Справа: № 2-а-294/10/2570 Головуючий у 1-й інстанції: Баргаміна Н.М.;
Суддя-доповідач: Костюк Л.О.
"02" грудня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого -судді Костюк Л.О.;
суддів Шостака О.О., Троян Н.М.;
розглянувши відповідно до ст. ст. 41, 128, 197 КАС України в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини А 4245 про визнання дії неправомірною, -
В січні 2010 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А 4245 про визнання неправомірною дію військової частини А 4245, в якому просив:
- визнати неправомірною дію військової частини А 4245 (наказ командира військової частини А 4245 № 75 від 10.04.2009 року) щодо виключення зі списків особового складу військової частини ОСОБА_2 (а.с. 4).
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі (а.с. 40-41).
Не погоджуючись з прийнятим по справі судовим рішенням, позивач по справі - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року по справі № 2а-294/10/2570 і ухвалити нову постанову, якою задовольнити його позовну вимогу, мотивуючи тим, що постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року прийнята помилково і підлягає скасуванню з наступних підстав: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або про процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та питання (а.с. 45-46). До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.
Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.
За змістом ч. 1 вищезазначеної статті, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги, та, перевіривши доводи апеляції наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції -скасуванню з прийняттям нової постанови.
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 р., № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, позивачем не було надано доказів про те, що він звертався до відповідача з незгодою щодо виключення його зі списків особового складу військової частини до проведення з ним необхідних розрахунків.
Крім того, згідно наказу № 75 від 10.04.2009 року, позивача було звільнено за станом здоров'я за пунктом «б»частини 6 відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, відповідно до пункту «б»частини 6 вищевказаного Закону, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, та вважає, що суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні позовних вимог в повному обсязі невірно надав правову оцінку обставинам справи та порушив норми матеріального права, в зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, постанову суду першої інстанції -скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу командира військової частини А 4245 (по стройовій частині) від 10.04.2009 року № 75 майора ОСОБА_2, начальника служби пожежної безпеки, звільненого наказом Командувача Повітряних Сил Збройних сил України (по особовому складу) від 14.02.2009 року № 56 в запас за пунктом «б»частини шостої - за станом здоров'я, з правом носіння військової форми одягу, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 10 квітня 2009 року виключено із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Прилуцько-Варвинського ОМВК Чернігівської області.
Слід відмітити, що згідно Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 р. № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 14.07.08 р. за № 638/15329, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується до дня виключення зі списків особового складу.
Згідно ч. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як вбачається, згоди позивача на виключення його зі списків особового складу військової частини в матеріалах справи на має.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.
Колегія суддів вважає, що такі дії командування Військової частини А 4245 є неправомірними, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
На території України не допускається розташування іноземних військових баз.
Згідно з ст. 22 КУ, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, слід відмітити, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп, зазначена конституційна норма зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Основний Закон України встановлює для суб'єкта владних повноважень спосіб діяльності передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов'язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.
Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов'язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов'язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів - посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.
Виходячи з визначення терміну «законність», колегія суддів зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно пов'язане з терміном «закон»та охоплює сфери діяльності - від прийняття норм закону до їх реалізації.
Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб'єктів владних повноважень є «гарантією стабільності суспільних відносин»між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, порушивши норми матеріального права, дійшов необґрунтованого висновку відмовивши позивачу в повному обсязі в задоволенні позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи та порушено норми матеріального права, а тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції -скасуванню з прийняттям нової постанови.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 9, 41, 128, 160, 167, 195, 197, 198, 202, 205, 207 КАС України КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити.
Визнати неправомірною дію військової частини А 4245 в частині винесення наказу командира військової частини А 4245 № 75 від 10.04.2009 року щодо виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу військової частини.
Скасувати наказ командира військової частини А 4245 № 75 від 10.04.2009 року щодо виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу військової частини.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.О. Костюк
Судді: О.О. Шостак
Н.М. Троян