ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" січня 2026 р. справа № 600/4228/25-а
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,-
До Івано-Франківського окружного адміністративного суду за підсудністю надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 22.03.2022 по 14.01.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 14.01.2025 №14 був переведений до Військової частини НОМЕР_2 . Однак, на думку позивача відповідач при переведенні протиправно не здійснив виплату індексації грошового забезпечення, компенсації за 7 календарних днів щорічної відпустки за 2022 рік та компенсації за 14 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2024 рік. Позивач зазначає, що абзацом 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 встановлено, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, нарахування та виплата суми індексації має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковою для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Також зауважує, що право на компенсацію за невикористані дні відпустки виникає не в рік, коли відпустка мала бути надана, а в момент звільнення або переведення, а тому вважає, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату компенсації за 7 календарних днів щорічної відпустки за 2022 рік та компенсації за 14 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2024 рік.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
06.11.2025 на адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. У відзиві зазначив, що позивачу протягом періоду з 22.03.2022 по 14.01.2025 нараховувалася та виплачувалася індексації грошового забезпечення. При цьому, відповідно до аб. 18 п. 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинено на 2023 рік. А тому, враховуючи зупинення на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» відповідач не повинен був у 2023 році нараховувати та виплачувати позивачу індексацію. Також зауважено, що станом на 31.07.2024 величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, а відповідно у відповідача не було підстав для нарахування позивачу індексації у першому півріччі 2024 року. Крім того представник зазначає, що невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", що не були надані військовослужбовцям в особливий період з моменту оголошення мобілізації, підлягають грошовій компенсації, яка виплачується у рік звільнення військовослужбовців зі служби. З огляду на наведене , нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічних основної та додаткової відпустки не було здійснено у зв'язку з тим, що позивача не було звільнено з військової частини НОМЕР_1 , а переведено до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу в період з 22.03.2022 по 14.01.2025 у Військові частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.01.2025 №14 ОСОБА_1 вважається таким, що 14.01.2025 справи та посаду здав та вибув до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби. З 14.01.2025 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 20).
18.07.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортами, в яких просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням вимог аб. 4 та 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 07.07.2003 №1078, здійснити нарахування грошової компенсації за 7 днів щорічної основної відпустки з 2022 рік, грошової компенсації за 14 днів додаткової відпустки учасника бойових дій за 2024 рік (а.с. 23-24).
Військова частина НОМЕР_1 листом від 14.08.2025 №5/224 повідомив, що з грудня 2015 року змінено правове регулювання питання визначення індексу споживчих цін (фактичного базового місяця) відповідно до якого його визначення за 1 або 100% пов'язано із, зокрема, підвищенням посадових окладів. Вказано, що такі дії по відношенню до військовослужбовців вчинено шляхом прийняття постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». У листі також вказано, що позивачу нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не було здійснено, так як його не було звільнено з військової частини НОМЕР_1 , а переведено до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби (а.с.34-36).
Позивач вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії, конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано, зокрема, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII) та Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі також Закон №1282-XII) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин) .
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно зі статтею 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частинами першою, другою статті 19 Закону №2017-ІІІ передбачено, що виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
За змістом частини першої статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (частина п'ята статті 2 Закону № 1282-ХІІ).
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із статтею 3 Закону №1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці 3 статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №1282-XII (зі змінами, внесеними Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінетом Міністрів України постановою від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено чіткий перелік видів грошових доходів громадян, що підлягають індексації, до яких віднесено грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у періоді з 22.03.2022 по 14.01.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
У межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо ненарахування та невиплати відповідачем в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період служби з 22.03.2022 по 14.01.2025.
Згідно з картки особового рахунку військовослужбовця за 2022-2025 роки, які видані Військово частиною НОМЕР_1 , за період з 22.03.2022 по 14.01.2025, позивачу була нарахована і виплачена поточна індексація грошового забезпечення у 2022 році та 2024 році в такі періоди та у такій сумі: березень 2022 року у сумі 216,89грн., квітень 2022 року 672,35грн., травень 2022 року 913,01грн., червень 2022 року 1017,21грн., липень 2022 року 1066,00грн., серпень-жовтень 2022 року 1281,80грн., листопад 2022 року у сумі 1424,80 грн, грудень 2022 року у сумі 1470,23грн, серпень-листопад 2024 року у сумі 130,20грн., грудень 2024 року -254,35грн (а.с.25-27).
Позивач у позовній заяві наполягає, що індексація грошового забезпечення за час служби з 22.03.2022 по 14.01.2025 виплачена не у повному обсязі.
Однак, такі доводи позивача не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.
Постановою №1013 були внесені зміни до Порядку №1078.
З 01 грудня 2015 року редакція пункту 5 Порядку №1078 передбачає, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Внаслідок цих змін Порядок №1078 (у редакції з 01 грудня 2015 року) не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.
Для проведення індексації з 01 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Системне тлумачення пункту 5 Порядку №1078 (у редакції з 01 грудня 2015 року) свідчить про те, що місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, з 01 грудня 2015 року для визначення місяця підвищення доходу та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за займаною посадою.
Вказана правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 15.04.2024 у справі №380/2263/22, від 23.03.2023 у справі №400/3826/21.
Порівняльний аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення: до 01 грудня 2015 року був місяць прийняття працівника на роботу та місяць збільшення заробітної плати, а після 01 грудня 2015 року - місяць збільшення тарифної ставки (окладу).
Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 620/9259/22.
Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Постановою № 704, яка набрала чинності з 01.03.2018, затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки), від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 420/6982/21 з подібними правовідносинами, з урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Суд установив, що розмір грошового забезпечення військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлений Постановою №704 є незмінним з березня 2018 року, тому саме березень 2018 року слід застосовувати як базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення за спірний період з 22.03.2022 по 14.01.2025, тому порушень при обрахунку поточної індексації за цей період судом не встановлено.
У свою чергу, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Вказаний пункт Закону є чинним та неконституційним не визнавався.
Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.
При цьому, оскільки дію Закону №1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, який прийнятий на виконання вимог частини 2 статті 6 Закону №1282-XII, також не діяв протягом 2023 року.
З огляду на викладене, у відповідача не було обов'язку нараховувати та виплачувати позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023.
Водночас, статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Індексація грошових доходів проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103%.
Суд зауважує, що згідно з даними, розміщеними на офіційному сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін з січня по травень 2024 року не перевищував 103% (січень 100,4%, лютий 100,3%, березень 100,5%, квітень 100,2%, травень 100,6%).
Отже, у період з січня по травень 2024 року індексація не проводилася, оскільки не було перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України.
Підвищення установленого порогу індексації мало місце лише у червні 2024 року. Індекс споживчих цін у вказаному місяці склав 104,3%. Місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін за червень 2024 року, є липень 2024 року, тобто підвищення заробітної плати військовослужбовців у зв'язку з її індексацією відбулось не раніше серпня 2024 року.
Відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця за 2024 рік №610 поточна індексація грошового забезпечення позивача здійснена, починаючи з серпня 2024 року (а.с. 27).
З огляду на викладене, порушень при нарахуванні «поточної» індексації грошового забезпечення позивачу у 2024 році судом не встановлено.
Щодо доводів позивача про ненарахування та невиплати відповідачем індексації-різниці до грошового забезпечення за період з 22.03.2022 по 14.01.2025, суд зазначає наступне.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
-сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
-сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078.
Водночас, суд звертає увагу на те, що визначальним для обчислення індексації-різниці є встановлення моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник, а не індивідуального збільшення посадового окладу працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок.
За висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 560/13302/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 03.05.2023 у справі № 160/10790/22 та від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло саме у зв'язку зі змінами посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 на підставі Постанови № 704, та виходячи із приписів абзаців 4, 6 Порядку № 1078, з березня 2018 року, останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку № 1078.
Як вбачається з матеріалів справи, у періоді з січня 2018 року по квітень 2018 року позивач не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Отже, з березня 2018 року не відбулось такої обставини, як підвищення грошового забезпечення, оскільки на момент набрання чинності Постановою №704 позивач не проходив службу у відповідача і, відповідно, грошове забезпечення (дохід) за відповідною посадою не отримував.
За обставин цієї справи, посадовий оклад позивача у зв'язку із призначенням на посаду водія 2 автомобільного віділення автомобільного взводу технічної роти, у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою № 704, яка вже діяла на момент призначення його на посаду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у позивача не виникло права на індексацію-різницю до грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 у спірний період служби у Військовій частині НОМЕР_1 .
Подібний підхід до правозастосування наведений Верховним Судом в постанові від 04.04.2024 у справі №160/2481/23, який враховується судом відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог щодо неналежної індексації відсутні, оскільки індексація грошового забезпечення позивача за спірний період здійснена відповідачем з урахуванням діючих норм законодавства.
Щодо наявності підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні відпусток, а саме компенсацію за 7 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, компенсацію за 14 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2024 рік, суд враховує таке.
За змістом ст. 4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Саме така правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019, залишеному в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Також, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Як встановлено судом під час розгляду справи, щорічна основна відпустка 2022 рік та додаткова відпустка як учаснику бойових дій під час служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивачу не надавалась, а отже позивач має право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у разі звільнення зі служби.
При цьому, судом встановлено, що відповідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій службі) № 14 від 14.01.2025 солдата ОСОБА_1 (позивача) вважається таким, що справи та посаду здав і вибув до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби. З 14.01.2025 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.20).
Отже, позивач вважається таким, що з 14.01.2025 посаду у Військовій частині НОМЕР_1 здав і вибув до нового місця служби - Військової частини НОМЕР_2 , а не звільнений з військової служби.
У свою чергу, право на отримання компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій виникає виключно у випадку звільнення з військової служби, що встановлено абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Оскільки позивач є особою, який проходить військову службу, а грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки передбачена у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби, заявлені позивачем позовні вимоги є передчасними.
Крім того, на даний час не можливо констатувати, що у разі звільнення позивача з військової служби грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки не буде йому виплачено в добровільному порядку тією військовою частиною, в якій він проходить військову службу перед звільненням з лав Збройних Сил України.
Відтак, суд приходить до висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 не допущено протиправних дій чи бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпуськи за 2022 рік та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини 14.01.2025, в зв'язку із чим позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій слід відмовити.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.