30.12.2025 Справа № 908/1841/24 (908/3211/25)
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Сушко Л.М., розглянувши позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10», 69035, м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 25, прим. 13, код ЄДРПОУ 00121844 до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго», 69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926
про визнання недійсним господарського зобов'язання у сумі 59 822,16 грн.
в межах розгляду справи про банкрутство №908/1841/24
Боржник - Приватне акціонерне товариство “Електропівденмонтаж-10», 69035, м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 25, прим. 13, код ЄДРПОУ 00121844
Керуючий санацією - Шестопалов Олег Володимирович (свідоцтво №1263 від 31.07.2013 року, адреса: 69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 151А/52)
За участю представників сторін: від позивача - Ткаченко О.С. ордер АР №1277453 від 19.11.2025.; від відповідача - Краснокутська Д.О. дов.№104 від 20.05.2025.
В провадженні господарського суду Запорізької області на стадії процедури санації перебуває справа № 908/1841/24 про банкрутство Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10», 69035, м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 25, прим. 13, код ЄДРПОУ 00121844.
Так, ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.10.2025. затверджений План санації Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10», 69035, м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 25, прим. 13, код ЄДРПОУ 00121844 у справі №908/1841/24, схвалений зборами кредиторів 08.09.2025. Введено процедуру санації Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10», 69035, м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 25, прим. 13, код ЄДРПОУ 00121844. Керуючим санацією призначено арбітражного керуючого Шестопалова Олега Володимировича.
20.10.2025 до підсистеми “Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10» надійшла позовна заява до відповідача - Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» про визнання недійсним господарського зобов'язання у сумі 59 822,16 грн.
Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.09.2025 відповідно по Положення про автоматизовану систему документообігу суду, частини 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства позовну заяву передано на розгляд судді Сушко Л.М. у провадженні якої перебуває справа № 908/1841/24 про банкрутство Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10» для розгляду позову в межах цієї справи.
Ухвалою суду від 04.11.2025. прийнято до розгляду позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10» до відповідача - Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» про визнання недійсним господарського зобов'язання у сумі 59 822,16 грн., в межах розгляду справи про банкрутство №908/1841/24.
Здійснювати розгляд справи вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
19.11.2025. до господарського суду Запорізької області від Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» надійшло клопотання в якому відповідач просить суд розглядати справу № 908/1841/24(908/3211/25) в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 02.12.2025 клопотання про розгляд справи з викликом сторін задоволено. Розглядати справу №908/1841/24(908/3211/25) вирішено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання призначено на 24.12.2025 о/об 11 год. 00 хв.
19.11.2025. від Відповідача надійшов відзив на позов у якому він просить суд відмовити Приватному акціонерному товариству «ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ-10» в позовних вимогах до Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про визнання господарського зобов'язання недійсним у повному обсязі.
19.11.2025. від Позивача надійшла відповідь на відзив.
У судовому засіданні 24.12.2025. оголошувалась перерва до 30.12.2025.
Позивач підтримав вимоги з підстав викладених у позові, обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.11.2024 р. у справі № 908/1841/24 визнано грошові вимоги Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (надалі за текстом - «Відповідач») до Боржника на суму 4 844,80 грн. - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 60 164,49 грн. - 4 черга задоволення вимог кредиторів (без права вирішального голосу на зборах та комітету кредиторів).
Грошові вимоги вказаного кредитора до Боржника обумовлені тим, що в період з лютого 2022 року по червень 2023 року Відповідач надав Боржнику послуги з розподілу електричної енергії у місто Енергодар Запорізької області, в якій Боржник, як зазначено в заяві про грошові вимоги, «здійснював свою господарську діяльність».
Відповідно до пункту 78 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» розподіл електричної енергії (далі - розподіл) - це транспортування електричної енергії від електроустановок виробників електричної енергії або електроустановок оператора системи передачі мережами оператора системи розподілу, крім постачання електричної енергії.
Енергодарська міська територіальна громада (місто Енергодар Запорізької області) є тимчасово окупованою територією з 04 березня 2022 року, що підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 28.02.2025 р. № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 р. за № 380/43786 з наступними змінами та доповненнями.
Таким чином, із пред'явлених Боржнику вимог лише 342,33 грн стосуються послуг, наданих Боржнику до початку періоду окупації, решта 59 822,16 грн - в період, коли місто Енергодар було тимчасово окуповано російською федерацією.
При цьому, 03 жовтня 2025 року, тобто після розгляду вимог Відповідача та їх включення до реєстру вимог кредиторів Боржника, Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду винесено постанову у справі № 908/1162/23, в якій сформовані наступні правові висновки щодо застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територій, окупованих після 24.02.2022 р., без спеціального рішення Кабінету Міністрів України:
- за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території - пункт 7.8. постанови;
- за відповідними законодавчими змінами для застосування правового режиму економічної діяльності на різних тимчасово окупованих територіях України окремого рішення про визнання тієї чи іншої її частини окупованою для визначення такого статусу за пунктом 3 частини першої статті 3 Закону (тут і далі йдеться про Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - примітка Позивача), вимагає будь-яка частина території України, крім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які були окуповані іще в 2014 році та визнаються такими просто в силу закону (пункт 1 частини першої статті 3 Закону) - пункт 7.17 постанови;
- з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України - пункт 7.22 постанови;
- у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України») правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася - пункт 7.25 постанови.
Враховуючи викладене, об'єднана палата вважає, що висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» з огляду на загальновідомий факт окупації міста Мелітополь, відповідає Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Своєю чергою, в постанові по справі № 910/9680/23 Верховний Суд наголошує на тому, що, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь з 26.02.2022 є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судового провадження, позивач, згідно з положеннями статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу, а відтак і вимагати від відповідача оплату за цю електроенергію.
Таким чином, за системним висновком Верховного Суду, Відповідач у спірних відносинах не мав права надавати послугу з розподілу електричної енергії до об'єктів Боржника у місті Енергодар, позаяк ця послуга, як було наведено вище, за змістом Закону України «Про електричну енергію», являє собою саме транспортування електричної енергії від виробника до постачальника, а переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопроводним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, - заборонено частиною 2 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Відтак, враховуючи, що Відповідач не мав права надавати послугу з розподілу електричної енергії Боржнику на тимчасово окуповану територію, зустрічне зобов'язання Боржника з оплати такої послуги, на думку Позивача, також є недійсним.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд зазначає наступне:
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ч.1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим кодексом, у порядку наказного провадження, позовного провадження (спрощеного або загального).
За приписами ч. 3 ст. 247 Господарського кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Водночас, за змістом ст. 250 Господарського процесуального кодексу України суд, призначивши справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, наділений правом, за клопотанням сторін та у разі відповідної необхідності, постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Враховуючи характер спірних правовідносин, з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів учасників судового процесу, суд дійшов до висновку про необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження та перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження.
Крім того, розглянувши матеріали справи, суд дійшов до висновку про необхідність зупинення провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного суду справи № 280/5808/23.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень 05.11.2025 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду направлено на розгляд Великої Палати справу № 280/5808/23 щодо застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Підстави направлення справи на розгляд Великої Палати зокрема наступні:
«При цьому Кабінет Міністрів України не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13 і 13-1 Закону на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тому, на переконання колегії суддів, немає й підстав поширення означених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими.
У вищенаведених постановах вказане (маються на увазі постанови КГС в тому числі по справі № 908/1162/23, див. за змістом ухвали) не враховано, а саме, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях.
При цьому рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Так само загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень. Ця обставина також не була врахована у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2025 року у справі №908/1162/23, у якій суд дійшов висновку про можливість застосування відповідних заборон без наявності спеціального рішення Кабінету Міністрів України щодо введення таких обмежень.
Слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4). Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя.
Відповідно до частини третьої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду у означених вище справах, оскільки вирішувалося питання можливості застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень. Спільним для цих справ є також правова природа спору, що пов'язана з визначенням умов, за яких факт окупації може бути підставою для застосування економічних обмежень, установлених зазначеними статтями Закону, а відтак - і з необхідністю наявності офіційного рішення Кабінету Міністрів України як передумови для поширення дії обмежень на відповідну територію.
Зазначеними постановами фактично ототожнено сам факт окупації території з підставою для автоматичного застосування обмежень, визначених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Водночас законодавство (як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час постановлення ухвали) в умовах воєнного стану передбачає обов'язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України про поширення означених норм на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає доводи Позивача достатніми для задоволення відповідного клопотання та передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків щодо застосування вищевказаних норм права, викладених у раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду від 7 березня 2024 року у справі № 910/9680/23, від 23 жовтня 2023 року у справі № 908/1162/23 та від 3 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23».
Враховуючи предмет позову у даній справі, суд вважає за необхідне зупинити розгляд даної справи до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23.
Відповідно до п. 11 ч.1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених:
11) пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
При цьому, суд враховує, що висновки, здійснені касаційною інстанцією при розгляді подібної справи, можуть мати суттєве значення для розгляду даної справи.
Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 228-229, 233-235, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Здійснити перехід у справі № 908/1841/24(908/3211/25) за позовом Приватного акціонерного товариства “Електропівденмонтаж-10» до відповідача - Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» про визнання недійсним господарського зобов'язання у сумі 59 822,16 грн. від спрощеного позовного провадження до розгляду зазначеної справи за правилами загального позовного провадження.
Подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Зупинити провадження у справі № 908/1841/24(908/3211/25) до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23.
Сторонам після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, письмово повідомити про це господарський суд.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення - 30.12.2025 та може бути оскаржена в строки та порядку передбаченому ст. ст. 254 - 256 Господарського процесуального кодексу України до суду апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали складено та підписано 06.01.2026.
Суддя Л.М. Сушко