Номер провадження: 11-кп/813/1445/26
Справа № 523/18711/14-к
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
14.01.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши виділені матеріали об'єднаного кримінального провадження №12024162490000199 від 02.02.2024 року, за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_5 на ухвалу Пересипського районного суду м.Одеси від 22.12.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Одеси, українки, громадянки України, раніше не судимої, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.2 ст.309 КК України,
встановив:
На розгляді Пересипського районного суду м.Одеси перебуває об'єднане кримінальне провадження №12024162490000199 від 02.02.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.2 ст.309 КК України.
Ухвалою суду клопотання прокурора задоволено частково та в порядку ст.331 КПК України, продовжено строк тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_5 до 19.02.2026 року, із визначенням розміру застави - 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.
Мотивуючи прийняте рішення, місцевий суд послався на врахування: даних про особу обвинуваченої;тяжкість інкримінованих злочинів; продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачена подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу в частині визначення розміру застави та постановити нову, якою зменшити розмір застави.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги обвинувачена посилається на необґрунтованість оскаржуваної ухвали в частині визначення розміру застави, який є непомірним для неї та її сім'ї - цивільного чоловіка, на вихованні якого перебуває її неповнолітня дитина, також вона не має будь-яких доходів та статків.
В апеляційній скарзі обвинувачена не клопотала про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників судового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.2 ст.309 КК України, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжкого та нетяжкого злочинів, відповідно.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченій ОСОБА_5 у разі визнання її винуватою, а також продовження існування раніше встановлених ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачена, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Підставою для продовження строку дії запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про продовження існування ризиків, визначених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, з огляду на таке.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснювати спроби протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченою зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачена обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується/продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченої та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Судом враховано, що обвинувачена, розуміючи тяжкість можливого покарання може вдатися до спроб переховування від суду, а тому ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Оскільки покази свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, на думку апеляційного суду існує ризик, передбачений п. 5 ч.1 ст.177 КПК, оскільки, відповідно до пред'явленого обвинувачення ОСОБА_5 , здійснюючи інкриміновані їй дії вочевидь розуміла їх протиправність, що свідчить про можливість продовження обвинуваченою злочинної діяльності.
Колегія суддів враховує обставини даної справи, особу обвинуваченої та зазначає, що зміна запобіжного заходу останній на більш м'який з великою вірогідністю може виявитися недостатнім стримуючим фактором для забезпечення виконання ОСОБА_5 покладених на неї обов'язків.
Матеріали справи не містять даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченої під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду таких документів також не надано.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Стосовно доводів обвинуваченої щодо непомірного розміру застави, визначеної судом, та можливості його зменшення, колегія суддів зазначає наступне.
Частина 4 ст. 182 КПК передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Частиною 5 статті 182 КПК визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбачено щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину розмір застави у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, колегія суддів вважає, що місцевий суд врахував обставини та тяжкість інкримінованого злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, особу обвинуваченої та дійшов обґрунтованого висновку про визначення обвинуваченій застави у розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,який відповідає вимогам ст.182 КПК, та визначений в межах для даної категорії злочинів.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченій злочину, визначений місцевим судом розмір застави є достатнім і прийнятним також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
За наведених обставин доводи обвинуваченої щодо визначення непомірного розміру застави, колегія суддів визнає непереконливими.
При цьому, оцінюючи доводи обвинуваченої щодо непомірності розміру застави, колегія суддів зауважує, що застава може бути внесена як самою обвинуваченою, так і іншою фізичною та/або юридичною особою (заставодавцем), що передбачено ч.2 ст.182 КПК.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченої та пред'явлене обвинувачення, в тяжкому та нетяжкому злочинах, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені судом ризики, які виправдовують обрання саме такого виду запобіжного заходу, в тому числі й щодо визначення розміру застави.
Апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченої під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо непомірного розміру застави, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченої, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченої та скасування ухвали суду першої інстанції
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Пересипського районного суду м.Одеси від 22.12.2025 року, якою обвинуваченій ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою об'єднаному кримінальному провадженні №12024162490000199 від 02.02.2024 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4