Номер провадження: 11-кп/813/2910/25
Справа № 947/31401/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 10.12.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307КК України,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання прокурора, та продовжено відносно ОСОБА_8 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 08.02.2026 року включно, без визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції, врахував відомості про особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, та прийшов до висновку про те, що у вказаному провадженні продовжують існувати ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, що унеможливлює застосування щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого, подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду необґрунтована, з огляду на наступне:
- пред'явлена підозра необґрунтована та не підтверджена доказами, а свідки сторони обвинувачення - є співробітниками поліції та Національної гвардії України;
- жодний ризик, передбачений ст. 177 КПК України, не доведений, досудове розслідування завершене;
- суд не звернув уваги на дані про особу ОСОБА_8 , який має постійне місце проживання у м. Кременчук, на утриманні має двоє дітей;
- суд безпідставно не визначив до ОСОБА_8 розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або визначити розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Крім того, апеляційна скарга адвоката містить в собі клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке захисник обґрунтовує тим, що з моменту отримання та очікування на повний текст оскаржуваної ухвали, почались відключення електропостачання, що унеможливлювало направлення та складання тексту апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити; прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Щодо поновлення строку на звернення сторони захисту з апеляційною скаргою.
Пунктом 8 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 24 КПК України кожному гарантується забезпечення права на оскарження судових рішень.
Згідно до положень ч.1 ст.117 КПК України пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до ст.395 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Так, доступність права на оскарження у зв'язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні по справі «Скорик проти України» Суд зазначив, що відповідно до п.1) ст.6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них. У справі «Зубак проти Хорватії» ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи щодо доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6, наприклад, у тій частині, в якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.
Враховуючи викладене, з метою забезпечення права ОСОБА_8 на доступ до суду, яке випливає з п.1 ст.6 Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» і є невід'ємною частиною права на справедливий судовий розгляд, апеляційний суд визнає поважною причину пропуску строку на апеляційне оскарження захисником обвинуваченого та вважає за необхідне поновити їй строк на апеляційне оскарження ухвали Київського районного суду м. Одеси від 10.12.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307КК України.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів провадження, на розгляді в Київському районному суді м. Одеси перебуває кримінальне провадження №62025150020001121, внесенє до ЄРДР 28 лютого2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Відповідно до положень ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи з положень п.24) ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення по суті, оскільки це є прерогативою суду першої інстанції за результатами проведеного судового розгляду.
Окрім того, відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_8 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_8 за ч.3 ст.307 КК України.
Оскарженою ухвалою Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_8 був продовжений строк тримання під вартою до 08.02.2026 року, включно, без визначення розміру застави, оскільки суд дійшов висновку про те, що у даному кримінальному провадженні продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, на теперішній час у даному кримінальному провадженні не були здійсненні всі дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема суд не допитав всіх свідків та безпосередньо не дослідив всі докази, які містяться в матеріалах кримінальних проваджень.
Разом з тим, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України за як у разі доведеності вини йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна.
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі доведеності її вини, апеляційний суд переконаний, що на теперішній час продовжує існувати ризик того, що обвинувачена може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того існує ризик, передбачений п.3) ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що ОСОБА_8 може впливати на свідків у кримінальному провадженні, які ще не були допитані судом під час судового розгляду, а положеннями ч.4 ст.95 КПК України встановлено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Ризик незаконного впливу на свідків у певному кримінальному провадженні обумовлюється тим, що відповідно до передбаченої КПК процедури показання свідків отримуються спочатку на стадії досудового розслідування шляхом їх допиту слідчим чи прокурором, а згодом після направлення обвинувального акту до суду такі показання отримуються та перевіряються на стадії судового розгляду шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні (статті 23, 224, 352 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК), оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили. Тобто ризик впливу на свідків існує аж до моменту безпосереднього надання під час судового розгляду показань свідками, й тому заборона спілкуватися з певними особами як наслідок можливості ймовірного впливу на них - це об'єктивна необхідність забезпечення показань учасників кримінального провадження, які мають доказову силу.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки притягається до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення в сфері обігу наркотичних засобів.
Доводи захисника обвинуваченого про відсутність підтвердження існування ризиків апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Апеляційний суд приймає до уваги твердження захисника обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що він має постійне місце проживання, двох малолітніх дітей, дружину, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, яка змушена сидіти вдома з двома їх малолітніми дітьми, проте зауважує на тому, що зазначені обставини не слугували стримуючим фактором для останнього, а також не свідчать про відсутність встановлених вище апеляційним судом ризиків.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 , дозволить під час судового розгляду контролювати її місце перебування та запобігти ризикам, на які посилався прокурор та які на теперішній час продовжують існувати.
Щодо вимог апеляційної скарги про застосування обвинуваченому розміру застави, апеляційний суд зазначає про таке.
Так, ч.3 ст.183 КПК України передбачає обов'язок слідчого судді або суду при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Поряд із цим, законодавцем встановлена низка випадків, які надають право слідчому судді або суду не визначати розмір застави.
Зокрема, згідно приписів п.5 ч.4 ст.183 КПК України, слідчий суддя або суд мають право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначивши обвинуваченому ОСОБА_8 заставу, врахував фактичні обставини даного кримінального провадження, зокрема той факт, що судовий розгляд перебуває на початковій стадії, а також положення ч.4 ст.183 КПК України.
Колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Орім того, апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», оскільки злочини, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пов'язані із незаконним обігом психотропних речовин в особливо великих розмірах, які в свою чергу мають негативний вплив на осіб, які їх вживають, що в подальшому тягне за собою систематичність такого вживання та подальші непоправні наслідки для осіб, які вживають такі речовини.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом першої інстанції, ні апеляційним судом під час апеляційного розгляду скарги не встановлено.
Щодо інших доводів апеляційної скарги сторони захисту про незаконність оскарженої ухвали апеляційний суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 ..
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 без задоволення, а оскаржену ухвалу суду - без змін.
Керуючись статтями 403, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 10.12.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4