Справа № 538/1538/22 Номер провадження 22-ц/814/630/26Головуючий у 1-й інстанції Цімбота Л. Г. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
14 січня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з ро3гляду цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 14 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди джерелом підвищеної небезпеки,-
У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 204421,97 грн, моральну шкоду у розмірі 250000, 00 грн спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обгрунтування позову вказувала, що 01.12.2020 близько 18 год 15 хв по пр-ту Миру в м. Заводське, Миргородського району, Полтавської області, водій автомобіля ЗАЗ 110307 д.р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_1 допустила наїзд на неї, як пішохода, внаслідок чого їй були завдані тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому середньої третини (діафізів) правих мало - та великогомілкових кісток, які оцінюються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
В подальшому вона була доставлена до Лохвицької ЦРЛ, де 02.12.2020 їй було проведене оперативне втручання МОС відкритого перелому. У період з 15.03.2021 року по 17.03.2021 вона проходила стаціонарне лікування у 3-й Міській клінічній лікарні з діагнозом «Відкритий перелом (01.12.2020 р.) с/3 правої гомілки. Стан після МОС (02.12.2020 р.) с/3 правої в/гомілкової кістки. Злам металофіксатора із вторинним зміщенням уламків. Інфікована тривало незаживаюча рана правої гомілки».
З 05.04.2021 по 08.04.2021 вона знову була змушена проходити стаціонарне лікування у травматологічному відділенні 3-ї Міської клінічної лікарні, у зв'язку з тим, що стан не покращувався.
09.07.2021 її визнано особою з інвалідністю II групи з ураженням ОРА. 21.07.2022 здійснено переогляд МСЕК за результатами якої її визнано особою з інвалідністю II групи з ураженням ОРА.
Вказувала, що власником автомобіля ЗАЗ 110307 д.р.н. ЗАЗ 110307 д.р.н. НОМЕР_1 є ОСОБА_2
02.12.2020 року відомості внесли до ЄРДР кримінальне провадження №12020170230000468, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2. ст. 286 КК України. В матеріалах кримінального провадження мається висновок інженерно-транспортної експертизи від 25.10.2021 відповідно до якого, у діях водія автомобіля ЗАЗ -10307 з реєстраційним номером НОМЕР_1 ОСОБА_1 , вбачаються невідповідності з вимогами п.п. 12.3, 12.4, 12.9 (б) ПДР, як з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди. В умовах завданої події водій автомобіля ЗАЗ-10307 з реєстраційним номером НОМЕР_1 ОСОБА_1 мала технічну можливість попередити наїзд шляхом застосування своєчасних мір гальмування з метою зниження швидкості свого руху до швидкості руху пішохода дозволеній швидкості в населеному пункті рівній 50 км/год. Разом з тим, як в процесі травмування, так і під час проходження її стаціонарного та амбулаторного лікування, і на теперішній час вона зазнала і продовжує зазнавати сильних фізичних страждань.
Вказувала, що через отримані внаслідок ДТП тілесні ушкодження їй було завдано моральних страждань, які спричинили негативні зміни у житті: негативні переживання та спогади, насторога, тривога, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну та неприємні сновидіння, нервозність та дратівливість.
Зазначала, що відповідачі лише перші декілька днів надавали допомогу, а потім взагалі перестали цікавитися станом її здоров'я. Тоді як весь цей час її родина і надалі витрачає кошти на лікування, загальна сума матеріальних збитків, яка має бути стягнута з відповідачів на її користь, становить 66773,50 грн. Окрім цього, внаслідок ДТП були зіпсовані результати проведеної операції на спині, яка коштувала 69400 грн., яку на даний час треба робити повторно.
Вважає, що ОСОБА_2 , який є власником джерела підвищеної небезпеки, та ОСОБА_1 , яка керувала 01.12.2020 транспортним засобом, мають нести відповідальність за завдання їй шкоди внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 14 липня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди джерелом підвищеної небезпеки задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 200000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено
Вирішено питання судових витрат.
На вказане рішення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій прохають рішення районного суду в частині задоволених вимог щодо відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача 50000 грн. моральної шкоди. Допустити виплату компенсації моральної школи періодичними платежами в розмірі 10000 грн. щомісячно до повного погашення.
В обгрунтування апеляційної скарги вказують, що моральна шкода у розмірі 200000 грн не підтверджена належними та допустимими доказами.
Окрім того судом не взято до уваги те, що відповідачі приймали матеріальну участь у оплаті витрат на лікування позивача. Морально підтримували потерпілу, що не було взято до уваги судом. Вказують, що частковою компенсацією моральної шкоди є також те, що ОСОБА_1 засуджена до позбавлення волі з випробувальним терміном. Враховуючи викладене, вважають, що достатнім розміром моральної шкоди буде 50000 грн.
В іншій частині рішення районного суду не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи були присутні представники сторін та відповідачі, позивач будучи належним чином та завчасно повідомленими про час і місце слухання справи, в судове засідання не з'явилася.
Колегія суддів, заслухавши доповідача та учасників справи, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Районним судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.12.2020 близько 18 год 15 хв по пр-ту Миру в м. Заводське, Миргородського району, Полтавської області, водій автомобіля ЗАЗ 110307 д.р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_1 допустила наїзд на ОСОБА_3 , як пішохода, внаслідок чого їй були завдані тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому середньої третини (діафізів) правих мало - та великогомілкових кісток, які оцінюються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
Вироком Лохвицького районного суду Полтавської області від 23.01.2024 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного за даним вироком основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.
Під час розгляду кримінально справи встановлено, що ОСОБА_1 , не маючи посвідчення подія та права керувати транспортними засобами, 01.12.2020 сіла за кермо автомобіля ЗАЗ 110307, реєстраційний номерНОМЕР_1 , який перебуває у власності ОСОБА_2 . Керуючи вказаним автомобілем, ОСОБА_4 рухалася по проїзній частині проспекту Миру в м. Заводське, Миргородського району, Полтавської області від центру міста в напрямку с. Токарі, де, близько 18 години 15 хвилин, в порушення вимог п. 12.3, 12.4, 12.9(6) ГІДР України, проявила неуважність, діючи недбало, перевищивши максимально дозволену швидкість для руху, допустила наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка йшла по правому краю проїзної частини проспекту Миру, в попутному напрямку. У результаті даної пригоди пішохід ОСОБА_3 , за результатами проведеної судово-медичної експертизи № 161 від 22.10.2021 отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому середньої третини (діафізів) правих мало- та великогомілкових кісток. Дані тілесні ушкодження могли утворитися незадовго до госпіталізації потерпілої до стаціонару КНП Лохвицька МЛ (яке відбулося об 19 год. 00 хв. 01.12.2020) від дії тупих предметів, якими могли бути виступаючі частини кузова легкового автомобіля та могли утворитися у пішохода, при наїзді на нього легковим автомобілем. Тілесні ушкодження, виявленні на тілі ОСОБА_3 можуть бути оцінені, як тяжкі тілесні ушкодження по ознаці небезпеки для життя. Згідно висновку автотехнічної експертизи № СЕ-19М 17-21\12057-ІТ від 25.10.2021, у діях водія вбачаються невідповідності з вимогами п.п. 12.3, 12.4, 12.9(6) Правил дорожнього руху України та які з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди. (а.с.74-75).
Районним судом також встановлено, що власником транспортного засобу, автомобіль марки ЗАЗ 110307, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2005, є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.6).
Також встановлено, що ОСОБА_3 після дорожньо-транспортної пригоди знаходилася на тривалому лікуванні, що підтверджується виписками з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_4 ( а.с.7-10,13,14,90,96,106,
09.07.2021 року ОСОБА_3 визнано особою з інвалідністю ІІ групи з ураженням ОРА.
21.07.2022 здійснено повторно огляд інваліда ОСОБА_3 , яку визнано особою з інвалідністю II групи з ураженням ОРА, дата чергового переогляду 21.07.2024, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 21.07.2022 (а.с.5).
Задовольняючи частково вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000 грн. районний суд виходив з того, що наявні підстави для її солідарного стягнення з винної особи та власника автомобіля, оскільки внаслідок ДТП позивачу спричинено фізичні та душевні страждання, а її розмір є достатнімта відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості.
Проте, колегія суддів повністю не може погодитись з таким висновком районного суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною четвертою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, а тому принцип еквівалентного відшкодування, що властивий цивільному праву, при відшкодуванні моральної шкоди неможливий, оскільки вона не має вартісного еквівалента.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц виснувала, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.
В рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі", зазначається, що "з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги". Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Із матеріалів справи вбачається, що внаслідок ДТП позивачу спричинено фізичні та духовні страждання, які полягають у тривалому розладі здоров'я, оскільки було завдано тяжкі тілесні ушкодження через, що позивач мала зміни у своєму повсякденному житті та вона була змушена докладати додаткових зусиль для відновлення свого здоров'я.
У даній справі суд першої інстанції, зменшуючи заявлений позивачем розмір моральної шкоди з 250000 грн до 200000 грн, не врахував принципи розумності, справедливості та співмірності, характер і обсяг страждань, яких зазнала позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, у зв'язку з чим дійшов до передчасного висновку проте, що наявні підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі 200000 грн.
Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди 100000 грн. відповідатиме принципу розумності, справедливості, характер і обсяг страждань, яких зазнала позивач.
Слід також зазначити, що позивачем заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди у солідарному порядку з ОСОБА_1 , як винуватця ДТП та ОСОБА_2 , як власника джерела підвищеної небезпеки. Ці вимоги під час розгляду спору в суді першої інстанції стороною позивача не змінювала.
Проте, у цьому випадку чинне законодавство не передбачає солідарної відповідальності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі №910/15792/20 виснувано, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
За обставин, що встановлені у цій справі, за вимогою про стягнення моральної шкоди ОСОБА_2 не є особою, за рахунок якої можливо задовольнити таку вимогу, тому ОСОБА_2 є неналежним відповідачем.
Враховуючи, що висновки суду першої інстанції про солідарне стягнення з відповідачів не відповідають обставин справи і вимогам закону та суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, та слід ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 100000 грн, а у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовити.
Доводи апеляційної скарги фактично зводиться до незгоди скаржників з визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди, однак, вказана апеляційна скарга не містить жодних суттєвих доводів, мотивів та підстав для необхідності зменшення такого розміру.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення районного суду в частині оскаржених вимог слід скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки позов в частині відшкодування моральної шкоди задоволено частково на суму 100000 грн. слід стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подачу позову у розмірі 999, 73 грн та враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено на 50 % слід компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, плачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1500 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,- задовольнити частково.
Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 14 липня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в солідарному порядку у розмірі 200000 грн., - скасувати.
Ухвалити в цій частин нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 100000 грн моральної шкоди.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
В іншій частині рішення районного суду не переглядалось.
Змінити порядок розподілу судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 999,73 грн судового збору за подачу позовної заяви.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1500 грн компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 14 січня 2026 року.
Головуючий суддя : __________________________ Г.Л. Карпушин
Судді: ___________________ С.Б. Бутенко ___________________ О.І. Обідіна