Провадження № 22-ц/803/534/26 Справа № 208/8744/23 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
13 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач/відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,
відповідач/позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду міста Кам'янського від 05 червня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Похваліта С.М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023року ОСОБА_1 подала позов в суд проти ОСОБА_2 з вимогою про поділ майна подружжя, а саме будинку АДРЕСА_1 .
Існування таких вимог позивачка пов'язувала із тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 18 серпня 2012року із відповідачем ОСОБА_2 , однак сімейне життя не склалося та 12 серпня 2022року шлюб був розірваний рішенням суду. Та 14 квітня 2020року в період шлюбу в інтересах сім'ї нею з відповідачем був придбаний у власність житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 65,7кв.м. на підставі договору купівлі-продажу, що посвідчений державним нотаріусом Першої Кам'янської державної нотаріальної контори Трощій Н.Г., за № 2-276.
Вказувала, що оскільки подальше спільне проживання з відповідачем після розірвання шлюбу стало неможливим, найбільш доцільним є поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У грудні 2023року ОСОБА_2 подав зустрічний позов в суд проти ОСОБА_1 , який в подальшому уточнив та вимагав визнати за ним право особистої власності на 2/3 частини будинку та права особистої власності на 2/3 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати спільною сумісною власністю 1/3 частини будинку та 1/3 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ; -визнати за ним право власності на 1/2 частину спільної сумісної власності від 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частину спільної сумісної власності від 1/3 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати спільною сумісною власністю ряд рухомого майна та визнати за ним право власності на 1/2 частину цього майна.
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що сторони з 18 серпня 2012року по 12 серпня 2022року знаходились у шлюбі, але рішенням суду від 12 серпня 2022року шлюб було розірвано.
Звертав увагу, що до укладання з відповідачем шлюбу він проживав у квартирі АДРЕСА_2 , яка належала йому на праві приватної особистої власності на підставі договору купівлі-продажу. В подальшому він здійснив продаж своєї квартири та купив спірний будинок. Належну йому квартиру він продав за 75 100грн на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09 квітня 2020року, а будинок придбав собі у власність за 110538,00грн на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 14 квітня 2020року та одночасно був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0603га під будинком за 9390,00грн.
Вважав, що будинок та земельну ділянку під будинком він придбав за 120 000грн частково за свої особисті кошти 75100грн, які він отримав від продажу належної йому по праву власності квартири, що становить 2/3 частини потрібних коштів та за решту коштів, що становить 1/3 усієї суми та підпадає під правовий режим спільної сумісної власності.
Також вказував на придбання сторонами у шлюбі ряду рухомого майна та вважав, що він має право на половину від цього майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду міста Кам'янського від 05 червня 2025року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, задоволено.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на будинок та на земельну ділянку, визнання права спільної сумісної власності на частку майна, задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0603 га, кадастровий номер 1210400000:02:026:0074, набуті за час шлюбу.
Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 65,7кв.м. та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0603 га, кадастровий номер 1210400000:02:026:0074.
Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 65,7кв.м. та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0603 га, кадастровий номер 1210400000:02:026:0074.
В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи первісний позов та частково зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами, що спірне нерухоме майно частково придбано ним за особисті, а не за спільні кошти подружжя, а тому дійшов висновку про необхідність його поділу в рівних частинах.
Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову щодо поділу рухомого майна, суд виходив з того, що сторони не надали відомостей щодо місця знаходження спірного рухомого майна, яке придбане сторонами, а також не надали відомостей про те, що вказане майно або відчужено, або належить іншим особам.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
11 липня 2025року ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_3 , подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Заводського районного суду міста Кам'янського від 05 червня 2025року.
В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення його позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ним належними доказами доведено, що він придбав спірний будинок за 110538,00грн та земельну ділянку площею 0,0603га під будинком за 9390,00грн на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2020року частково за свої особисті кошти від продажу своєї квартири за 75 100грн на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09 квітня 2020року.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 , адвокат Васильцова О.М. заперечила проти апеляційної скарги.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.
25 вересня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 25 листопада 2025року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 18 серпня 2012року знаходились в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області - було розірвано 12 серпня 2022року.
У шлюбі був придбаний будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 65,7кв.м., житловою площею 46,9кв.м. за 110538,00грн, який був зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2 , реєстрація здійснена на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку від 14 квітня 2020року, посвідченого Приватним нотаріусом Кам'янської державної нотаріальної контори Трощій Н.Г., реєстрований номер 2-276, та одночасно був укладений Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0603га під будинком за 9390,00грн посвідчений Приватним нотаріусом Кам'янської державної нотаріальної контори Трощій Н.Г., реєстрований номер 2-277.
ОСОБА_2 на праві приватної особистої власності на підставі договору купівлі-продажу від 05 листопада 2010року належала квартира АДРЕСА_2 .
Також в справі наявні документальні докази про придбання ОСОБА_2 в період часу з вересня 2021року по листопад 2021року побутових речей: вафельниці, електричної вафельниці, електричної фритюрниці, електричного грилю, млинниці електричної професійної, сосисочниці електричної, кавомашини Royal б/н, холодильника НАRР, мікрохвильовки, індукційної плити та тістомісу /копії накладних а.с.73-80/.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Здійснюючи поділ майна подружжя, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами, що спірне нерухоме майно частково придбано ним за особисті, а не за спільні кошти подружжя, а тому дійшов висновку про необхідність його поділу в рівних частинах.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову щодо поділу рухомого майна, суд виходив з недоведеності таких вимог.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення лише частково та висновки суду першої інстанції частково не відповідають обставинам справи.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Статтею 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до статті 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
В суді належними письмовими доказами підтверджено, що дійсно сторонами під час шлюбу було придбане нерухоме майно, а саме: будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка під будинком АДРЕСА_1 загальною вартістю 119 928,00грн.
Тож, правильним є висновок суду першої інстанції про необхідність визнання спільним майном подружжя: будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки під цим будинком.
Проте, суд не звернув належної уваги на походження коштів, за які було придбано нерухоме майно та дійшов помилкового висновку про необхідність його поділу у рівних частинах.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18)).
Тобто той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Так, беззаперечною є та обставина, що ОСОБА_2 належала на праві приватної особистої власності на підставі договору купівлі-продажу квартира АДРЕСА_2 , яка придбана ним до укладення шлюбу з ОСОБА_1 та яку він продав за 75 100,00грн за Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 09 квітня 2020року.
Також підтверджено, що спірний будинок та земельну ділянку під ним були придбані ОСОБА_2 через п'ять днів після продажу своєї квартири - 14 квітня 2020року за 119928,00грн.
Зібрані та досліджені докази в сукупності вказують на те, що належні ОСОБА_2 від продажу особистої квартири грошові кошти у розмірі 75100,00грн були витрачені на придбання спірного будинку та земельної ділянки, чого фактично не заперечувала ОСОБА_1 .
Тож за наведених умов - є доведеним факт придбання спірного будинку та земельної ділянки частково за особисті кошти ОСОБА_2 .
Водночас, різниця між отриманими ОСОБА_2 грошовими коштами за продаж своєї квартири та вартістю будинку та земельної ділянки становить 44 828,00грн /119928,00грн - 75100,00грн/.
Та сторони не довели жодними належними та допустимими доказами того, що різниця 44 828,00грн на придбання будинку та земельної ділянки належала будь-кому з них на праві особистої приватної власності, з огляду на що такі кошти вважаються спільною власністю подружжя, враховуючи принцип презумпції права спільної сумісної власності майна подружжя, який не спростовано.
Тож, здійснюючи поділ спірного будинку та земельної ділянки слід виходити з того, що на їх придбання сторонами було витрачено 44 828,00грн спільних коштів та 75 100,00грн особистих коштів ОСОБА_2 .
Отже, ОСОБА_2 витратив половину від 44 828,00грн, що дорівнює 22 414,00грн та 75100,00грн особистих коштів, що разом становить 97 514,00грн, а ОСОБА_1 відповідно половину від 44 828,00грн, що становить 22 414,00грн.
Визначаючи частки нерухомого майна, що мають належати сторонам, суд апеляційної інстанції виходить з такого: 119 928,00грн - повна вартість нерухомого майна, 100%; 97514,00грн - частина ОСОБА_2 , 81,31%; та 22 414,00грн - частина ОСОБА_1 , 18,69%.
Визначаючи такі частки нерухомого майна, суд апеляційної інстанції з урахуванням максимально наближеного до розміру ідеальних часток у спільному майні, вважає за можливе визнати за ОСОБА_1 право власності на 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 65,7кв.м. та 19/100 частин земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0603га, кадастровий номер 1210400000:02:026:0074 та визнати за ОСОБА_2 право власності на 81/100 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 65,7кв.м. та 81/100 частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0603га, кадастровий номер 1210400000:02:026:0074.
Щодо вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ рухомого майна, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Як вбачається з наданих ОСОБА_2 квитанцій та видаткових накладних, в них викладено досить зрозуміло, хто був покупцем майна, також наведено найменування речей та їх вартість, а саме зазначено, що ОСОБА_2 придбав: - вафельницю гонконгську AIRHOT WB-HK1 вартістю 4080,00грн; - млинницю електричну GOODFOOD CM20 вартістю 10236,00грн; - сосисочницю електричну KORN-DOG вартістю 834,00грн; вафельницю електричну круглу вартістю 909,60грн; - тістоміс планетарний RB6080 вартістю 2580,00грн; - холодильник Sharp сірий вартістю 4080,00грн; - кавомашину Saeco Royal вартістю 7583,33грн; - індукційну плиту вартістю 3000,00грн.
Апеляційний суд не може залишити поза увагою той факт, що накладні за своєю формою та змістом відповідають вимогам які ставляться до таких документів - тому, за наведених умов, вимога суду про надання інших доказів з приводу набуття права власності на рухоме майно - є надмірною та свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимоги щодо рухомого майна не надав детального пояснення своїх міркувань і не розглянувши таких питань, і не пояснивши причин такого процесуального підходу - фактично відмовився розглядати ці позовні вимоги, що не може бути сумісним із принципом верховенства права, вважатися позбавленим свавілля і задовольнити вимогу законності.
ОСОБА_2 просив суд визнати спільною сумісною власністю вказане рухоме майно та визнати за ним право власності на 1/2 частину цього майна без конкретизації на яке саме.
Згідно з частиною другою статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
За змістом частини другої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67 цс 20(пункт 58); постанова Великої Палата Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, яка стосується саме поділу нерухомого майна подружжя (пункти 23-27, 36).
Зокрема, у пункті 36 наведеної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено таке: «Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними».
Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Отже, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Тож, враховуючи викладене, апеляційний суду вважає, що слід визнати рухоме майно спільною сумісною власністю подружжя та поділити його порівну, виділивши ОСОБА_2 в особисту власність рухоме майно: - сосисочницю електричну KORN-DOG вартістю 834,00грн; - вафельницю електричну круглу вартістю 909,60грн; - холодильник Sharp сірий вартістю 4080,00грн; - кавомашину Saeco Royal вартістю 7583,33грн; - індукційну плиту вартістю 3000,00грн, всього на загальну суму 16 406,93грн та виділивши ОСОБА_1 в особисту власність рухоме майно: - вафельницю гонконгську AIRHOT WB-HK1 вартістю 4080,00грн; - млинницю електричну GOODFOOD CM20 вартістю 10236,00грн; - тістоміс планетарний RB6080 вартістю 2580,00грн, всього на загальну суму 16 896,00грн.
Щодо решти майна, ОСОБА_2 не було надано суду жодних доказів його придбання чи існування, а тому у його поділі слід відмовити.
Такий поділ спільної сумісної власності подружжя буде законним та таким, що направлений на справедливий захист прав сторін, з урахуванням дотримання балансу інтересів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку.
Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити, що за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).
Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Берус Н.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , надала: ордер на надання правничої допомоги серії АЕ №1404136 від 11 липня 2025року; Договір про надання правничої допомоги №78 від 26 червня 2025року; Додаткові угоди №1 та №2 до Договору про надання правничої допомоги №78 від 26 червня 2025року; Акт здачі-приймання наданої правничої допомоги від 08 січня 2026року на загальну суму 14700,00грн; копію квитанції про оплату послуг на суму 12700,00грн.
В акті здачі-приймання наданої правничої допомоги від 08 січня 2026року адвокат Берус Н.В. навела види правничої допомоги, які були надані, а саме: консультації з правових питань Іванова О.В. по справі 208/8744/23 - 500,00грн; ознайомлення з матеріалами справи, отримання технічного запису судового засідання та протоколу судового засідання, 400,00 грн. х 5 год.- 2000,00грн; роздруківка тексту технічного запису - 500,00грн х 1 год.- 500,00грн; опрацювання нормативно-правових актів та судової практики з розгляду подібних справ 400,00грн х 7 год. = 2800,00грн; підготовка заяв, клопотань, в т.ч адвокатський запит А-БАНК - 1300,00грн; складання та направлення апеляційної скарги, документів до суду, учасникам справи - 800,00грн х 7 год. = 5600,00грн; складання відповіді на відзив - 1000,00грн; участь в судових засіданнях 1000,00грн х 1 засідання = 1000,00грн. Також підписанням цього акту сторони підтвердили, що клієнт не має претензій до наданої адвокатом правничої допомоги.
Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Тож, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Аналогічна позиція відображена в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023року у справі № 686/31892/19.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 14 700грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судового збору понесеного сторонами в суді першої та апеляційної інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з ОСОБА_2 на її користь підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 625,00грн (1250грн /2 = 625,00грн).
Відповідно, оскільки зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково, проте інша незадоволена частина позову є незначною, апеляційний суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу зустрічного позову та апеляційної скарги у розмірі 7 587,00грн (1073,60 + 1211,20 + 5302,20)
Отже, застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 962,00грн ( 7 587,00грн - 625,00грн).
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Рішення Заводського районного суду міста Кам'янського від 05 червня 2025року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на будинок та на земельну ділянку, визнання права спільної сумісної власності на частку майна задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0603 га, кадастровий номер 1210400000:02:026:0074, набуті за час шлюбу.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 65,7кв.м. та 19/100 частин земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0603 га, кадастровий номер 1210400000:02:026:0074.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 81/100 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 65,7кв.м. та 81/100 частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0603га, кадастровий номер 1210400000:02:026:0074.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя рухоме майно: - вафельницю гонконгську AIRHOT WB-HK1 вартістю 4080,00грн; - млинницю електричну GOODFOOD CM20 вартістю 10236,00грн; - сосисочницю електричну KORN-DOG вартістю 834,00грн; вафельницю електричну круглу вартістю 909,60грн; - тістоміс планетарний RB6080 вартістю 2580,00грн; - холодильник Sharp сірий вартістю 4080,00грн; - кавомашину Saeco Royal вартістю 7583,33грн; - індукційну плиту вартістю 3000,00грн.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити ОСОБА_2 в особисту власність рухоме майно: - сосисочницю електричну KORN-DOG вартістю 834,00грн; - вафельницю електричну круглу вартістю 909,60грн; - холодильник Sharp сірий вартістю 4080,00грн; - кавомашину Saeco Royal вартістю 7583,33грн; - індукційну плиту вартістю 3000,00грн, всього на загальну суму 16 406,93грн.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити ОСОБА_1 в особисту власність рухоме майно: - вафельницю гонконгську AIRHOT WB-HK1 вартістю 4080,00грн; - млинницю електричну GOODFOOD CM20 вартістю 10236,00грн; - тістоміс планетарний RB6080 вартістю 2580,00грн, всього на загальну суму 16 896,00грн.
У задоволенні решти вимог позовів відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в судах першої та апеляційної інстанції у розмірі 6 962,00грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 700,00грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 січня 2026року.
Судді: