Номер провадження: 11-сс/813/2007/25
Справа № 947/23057/25 1-кс/947/14499/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 26.09.2025 року про арешт майна в межах кримінального провадження № 12024162150001208 від 07.09.2024 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 197-1, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 240, ч. 4 ст. 358 КК України
установив
Зазначеною ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , та накладено арешт на вилучений 18.09.2025 року за місцем мешкання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , мобільний телефон Oppo Reno 8t з ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 з сім-картами НОМЕР_3 , НОМЕР_4 шляхом заборони будь-кому користуватися та розпоряджатися зазначеним майном до скасування арешту у порядку встановленому КПК України.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, просить її скасувати.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає:
-клопотання слідчого необґрунтоване та розглянуто слідчим суддею поза межами строків, визначеними КПК України;
-вилучене майно не відповідає критеріям ст.98 КПК України;
-відсутні правові підстави для накладення арешту на майно, оскільки ОСОБА_6 під час огляду було надано доступ слідчому до переписки у месенджерах, шляхом надання паролю слідчому. Водночас, слідчий не виявивши жодних відомостей що стосуються кримінального провадження, однак все одно заявив про його вилучення.
В судове засідання апеляційного суду прокурор не з'явився, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце апеляційного розгляду, однак його неявка не перешкоджає розгляду кримінального провадження.
Від ОСОБА_6 надійшло клопотання про проведення апеляційного розгляду за її відсутності, а також додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, апеляційний суд, відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України, продовжив апеляційний розгляд за відсутності прокурора та представника власника майна.
Враховуючи неявку учасників процесу в судове засідання, колегія суддів, керуючись вимогами ч. 4 ст. 405 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності учасників провадження та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 132 КПК України - застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 170 КПК України - арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи. Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК країни речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно матеріалів кримінального провадження, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024162150001208 від 07.09.2024 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 197-1, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 240, ч. 4 ст. 358 КК України.
За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_8 діючи за попередньою змовою із ОСОБА_9 та іншими особами, у тому числі за пособництва службових осіб Вилківської міської ради, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, у порушення ст.ст. 116, 123 - 125 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, ст.ст. 24, 34, 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», п. 13 «Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт», а саме за відсутності документів, які посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою, а також дозвільних документів для виконання будівельних робіт, здійснили самовільне будівництво чотирьох тилових швартових тумб, на самовільно зайнятих 4 земельних ділянок площею 16 кв. м. кожна, укладення бетонних дорожніх плити за адресою: м. Вилкове, по вул. Промислова на розвилці 22 км правого берегу ріки Дунай, біля затоки Бузунчук та 0 км Соломонівського гирла в межах географічних координат 45°25'09.3"N 29°33'09.0"E,45°25'06.6"N 29°33'07.9"E,45°25'06.3"N 29°33'03.0"E,45°25'10.9"N 29°33'01.5"E..
Так, на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Одеси 18 вересня 2025 року в період з 06 години 06 хвилини по 07 годину 28 хвилину проведено обшук за місцем мешкання юриста ТОВ «Фесіт Юнайтед» ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 . В ході проведення вказаного обшуку було виявлено та вилучено мобільний телефон Oppo Reno 8t з ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 з сім-картами НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .
18.09.2025 року вищевказане майно постановою слідчого було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд вважає правильним висновок слідчого судді про те, що наразі існує необхідність у збереженні вилученого майна, яке є речовими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки накладення арешту на вилучений мобільний телефон потрібно для проведення його детального огляду з метою належної фіксації інформації, яка має доказове значення у кримінальному проваджені, та проведення відповідних судових експертиз.
Вилучений мобільний телефон, може містити відомості про обставини вчинення кримінальних правопорушень, щодо незаконного будівництва приватного мультимодального терміналу ТОВ «Вікторі Порт» на самовільно зайнятій земельній ділянці та незаконне видобування корисних копалин, у тому числі зв'язки (листування) ОСОБА_6 з підозрюваним ОСОБА_8 .
Колегія суддів наголошує, що накладення арешту необхідне для проведення огляду мобільного телефону з метою, зокрема, встановлення наявності електронних доказів, що можуть мати суттєве значення для кримінального провадження.
При цьому, твердження ОСОБА_6 про те, що слідчим суддею не враховано, що вона добровільно надала слідчому для огляду телефон, будь-які докази, що мають значення для кримінального провадження, в ньому відсутні, враховуються колегією суддів, проте під час проведення обшуку, огляд телефону був проведений поверхнево, однак, в подальшому, відносно нього можуть бути призначені експертизи з метою встановлення інформації, яка має значення для кримінального провадження, в тому числі, яка, можливо, видалена.
Також, доводи ОСОБА_6 про те, що до клопотання стороною обвинувачення не надано жодного доказу того, що вилучене в ході обшуку майно має значення для кримінального провадження, апеляційний суд відхиляє, оскільки зв'язок вилученого майна із предметом доказування у кримінальному провадженні підлягає перевірці з боку органу досудового розслідування.
Апеляційний суд звертає увагу, що обставини кримінального провадження, доведеність факту події та обставин кримінальних правопорушень, з наявністю всіх їх складових елементів, чи їх не доведення, має бути перевірена в ході досудового розслідування, з урахуванням всіх доказів в їх сукупності.
Колегія суддів звертає увагу, що на даній стадії кримінального провадження ні слідчим суддею, ні судом апеляційної інстанції, не надається оцінка допустимості та належності доказів, а лише вирішується питання про правомірність накладення арешту на вищевказане майно.
Доводи власника майна ОСОБА_6 про безпідставність накладеного арешту на майно не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки спростовуються матеріалами провадження, в зв'язку з чим апеляційний суд вважає їх необґрунтованими.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що на час звернення з клопотання та його розгляду слідчим суддею існували реальні підстави для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження, а тому доводи в цій частині є безпідставними.
При цьому, апеляційний суд вважає, що вилучене майно може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що спростовує доводи апеляційної скарги про те, що вилучене майно не відповідає ознакам речових доказів, у відповідності до вимог ст.98 КПК України.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу апелянта, що арешт може бути накладений не лише на майно підозрюваного, але і у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої ст. 170 КПК України, на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Так, слідчим суддею на підставі долучених до клопотання матеріалів встановлено, що вилучені під час огляду речі відповідають критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки можливо зберегли у собі сліди вчинення кримінальних правопорушень, а також можуть містити в собі відомості щодо обставин їх вчинення.
У зв'язку з викладеним, апеляційний суд приходить до переконання про наявність правових підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, з метою збереження речових доказів, які можуть мати суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Як вбачається з підстав та мети застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, вилучене майно може бути речовими доказами в рамках кримінального провадження та містити у собі відомості щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.
Всупереч доводам апеляційної скарги про те, що вилучене майно формально визнано слідчим речовими доказами в рамках кримінального провадження, апеляційний суд вважає, що продовжує існувати ризик його можливої зміни або знищення, в цілях подальшого ймовірного уникнення передбаченої законом відповідальності за ймовірно вчинені дії у випадку підтвердження їх факту у встановленому законом порядку.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. TheUnitedKingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Апеляційним судом встановлено, що за обставинами даного кримінального провадження втручання у право власності зацікавленої особи пов'язано із здійсненням кримінального провадження, необхідністю забезпечити збереження речових доказів, а отже, обмеження не є свавільним та відповідає вимогам законності. При цьому дотримано справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу (у вигляді досягнення завдань кримінального провадження) та вимогами захисту права власності особи, адже досягнення мети збереження речового доказу неможливо досягти в інший спосіб, ніж арешт майна.
При цьому, апеляційний суд акцентує увагу, що у випадку, якщо в рамках даного кримінального провадження буде спростовано відповідність зазначеного майна категорії речових доказів, зацікавлена особа в порядку ст. 174 КПК України має процесуальне право на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Отже, під час апеляційного розгляду встановлено, що на час розгляду клопотання слідчим суддею існували об'єктивні підстави вважати, що вилучені речі та документи, на які слідчим суддею накладено арешт, підлягають дослідженню, оскільки вони можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні, тому колегія суддів вважає, що довід апеляційної скарги про те, що вилучене майно, не відповідає критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України, не відповідає дійсності, до того ж, є передчасним.
Приписами ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Отже, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга власника майна ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з мотивів, наведених в мотивувальній частині ухвали, а судове рішення - підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 171-174, 370, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 26.09.2025 року про арешт майна в межах кримінального провадження № 12024162150001208 від 07.09.2024 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 197-1, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 240, ч. 4 ст. 358 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4