Провадження № 22-ц/803/1433/26 Справа № 205/5045/25 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
13 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Новікової Г.В., Гапонова А.В.,
за участі секретаря судового засідання - Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 25 липня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Батманова В.В.
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У квітні 2025року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк», Банк) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 388 183,13грн.
Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що 03 квітня 2023року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Сенс Банк» з метою отримання банківських послуг, підписанням оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500760501 запропонував Банку укласти Угоду про надання споживчого кредиту. Банк шляхом підписання акцепту прийняв пропозицію відповідача на укладення Угоди про надання споживчого кредиту. Сторонами підписано Паспорт споживчого кредиту, в якому зазначені основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, а у додатку №1 до угоди погоджено графік платежів, розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг.
Документи були підписані позичальником аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора. З чого позивач виснував, що 03 квітня 2023року між Банком та відповідачем було укладено кредитний договір з наступними умовами: тип кредиту «Кредит готівкою»; сума кредиту - 353 057,11грн; процентна ставка - 4,99% річних, тип ставки - фіксована; строк кредиту - 120 місяців; дата повернення кредиту - 03 квітня 2033року; порядок повернення кредиту - графік платежів, до 03 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту з 1 по 12 міс. - 4 096,06грн, з 13 по 24 міс. - 7 273,57грн, з 25 по 120-й міс. - 9038,86грн.
Банк стверджував, що належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, надавши позичальнику кредит відповідно до узгоджених умов; а позичальник взятих на себе зобов'язань належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 388 183,13грн, з яких: 347285,52грн - заборгованість за кредитом; 22891,67грн - заборгованість по відсоткам; 18005,94грн - заборгованість по комісії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 25 липня 2025року позовні вимоги Банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» суму заборгованості за угодою про надання кредиту №500760501 від 03 квітня 2023року, яка станом на 28 серпня 2024року становить 388 183,13грн, з яких: 347 285,52грн - заборгованість по тілу кредиту; 22 891,67грн - заборгованість по відсоткам. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов'язань з повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Банку в сукупності із заборгованістю по відсотках.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
10 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв'язку апеляційну скаргу на заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 25 липня 2025 року.
В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування заочного рішення та відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції не повно з'ясовано всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме заявник вважав, що не зрозумілим є з чого складається сума заборгованості в розмірі 388 183,13грн, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про розмір нарахованих відсотків за користування кредитом та інших платежів за кредитним договором.
Вважав, що надані докази не надають можливості встановити правомірність нарахування процентів та інших платежів за кредитом, наявність заборгованості за процентами та обґрунтованість їх розміру не доведена, нараховані проценти вважав несправедливими та непомірними.
Крім того, наполягав на тому, що позивачем належним чином не виконано вимоги законодавства щодо досудового врегулювання спору шляхом направлення позичальнику письмової вимоги про усунення порушень.
Також, звертав увагу, що відповідача не було належним чином повідомлено про дату та час розгляду справи судом першої інстанції.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
15 жовтня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду з Соборного районного суду міста Дніпра витребувано цивільну справу №205/5045/25; 23 жовтня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2025року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.
27 листопада 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 1520год 13 січня 2026року.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в Електронному суді.
Заяви та клопотання подані учасниками справи
25 листопада 2025року до Дніпровського апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у цивільній справі №201/14195/25, яке обґрунтовувалось тим, що ОСОБА_1 звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра з позовом проти АТ «Сенс Банк» з вимогою про визнання кредитного договору №500760501 від 03 квітня 2023року неукладеним та ухвалою суду від 12 листопада 2025року у справі було відкрито провадження, а тому на теперішній час існує об'єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення справи №201/14195/25.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів прийшла до висновку, що відсутні правові підстави та передбачені статтею 251 ЦПК України обставини, які б свідчили про необхідність зупинення провадження у справі або перешкоджали б розгляду справи в межах даного провадження, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №201/14195/25 судом апеляційної інстанції не встановлено.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
03 квітня 2023року ОСОБА_1 підписано оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500760501, в якій запропоновано АТ «Сенс Банк» укласти угоду про надання споживчого кредиту на наступних умовах: тип кредиту «Кредит готівкою»; сума кредиту 353 057,11грн; процентна ставка фіксована - 4,99% річних, проценти нараховуються банком на суму кредиту, що не повернуто і сплачуються позичальником щомісяця у порядку та на умовах визначених угодою; строк кредиту 120 місяців; комісія за обслуговування (управління) кредиту щомісячно за період з 1 по 12 місяць користування кредитом 0,10% від суми кредиту, за період з 13 по 24 місяць користування кредитом 1,00% від суми кредиту, за період з 25 по 120 місяць користування кредитом 1,50% від суми кредиту; дата повернення кредиту 03 квітня 2033року, для повернення заборгованості за угодою запропоновано використовувати рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Банку; кредит надається позичальнику для повернення заборгованості за кредитним договором 500721575 від 30 вересня 2022року розміром 353 057,11грн, спосіб видачі - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «Сенс Банк» /а.с.13-16/.
АТ «Сенс Банк» 03 квітня 2023року здійснив акцепт пропозиції ОСОБА_1 на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500760501 на умовах, які були зазначені в оферті /а.с.17-20/.
Паспорт споживчого кредиту також містить умови, аналогічні тим, які викладені в оферті на укладення угоди про надання споживчого кредиту та в акцепті цієї пропозиції /а.с.12/.
У додатку №1 до угоди про надання споживчого кредиту №500760501 від 03 квітня 2023року, який є невід'ємною частиною цієї угоди, визначено Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супровідних послуг, в якому зазначено суми щомісячного платежу за кредитом, суми щомісячних процентів та суми щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування. Дата щомісячного платежу до 03 числа кожного місяця, розмір мінімального щомісячного платежу з 1 по 12 міс. - 4 096,06грн, з 13 по 24 міс. - 7 273,57грн, з 25 по 120-й міс. - 9 038,86грн /а.с.21-25/.
Підписання угоди №500760501 позичальником здійснено в електронній формі аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора, відправленого позичальнику 03 квітня 2023року на номер телефону НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою про ідентифікацію /а.с.27/.
Згідно з меморіальним ордером № 1675823970 від 03 квітня 2023року на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 було перераховано 353 057,11грн з призначенням платежу - перерахування коштів за кредитним договором №500760501 від 03 квітня 2023року /а.с.28/.
Відповідачем було порушено вимоги укладеної сторонами Угоди, а саме прострочено повернення заборгованості по кредиту з огляду на що, 21 лютого 2025року АТ «Сенс Банк» за допомогою засобів поштового зв'язку направило на адресу ОСОБА_1 , яка була ним зазначена в оферті на укладення угоди про надання споживчого кредиту, вимогу про усунення порушень № 2849998 від 12 лютого 2025року, в якій у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором Банк вимагав протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту направлення цієї вимоги, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість в розмірі простроченого боргу, а у випадку невиконання - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме 388 183,13грн /а.с.55/.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитом станом на 28 серпня 2024року наявна заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 388 183,13грн, з яких: 347 285,52грн - заборгованість за кредитом; 22 891,67грн - заборгованість по відсоткам; 18 005,94грн - заборгованість по комісії /а.с.46/.
Випискою по особовому рахунку підтверджується, що ОСОБА_1 частково здійснював погашення кредиту за Угодою від 03 квітня 2023року.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що відповідачем було допущено порушення зобов'язань з повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Банку та суд погодився із наданим Банком розрахунком заборгованості. Водночас суд не навів своїх міркувань щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення заборгованості по комісії, не пояснивши причин такого процесуального підходу.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні не повністю відповідають обставинам справи.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», який було відправлено Банком позичальнику 03 квітня 2023року на номер телефону НОМЕР_3 , що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
Належність саме відповідачу номера телефону, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор, останній в апеляційній скарзі не оспорював та саме цей номер телефону зазначений скаржником в апеляційній скарзі як контактний телефон ОСОБА_1 , що додатково свідчить про те, що саме відповідач підписав 03 квітня 2023року з АТ «Сенс Банк» кредитний договір.
Отже, угоду про надання споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання правочину, який відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Більш того, виконання кредитодавцем своїх зобов'язань з перерахування наданих у кредит коштів на рахунок № НОМЕР_2 підтверджується копією меморіального ордера № 1675823970 від 03 квітня 2023року, за яким на вказаний рахунок ОСОБА_1 було перераховано 353 057,11грн з призначенням платежу перерахування коштів за кредитним договором №500760501 від 03 квітня 2023року.
Виходячи з викладеного, встановивши обставини видачі кредиту, його розмір та наявність заборгованості по кредиту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності та не спростовано відповідачем, - суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості за угодою про надання споживчого кредиту.
Згідно зі статтею 526, частиною першою статті 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
З огляду на викладене Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту.
Направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів та передбачено частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016року.
Позивач 21 лютого 2025року направляв на адресу відповідача, яка була ним зазначена в оферті на укладення угоди про надання споживчого кредиту, за допомогою засобів поштового зв'язку вимогу про усунення порушень № 2849998 від 12 лютого 2025року, в якій у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором вимагав протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту направлення цієї вимоги, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість в розмірі простроченого боргу, а у випадку невиконання - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі.
Вимога про усунення порушень разом з описом вкладення щодо направлення вимоги, списком №1 згрупованих поштових відправлень та чеком про оплату поштових відправлень містять відмітку Укрпошти про дату направлення позивачу вимоги про усунення порушень та є належними та допустимими доказами у справі на підтвердження виконання Банком обов'язку з направлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.
Тож, Банк виконав свій обов'язок щодо направлення відповідачу повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, а тому необґрунтованими є доводи апеляційної скарги в цій частині. Неотримання позичальником належним чином направленого повідомлення-вимоги про дострокове повернення кредиту, яке було направлено на адресу, зазначену позичальником в угоді про надання кредиту, не позбавляє позивача права для захисту своїх прав звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та достроково вимагати повернення кредиту у разі неналежного виконання позичальником умов договору.
Водночас, колегія суддів не приймає до уваги в якості доказів наявну в матеріалах справи вимогу про усунення порушень, яка була направлена Банком на адресу: АДРЕСА_1 , оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів про те, що позичальник повідомляв Банку цю адресу, як адресу для листування.
Строк виконання вимоги про дострокове повернення кредиту сплив, позичальник не був позбавлений права усунути порушення умов угоди про надання споживчого кредиту під час розгляду справи, а вимога кредитодавця втратила б чинність, що було б підставою для відмови в задоволенні позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитом. Якщо ж цього не сталося, то не можна вважати, що існують підстави для відмови в позові.
Позичальник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора позичальник зобов'язаний поновити їх.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджувався з розміром заборгованості за угодою про надання споживчого кредиту, розміром нарахованих процентів за користування кредитом та інших платежів за кредитним договором, який згідно з розрахунком заборгованості станом на 28 серпня 2024року становить 388 183,13грн, з яких: 347 285,52грн - заборгованість за кредитом; 22 891,67грн - заборгованість по відсоткам; 18 005,94грн - заборгованість по комісії.
Щодо доводів скаржника про неправомірність, необґрунтованість та безпідставність нарахування Банком процентів колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частинами першою та другою статті 1056-1 ЦК України унормовано, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
В оферті на укладення угоди про надання споживчого кредиту та в акцепті пропозиції на укладення такої угоди сторони погодили сплату позичальником на користь Банку процентів за користування кредитом у фіксованому розмірі - 4,99% річних, які нараховуються Банком на суму кредиту, що не повернуто і сплачуються позичальником щомісяця.
Той самий розмір процентної ставки вказаний і у Паспорті споживчого кредиту, який містить інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту виходячи з обраних позичальником умов кредитування.
У графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супровідних послуг, який є додатком № 1 до угоди про надання кредиту та є невід'ємною частиною цієї угоди, визначено, суми, які щомісячно до 03 числа мав сплачувати позичальник, зокрема, в рахунок оплати процентів за користування кредитом.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитом станом на 28 серпня 2024року містить відомості про щомісячні нарахування процентів за користування кредитом та заборгованість за процентами.
Тож, у даній справі підтверджені обставини погодження між позичальником та кредитором умов щодо сплати процентів у певному розмірі та порядку їх оплати на умовах, зазначених в письмових документах.
Враховуючи викладене, колегія суддів не приймає до уваги та відхиляє доводи апеляційної скарги про неправомірність нарахування процентів, недоведеність наявності заборгованості за процентами та необґрунтованість їх розміру.
Безпідставними також є доводи апеляційної скарги про несправедливість та непомірність розміру нарахованих процентів.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем за тілом кредиту та процентами.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитом станом на 28 серпня 2024року є належним та допустимим доказом у розумінні статей 77, 78 ЦПК України.
Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ «Сенс Банк» за тілом кредиту та процентами, не довів відсутність заборгованості, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредитом у розмірі 347285,52грн та заборгованості по відсоткам у розмірі 22 891,67грн, що разом становить 370 177,19грн.
Між тим, щодо заборгованості за комісією у розмірі 18005,94грн суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
10 червня 2017року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, вказаною нормою визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звернув увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до угоди про надання споживчого кредиту № 500760501 від 03 квітня 2023року за обслуговування (управління) кредиту встановлюється комісійна винагорода щомісячно: за період з 1 по 12 місяць користування кредитом 0,10% від суми кредиту, за період з 13 по 24 місяць користування кредитом 1,00% від суми кредиту, за період з 25 по 120 місяць користування кредитом 1,50% від суми кредиту.
Однак, сплата позичальником винагороди за обслуговування (управління) кредитом є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Отже, заперечення апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо нарахованих Банком інших платежів за кредитним договором, а саме заборгованості за комісією, є обґрунтованими та підставними.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що заявлення позивачем до стягнення заборгованості за нарахованою комісією є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 18005,94грн задоволенню не підлягають.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, а тому рішення суду підлягає зміні шляхом зменшення загальної суми заборгованості за угодою про надання споживчого кредиту з 388183,13грн до 370177,19грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про процесуальні порушення суду першої інстанції щодо неналежного повідомлення відповідача про дату і час слухання справи та позбавлення відповідача права на подання доказів та заперечень щодо позову, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки відповідач мав можливість викласти свої заперечення щодо позову в заяві про перегляд заочного рішення та в поданій апеляційній скарзі, а також мав можливість подати докази, а тому вказані обставини не можуть слугувати підставою для скасування правильного по суті рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин, законності та обґрунтованості висновків суду ці доводи не спростовують.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ «Сенс Банк» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 4 442,13грн (370177,19 / 388183,13 х 4 658,20 = 4 442,13).
Відповідно з позивача АТ «Сенс Банк» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 324,11грн (18005,94 / 388183,13 х 6987,30 = 324,11).
Застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 118,02грн (4 442,13 - 324,11 = 4118,02).
Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої загальної суми заборгованості за угодою про надання кредиту та скасуванню в частині стягнення судового збору.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 25 липня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» загальної суми заборгованості за угодою про надання кредиту № 500760501 від 03 квітня 2023року - змінити, зменшивши загальну суму заборгованості за угодою до стягнення з 388 183,13грн до 370 177,19грн.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 25 липня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судових витрат по сплаті судового збору - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 118,02грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 січня 2026року.
Судді: