13 січня 2026 року
м. Київ
справа № 369/7049/22
провадження № 61-2534св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до ОСОБА_1 про зобов'язання до вчинення певних дій
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року у складі судді Янченка А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор ГТС України») звернулося до суду з позовом, у якому просило зобов'язати відповідача усунути загрозу магістральному газопроводу «Хотів - Боярка» Ду 700 ммРу 5,5 МПа шляхом невідкладного демонтажу будівлі та споруди, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 3222481202:02:001:0024, в охоронній зоні магістрального газопроводу «Хотів - Боярка» Ду 700 ммРу 5,5 МПа.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Оператор ГТС України» посилалося на те, що воно здійснює експлуатацію магістральних газопроводів, отриманих на праві господарського відання від держави, та забезпечує транспортування і транзит газу за міждержавними угодами.
Адміністративною територією с. Юрівка Києво-Святошинського району (теперішня Гатненська об'єднана територіальна громада Фастівського району) Київської області проходить магістральний газопровід «Хотів-Боярка» діаметром (Ду) - 700 мм, робочий тиск (Ру) - 5,5 МПа. Розмір охоронної зони з обох боків від осі зазначеного газопроводу становить 200 метрів.
Магістральний газопровід «Хотів - Боярка» перебуває на балансі ТОВ «Оператор ГТС України», що підтверджується відомостями про державне майно від 11 січня 2020 року, форма № 2б(к).
Під час обстеження охоронної зони зазначеного газопроводу працівники Боярського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ТОВ «Оператор ГТС України» виявили, що в адміністративних межах с. Юрівка Фастівського району Київської області на земельній ділянці з кадастровим номером 322248102:02:001:0024 в охоронній зоні на ділянці магістрального газопроводу «Хотів-Боярка», ОСОБА_1 розмістив будівлю (сарай) та споруду (теплицю) на відстані 67 м та 62,5 м.
Таке розміщення здійснене з порушенням частини четвертої статті 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» відповідно до якої заборонено будувати житлові будинки, виробничі чи інші будівлі та споруди, громадські будівлі на земельних ділянках в охоронних зонах газопроводу.
Оскільки ОСОБА_1 здійснив будівництво споруди в охоронній зоні магістрального газопроводу, тому позивач вважає ці дії відповідача протиправними і такими, що суперечать вимогам закону, тому що порушують право позивача на належну експлуатацію газопроводу та не дозволяють позивачу забезпечити в повній мірі безпечну його експлуатацію без шкоди для населення.
У зв'язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 25 березня 2024 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. При цьому суд зазначив, що збудована ОСОБА_1 споруда, позначена на наданих позивачем матеріалах топографічного знімання як сарай, розташована поза межами охоронної зони магістрального газопроводу «Хотів - Боярка» Ду 700 на території с. Юрівка. Крім того, ОСОБА_1 виконав припис та демонтував тимчасові споруди й огорожу, що розташовані в межах охоронної зони магістрального газопроводу на земельній ділянці з кадастровим номером 3222481202:02:001:0024.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 22 січня 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Оператор ГТС України» залишив без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У лютому 2025 року ТОВ «Оператор ГТС України» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження зазначало те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 509/3712/16-ц;
відсутній висновок Верховного Судущодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 11 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» у взаємозв'язку з положеннями статті 13 цього Закону та абзацу 2 пункту 7 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2022 року № 1747.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про недоведеність вимог позову, оскільки Закон України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних газопроводів» чітко визначив охоронну зону магістрального газопроводу в 200 метрів. Водночас без наявності в матеріалах справи будь-яких належних та допустимих доказів (рішення суб'єкта владних повноважень про зменшення охоронної зони, виданого із урахуванням існуючої чи неіснуючої забудови на момент видання такого рішення, а також доказів існування об'єкта забудови на момент набрання чинності законом) суди дійшли помилкового висновку, що охоронна зона магістрального газопроводу зменшена.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
14 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 листопада 2014 року ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку площею 0,0918 га, кадастровий номер 3222781202:02:001:0024, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 1.5 договору купівлі-продажу, за інформацією з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11 листопада 2014 року, жодних обмежень чи обтяжень щодо використання вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не зареєстровано.
У пункті 1.6 договору купівлі-продажу зазначено, що і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно також немає інформації стосовно обмежень чи обтяжень щодо використання зазначеної земельної ділянки.
На адміністративній території с. Юрівка Києво-Святошинського району (теперішня Гатненська об'єднана територіальна громада Фастівського району) Київської області проходить магістральний газопровід «Хотів - Боярка» діаметром (Ду) - 700 мм, робочий тиск (Ру) - 5,5 МПа, розмір охоронної зони з обох боків від осі газопроводу становить 200 метрів.
Вказаний магістральний газопровід з 01 січня 2020 року перебуває на балансі ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», що підтверджується відомостями про державне майно від 11 січня 2020 року, форма № 2б(к).
Право користування позивача цим газопроводом підтверджується актом приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 30 грудня 1972 року, а також актом приймання-передачі державного майна, що використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, від 01 січня 2020 року від Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до ТОВ «Оператор ГТС України».
Із наданих позивачем матеріалів топографічного знімання, виконаних сертифікованим інженером-геодезистом Зателепою І. А., в районі розташування належної ОСОБА_1 земельної ділянки охоронна зона магістрального газопроводу «Хотів - Боярка» Ду 700 на території с. Юрівка становить 80 м.
На цих самих матеріалах топографічної зйомки зазначено відстані до господарської споруди, названої сарай і теплиця, які становлять 67 м та 62,5 м відповідно.
У матеріалах справи є акт від 06 вересня 2019 року, складений та підписаний представником групи Боярського ЛВУМГ, керівником групи з ОЗ МГ ЛЕС Бондаренком С. В. і т.в.о. землевпорядника Віто-Поштовської сільської ради Гайсинюком Т. А., відповідно до якого відстань до збудованої споруди становить 77 м від осі газопроводу.
Також до позовної заяви додано листи Боярського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів. Зокрема у листі від 23 червня 2021 року зазначено, що відстань до споруди становить 67 м, тоді як у листі від 02 липня 2019 року зазначено, що відстань до споруди становить 77 м.
На замовлення ОСОБА_1 фізична особа - підприємець ОСОБА_2 із залученням інженера-геодезиста ОСОБА_3 , який має відповідну кваліфікацію та спеціальний дозвіл, здійснили топографічно-геодезичні вишукування. Відповідно до матеріалів вказаних топографічно-геодезичних робіт відстань від лівої (на схемі) стіни споруди до магістрального газопроводу становить 81,68 м, а до лівого краю навісу - 78,29 м; відстань від правої стіни споруди до магістрального газопроводу становить 87,94 м, а до правого краю навісу - 85,52 м.
При цьому суди встановили, що споруду, позначену на наданих позивачем матеріалах топографічного знімання як теплиця, станом на момент звернення позивачем із цим позовом до суду вже демонтовано. Навіс, позначений на ситуаційній схемі, виконаній фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 із залученням інженера-геодезиста ОСОБА_3 , станом на 31 березня 2023 року, ОСОБА_1 також демонтував.
Зазначене підтверджується довідкою Гатненської сільської ради від 28 квітня 2023 року № 59, згідно з якою ОСОБА_1 виконав припис від 05 серпня 2021 року № 05/08-1, а саме: демонтував тимчасові споруди та огорожу, що розташовані в межах охоронної зони магістрального газопроводу на земельній ділянці з кадастровим номером 3222481202:02:001:0024.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша - четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 67 ЗК України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.
Згідно з частинами першою, другою статті 73 ЗК України до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні та надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.
Відповідно до частини другої статті 65 ЗК України порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3041-VI «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» (далі - Закон № 3041-VI), який набрав чинності 25 березня 2011 року, охоронна зона об'єктів магістральних трубопроводів - це територія, обмежена умовними лініями уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів та їх споруд по обидва боки від крайніх елементів конструкції магістральних трубопроводів та по периметру наземних споруд на визначеній відстані, на якій обмежується провадження господарської та іншої діяльності.
На використання власником або користувачем земельної ділянки чи її частини в межах земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів встановлюються обмеження в обсязі, передбаченому цим Законом. Обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів встановлюються і діють з дня введення відповідного об'єкта магістрального трубопроводу в експлуатацію (стаття 8 Закону № 3041-VІ).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону № 3041-VІ для забезпечення безпечної експлуатації вздовж об'єктів магістральних газопроводів І класу та прирівняних до них етиленопроводів встановлюються охоронні зони таких розмірів: умовним діаметром до 300 міліметрів - 100 метрів; від 300 міліметрів до 600 міліметрів включно - 150 метрів; від 600 міліметрів до 800 міліметрів включно - 200 метрів; від 800 міліметрів до 1000 міліметрів включно - 250 метрів; від 1000 міліметрів до 1200 міліметрів включно - 300 метрів; від 1200 міліметрів до 1400 міліметрів включно - 350 метрів.
Згідно з частиною першою статті 22 Закону № 3041-VІ власники та користувачі земельних ділянок при здійсненні ними господарської та іншої діяльності на землях охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів зобов'язані дотримуватись особливого режиму господарської діяльності та обмежень, які поділяються на загальні обмеження, що діють в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів незалежно від зовнішніх зон безпеки, та особливі обмеження, що встановлюються в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів залежно від категорії зони безпеки.
До особливих обмежень, що діють у межах охоронних зон об'єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів, належить заборона будувати житлові будинки, виробничі чи інші будівлі та споруди, будувати огорожі для відокремлення земельних ділянок приватної власності, лісових ділянок, садів, виноградників тощо (абзац восьмий частини четвертої статті 22 Закону № 3041-VІ).
Пунктами 7, 8, 11 Правил охорони магістральних газопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1747 (в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), передбачено, що для забезпечення безпечної експлуатації об'єктів магістрального трубопровідного транспорту, встановлюються охоронні зони. Земельні ділянки, розташовані у межах охоронних зон, не вилучаються у їх власників і користувачів, а використовуються з обмеженнями, передбаченими цими Правилами та в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. На земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, забороняється споруджувати житлові, громадські та дачні будинки, будувати гаражі та автостоянки, садові та дачно-садові споруди, будувати огорожі для відокремлених приватних земельних ділянок, лісових масивів, садів тощо. В умовах існуючої забудови розміри охоронних зон можуть зменшуватися Держнаглядохоронпраці з урахуванням розташування існуючих споруд, рельєфу місцевості тощо на підставі обґрунтування, поданого власником забудови та погодженим з підприємством магістрального трубопровідного транспорту та відповідними органами державного нагляду і контролю.
Земельні ділянки, розташовані у межах охоронних зон, не вилучаються у їх власників і користувачів (далі - землекористувачі), а використовуються з обмеженнями, передбаченими цими Правилами та в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
На земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, забороняється, серед іншого: споруджувати житлові, громадські та дачні будинки; розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції і склади пально-мастильних матеріалів; будувати гаражі та автостоянки, садові та дачно-садові споруди, автомобільні дороги I-V категорії та залізниці тощо.
Отже, при розгляді зазначеної категорії справ суди повинні встановити, чи знаходиться забудова в межах охоронної зони трубопроводу, чи відноситься забудова до категорії забудов, спорудження яких забороняється в межах охоронної зони, чи здійснена забудова (в тому числі самочинна) до спорудження трубопроводу або після його спорудження, чи змінювалась охоронна зона у порядку, визначеному законодавством.
При цьому сам по собі факт знаходження земельної ділянки в межах охоронної зони не тягне за собою знесення побудованих на неї споруд, якщо зазначені споруди не віднесено до категорії, будівництво яких заборонено у охоронній зоні.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Встановивши, що відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, кадастровий номером 3222781202:02:001:0024, у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровані, що свідчить про відсутність інформації про наявність будь-яких обмежень у використанні земельної ділянки на час її придбання відповідачем, а також враховуючи те, що станом на час розгляду цієї справи на виконання відповідного припису відповідач демонтував тимчасові споруди, про розміщення яких в межах охоронної зони магістрального газопроводу зазначав позивач, суди в цілому дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов