вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" січня 2026 р. Справа№ 910/2166/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2025
у справі №910/2166/25 (суддя К.В. Полякова)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
до Комунального підприємства «Київпастранс»
про стягнення 175 769,05 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (далі, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства «Київпастранс» (далі, відповідач) про стягнення 175 769,05 грн страхового відшкодування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» на підставі Договору добровільного страхування транспортного засобу «Моє максимальне Каско» №011043/4605/0000410 від 28.06.2024 та внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди 24.07.2024 виплачено страхове відшкодування у розмірі 175 769,05 грн власнику транспортного засобу марки Fiat, державний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду - КП «Київпастранс» як власника трамвая «К-1М8», водія якого визнано постановою суду у справі №758/10430/24 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 у справі №910/2166/25 позовні вимоги задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» 175 769 (сто сімдесят п'ять тисяч сімсот шістдесят дев'ять) грн. 05 коп. відшкодування шкоди, 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. витрат по сплаті судового збору, а також 5 000 (п'ять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми страхового відшкодування перейшло право вимоги до відповідача - Комунального підприємства «Київпастранс» як до особи, відповідальної за заподіяну водієм транспортного засобу трамвая «К-1М8» внаслідок ДТП шкоди.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 15.08.2025 через підсистему «Електронний суд» Комунальне підприємство «Київпастранс» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 у справі №910/2166/25 в частині стягнення з Комунального підприємства «Київпастранс» відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 175 769,05 грн та ухвалити в цій частині нове рішення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено без належного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідач наголошує на тому, що розмір завданого збитку при настанні страхового випадку повинен визначатися виключно звітом (актом) про оцінку майна, а не рахунком СТО.
Однак, у наданому позивачем Звіті від 19.08.2024 №40220 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, відсутні фотографічні зображення, які є невід'ємною частиною звіту, тому даний звіт надано не в повному обсязі.
Акт огляду транспортного засобу від 25.07.2024 складений ОСОБА_1 , кваліфікація якого невідома, підпис власника пошкодженого транспортного засобу у акті - відсутній, до того ж огляд транспортного засобу проводився з порушенням вимог п. 5.2 Методики, без залучення представника відповідача, що позбавило останнього надавати свої зауваження та забезпечити об'єктивність проведення огляду.
Матеріали справи не містять розширеної довідки про ДТП з зазначенням дати, часу, місця та пошкоджень транспортного засобу, а також довідки про реєстрацію і обставини ДТП (схема ДТП), виданої уповноваженим на те державним органом, із зазначенням обставин, наслідків пригоди (пошкоджень транспортного засобу, додаткового обладнання), П.І.Б. та адреси учасників ДТП, їх стану та технічного стану транспортного засобу.
За відсутності вказаних документів не вбачається за можливе встановити факт того, що пошкодження, описані у Звіті від 19.08.2024 №40220, стосуються саме ДТП, яке сталося 24.07.2024.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2025 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 у справі №910/2166/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2166/25; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
25.08.2025 матеріали справи №910/2166/25 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київпастранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 у справі №910/2166/25, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), враховуючи, що предметом розгляду у справі є вимоги про стягнення 175 769,05 грн, а отже дана справа відноситься до малозначних у розумінні Господарського процесуального кодексу України, встановлено учасникам справи строки на подання відзиву, заперечення на відзив, заяв, клопотань.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (довідок про доставку копії ухвали від 01.09.2025 до електронних кабінетів сторін в підсистемі «Електронний суд»), а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 строків на подання учасниками справи документів, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті у розумний строк, застосувавши статті 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 3 Конституції України та статті 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
28.06.2024 між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_2 , як страхувальником, укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу «Моє максимальне Каско» №011043/4605/0000410, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки Fiat, державний номер НОМЕР_1 .
24.07.2024 о 15 год. 00 хв. у місті Києві по вул. Межигірська - вул. Спаська, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Fiat, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , та трамвая «К-1М8», що належить - КП «Київпастранс», під керуванням водія ОСОБА_4 .
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 19.09.2024 у справі №758/10430/24 водія ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки Fiat, державний номер НОМЕР_1 , визначена позивачем на підставі рахунку від 31.07.2024 №УККЗ020628/0000044016 на суму 175 769,05 грн із ремонтною калькуляцією «Audatex» від 14.08.2024 №2108972412, та нарядом-замовленням від 17.01.2025, складеного ФОП Гветадзе Т.Г.
Згідно з наданим позивачем звітом від 19.08.2024 № 40220 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складеним на замовлення позивача ТОВ «СЗУ Україна Консалтинг», вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортним засобом марки Fiat, державний номер НОМЕР_1 , становить 188 511,72 грн, коефіцієнт фізичного зносу 0,3593.
Відповідно до страхового акту від 27.09.2024 №21089724123 позивач визначив розмір страхового відшкодування в сумі 175 769,05 грн, з якої 16 200,00 грн утримано в рахунок несплачених чергових платежів.
На підтвердження сплати позивачем суми страхового відшкодування на рахунок СТО до матеріалів справи долучено копію платіжного доручення від 01.10.2024 №1911266 на суму 159 569,05 грн.
Згідно з бухгалтерською довідкою від 01.10.2024 №027276 позивачем утримано страхову премію в розмірі 16 200,00 грн із відшкодування по страховому акту від 27.09.2024 № 21089724123.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін з огляду на таке.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому, деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Разом із цим, згідно зі статтею 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Із аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».
Верховний Суд у постанові від 10 серпня 2022 року під час розгляду справи №904/6092/21 зробив правовий висновок: «Стаття 1187 Цивільного кодексу України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема, відповідно до частини другої, таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Положеннями статті 397 Цивільного кодексу України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 1 статті 1172 Цивільного кодексу України).
Положення частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).
У такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
Вина ОСОБА_4 як особи, яка керувала трамваєм «К-1М8», що належить - КП «Київпастранс», встановлена у судовому порядку (постанова Подільського районного суду м. Києва від 19.09.2024 у справі №758/10430/24).
Доказів того, що на момент ДТП цивільна-правова відповідальність власника трамвая «К-1М8» була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, матеріали справи не містять.
Отже, саме відповідач є особою, відповідальною за шкоду, заподіяну внаслідок пошкодження автомобіля Fiat, державний номер НОМЕР_1 , у спірній ДТП.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи, а саме рахунком від 31.07.2024 № УККЗ020628/0000044016, ремонтною калькуляцією «Audatex» від 14.08.2024 №2108972412, нарядом-замовленням від 17.01.2025, складеним ФОП Гветадзе Т.Г., підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Fiat, державний номер НОМЕР_1 , спричиненого внаслідок спірного ДТП, становить 175 769,05 грн.
Відповідно до страхового акту від 27.09.2024 №21089724123 позивач визначив розмір страхового відшкодування в сумі 175 769,05 грн, з якої 16 200,00 грн утримано в рахунок несплачених чергових платежів.
На підтвердження сплати позивачем суми страхового відшкодування на рахунок СТО до матеріалів справи долучено копію платіжного доручення від 01.10.2024 №1911266 на суму 159 569,05 грн.
Також згідно з бухгалтерською довідкою від 01.10.2024 №027276 позивачем утримано страхову премію в розмірі 16 200,00 грн із відшкодування по страховому акту від 27.09.2024 № 21089724123.
Стосовно заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, суд зазначає таке.
Так, відповідач звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутній звіт (акт) про вартість матеріального збитку, який би відповідав вимогами Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 24 листопада №1074/8395, та підтверджував би розмір збитку у заявленій позивачем сумі, а надані позивачем докази, у тому числі Звіт від 19.08.2024 № 40220 без додатків у вигляді фотографічних зображень, які мають бути його невід'ємною частиною, не підтверджують розмір завданої матеріальної шкоди.
У даному контексті суд звертає увагу на те, що в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №922/4013/17, від 20.03.2018 у справі №911/482/17, від 03.07.2019 у справі №910/12722/18, зазначено, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №910/22886/16 невірно вважати, що для вирахування страхового відшкодування (збитків) слід брати до уваги тільки Звіт суб'єкта оцінювання, складений згідно з Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оскільки відповідно до абз. 10 частини 2 статті 7 цього Закону проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування саме у випадках, встановлених законом. При цьому, норми вказаного Закону не передбачають обов'язковість проведення оцінки для визначення збитків та розміру відшкодування саме за результатами дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до пункту 2.3. Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Суд відзначає, що ремонтна калькуляція від 14.08.2024 №2108972412, яка складена із застосуванням авторизованого програмного комплексу «Audatex», включає перелік всіх видив робіт, матеріалів та запасних частин, що необхідні для відновлення пошкодженого автомобіля.
При цьому, відповідач належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України як не спростував того факту, що наведені роботи, матеріали та запасні частини були необхідні саме для ремонту пошкодженого в результаті ДТП автомобіля, так і не спростував вартість таких робіт, матеріалів та запасних частин.
Отже, ремонтна калькуляція від 14.08.2024 №2108972412, платіжне доручення від 01.10.2024 №1911266 про сплату на рахунок СТО суми 159 569,05 грн, бухгалтерська довідка від 01.10.2024 №027276, визнаються судом достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування, які виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №911/482/17.
Стосовно посилань відповідача на те, що огляд пошкодженого транспортного засобу проводився без залучення представника відповідача, то відповідно до пункту 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку.
Отже, виклик заінтересованих осіб на технічний огляд пошкодженого ТЗ є правом, а не обов'язком позивача відповідно до вимог Методики.
Інші доводи відповідача щодо відсутності доказів наявності відповідних повноважень в особи, яка склала акт огляду пошкодженого транспортного засобу, та відсутність підпису власника цього транспортного засобу, відсутність у матеріалах справи розширеної довідки про ДТП (за обставин підтвердження вини ОСОБА_4 постановою суду) судом ураховані, проте на результат вирішення спору не впливають.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі та необхідність стягнення з КП «Київпастранс» на користь ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» страхового відшкодування у розмірі 175 769,05 грн.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Мотивів незгоди з рішенням суду в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн позивачем в апеляційній скарзі не наведено, а судом невідповідності рішення суду в цій частині нормам процесуального права не встановлено.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).
Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 у даній справі підлягає залишенню без змін.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 у справі №910/2166/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 у справі №910/2166/25 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції покласти на Комунальне підприємство «Київпастранс».
Матеріали справи №910/2166/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко