконати певний обсяг роботи без отримання оплати, оскільки наявність чи відсутність між сторонами трудових відносин не є предметом спору у даній справі.
Посилання у апеляційній скарзі на неврахування здійснених відповідачем платежів є безпідставними. Так, суд першої інстанції врахував підтверджені комунальні платежі шляхом зменшення суми стягнення; інші заявлені "перекази в інтересах позивача" обґрунтовано не зараховані, оскільки квитанції не містять ідентифікації отримувача та призначення платежу, а показання свідка не доводять ні конкретних сум, ні джерела, ні правової підстави використання саме орендних коштів.
Інші доводи апеляційної скарги є тотожними доводам відзиву на позовну заяву та фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав повну та об'єктивну оцінку, вона є достатньо аргументованою, а тому апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи відповідача.
При цьому колегія суддів зауважує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 7 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: