П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/582/25
Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О. Дата і місце ухвалення: 10.11.2025р., м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому просила суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо проведення перерахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з 20.03.2020р. щодо об'єкту нежитлової нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов'язати Головне управління ДПС у Миколаївській області провести звірку даних щодо даного об'єкту та нарахованої суми податку за вказаний об'єкт нежитлової нерухомості з моменту припинення права власності на вказаний об'єкт, а саме з 27.04.2015р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що до 27.04.2015р. їй на праві власності належала 19/100 частини блоку побутових та допоміжних служб, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27.03.2015р. по справі №482/1561/14-ц, яке набрало законної сили 27.04.2015р., право власності на нежитлову будівлю загальною площею 2 814,8 м кв., блок побутових та допоміжних служб, літ С-1, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за ТОВ «Айнур Терра». А відтак, починаючи з 27.04.2015р. власником належної ОСОБА_1 частки нерухомого майна за вказаною адресою є ТОВ «Айнур Терра» і саме вказане товариство, відповідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, повинно сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Однак, звернувшись до Головного управління ДПС в Миколаївській області із заявою про проведення звірки даних щодо об'єкту нежитлової нерухомості ОСОБА_1 отримала лист відповідача від 10.09.2024р., в якому податковий орган зазначив, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідне майно перебувало у власності позивача до 20.03.2020р. і до вказаної дати ОСОБА_1 нараховувався податок на нерухоме майно. Такі дії Головного управління позивач вважає незаконними та зазначала, що державна реєстрація не є підставою набуття власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення від 10.11.2025р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення її позову у повному обсязі.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням позивача на те, що на підставі рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27.03.2015р. по справі №482/1561/14-ц, починаючи з 27.04.2015р. власником нежитлової будівлі загальною площею 2 814,8 м кв., блок побутових та допоміжних служб, літ С-1, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (19/100 частки якої належало ОСОБА_1 ) є ТОВ «Айнур Терра». З посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.03.2019р. по справі №911/3594/17, а також на правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 27.02.2018р. по справі №925/1121/17, від 17.04.2019р. по справі №916/675/15 та від 24.01.2020р. по справі №910/10987/18, апелянт зазначає, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, враховуючи, що такої підстави закон не передбачає.
За наведених обставин, апелянт стверджує, що з 27.04.2015р. ОСОБА_1 не є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно, у неї відсутній об'єкт оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Положеннями пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України чітко визначено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що запроваджений законодавцем порядок взаємодії між податковим органом та платником податків спрямований, в першу чергу, на забезпечення правильності визначення об'єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та усунення помилок у нарахуванні такого податку, що можуть бути допущенні контролюючим органом.
Головне управління ДПС в Миколаївській області подало письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 10.09.2024. податковим органом проведено звірку даних по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в результаті якої встановлено, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно частка нежитлової будівлі (19/100) за адресою: АДРЕСА_1 , у її власності перебувала до 20.03.2020р. У зв'язку з цим, податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ОСОБА_1 нараховувалися до 20.03.2020р.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.08.2009р. ОСОБА_2 (52/100), ОСОБА_1 (19/100) та ОСОБА_3 (29/100) на праві спільної часткової власності належало нерухоме майно - блок побутових та допоміжних служб, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2814,8 кв.м.
26.06.2012р. ОСОБА_1 прийнята до складу учасників ТОВ «Айнур Терра».
В якості майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ «Айнур Терра», позивач, разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , передала у власність товариства нежитлову будівлю, загальною площею 2814,8 кв.м., розташовану за вказаною вище адресою.
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27.03.2015р. по справі №482/1561/14-ц, яке набрало законної сили 27.04.2015р., право власності на нежитлову будівлю загальною площею 2 814,8 м кв., блок побутових та допоміжних служб, літ С-1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за ТОВ «Айнур Терра».
10.09.2024р. ОСОБА_1 , реалізуючи своє право, передбачене п.п.266.7.3 п.266.7 ст.266 ПК України, подала до ГУ ДПС у Миколаївській області заяву, в якій просила провести звірку за даним об'єктом з приводу нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. В заяві позивач наполягала на тому, що починаючи з 27.04.2025р. саме ТОВ «Айнур Терра» є власником нерухомого майна та платником відповідного податку.
Листом від 08.10.2024р. ГУ ДПС у Миколаївській області повідомило ОСОБА_1 про те, що контролюючим органом проведено звірку даних по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в результаті якої встановлено, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - об'єкт оподаткування, а саме: частина нежитлової будівлі (19/100) від загальної площі 2 814,8 кв.м., що складає 534,81 кв.м., і яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебувала у власності ОСОБА_1 до 20.03.2020р. На цій підставі сформовано податкове повідомлення-рішення від 07.10.2024р. №0829414-2410-1425-UA480060110000055792 на суму 4 209,86 грн., яке охоплює період з 01.01.2020р. до 28.02.2020р.
Спір у даній справі виник між сторонами з приводу правомірності результатів проведеної звірки за об'єктом нерухомого майна, яке знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що з моменту набрання законної сили рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27.03.2015р. по справі №482/1561/14-ц (27.04.2015р.), право власності на таке нерухоме майно перейшло від неї до ТОВ «Айнур Терра» і, відповідно, з цього часу вона не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
В свою чергу, за позицією Головного управління ДПС в Миколаївській області, звірка проводиться виключно на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому містяться дані про припинення права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості лише 20.03.2020р.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив з того, що відповідач діяв правомірно і в межах вимог ПК України, коли за наслідками звірки використав інформацію щодо об'єкта нерухомого майна, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Суд не прийняв до уваги посилання позивача на те, що в даному випадку Головне управління ототожнило момент переходу права власності з моментом державної реєстрації такого права, зазначивши, що визначення моменту набуття, зміни чи припинення права має значення для цивільних (господарських) правовідносин, а не для податкових.
Також, при вирішенні спору судом враховано, що ОСОБА_1 своє право на проведення звірки вже реалізувала, а відповідач виконав свій обов'язок, розглянувши заяву про проведення звірки. На теперішній час правовідносини з приводу звірки між сторонами завершені, а за наслідками звірки 07.10.2024р. ГУ ДПС у Миколаївській області прийняло податкове повідомлення-рішення №0829414-2410-1425-UA480060110000055792, яким ОСОБА_1 нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020р., а саме за період з 01.01.2020р. до 28.02.2020р., тобто до моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису при припинення у позивача права власності. За висновками суду, оскільки на теперішній час звірка, передбачена ст.266 ПК України, вже проведена (завершена) і за її наслідками прийняте відповідне податкове повідомлення-рішення, тому належним способом захисту прав позивача є оскарження саме податкового повідомлення-рішення, а не оскарження результатів звірки, так як позивач по суті захищає свої майнові права.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп.265.1.1 п.265.1 ст.265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно.
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст.266 Податкового кодексу України.
У розумінні ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України).
Згідно пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Підпунктом 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачено, що платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Згідно п.п.266.7.4 п.266.7 ст.266 ПК України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно зобов'язані у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій, надає відомості у строки та в порядку, встановлені підпунктом 70.16.7-1 пункту 70.16 статті 70 цього Кодексу.
У разі подання платником податку контролюючому органу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, відомості про яке відсутні у базі даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом відомостей від органів державної реєстрації прав на нерухоме майно про перехід права власності на об'єкт оподаткування.
З вказаних норм у їх сукупності слідує, що ПК України чітко визначає повноваження контролюючого органу щодо нарахування грошових зобов'язань на нерухоме майно, а також алгоритм дій контролюючого органу - отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нарахування грошових зобов'язань шляхом прийняття ППР та направлення його власнику майна.
При цьому, до повноважень ПК України не відноситься вирішення питання про відповідність даних Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно фактичним обставинам.
Спірним у даній справі є оскарження ОСОБА_1 дій Головного управління ДПС в Миколаївській області за наслідками проведення звірки даних щодо об'єкту нежитлової нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та відмови здійснити перерахунок суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Зокрема, як вже зазначалося, позивачка вважає, що з моменту набрання законної сили рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27.03.2015р. по справі №482/1561/14-ц (27.04.2015р.), право власності на нерухоме майно на 19/100 частки блоку побутових та допоміжних служб, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло від неї до ТОВ «Айнур Терра» і, відповідно, з цього часу вона не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість таких доводів позивача з огляду на наступне.
Згідно частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначає Закон України від 01.07.2004р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон - №1952- IV).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст.2 Закону №1952-IV).
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.
Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону №1952-IV державній реєстрації прав підлягають право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на майбутній об'єкт нерухомості.
Частиною 1 статті 5 Закону №1952-IV передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Таким чином, моментом виникнення в особи права власності на нерухоме майно є проведення державної реєстрації такого права.
Підпункт 266.7.3 пункту 266.7 статті 267 ПК прямо передбачає, що за наявності розбіжностей між даними податкового органу і даними платника податків, пріоритет мають дані, підтверджені таким платником на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності (його набуття чи втрати).
Як слідує зі змісту п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Таким чином, при обчисленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податковий орган має використовувати не тільки дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, але й наявні відомості, що містяться в оригіналах відповідних документів платника податків, зокрема в документах на право власності (за умови їх подання).
У даному випадку на підставі рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27.03.2015р. по справі №482/1561/14-ц (27.04.2015р.) визнано за ТОВ «Айнур Терра» право власності на нежитлову будівлю загальною площею 2 814,8 м кв., блок побутових та допоміжних служб, літ С-1, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що рішення суду є правовстановлюючим документом, але воно саме по собі не завершує процес виникнення права власності. Воно є підставою для внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і саме реєстрація права власності в реєстрі є моментом його виникнення для розпорядження майном (продажу, дарування тощо).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно частина нежитлової будівлі (19/100) від загальної площі 2 814,8 кв.м., що складає 534,81 кв.м. і яка розташована за адресою: с.Баловне, вул.Матвіївська, 1/14, Новоодеського району, Миколаївської області, перебувала у власності ОСОБА_1 до 20.03.2020р.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач діяв правомірно при використанні при проведенні звірки інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Саме по собі рішення суду по справі №482/1561/14-ц про визнання за ТОВ «Айнур Терра» права власності на нежитлову будівлю є підставою для реєстратора внести дані до реєстру, і саме момент реєстрації є офіційним моментом виникнення права власності.
Посилання апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.03.2019р. по справі №911/3594/17, та висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 27.02.2018р. по справі №925/1121/17, від 17.04.2019р. по справі №916/675/15 та від 24.01.2020р. по справі №910/10987/18, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у даному випадку відсутні підстави для висновку про наявність розбіжностей між даними податкового органу (даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) і даними платника податків (даними правовстановлюючих документів), які підлягають усуненню за наслідками звірки, проведеної в порядку підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 15 січня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук