12 січня 2026 року
м. Київ
справа № 759/1579/24
провадження № 61-3195св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року у складі судді Горбенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПрАТ «Дельта Банк»), в якому просив: стягнути з ПрАТ «Дельта Банк» на його користь перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя в розмірі 1 328 700,00 грн, 3% річних за період з 02 березня 2016 року до 17 січня 2024 року в розмірі 314 192,00 грн, інфляційні втрати за період з 02 березня 2016 року до 17 січня 2024 року в розмірі 1 635 418,98 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн, а всього на загальну суму 3 778 310,98 грн; стягнути з ПрАТ «Дельта Банк» на його користь судові витрати у вигляді витрат на праву допомоги в розмірі 40 000,00 грн; поновити йому строк позовної давності на звернення до суду з цими позовними вимогами, як такий, що пропущений з поважних причин.
Позовну заяву мотивував тим, що 22 червня 2012 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Астра банк» (далі - ПАТ «Астра банк», Банк) був укладений кредитний договір № 150199036975001, згідно з умовами якого Банк надав відновлюваний кредит в межах ліміту - 600 000,00 грн, зі сплатою 20,49 % річних за користування кредитом, на строк до 22 листопада 2016 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та Банком 22 червня 2012 року укладено іпотечний договір № 1561, за яким він передав Банку в іпотеку як забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра банк» та ПАТ «Дельта банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «Астра банк» передало (відступило) ПАТ «Дельта банк» права вимоги за кредитним та забезпечувальним договором.
Зазначав, що після продажу прав вимоги він виконував належним чином умови договору з 02 грудня 2013 року, але ПрАТ «Дельта Банк», не маючи наміру виконувати умови кредитного договору, не відкрило для нього відновлювальну кредитну лінію, що, в свою чергу, призвело до одностороннього невиконання умов договору з боку ПрАТ «Дельта Банку».
Вказував на те, що на його численні письмові звернення до ПрАТ «Дельта Банк» щодо виконання ним умов кредитного договору, права за яким були відступлені за договором купівлі-продажу прав вимоги від 02 грудня 2013 року, відповіді отримано не було, відновлювальна кредитна лінія так і не була відкрита. Незважаючи на виконання умов кредитного договору ПрАТ «Дельта Банк» набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» як на предмет іпотеки, у зв'язку з чим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Літвіновим А. В. 02 березня 2016 року було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та у їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28561074 та зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПрАТ «Дельта Банк» на підставі іпотечного договору від 22 червня 2012 року.
Наголошував на тому, що він продовжував і далі виконувати умови кредитного договору, але ПрАТ «Дельта Банк» виставило на продаж через електронний майданчик на електронні торги за квартиру АДРЕСА_1 з початковою ціною лоту - 2 143 000,00 грн, де переможцем торгів стала ОСОБА_4 , за ціною 1 285 800,00 грн.
18 жовтня 2018 року право власності на житлове приміщення було зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, що продана на аукціоні від 18 жовтня 2018 року № 1078. 12 листопада 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі- продажу від 12 листопада 2018 року № 859.
Вказував на те, що оскільки ПрАТ «Дельта Банк» набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» як на предмет іпотеки, але не виконало свої зобов'язання перед ним щодо сплати на його користь позивача перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, то цим порушив права позивача. Так, згідно з листом-вимогою від 10 квітня 2015 року розмір заборгованості, про яку зазначив Банк, становить 495 381,18 грн, тоді як ринкова вартість квартири, яка була набута ПАТ «Дельта Банк» у власність, становила 2 143 000,00 грн.
Переконував, що 90% вартості предмета іпотеки становить 1 928 700,00 грн, розмір забезпечених вимог іпотекодержателя становить згідно з кредитним договором 600 000,00 грн, отже сума, яку повинен був йому сплатити ПрАТ «Дельта Банк» становить 1 328 700,00 грн. На підставі викладеного вважав, що у зв'язку із набуттям ПрАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, правовідносини між ним та ПрАТ «Дельта Банк» за договором іпотеки від 22 червня 2012 року припинилися шляхом повного і належного виконання зобов'язань за договором іпотекодавцем, а ПрАТ «Дельта Банк» зобов'язане було сплатити йому 1 328 700,00 грн перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Стверджував про те, що оскільки ПрАТ «Дельта Банк» не виконало свого обов'язку, то у ньго виникло право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Також стверджував, що неповернення грошових коштів, що є перевищенням 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, завдало йому моральної шкоди, у вигляді душевних страждань. Дії ПрАТ «Дельта Банк» порушили не тільки плани та наміри на майбутнє життя, що також призвело до додаткових хвилювань і негативно відобразилось на душевному та психологічному та фізичному стані. Внаслідок перенесеного стресу від неправомірних дій відповідача і втрати квартири, у нього загострились хронічні хвороби, перебіг яких став тяжким і з 2018 року він постійно перебував на стаціонарних лікуваннях, втратив ногу. Спричинену моральну шкоду він оцінив у розмірі 500 000,00 грн.
З огляджу на наведене позивач, вважав що його позов підлягає до задоволення.
У березні 2024 року представник ПрАТ «Дельта Банк» подав до суду заяву про застосування позовної давності, з огляду на те, що наведені позивачем підстави поважності її пропуску є необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивач не надав належних доказів вартості спірної квартири станом на момент переходу права власності на неї до відповідача (02 березня 2016 року), то підстав для стягнення із відповідача на користь позивача різниці між розміром заборгованості позивача та вартістю квартири у заявленому позивачем розмірі відсутні.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у зв'язку з відмовою у задоволенні основної позовної вимоги позивача, не підлягають задоволенню й похідні його позовні вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла представник ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, через підсистему «Електронний Суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц та у постановах Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі № 920/278/18, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 12 лютого 2025 року у справі № 761/42089/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також посилається на порушення судами норм процесуального права, в аспекті недослідження доказів та не забезпечення можливості їх подання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що квартиру АДРЕСА_1 ПрАТ «Дельта Банк» набуло на підставі застереження у договорі в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» і відповідно оцінки не проводило;
- не врахували, що ПрАТ «Дельта Банк» оцінило його квартиру в розмірі 2 143 000,00 грн, що є публічною інформацією, розташованою на сайті електронної торгової системи і ним не оспорювалось;
- не роз'яснили сторонам справи право на призначення експертизи з метою оцінки вартості квартири;
- проігнорували, що ПрАТ «Дельта Банк» у зв'язку з набуттям права власності на предмет іпотеки зобов'язаний був сплатити заявнику 1 328 700,00 грн перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки на розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя;
- не врахували, що заявник дізнався про своє порушене право з листа банку лише 15 березня 2017 року, а тому, з урахуванням встановлення на території України карантину з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в період з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року та введенням в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану, строк дії якого неодноразово продовжувався, він не пропустив позовну давність звернення до суду;
- не надали належну оцінку всім доводам та аргументам заявника.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Святошинського районного суду міста Києва матеріали справи № 759/1579/24; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2025 року матеріали справи № 759/1579/24 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра банк» був укладений кредитний договір № 150199036975001, згідно з умовами якого, Банк надав позичальнику відновлюваний кредит в межах ліміту - 600 000,00 грн з розрахунку 20,49 % річних за користування кредитом на строк до 22 листопада 2016 року.
У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ОСОБА_1 та ПАТ «Астра банк» укладено іпотечний договір від 22 червня 2012 року № 1561, яким як забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, передана в іпотеку, належна ОСОБА_1 на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради від 20 січня 2009 року квартира АДРЕСА_1 .
У підпункті 1 пункту 5.7 договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки вразі набуття іпотекодержателем права на звернення за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель повідомляє іпотекодавця з дотриманням вимог, установлених статтею 37 Закону України «Про іпотеку. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
02 грудня 2013 року ПАТ «Астра банк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого, в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Астра банк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами.
Листом від 09 грудня 2013 року №13408/АВ-Р/09122013-2292 ПАТ «Астра банк» повідомило ОСОБА_1 про відступлення права вимоги.
Згідно з листом-вимогою від 10 квітня 2015 року розмір заборгованості ОСОБА_1 , про яку зазначив банк, становив 495 381,18 грн.
02 березня 2016 року приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Літвінов А. В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28561074 та зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк» на підставі іпотечного договору від 22 червня 2012 року.
18 жовтня 2018 року право власності на житлове приміщення було зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, що продана на аукціоні від 18 жовтня 2018 року № 1078.
12 листопада 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2018 року № 859.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що ПАТ «Дельта Банк» через електронний майданчик виставило на продаж (електронні торги) його квартиру АДРЕСА_1 з початковою ціною лоту - 2 143 000,00 грн, де переможцем торгів стала ОСОБА_4 . Тому обраховував розрахунок позовних вимог виходячи з вказаної суми.
Правове обґрунтування
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (частина третя статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Обов'язок відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, обумовлений частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку», виникає з договірних правовідносин сторін договору іпотеки. Обов'язок іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, передбачених у статті 37 Закону України «Про іпотеку», виникає у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Тобто, такий обов'язок ґрунтується на договірному характері правовідносин сторін щодо передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю (див. пункти 64.3, 69.1 постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/10059/17).
Грошове зобов'язання відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя виникає в момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого перевищує вартість забезпечених іпотекою вимог. Отже, предметом доказування в цій справі є момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та розмір перевищеної вартості забезпечених іпотекою (див. постанову Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі №200/14524/16-ц).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 82 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд,дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки позивач не надав належних доказів вартості спірної квартири станом на момент переходу права власності на неї до відповідача (02 березня 2016 року), то підстав для стягнення із відповідача на користь позивача різниці між розміром заборгованості позивача та вартістю квартири у заявленому позивачем розмірі відсутні.
Водночас суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у зв'язку з відмовою у задоволенні основної позовної вимоги позивача, не підлягають задоволенню й похідні його позовні вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не роз'яснили сторонам справи право на призначення експертизи з метою оцінки вартості квартири, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно наявного у матеріалах справи звукозапису судового засідання Київського апеляційного суду, яке відбулось 11 лютого 2025 року (т. 2, носій № D3123BD3003114OLH), апеляційний суд роз'яснив сторонам справи право на призначення у цій справі експертизи. Однак сторони таким правом на проведення експертизи не скористались.
Аргументи касаційної скарги про те, що ПрАТ «Дельта Банк» оцінило його квартиру в розмірі 2 143 000,00 грн, що є публічною інформацією, розташованою на сайті Електронної торгової системи і ним не оспорювалось, Верховний Суд також відхиляє оскільки сума 2 143 000,00 грн є початковою ціною лоту на вказане нерухоме майно, яке було реалізовано Банком у жовтні 2018 році на відкритому електронному аукціоні в рамках реалізації активів неплатоспроможних банків, натомість позивач у цій справі мав надати суду докази вартості (оцінку) цього мана станом березень 2016 року, тобто дату набуття відповідачем ПрАТ «Дельта Банк» права власності на це майно, але таких доказів не надав.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених упостанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц та у постановах Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі № 920/278/18, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 12 лютого 2025 року у справі № 761/42089/21, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
Посилання у касаційній скарзі на те, що заявник не пропустив позовну давність звернення до суду, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, тощо.
Отже, оскільки у цій справі суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суду, дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з недоведеністю заявлених вимог, то питання щодо пропуску позивачем позовної давності не підлягало вирішенню.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку всім доводам та аргументам заявника, Верховний Суд також відхиляє, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скаргапідлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник