14 січня 2026 року м. Київ справа №320/47697/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни від 19.07.2023 року щодо реалізації арештованого майна боржника у виконавчому провадженні № 64965951;
- зобов'язати Приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Лановенко Людмилу Олегівну здійснити заходи щодо реалізації арештованого майна боржника у виконавчому провадженні № 64965951.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що приватним виконавцем неправомірно відмовлено в реалізації арештованого майна боржника, оскільки обставини вказані у відмові минули. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі № 320/47697/23 та призначено розгляд справи провести без повідомлення учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) з урахуванням приписів статті 287 КАС України.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами про доставку документів в електронному вигляді до електронного кабінету позивача та відповідача і рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу.
Приватним виконавцем виконавчого органу міста Києва Лановенко Людмилою Олегівною відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 у строк встановлений судом не подано. Також Приватним виконавцем виконавчого органу міста Києва Лановенко Л.О. не надано витребувані ухвалою суду від 01.02.2024 року копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 64965951.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та встановив:
18.03.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем вчинено виконавчий напис № 792 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 01.06.2015 року в загальному розмірі 311250,00 доларів США, що еквівалентно станом на 17.02.2021 року 8662212,00 гривень.
25.03.2021 року Приватним виконавцем виконавчого органу міста Києва Лановенко Людмилою Олегівною (далі по тексту - приватний виконавець/відповідач) відкрито виконавче провадження № 64965951 з примусового виконання виконавчого напису № 792 від 18.03.2021 року.
Визначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 є стягувачем (у даній справі виступає позивачем), а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 боржником у виконавчому провадженні № 64965951.
Відповідно до виконавчого провадження № 64965951 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором позики, посвідчена 01.06.2015 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Швецем Р.О., зареєстрованим у реєстрі за № 1622, строк виконання за яким настав 17.02.2021 року, а саме 311250,00 доларів США, що еквівалентно станом на 17.02.2021 року 8662212,00 гривень згідно офіційного курсу валют Національного банку України станом на 17.02.2021 року, що складається з:
- 150000,00 доларів США, що є сумою позики за період з 01.06.2015 року по 17.02.2021 року;
- 161250,00 доларів США, що є сумою пені за період з 17.06.2020 року по 17.02.2021 року.
02.04.2021 року приватним виконавцем було описано та арештовано нерухоме майно ОСОБА_2 а саме: квартира АДРЕСА_1 .
20.06.2023 року приватним виконавцем направлено вимогу ОСОБА_1 , відповідно до якої, приватний виконавець керуючись ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» вимагає сплатити витрати виконавчого провадження на проведення оцінки описаного та арештованого майна боржника у розмірі 10000,00 гривень за відповідними реквізитами.
Вимога приватного виконавця від 20.06.2023 року виконана ОСОБА_1 вчасно та у повному розмірі.
22.06.2023 року приватним виконавцем винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. Постановою призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання ОСОБА_4 , який має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 330/2022, виданий 08.07.2022 року Фондом державного майна України.
Оцінювачем ОСОБА_4 складено висновок про ринкову вартість об'єкта оцінки.
Згідно висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки, а саме квартири АДРЕСА_2 , ринкова вартість квартири складає 12470000,00 гривень.
27.06.2023 року приватним виконавцем направлено сторонам висновок експерта для ознайомлення.
Ознайомившись із вказаним висновком, 07.07.2023 року ОСОБА_1 направлено на адресу приватного виконавця заяву про реалізацію арештованого майна.
Листом від 13.07.2023 року № 14052 приватний виконавець повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, вбачається, що на об'єкт нерухомого майна: квартира АДРЕСА_1 - накладено арешт, на підставі ухвали № 761/11933/16-к від 05.04.2016 року, виданої Шевченківським районним судом міста Києва, тому реалізація арештованого майна, що належить ОСОБА_5 , буде здійснена після скасування обтяження на вищезазначену квартиру з внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вважаючи протиправною відмову приватного виконавця щодо реалізації арештованого майна боржника у виконавчому провадженні № 64965951, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Аналіз даних норм дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно з частинами першою та другою статті 18 зазначеного Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки; 6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 18 Закон №1404-VIII).
У частині п'ятій статті 18 Закону №1404-VIII наведено, що під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Частина четверта статті 19 Закону №1404-VIII зобов'язує сторони невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону №1404-VIII).
Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 2 статті 13 Закону №1404-VIII передбачено, що арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 Закону №1404-VIII.
Відповідно до частини 4 статті 13 Закону №1404-VIII опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.
Абзацом 3 частини 2 статті 56 Закону №1404-VIII визначено, що постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу II Порядку реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (надалі - Порядок) начальник відділу державної виконавчої служби після отримання проекту заявки та документів щодо передачі майна на реалізацію у строк до трьох робочих днів перевіряє ці документи на відповідність вимогам законодавства, наявність відомостей про місце зберігання й демонстрації майна.
Абзацом 2 пункту 4 розділу II Порядку деталізовано приписи абзацу 1 пункту 4 розділу II Порядку та ним передбачено, що у разі встановлення відповідності заявки на реалізацію арештованого майна та доданих документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує таку заявку (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-восьмим пункту 3 розділу II цього Порядку, Організатору в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронного аукціону (аукціону за фіксованою ціною) до Системи.
У відповідності до абзацу 3 пункту 4 розділу II Порядку приватний виконавець самостійно формує і перевіряє заявку та документи щодо передання майна на реалізацію на відповідність вимогам законодавства та після встановлення відповідності документів таким вимогам підписує (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-восьмим пункту 3 розділу II цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет приватного виконавця для внесення інформації про проведення електронного аукціону (аукціону за фіксованою ціною) до Системи.
Судом встановлено, що 25 березня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64965951 щодо примусового виконання виконавчого напису № 792 від 18 березня 2021 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 311250,00 дол. США.
Також 25 березня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. було винесено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно що належить боржнику у межах суми звернення стягнення, з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 342375,00 дол. США та 2977,01 гривень.
У ході вчинення виконавчих дій, приватним виконавцем було встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири на праві власності належить квартира, за адресою: АДРЕСА_3 .
Разом з тим, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 , не зареєстроване у встановленому законом порядку, у зв'язку із чим приватний виконавець звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із поданням про надання дозволу на звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 , яке не було зареєстроване в установленому законом порядку, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27.04.2021 року у справі № 761/13429/21 надано дозвіл приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. на звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 , а саме квартиру АДРЕСА_1 .
22.06.2023 року приватним виконавцем винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.
Оцінювачем ОСОБА_4 складено висновок про ринкову вартість об'єкта оцінки, відповідно до якого ринкова вартість об'єкта оцінки, а саме квартири АДРЕСА_2 , складає 12470000,00 гривень.
27.06.2023 року приватним виконавцем направлено сторонам висновок експерта для ознайомлення.
ОСОБА_1 заявою від 07.07.2023 року звернувся до приватного виконавця із заявою про реалізацію арештованого майна.
Проте, приватний виконавець листом від 13.07.2023 року № 14052 повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, вбачається, що на об'єкт нерухомого майна: квартира АДРЕСА_1 - накладено арешт, на підставі ухвали № 761/11933/16-к від 05.04.2016 року, виданої Шевченківським районним судом міста Києва, тому реалізація арештованого майна, що належить ОСОБА_5 , буде здійснена після скасування обтяження на вищезазначену квартиру з внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суд зазначає, що позивачем не надано докази, які свідчать проте, що арешт на квартиру АДРЕСА_1 накладений ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05.04.2016 року у справі № 761/11933/16-к скасований, а до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відповідні відомості.
Отже, у приватного виконавця відсутні правові підстави для здійснення заходів щодо реалізації арештованого майна боржника, оскільки накладений арешт на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/11933/16-к від 05 квітня 2016 не знятий та відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не внесено.
Статтею 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувана, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Згідно з частини першою статтею 50 Закону №1404-VIII звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
З урахуванням зазначеного, доводи позивача про протиправність відмови приватного виконавця щодо реалізації арештованого майна боржника у виконавчому провадженні не підтверджується матеріалами справи, оскільки на момент надходження заяви ОСОБА_1 про реалізацію арештованого майна існував діючий арешт, накладений на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/11933/16-к від 05 квітня 2016.
Більш того, приватний виконавець зазначив, що реалізація арештованого майна відбудеться після скасування обтяження на майно та внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що свідчить про те, що після усунення обставин накладення арешту на майно, приватним виконавцем будуть здійснені необхідні дії для реалізації арештованого майна.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем правомірно відмовлено у реалізації арештованого майна.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Отже, у спірних правовідносинах факт порушення права позивача у сфері публічних правовідносин не знайшов свого підтвердження у ході розгляду справи, з огляду на що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 271, 287 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 14 січня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.